Особливості картини світу людей похилого віку що перебувають у різних соціальних умовах

Картина світу кожної людини має індивідуальні відмінності при суспільному  прояві цього феномену. ”Найвагоміші риси життя, мислення, світогляду настільки бувають різні, як риси обличчя різних людей” [79, 59], - писав О. Шпенглер. Вчений підкреслюював суб’єкність та неповторність психологічного феномену “картина світу”. Він визначав, що у жодному разі дві картини світу не можуть звестися в одну. За думкою німецкого філософа, кожна окрема взята  картина світу кожної окремо взятої живої істоти має свої неповторні атрибути. Вони завжди будуть вказувати на її замкнутість відчужденість від об’єктивної реальності. Але у той же час саме ці характеристики сприяють цілостності світогляду людини та її виживанню у конкретних історіко-соцальних умовах“ [79, 82]. Картина світу може бути лише відносною, оскільки вона вміщує у себе лише ті знання, які має людина у своєї свідомості. Кожна людина обмежена своїм досвідом та репертуаром знань та навичок. О. Шпеглер вказував, що картина світу окремого індивіда має свою вартість лише у своєму історичному контексті та зовсім не має сенсу у іншому.

Постмодерністи у своїх творах вказують на те, що сучасна людина у своєму уявленні має дві частини цілостної картини світу. Перша – це научна. У ній людина оперує конкетними данними, фактами та поняттями, які вона має про світ. Друга, ненаучна базується на містицизмі, міфах, легендах та утопічних уявленнях.

Як кожна мова дає  позначення тому, що є у свідомості народа так і людина завжди дає назви тому що бачить. Поняття «мовна картина світу» було введено в наукову термінологію Л. Вайсгербером. Він позначав це поняття як систему різноманітних змістів. Духовних, що визначають своєрідність культури і менталитета носія цієї картини. Мовна картина світу, з одного боку, є наслідком історичного розвитку етносу і мови, а з іншого, є причиною своєрідного шляху їх подальшого розвитку. Визначається, що мовна картина світу є відображенням стану сприйняття дійсності, що склалися в минулі періоди розвитку мови в суспільстві. Разом з тим мовна картина світу змінюється з часом. ЇЇ зміни – це відображення мінливого світу, поява нових реалій, а не прагнення до ідентичності з науковою картиною світу.

Філософська картина  світу виникла в середені першого тисячоліття до нашої ери з виникненням філософських вчень класичного зразку. Філософська картина світу є самим давнім поняттям уявлення мислителів про образ навколишньої реальності яку сприймає та осмислює людина. Світ та людина завжди були повя’зані ідеєю Розуму. Філософська картина світу характерна тим, що вона ставить людину значно вище за все, що її оточує. Людина принципово відрізняється від усіх інших істот тому що саме їй притаманий дієвий та творчий початок. Філософська картина світу – це сукупність уявлень не одного окремено індивида, це плід колективних зусиль.

1.2 Прояви картини  світу особистості на  різних вікових етапах

Процес соціалізацїї та інкультурацїї індивіда ніколи не буває повним та завершеним. Тому формування картини світу відбувається на протязі всього життя людини, наповнюючи новим змістом її компоненти. Картина світу змінюється під впливом багатьох факторів. Перший фактор – це вік особистості, та ті соціальні, фізіологічні та психологічни зміни, що безпосередньо повязані з цим. Друга группа факторів – це обставини та умови життя, які можуть змінюватися з часом проживання людини. Подїї та враження можуть радикально повністю змінити світогляд та образ життя  людини за короткий час. Зміни у картині світу тісно пов’язані з становленням особистості, з прийняттям певних соціальних норм та примірянням на себе різних соціальних ролей. Також треба враховувати той факт, що соціальні ролі та норми змінюються з віком та обставинами. Тому картина світу теж динамічно зміюється в залежності від суб’ективних та об’ективних обставин.

Розглядаючи прояви картини  світу особистості на різних вікових  етапах ми беремо за основу загальну тенденцію та відокремлюємось від соціальних характеристик. У віковому аспекті картини світу можно окремо виділяти картину світу дитини, картину світу підлітка, картину світу дорослої людини та картину світу людини у похилому віці.

Фізичний та психичний стан дитини залежить від життєвих умов та процесу її розвитку. Ці два аспекти розвитку життя дитини неможливо відокремити один від одного. Вони логічно доповнюють один одного та впливають на формування картини світу особистості. Спілкування з оточуючими людьми, навички мовної культури та чуттєві враження – все це є основою образу світу дитини. Згідно з В.В Століним: “Дитина завжди балакає на мові тієї країни, де народилась та виросла, що є прямим доказом того, що саме середовище має значний вплив на формування картини світу” [65, 29]. З самого народження індивід обмежен своїми біологічними можливостями та рівням свого біологічного розвитку. Виростаючи, кожна дитина розширює свій поведінковий репертуар разом зі способом дій з предметами. Це розширює її знання про світ. Психичний розвиток дитини є результатом оптимального збігу психологічно-біологічної цілостності. Досягаючи її дитина розкриває повністю свій потенціал пізнання навколишнього світу.

Безумовно, важливим та значущим є кожний віковий етап розвитку дитини. Є два підходи до цього питання. Перший з них вказує на те, що розвиток психики йде безпреривно, без зупинок, та кожна деталь та кожна дія у виховуванні дає  конкретний результат. Тому картина світу дитини змінюється під впливом виховування. Другий підхід наполягає, що на всьому процесі розвитку існуєть декілька головних факотрів, які визначають бачення світу дитини. Послідовники цього підходу вважають, що кожна дитина проходить однакові стадїї та має різні наслідки у своєму розвитку.

Можна казати що кожне новоутворення  дитини у цьому віці є кроком у формуванні картини світу. Вже у новонародженої дитини є здібність реагувати на звуки та розрізняти їх модифікації. Пізніше дитина виділяє та особливо реагує на голос матері, потім інших людей. Дитина розуміє, що голос та обличя матері – це єдиний образ, який так саме і стає першим звичним образом маштабної картини світу. Вже на другому місяці дитина відповідає посмішкою на обличчя матері, визнаючи цім самим цей образ як найважливіший для неї. К кінцю першого на початку другого місяцю життя у дитини сформована спецефічна реакція на людську мову. На третьому місяці дитина вже сама спроможня на мовні реакції. Це є результатом освоєняя оточуючої картини дійсності. На шостому місяці дитина вже розуміє емоційний окрас мови оточуючих. Також особливий вплив у будові картни світу є факт прив’язаності до батьків та звичної обстанови. Діти, які раніш почали сформомувати картину світу, більш ефективні у дорослому житті. Дитина засвоює мову, як і розвиває в собі спийняття, мислення та пам’ять, це залежить від потреби, від мотиваціонної сфери особистості щось сказати або зробити. У віці 1,6 – 1,8 років дитина вже глибоко розуміє зміст слів активного словника дорослих. Друга половина другого року життя спрямована на управління своєю поведінкою та вмінням впливати на поведінку інших. Кінец другого року життя характерен активним пізнанням навколишнього середовища. Інакше кажучи цей перьод спрямован на адаптацію, будову основ суб’ективної картини світу та впливу на неї.

У старшому дошкольному віці мова дитини має вже діалогічний характер, що вказує на достатньо високий рінень включення дитини у структуру суспільства. Достатньо високий рівень розвитку мови вказує на спрямований та послідовний характер психіки. Е.Е. Вахромов висловлює таку думку: “Включення дитини у соціальне середовище  основою адекватного сприйняття дійсності та розвитку її практичних навичок. Становлення особистості проходить у іграх, де моделюються людські взаємовідносини” [17, 113]. Ми розуміємо це, як той факт що лише взаємодія дитини з іншими людьми дає змогу будови картини світу. Велику роль на цьому етапі грають анатомо-фізіологічні особливотсі дитини та волеві її прояви. Під час школьних навчань формується посидючисть, працьовитість, ініциатівність, старанність. Почуття обов’язку є важливим психологічним новоутворенням шкільного віку. Сприйняття світу дитини прагне бути завершеним та цілісним. Однак цьому перешкоджає обмеженість практичних знань та теоретичного досвіду. Індивідуальний характер сприйняття дітьми того чи іншого явища, події зовнішнього світу і внутрішні переживання формують картину світу.

Підлітковий вік – важкий та впливовий  у аспекті становлення оосбистості. Оосбистість підлітка характеризується тим, що вона динамічна, в ній нема нічого статичного та нерухомого. Підліток амбівалентен; комунікабельність та замкнутість, аскетизм та гедонизм, ентузіазм та апатія тісно переплетені у ньому. Він прагне змінювати навколишній світ, перетворюючи його під свою картину. Саме цей факт виступає основою конфліктів пілітка з суспільством  у цей перьод. Широта соціальних ролей та розширений вибір нових поведінкових стратегій дозволюють більш широко розбудувати свою катини світу, наповнювати її новими змістовними частинам. Саме у перьод підлітства індивід замислюється над своїм місцем у світу, що є базою для самооцінювання. В.В. Абрамченко вказує на те, що “ починаючи з підліткового віку людина може робити ясний самоаналіз та робити чітку самокритику” [1, 58]. Тобто задатки рефлексивного мислення поширюють знання про себе та навколишній світ. У підлітка є багато, часом протерічних образів “Я”, які тільки з роками образують цілістну “Я-концепцію”. Це є центральним моментом у вивчені підліткового віку. Юність розглядають вже як етап стабілізації особистості. У цьому віку людина має адекватну самооцінку, має навики улагодження конфліктів та інтегрується з суспільством. Це повя’зано зі стабілізацією картини світу, формуванням більш стійкого світогляду.

Етап дорослості охоплює великий інтрервал часу від юності до початку старіння. Формально біологічна дорослість досягається при виникненні здатності до дітонародження. Соціальну зрілість пов'язують з економічною незалежністю, а психологічна зрілість пов'язана з досягненням зрілої особистісної ідентичності. Етап дорослості харакреризують такими рисами як: інтелектуальна та емоціональна стабільність, упевненість у собі, вміння брати відповідальність за свої вчинки, вміння оказувати підтримку іншим, індивідуальний життевий стиль з своїм стабільним світоглядом та принципами.  Етап дорослості описують як оптиму функціювання фізіопсихологічних систем. Але у той же час, як позначає Сапогова Є.Є.: “проявляється сумнів стосовно пройденного шляху, печаль, та почуття відсутності новізни, відречення від колишніх ціностей та цілей” [57, 95]. Доросла людина в одночас прибуває у стані стабільності та душевного бунту. Це викликано роздумом про те, чи вірно вона реалізовує свій потенціал та обрала життєвий шлях. Дорослість – це такий же неоднозначний та важкий перьод як підлітство. Картина світу людини наповнана духовністю, пошуком сенсу життя та відчуттям відповідальності за життя близьких. Також вона має характеристики спрямованості у майбутнє, філософське осмислювання втрачених сподівань та відносення до нового.

           Старіння стосовно картини світу позначається як процесс її звуження. Психологічний процес старіння позначається зменьшенням соціальних контактів, зменьшенням рівня сучасних знань, зникнянням навичок навчання. Також зменьшення об’єму пам’ті  обмежують оптимальне існування у суспільстві. Загалом зменьшуються функціональний оптимум багатьох органів суб’єкта, настає фізічна слабкість та пасивніть. Кліткові ферменти зменьшують свою ефективніть. “Все психічне є по своїй природі фізіологічне” [15, 79], - як стверджував Л.С. Виготський. Тому слід розуміти, що людина старіться на всіх рівнях одночастно. Людина частіше замислюється над фіналом свого існування, стає більш чуттєва для емотивних подразників. Підвищена візуальна сугестивність існує у свідомості старої людини поряд з логічною жорсткістю. Тому і картина світу особистості в похилому віці характеризується своєю обмеженістю, ригідністю та вузостю світосприйняття. З наукової вона перетворюється на містичну. Локус контролю за подіями направлюєтся на зовнішні обставини.

Старість не є чисто біологічно з'ясовним феноменом, а в значній мірі являє собою результат активного соціального конструювання. В якості найбільш істотних детермінант формування негативного ставлення до старості виступає соціальний аспект. На картину світу похилої людини впливають найбільш такі фактори як усвідомлення статуса літної людини себе, як представника маргінальної соціальної групи та негативні стереотипи самих представників групи літніх людей.

Висновки до розділу 1.

Під картиною світу розуміється сукупність або упорядкована система знань людини про себе, про природу, про інших людей, яка опосередковує через себе будь-яке зовнішній вплив. Феномен картини світу позначає бачення окремою людиною багатомірної структури оточуючого, включаючи когнитивну та емоційну сферу особистості з її прагненнями та намірами. Картина світу – це сформована в процесі соціалізації і підтримувана механізмами соціального пізнання стійка система уявлень людини про себе і навколишній світ. Елементи картини світу певним чином взаємопов'язані в нашій свідомості як образи об'єктів і явищ соціальної реальності. Культурний простір та умови життя мають вплив на зміст та формування картини світу індивіда.

Картину свтіту людина формує протягом всього свого життя, починаючи з раннього дитинства. Велика частина її дій, думок і вчинків продиктована не об'єктивними обставинами, а суб'єктивною моделлю світу. На її основі людина суб’єктивно оцінює життєві обставини, реальні або передбачувані дії, надає їм певний сенс. Образ світу – це складний, динамічний процес, який має не стільки контурні грані, скільки зміст функціональних зв'язків і відносин. Психічний образ світу характеризується активністю, вибірковістю, впорядкованістю. Він постійно поповнюється й розвивається під впливом чуттєвого та раціонального пізнання.