Особливості картини світу людей похилого віку що перебувають у різних соціальних умовах

Однак є серед літніх людей особливий прошарок, турботу за яких бере на себе держава. Саме це ті люди, які не мають сімей та домівки. Такі особи направляються на проживання у пансіонати ветеранів та інвалдів. Однак серед них є ті літні, що добровільно, по узгодженню з близькими переходять жити у пансіонати. Соціальне обслуговування населення ставить благородну мету – забезпечити задоволення потреб людей похилого віку як особливої ​​групи населення. Ціль роботи пансіонатів такого типу складається в адекватному догляді за особами похилого віку. Також пансіонати для ветеранів та інвалідв зтворені для того, щоб створити більш сприятливі можливості для соціальної адаптації своїх підлеглих, включення їх у процеси функціонування громадянського суспільства.

На базі одного з таких соціальних закладів міста Маріуполя (Пансіонаті для ветеранів та інвалдів №2) проводилось спостереження та експериметальне дослідження. Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2001 року № 549 затверджено Типове Положення про будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, пансіонаті для ветеранів війни та праці у Маріуполі. Згідно з цим Положенням, будинок-інтернат або пансіонат є стаціонарною соціально-медичною установою загального типу для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів. У пансіонат приймаються особи, які досягли пенсійного віку, та інваліди першої і другої групи, які потребують постійного догляду, які не мають працездатних родичів, зобов'язаних за законом їх утримувати. Як виняток можуть прийматися особи, які мають працездатних дітей або родичів, але вже на платній основі –

 близько 4000 грн.  на місяць. Хоча і решта містяться  не безкоштовно, а за частку  пенсії. Розподіляється вона так: 25% пенсіонери отримують на руки, а 75% відраховується на рахунок установи.

Пансіонат ветеранів  та інвалідів №2 здійснює функції соціального захисту проживаючих в установі шляхом стабільного матеріально-побутового забезпечення та створення найбільш адекватних віку і стану здоров'я умов життєдіяльності. Подібні заклади створені для здійснення заходів реабілітаційного, медичного, соціального і лікувально-трудового характеру.

Особи похилого віку, що зустрчають старість у стінах пансіонату живуть за інерцією, що пов'язано з цинізмом оточуючих, самотністю і відчаєм. Прибування у пансіонаті для літніх носить свої негативні ознаки. Відсутність емоційоно позитивих контактів ізолює літню людину від оточуючих. Почуття самотності серед незнайомих людей сприяє розвитку депресивних станів. Відсутність контактів з молодим поколінням ускорює соціальне старіння. Літні люди у пансіонаті знаходяться на правах підлеглих, вони змушені підкорюватись правилам внутрішньго розкладу, що звужує можливість розпоряджатися своїм часом. Самотність та відчай багатьох проживаючих у пансіонаті пов’язан з відсутністю допомоги близьких. Прибування у пансіонаті нивілює основну потребу літнього віку – потребу турбоватися за інших. Відсутність значемих контактів провокує замкнутість на своїх негативних переживаннях.

За своєї соціальною інтеграцією проживаючі у пансіонатах та проживаючі у сім’ях значно різняться. Проживання у пансіонаті обмежує соціальні контакти літніх людей. Відсутність контактів з близькими та родиною знижують самооцінку старих людей. Відчудженність у відносинах з близькими провокує їх замкнутість та агресивність. Сам факт свого проживання у пансіонаті багато літніх людей вважає соромним та неприемним. Це приводить до загострення особистих патологічних рис характера.

Висновки до розділу 2

Феномен старіння необхідно  розглядати в контексті культурно-історичних, соціально-економічних і політичних змін у суспільстві, які впливають  на стан людини похилого віку. Старіння і старість є закономірним наслідком вікових змін, що відбуваються в ході онтогенетичного розвитку на всіх рівнях життєдіяльності. Процес старіння супроводжується послабленням гомеостатичних процесів і одночасно пристосуванням всіх систем організму до нового рівня життєдіяльності. Люди похилого віку мають менший запас сил та енергії, нездатні витримувати тривалі фізичні і нервові навантаження. Втрачають еластичність тканин організму, що пов'язано зі зменшенням фізіологічних ресурсів. Результатом цих змін є зневоднення та затвердіння суглобів людини. Люди похилого віку мають менший запас сил та енергії, нездатні витримувати тривалі фізичні і нервові навантаження 

 Тобто старіння людини – це біологічний процес поступової деградації частин і систем тіла людини та наслідки цього процесу. Тоді як фізіологія процесу старіння аналогічна до фізіології старіння інших ссавців, деякі аспекти цього процесу, наприклад, втрата розумових здібностей, мають більше значення для людини. Крім того, велике значення набувають психологічні, соціальні та економічні ефекти. Однією із закономірностей старіння є його нерівномірність у порушенні функцій (пам’яті, інтелекту, уваги, фізичної сили). Старість наближається до людини двома шляхами: через фізіологічне ослаблення організму та шляхом зниження сили і рухливості психічних процесів. Саме психічне старіння представляє собою процес вікової зміни вищих психічних функцій.

У людей в пізньому віці, як правило, падає активність, сповільнюються психічні процеси, погіршується самопочуття. У процесі старіння зміняється відношення до подій та явищ. У багатьох випадках відбувається звуження кола інтересів, часте невдоволення оточуючими. Поряд з цим має місце ідеалізація минулого, тенденція до спогадів. У старої людини найчастіше знижується самооцінка, зростає невдоволення собою, невпевненість у собі.

Представникам літнього віку притаманне загострене почуття власної вразливості  через потребу в увазі та допомозі. Для старих людей характерні ознаки іпохондрії – надмірної стурбованості власним здоров'ям як захисної реакції на страх смерті та соціальну ізоляцію. Для більшості літніх людей типовим є прагнення переосмислити свій минулий життєвий досвід, передивитися минулі установи і правила. Їхнє мислення спрямоване на вирішення питань осягнення смислу власного існування, пізнання самого себе. Результатом такого міркування є вироблення нової ціннісної життєвої установки, основу якої складає згода із самим собою, із зовнішнім світом, з природнім ходом подій, із неминучістю завершення власного життя.

У  період старості з'являються нові аспекти Я-концепції. Такі як збереження сенсу життя, орієнтація на відпочинок, відсутність тривалої перспективи, орієнтація на минуле і теперішнє.  Поступово літня людина пристосовується до прийняття факту скінченності власного життя, наближення смерті, усвідомлюючи обов'язок передачі життєвого досвіду молодшому поколінню. Літня людина живе спогадами і своїм сьогоденням, уділяючи меньше часу плануванню довготривалих справ.   Для літніх людей властиві концентрація уваги на обмеженому колі афективно заряджених уявлень та егоцентрізм.