Особливості спілкування в молодшому шкільному віці

Курсовая на тему Особливості спілкування в  молодшому шкільному віці 

Зміст

 Вступ 

1. Історичний  аспект проблеми 

1.1 Проблема  спілкування в вітчизняній психології 

1.2 Зарубіжні  психологи про проблему спілкування 

2. Методичний  аспект проблеми 

2.1 Спілкування у віковій та педагогічний психології

2.2 Спілкування  молодших школярів як психолого-педагогічна  проблема 

3. Експериментальне  дослідження та його результативність 

3.1 Дослідження  проблеми спілкування в учнів  початкових класів 

3.2 Якісний і кількісний аналіз результатів

3.3 Методичні  рекомендації 

 Висновки 

 Список використаних  джерел  

Вступ

 Проблема  спілкування на рівні викликала  інтерес і розвивалась у працях  багатьох психологів (Й. Гербарт,  І.П. Павлов, О.О. Ухтомський, П.К.  Анохін, Г. Уолтер, С.Л. Рубінштейн) та педагогів, зокрема В. Кан-Калика, А. Леонтьєва, Е. Страчова, Б. Антоньєва, Я. Корчака та ін. Продовжує вона досліджуватись і в наш час. Багато вчителів шукають способи підвищення ефективності дидактичного спілкування, що дало б змогу підвищити якість навчального процесу в цілому.

 З психологічної  точки зору, необхідною умовою  організації активного дидактичного  спілкування на рівні є забезпечення  атмосфери довіри і взаєморозуміння,  максимальне зниження стану тривожності  у дітей, що забезпечується демократичним стилем спілкування, позитивною, оптимістичною установкою вчителя щодо учнів; навчального процесу в цілому і учнів до вчителя; взаємною гуманістичною спрямованістю, особистісною орієнтацією спілкування. Навчання повинно приносити дітям радість, позитивні емоції, що допоможе викликати у них інтерес, допитливість.

 Отже, вищенаведені  аргументи, переконують, що спілкування  молодших школярів є актуальною  проблемою в наш час. Актуальність  її випливає ще й з того, що проблема спілкування молодших школярів продовжує розвиватись і в наш час.

Об’єктом роботи є спілкування молодшого школяра.

Предмет роботи – роль спілкування молодшого  школяра в розвитку його пізнавальних процесів.

Мета курсової роботи – охарактеризувати спілкування як один з вирішальних аспектів навчальної діяльності.

 Завдання:

 ·               здійснити комплексний аналіз  проблеми на теоретичному та  практичному рівні; з’ясувати  поняття спілкування; 

 ·               охарактеризувати методичний аспект  проблеми;

 ·               проаналізувати спілкування учнів  початкових класів за допомогою  тестів;

 ·               узагальнити результати дослідження  в методичних рекомендаціях.  

1. Історичний  аспект проблеми 

1.1 Проблема спілкування  в вітчизняній психології

 Серед чинників, що формують особистість, у  психології вирізняють насамперед  трудову діяльність, спілкування  і пізнання. Аналізуючи ці найважливіші  сфери людської життєдіяльності,  можна помітити такий факт: форми  і методи трудової діяльності  людина засвоює багато років, способами пізнання світу ми також оволодіваємо тривалий час, натомість спілкуванню людина не навчається цілеспрямовано ніколи й ніде. Немає такої школи, в якій би навчали складного мистецтва спілкування. Звісно, досвід спілкування набувається людиною і в процесі праці, й у пізнавальній діяльності, проте цього замало. Велика кількість проблем у житті, зокрема в сім’ї та школі, виникає саме тому, що люди не мають навичок спілкування, не знають його механізмів, законів.

 Останніми  десятиліттями інтерес до проблем спілкування надзвичайно посилився. Це пов’язане насамперед з розвитком соціальної психології й підсиленням її впливу на всю систему психологічних наук.

 Проте проблема  спілкування має ширше значення. До неї звертаються такі галузі  психологічних знань, як психологія праці, інженерна, медична, педагогічна, юридична психологія тощо, здобутки яких, у свою чергу, збагачують загальну теорію формування психіки людини і розвитку її як особистості.

 Хоча спілкування  стало предметом інтенсивних розробок останніх десятиліть, воно не є новою проблемою для вітчизняної психології. Дослідження в цій царині ведуть свою історію від В.М. Бехтерєва, В.М. Мясишева, Б.Г. Ананьєва до Г.М. Андреєвої, О.О. Бодальова, П.П. Петровської, Т.С. Яценко та інших психологів, котрі вивчають проблеми спілкування сьогодні.

 Біля витоків  дослідження проблеми спілкування  не лише в нашій країні, а  й у світовій психології стояв  В.М. Бехтерєв. Він розробив емпіричні  методи дослідження спілкування,  а також теоретичні положення про вплив групи на особистість, про специфіку перебігу психічних процесів в умовах спілкування. Ці дослідження стали важливим стимулом і джерелом постановки та розробки проблем спілкування в подальшому, зокрема, у працях В.М. Мясищева.

 Ще на початку  XX ст. В.М. Мясищев під керівництвом В.М. Бехтерєва та О.Ф. Лазурського брав участь в організації та проведенні перших експериментальних робіт з вивчення спілкування в умовах колективної діяльності. Виходячи зі своєї концепції «ставлень особистості», він акцентував увагу на головних змістових і формальних характеристиках спілкування, намагаючись розглядати його цілісно, як процес взаємодії конкретних особистостей, які певним чином ставляться одна до одної і виявляють взаємні впливи. Так, учений спеціально розглядав причини, які підсилюють чи послаблюють результати словесного впливу однієї людини на іншу, сформулював теорію трикомпонентної структури комунікативної діяльності, покладену в основу організації теоретико-експериментальних досліджень психології міжособистісного пізнання та спілкування.

 Б.Г. Ананьєв  звертається до категорії спілкування  у зв’язку з проблемами формування  людини як особистості, як суб’єкта  діяльності, виховання індивідуальності. Особливою і головною характеристикою  спілкування як специфічного виду діяльності, на думку Б.Г. Ананьєва, є те, що через нього людина будує свої стосунки з іншими людьми. Він детально розглядає мовленнєві та допоміжні засоби спілкування, а також вирізняє в ньому внутрішній бік пізнання учасниками спілкування один одного.

 Розглядаючи  спілкування як один з головних  різновидів діяльності людини, Б.Г.  Ананьєв трактує його як своєрідний  сплав суспільного та індивідуального  в соціальному житті людини. Ним  виявлені та простежені основні  напрями впливу спілкування на  формування психічного світу людини і поставлена проблема вивчення залежностей, які пов’язують зовнішні і внутрішні характеристики з проявами психіки людей, що беруть участь у спілкуванні.

 Проблема  спілкування посідає центральне  місце в психологічній концепції Л.С. Виготського, хоч сам термін «спілкування» не дуже часто трапляється в його працях. Основні положення вченого щодо спілкування та його ролі в розвитку психіки можна сформулювати так: спілкування, взаємодія в ранньому онтогенезі змінюють структуру психічних процесів. Таким чином, спілкування генетичне передає психічні процеси в їх кінцевому вигляді, визначає їх структуру, яка, у свою чергу, детермінує їх вияви як знову «відкритих» до спілкування, взаємодії, діалогу; носіями структурних новоутворень, які породжуються процесами спілкування, є знаки.

 Ці основоположні  ідеї були засвоєні практично  всіма психологічними школами  – як вітчизняними, так і зарубіжними. 

 Характерним  для сучасного етапу вивчення  проблеми спілкування є її  комплексне розроблення на стику різних галузей психології: філософії і загальної психології (Г.М. Андреєва, О.О. Бодальов, А.В. Петровський та їхні учні), загальної психології і психолінгвістики (школа О.О. Леонтьєва), соціальної і диференціальної психології (М.М. Обозов та його учні), соціальної і педагогічної психології (школа С.В. Кондратьєвої, Т.С. Яценко та ін.), педагогічної психології і педагогіки (О.В. Мудрик та ін.).

 Поняття «спілкування»  вживається у психологічній літературі  в різних значеннях: 

 •  як  обмін думками, почуттями, переживаннями (Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн);

 •  як  один із різновидів людської  діяльності (Б.Г. Ананьєв, М.С. Коган,  І.С. Кон, О.О. Леонтьев);

 •  як  специфічна, соціальна форма інформаційного  зв’язку (О.Д. Урсун, Л.О. Рєзніков);

 •  як взаємодія, стосунки між суб’єктами, які мають діалогічний характер (Г.М. Андреєва, В.С. Соковнін, К.К. Платонов). При цьому поняття «спілкування» розмежовується з поняттям «комунікація». Останню тлумачать як передачу інформації в межах взаємодії різних систем, яка може мати однобічний характер.

 У «Психологічному  словнику» спілкування визначається  як «взаємодія двох чи більше  людей, яка полягає в обміні  між ними інформацією пізнавального  чи афективно-оцінного характеру» [15].

 Спілкування  – це соціальне явище, яке виникає в процесі суспільно-трудової діяльності як потреба людей сказати щось одне одному. Суспільна сутність спілкування виявляється в його змісті, функціях, видах, формах, способах і мотивах. Філософи розглядають спілкування в діалектичній єдності матеріального та ідеального. «Саме спілкування, – пише Б.Ф. Ломов, – це об’єктивний матеріальний процес, але він виступає в ролі «носія ідеального» [12].

 Первинним  у спілкуванні є матеріальне:  довкілля, а також світ живих  людей, умови діяльності, в які включене спілкування, ситуація і засоби спілкування. Матеріальне у спілкуванні визначає ідеальне (психічне): мету, мотиви, плани, програми, а також думки, почуття, засоби, прагнення, психічний стан учасників спілкування. Психологічні сторони спілкування можна зрозуміти лише на підставі аналізу конкретних проявів матеріальної сторони спілкування.

 Спілкування,  як правило, включене в практичну  взаємодію людей (спільна праця,  навчання, колективна гра) і забезпечує  планування, здійснення і контроль  їхньої діяльності. Разом з тим спілкування задовольняє особливу потребу людини в контакті з іншими людьми і пов’язане з виникненням почуття радості. Прагнення до спілкування нерідко посідає значне, а то й провідне місце серед мотивів спільної практичної діяльності.

 Змістом спілкування  є наукові та побутові знання, навички та уміння, сама людина (її зовнішній вигляд, особливості  характеру, манера поведінки тощо) або ж колективне розв’язування  якогось завдання, діяльність. Ставлення  та стосунки, які наповнюють спілкування, надають йому своєрідності, певного емоційного забарвлення, диктують засоби, манеру спілкування. Від того, які складаються стосунки, залежить уся система спілкування особистості. Конкретних тем для спілкування в кожного безліч, і чим різноманітніші вони, чим ширше коло спілкування людини, тим багатша і змістовніша сама особистість. Проте факт мовчання людини не є «неспілкуванням», оскільки її мовчання для оточуючих є красномовним, комунікативним сигналом. Окрім того, в цей час людина мислить, а це вже контакт з уявним співрозмовником.

1.2 Зарубіжні  психологи про проблему спілкування 

 Спілкування  – це багатоплановий процес  розвитку контактів між людьми, що породжується потребами спільної  діяльності. Воно виступає як  процес взаємодії між людьми, в ході якого відбувається обмін інформацією пізнавального і емоційно-оцінного характеру.

 Спілкування  у психології досліджувало багато  зарубіжних вчених, зокрема Ф.  Хайдером, Е. Джонсом, К. Девісом,  Г. Келлі, Л. Стріклендом та  ін. серед основних проблем спілкування вони виокремили наступні:

Сторони спілкування:

 комунікативна  – обмін інформацією; 

 інтерактивна  – взаємодія між людьми за  допомогою дій і вчинків; 

 перцептивна  – сприймання і розуміння людини  людиною. 

Педагогічне спілкування. Під ним розуміють систему, прийоми і навички взаємодії педагога і учнівського колективу, змістом якої є обмін інформацією, здійснення навчально-виховного впливу і організація взаєморозуміння.

Вербальна комунікація  – це процес спілкування за допомогою  мови.

Мова – система словесних знаків, яка опосередковує психічну (насамперед інтелектуальну) діяльність (див. мал. 1).

 Мал. 1

 Засобами  невербальної комунікації є міміка, жести, інтонації, паузи, сміх, сльози, фізіогномічна маска, обмін  предметами, дистанція між партнерами та ін.

 Також зарубіжна  психологія розглядала спілкування  у контексті міжособистісної  взаємодії.