Особливості вираження емоцій в чоовіків і жінок

 

ЗМІСТ

 

Вступ 3

 

Розділ І. Теоретичний  аналіз проблеми переживання емоційних  станів 5

1.1. Поняття емоційних  станів у психології та засоби  вираження 

емоцій  5

1.2. Сутність та особливості емоційного інтелекту 11

1.3. Особливості  переживання емоційних станів у чоловіків та жінок 15

 

Розділ ІІ. Переживання емоційних станів як чинник

2.1. Емпіричне вивчення гендерних відмінностей прояву емоційних станів

21

2.2. Психологічні поради  та рекомендації стосовно ефективної 

взаємодії з протилежною  статтю  25

 

Висновки 27

 

Список літератури 29

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Людське життя – це безперервний ланцюг станів, що постійно змінюються, повторюються, але ніколи повністю не збігаються один з одним.

Стани людини часто проявляються у вигляді реакції на ситуацію, що склалася, і мають пристосовницький характер. Головна їх функція – всебічно врівноважувати організм із зовнішнім середовищем, що постійно змінюється, узгоджувати його можливості з конкретними об’єктивними умовами, організовувати взаємодію із середовищем.

Актуальність даної теми зумовлена тим, що існують певні статево-рольові особливості у способі вираження емоцій в чоловіків і жінок на фоні соціально-психологічних факторів особистісного становлення. Людина взаємодіючи з навколишнім середовищем та іншими людьми, деяким чином до них відноситься та переживає те, що з нею відбувається. Переживання цього відношення і складає сферу відчуттів та емоцій людини. Емоції виражають стан суб’єкта і його відношення до об’єкта.

Емоційна сфера в  структурі особистості в різних людей може мати різну вагомість. Вона буде більшою чи меншою в залежності від темпераменту, емоційного збудження та стійкості людини, від структури її потреб, мотивів та інших факторів. Емоція як переживання завжди носить глибоко особистісний характер, зв’язаний з істинним «Я» людини. Будь-яке особистісно-значиме відношення набуває емоційного характеру, і тому, що саме зачіпає людину чи залишає її байдужою, робить радісною чи засмучує, можна виявити істинну його сутність [1].

В останній час з’являється  все більше інформації, яка свідчить про те, що емоційні стани, а саме їх переживання, проявляються не однаково у представників різних статей, у чоловіків та жінок. Дійсно, в багатьох дослідженнях виявлена чітка різниця в емоційній сфері представників чоловічої та жіночої статі. К. Хорні пише, що згідно з розподілом соціальних ролей сформувався деякий погляд на жінок як на інфантильних істот, які живуть емоціями. Л. В. Куликов відмічає, що у жінок емоційна сфера більше диференційована, ніж у чоловіків.

Цим питанням займалося дуже багато вчених та дослідників, як вітчизняних: М. С. Пономарьова, В. П. Плотников, О. І. Захаров, П. О. Ковальов, так і зарубіжних діячів: Н. Айзенберг, К. Ізард, С. Арчер, Е. Маккобі, К. Джеклін та багато інших. З цього можна зробити висновок, що дана проблема є актуальною, як в соціальній, так і в науковій сфері.

Метою дослідження є теоретичний аналіз та емпіричне дослідження особливостей переживання емоційних станів у жінок та чоловіків.

Об’єкт дослідження – емоційна сфера особистості.

Предмет дослідження – особливості гендерних відмінностей емоційних станів та ЕІ.

Відповідно меті, об’єкту  та предмету нашого дослідження були поставлені наступні завдання:

1. проаналізувати психолого-педагогічну літературу з обраної проблеми;
2. за результатами теоретичного аналізу визначити особливості переживання емоційних станів представниками різних статей;
3. здійснити підбір психолого-діагностичних методик для дослідження особливостей переживання емоційних станів та провести дослідження з метою визначення особливостей переживання емоційних станів у чоловіків та жінок;
4. узагальнити психологічні рекомендації та поради стосовно кращого розуміння та налагодження ефективної взаємодії із протилежною статтю.

 

Розділ І. Теоретичний  аналіз проблеми переживання емоційних  станів

1.1. Поняття емоційних станів в психології

Емоції, як і інші психічні явища, являють собою різні форми відображення реального світу. Одні предмети, явища, речі радують людину, вона захоплюється ними, інші – засмучують або викликають відразу, треті – залишають байдужою.

Емоціями (афектами, психічними хвилюваннями) називають такі стани психіки, як страх, гнів, туга, радість, любов, надія, смуток, відраза, гордість і т.п. Психологія минулих століть перелічувала незліченну безліч подібних переживань [3].

Переживання почуттів виявляється як особливий емоційний стан людини і водночас є психічним процесом, тобто має свою динаміку. Формами переживання почуттів є емоції, афекти, настрої, стресові стани і власне почуття. Всі вони становлять емоційну сферу особистості, яка є одним з регуляторів поведінки і діяльності людини. Так, почуття сприяють вибору таких напрямків і форм діяльності, які найбільшою мірою забезпечують задоволення тих чи інших потреб, стимулюють саму діяльність.

Емоційний стан людини залежить від  характеру та інтенсивності актуальної потреби, з одного боку, та оцінки можливості її задоволення – з іншого. Якщо суб’єктивна вірогідність задоволення потреби велика, то виникають позитивні почуття, у противному разі – негативні.

Особливе значення емоційних станів полягає в їх регулятивній функції, оскільки переживання виступають у ролі сигналів, які стимулюють або стримують діяльність людини.

Емоційний стан може супроводжуватись посиленням або зниженням інтенсивності  фізіологічних функцій організму  людини. Такі фізіологічні реакції, як підвищення частоти пульсу, дихання, напруження м’язів, зміна кров’яного тиску, вмісту цукру в крові і таке інше, свідчать про активізацію сил організму. Отже, емоційні стани виконують енергетичну функцію, мобілізуючи фізіологічні резерви організму.

Емоційний стан — це узагальнене поняття, що об’єднує емоції, емоційні переживання внаслідок реагування особистості на зовнішні та внутрішні подразники. Його обсяг охоплює особистість і різні види емоцій у відповідь на зазначені подразники.

Афекти – це психічний стан, який швидко виникає і породжує негативні бурхливі емоції. Переживаючи афект, індивід може поводити себе всупереч соціальним нормам, втрачає контроль над своїми діями. Афекти мають бурхливу динаміку і тривалу післядію. Вони порушують пізнавальну діяльність, мають вигляд рухових, погано координованих реакцій, які потім погано відтворюються [4].

Тривога – це стан неспокою, що виникає у людини в ситуації, яка представляє для нього певну психічну або психологічну загрозу. Це стан ще часто називають тривожністю.

Тривожність – стан підвищеного психологічного дискомфорту, переживання з приводу подій , які мають відбутися , стан невпевненості в своїх силах і можливостях ,самонавіювання негативних думок. Людина сприймає щось незвичне, не може собі його пояснити і це викликає у неї певне занепокоєння. А організм одразу готується до захисту (саме тут і виявляються фізіологічні симптоми стресу). У психології розрізняють тривожність як емоційний стан (ситуативна тривожність) і як стійку межу (особистісна тривожність).

Стрес (англ. stress – напруга) – емоційний стан індивіда, який виникає в ситуаціях, що порушують усталений перебіг його життя. Цей стан полягає у неспецифічній реакції організму на вимоги, які до нього висуваються. Дослідження цієї реакції, започатковані Г. Сельє 1936 p., спричинили створення теорії стресу.

Фрустрація- стан організму, почуття, що виникають при блокуванні цілей, які особистість намагалась досягти, розчарування і безвихідь, крах надій.

Агресивність- підвищена активність, немотивована ситуацією. Це прагнення розв’язати суперечку чи конфлікт силовими методами, прагнення домінувати, керувати, найсильніша реакція на фрустрацію, фізична чи словесна атака певного об’єкта з метою завдати йому болю. Агресія супроводжується гнівом чи злістю.

Конфлікт- це критична психологічна ситуація, зіткнення складного внутрішнього світу особистості з умовами та вимогами життя.

Страх, паніка – дезорганізація поведінки, стан розгубленості, тривожності, відсутність контролю свідомості. Таке емоційне напруження сковує пізнавальну активність особистості.

Настрій – відносно слабкий і тривалий емоційний стан, рівномірний за своїми виявами. На відміну від інших емоційних явищ, настрій не має очевидного предметного змісту, його джерела нерідко полягають у несвідомому або ж у фізіологічних процесах організму, підпорогові подразники від яких сигналізують про біологічний сенс тих чи інших порушень у їх роботі. Та все ж частіше настрій відбиває процес стосунків людини зі світом. Вона може бути сумною або веселою, пригніченою або життєрадісною залежно від того, наскільки задоволені чи незадоволені її головні потреби, наскільки успішно вона просувається в напрямку до своїх цілей. У цьому зв'язку настрій можна вважати емоційною оцінкою індивідом обставин свого життя.

Пристрасті – сильні й тривалі емоційні стани, що на певний час забарвлюють життя індивіда, істотно позначаються на спрямованості й динаміці його діяльності. Це виразний сигнал особистісного сенсу предмета, потреби, мотиву, від якого залежить життя [28]. Пристрасть виявляється у зосередженості індивіда на якомусь предметі, який в цей час затіняє всі інші види діяльності. Переживаючи пристрасть, людина страждає, стає пасивною істотою; вона начебто перебуває під владою якоїсь сили, хоча ця сила й виходить від неї.

Пристрасті присутні такі компоненти: сила, стійкість, присутність  в ній вольових компонентів, зосередженість свідомості, увага на поставлену мету, поєднання активності та пасивності [5].

Предметом пристрасті найчастіше є інша людина, яка стає єдиним засобом задоволення «відкритої», що домінує над усіма іншими, потреби в іншій людині. Такою пристрастю може бути один з видів кохання .У цьому разі той, кого кохають, зазнає кристалізації – «особливої діяльності розуму, який з усього, з чим він стикається, видобуває відкриття того, що улюблений предмет має нові досконалості». Предметом пристрасті може бути й не одухотворений об'єкт або ж якась ідея. Як і у попередньому випадку, індивід потрапляє у поле тяжіння домінуючої потреби, яка з певних причин сформувалася протягом його життя.

Усі вище розглянуті стани  емоцій властиві кожній людині, особистості  тою чи іншою мірою, залежно від  життєвих ситуацій, чинників.

 Засоби  вираження емоцій

Мімічне вираження  емоцій. Дослідження мімічного вираження емоцій почалося більш 100 років тому. Одним з перших виникло запитання: чому в людини в емоційному стані специфічно змінюється напруга різних лицьових м'язів?

Класичною спробою відповісти на це питання була теорія Ч. Дарвіна, викладене їм у роботі "Вираження емоцій у людини і тварин" (1872). Відповідно до Дарвіна, міміка обумовлена уродженими механізмами, але виявилося, що теорія Дарвіна вірна лише частково, тому що мімічне вираження не цілком детерміновано уродженими факторами. Про це свідчать численні спостереження й експериментальні дані. Безліч досліджень було присвячено з'ясуванню того, чи здатна людина і якою мірою правильно розпізнавати мімічні реакції інших людей. У цих дослідженнях використовувалося три види матеріалу: малюнки мімічних реакцій, фотографії зображення емоцій акторами і фотографії спонтанного вираження емоцій [6].

В експериментах, проведених Борінгом і Тітченером, піддослідним показували малюнки з варіантами мімічного вираження. При пред'явленні  цих варіантів піддослідним кожний з них здавався цілком природним. Однак, коли потрібно було назвати емоцію, що відповідає цим зображенням, думки оцінюючих знайшли досить великі розбіжності: так, особа, що повинна виражати, на думку авторів, презирство, описувалася такими поняттями, як упертість, неуважність, несхвалення, зневага, відраза. Аналогічне дослідження було проведено з фотографіями акторів, що зображували різні емоції. Лангфелд установив, що число правильних оцінок почуттів, що хотів зобразити актор, складає від 17 до 58%, тобто не вище, ніж число правильних оцінок профілів Підеріта.

Спроби Лендіса встановити, які групи м’язів беруть участь у вираженні окремих емоційних  станів, дали негативні результати. На відміну від припущень, виявилося  неможливим знайти міміку, типову для  страху, радості або інших емоцій (якщо вважати типовою міміку, характерну для більшості людей).

Потрібно підкреслити, що типові мімічні корреляти не були знайдені не тільки для ситуацій, які  характеризувались як такі, що викликають страх, але й для тих ситуацій, які характеризувались так самими піддослідними (тобто для тих випадків, коли самі піддослідні стверджували, що вони відчували страх, відразу тощо). Разом з тим було встановлено, що у кожного піддослідного є деякий характерний для нього набір, репертуар мімічних реакцій, що повторюються в різних ситуаціях: закривати або широко відкривати очі, морщити лоб тощо.

Уявлення про те, що за виразом обличчя можна судити про емоції, які відчуває людина, справджується, якщо воно відноситься  до конвенціональних мімічних реакцій, до тієї своєрідної мови міміки, яким користуються люди для повідомлення про свої установки, задуми, почуття. Можливо, це уявлення є вірним і по відношенню до спонтанної міміки, але при умові, що маються на увазі добре знайомі люди. Коли нам приходиться довго спілкуватися з людиною, ми дізнаємося, що ось цей вираз її обличчя означає роздратованість, а ось цей – задоволення. Окрім загальної мови емоцій, потрібно знати ще й мову індивідуальну, тобто мову міміки конкретної людини. Як правило, ми вивчаємо мову емоцій лише близьких нам людей [7].