Освіта дорослих

         Аналіз теоретичних досліджень кінця ХХ – початку ХХІ ст. дозволяє стверджувати про актуальність міждисциплінарного підходу при вивченні проблематики освіти дорослих, системних засад управління освітою дорослих у сучасних умовах модернізації освіти [13]. Особливий інтерес представляє процес модернізації управління освітою дорослих у сучасному суспільстві, аналіз системних підстав, концептуальних підходів до модернізації управління освітою дорослих, світових тенденцій як методології розвитку освіти дорослих. Важливе значення займають проблеми самоврядування і управління освітою дорослих як провідні соціально-гуманістичні підходи модернізації системи освіти, значення соціокультурного підходу до управління освітою дорослих.

            На наш погляд, освіту дорослих варто досліджувати на міждисциплінарному рівні, у трьох відносно самостійних аспектах: як соціально-педагогічне явищ; як процес, що розвивається в часі під впливом певних об'єктивних чинників; як соціальний інститут. Для цього слід проаналізувати чинники соціалізації і засоби досягнення певного рівня освіти, загальної культури і професійної компетентності дорослої людини, відповідні соціальним і особистісним потребам людини як громадянина, суб'єкта навчальної і професійної діяльності, а також особливості освіти дорослих на різних конкретно-історичних етапах, комплекс цілеспрямованих освітніх послуг, значення і завдання яких зумовлені об'єктивними потребами суспільства і особистості.

           Російський дослідник О. В. Топоркова вважає, що основними тенденціями історичного розвитку освіти дорослих, наприклад, у Великобританії [16, c. 15-20] виступають:

1) зміна  пріоритетних напрямів: додаткова  гуманітарна освіта поступово  поступилася своєю провідною  позицією додатковій професійній  освіті;

2) зміна  значення основних провайдерів:  якщо на початку розвитку додаткової  освіти дорослих основними провайдерами  були добровільні організації  і меценати, а також місцеві  органи влади, то на сучасному  етапі більшої ваги набувають  університети, коледжі подальшої  і вищої освіти, а роль місцевих  органів влади і добровільних  організацій зменшується; 

3) зміна  політики уряду Великобританії: від принципового невтручання  у справи місцевих органів  влади з питань освіти до  централізації управління додатковою  освітою дорослих;

4) розширення  вікових меж людей, що одержують  додаткову освіту; поява і розвиток  у зв'язку з цим нових напрямів  – Університетів «третього» і  «четвертого віку»;

5) розширення  різноманітності форм здобування  додаткової освіти дорослих (розвиток  формальних і неформальних структур, посилення розвитку дистанційної  додаткової освіти;

6) зростання  суспільної і особової значущості  додаткової освіти дорослих.

          Глобалізація продовжує ставити перед громадянами Європейського Союзу, України та Росії нові освітні вимоги. Кожному громадянину необхідно володіти різноманітними компетенціями, щоб гнучко адаптуватися до вимог сучасного ринку праці. Зокрема, спираючись на різноманітні індивідуальні компетенції, необхідно враховувати різні потреби людей, забезпечуючи рівність їхніх можливостей, які через обмеження, пов'язані з особистісними, соціальними, культурними та економічними обставинами, вимагають спеціальної підтримки в реалізації потенціалу особистості.

          Дослідження різноманітних концептуальних підходів російських науковців до аналізу проблеми розвитку теорії і практики освіти дорослих дозволяє конкретизувати певні тенденції їх наукових пошуків у цій сфері. На думку С. Г. Вершловського [1, c. 33-36], С. І. Змієва [2] та Ю. І. Каліновського [3], існує необхідність всебічного вивчення ефективності цієї проблематики. Ставиться питання щодо її форм та різноманітних видів (економічний, політичний, соціальний, соціокультурний), важливості системного аналізу організаційно-педагогічних умов, сутнісних характеристик і конкретних механізмів ефективного навчання тієї чи іншої категорії дорослих, розробки критеріїв оцінки її ефективності як соціального інституту, його реального внеску в позитивні зміни різних сфер суспільного життя. Вирішення актуальних завдань, поставлених сучасним життям перед освітою дорослих, неможливе без чіткого і професійного функціонування управлінських структур у сфері освіти, адекватного і зацікавленого ставлення до цієї діяльності найширших прошарків громадськості, фахівців та особливо представників різних державних установ і громадських організацій та рухів, налагодження між ними конструктивної співпраці.

           Освіта дорослих в умовах соціально-економічних трансформацій кінця XX ст. зумовлює певні особливості державно-суспільного управління. Провідною метою освіти дорослих на сучасному етапі є формування і розвиток творчої особистості, яка активно, компетентно та ефективно бере участь у всіх сферах суспільного життя. Основи системного управління цією освітою включають: принципи, мету, завдання, різноманітні чинники, умови і процеси, моделі системного управління, що передбачає аналіз їх організаційної структури, функцій, компетенцій, механізмів взаємодії різноманітних компонентів, а також державно-суспільний характер системного управління освітою дорослих та відповідну нормативно-правову базу системного управління освітою дорослих. Аналіз зазначених питань та їх сучасна інтерпретація висвітлені в дослідженні В. І. Подобеда [10]

          Реалізація принципів дослідження актуальних проблем освіти дорослих повинна проявлятися в трьох наукових напрямах: філософії освіти дорослих (теорії, методології); психології освіти дорослих (соціальній психології, педагогічній андрагогіці, професійній психології); педагогіці освіти дорослих (технологіях та методах) [8]. Методологічні орієнтири філософсько-освітянського, психолого-андрагогічного та культурно-технологічного напрямів визначають провідні тенденції розвитку системи освіти дорослих, створюють змістовний базис її ідей, сприяють розробці методології, теорії і концепції розвитку. В історичному розвитку цієї освіти простежуються такі основні тенденції: розширення соціальних функцій та наповнення апробованих новим змістом; різноманіття напрямів та форм освітньої діяльності; розширення спектра і загальне урізноманітнення завдань; динамічні зміни в змісті та структурі; соціальна неоднозначність контингенту в сфері освіти дорослих (інваліди, безробітні, мігранти); зміна структури та загальне зростання чисельності освітніх установ, призначених виключно для дорослого населення; організаційне відособлення від системи так званої «класичної» освіти (навчальних закладів для дітей та юнацтва); стабільне збільшення частини дорослого населення, залученого до різноманітних видів навчальної діяльності; загальне збільшення контингенту та зміни в його структурі; становлення історично нової дидактичної системи (андрагогіки).

         У відповідності з наслідками цих глобальних процесів розширюється коло дослідницьких проблем освіти дорослих, яких немає у дитячій та юнацькій освіті [7]. Ця освіта виступає однією з актуальних теоретичних і практичних проблем, від вирішення якої багато в чому залежить рівень економічного й соціального розвитку нашої держави. У наш час практика функціонування освіти дорослих значно випереджає теорію. Необхідність наукових узагальнень щодо тенденцій розвитку освіти дорослих у провідних країнах світу, розвиток теоретичних основ освіти дорослих підкреслюють актуальність проблеми та визначають напрями фундаментальних педагогічних досліджень.

          Провідне завдання більшості світових систем соціального захисту полягає в підтримці стабільності доходів людей, наданні рівного доступу до медичної допомоги і необхідних соціальних послуг, освіти дорослого населення. Освіта дорослих, як організована система, існує в багатьох країнах світу. В економічно розвинутих державах соціальний захист дорослої людини та право на освіту є найважливішою частиною національної економіки.

          Розвинуті системи соціального захисту та неперервної освіти мають країни Європейського союзу. Саме в них виникли і набули подальшого розвитку перші соціальні програми. Завдяки системам соціального захисту економіка сучасних європейських країн дістала назву соціально-орієнтованої. Як показує досвід європейських держав, існування продуманої системи соціального захисту, що охоплює всіх громадян, не тільки поліпшує їх добробут, розширює і зміцнює трудові ресурси країни, але й сприяє економічному зростанню і стабілізації політичної і соціальної ситуації в країні. Тим самим соціальний захист робить позитивний вплив на суспільство, сприяючи соціальній згоді і забезпеченню загального відчуття соціальної захищеності серед його членів. Визначальний вплив на системи соціального захисту в країнах ЄС мають сучасні демографічні тенденції (падіння народжуваності нижче за рівень природного відтворювання населення і його старіння), посилення європейської інтеграції і економічної глобалізації. Це викликає необхідність пошуку в країнах Євросоюзу нових шляхів для досягнення оптимального співвідношення між економічними і соціальними складовими суспільного розвитку, які дозволили б уникнути конфлікту між пріоритетами економічного розвитку і принципами соціальної справедливості. На наш погляд, аналіз еволюції, яку пройшли країни Західної Європи (Великобританія, Німеччина та Франція) у другій половині ХХ ст., сприятиме усвідомленню важливості розвитку національної політики в галузі освіти дорослих.

          У світовій практиці склалися багаторівневі структури урядових і неурядових організацій, що функціонують у сфері освіти дорослих: глобальний рівень (Міжнародна Рада з освіти дорослих); континентальний рівень (Європейська Асоціація з освіти дорослих); регіональний рівень (Північна Рада з освіти дорослих); національний рівень (Рада з освіти дорослих в окремо взятій країні). Міжнародна Рада з питань освіти дорослих (ICAE), Європейська Асоціація з питань освіти дорослих (EAEA), Азіатське Бюро з питань освіти дорослих (ASPBAE) та Інститут з питань Міжнародної співпраці німецької асоціації освіти дорослих (DVV) плідно працюють, досліджуючи різноманітні аспекти проблеми фінансування освіти дорослих.

         Представляють особливий інтерес національні організації окремих країн у      сфері освіти дорослих: 1. Національний Інститут з питань неперервної освіти дорослих у Англії та Уельсі (National Institute of Adult Continuing Education England and Wales); 2. Німецький Інститут з освіти дорослих (German Institute for Adult Education); 3. Ірландська Національна Асоціація з освіти дорослих (The Irish National Association of Adult Education, Dublin, Ireland); 4. Фінська Асоціація з освіти дорослих (Finnish Adult Education Association, Helsinki, Finland); 5. Естонська Асоціація андрагогів (The Association of Estonian Adult Educators,Tallinn, Estonia).

       У контексті сучасних завдань розвитку неперервної освіти у європейських країнах особливу роль відіграють прогностичні та порівняльно-педагогічні дослідження, спрямовані на узагальнення загальноєвропейських тенденцій розвитку національних систем освіти. Проводиться аналіз національної системи неперервної освіти в контексті тенденцій міждержавного та глобального рівня [14] . Йдеться про гуманізацію і демократизацію національної системи освіти, а також про глобальні тенденції сучасних освітніх трансформацій, упровадження сучасних інформаційних технологій навчання, сучасні виміри якості, ефективності системи освіти дорослих, соціально-культурні чинники її розвитку, концептуальні моделі впровадження інноваційного змісту освіти тощо. Протягом останніх років простежується позитивна тенденція: професійна культура фахівців аналізується на міждисциплінарному рівні, в контексті категорій філософії, історії неперервної професійної освіти, культурології, андрагогіки, дидактики професійної школи, методик викладання спеціальних дисциплін та виробничого навчання, професійного навчання безробітних. Проблема формування особистості та професійної культури майбутніх фахівців, їх конкурентоспроможності, адаптації випускників в умовах ринку праці – це проблематика освіти дорослих.

          Аналіз різноманітних концепцій та моделей освіти дорослих, ефективності їх використання в процесі професійної освіти фахівців різноманітних спеціальностей, ефективних методів та форм навчання і підвищення кваліфікації сприятиме усвідомленню майбутніми спеціалістами важливості теоретичного забезпечення світовим досвідом навчального процесу, удосконалення вітчизняної системи неперервної освіти та освіти дорослих. Отже, можна зазначити важливість проведення фундаментальних досліджень тенденцій розвитку освіти дорослих, що зумовлено необхідністю розвитку національних пріоритетів у цій галузі та прогнозування стратегії розвитку системи освіти дорослих на основі вивчення міжнародного досвіду. Механізм реалізації цих завдань – у проведенні порівняльно-педагогічних, прогностичних досліджень.

             У подальшому важливо провести аналіз теоретичних засад розвитку освіти дорослих у країнах ЄС як методологічного підгрунтя філософії освіти протягом життя, виявити тенденції євроінтеграційного розвитку методології освіти дорослих, визначити наукові підходи до аналізу глобальних та локальних, світових та європейських тенденцій у галузі освіти дорослих, її модернізації. Потребують аналізу і національні зусилля у сфері модернізації нормативно-правової регуляції освіти дорослих. Особливо важливо конкретизувати гуманістичні тенденції євроінтеграційного розвитку освіти дорослих на сучасному етапі розвитку неперервної освіти у країнах ЄС, тому що саме вони є основою запровадження ринкових механізмів управління освітою дорослих, конкуренції освітніх послуг, основою для державного фінансування, подолання законодавчих перешкод на сучасному етапі розвитку неперервної освіти у країнах ЄС. Комплекс проблем, пов'язаних із дослідженням функціонування і розвитку освіти дорослих, має свою змістовну специфіку, зумовлену особливостями регіону, контингенту, а також своєрідністю завдань.