Направленность личности

     К.Г. Юнг запропонував типологію характерів відповідно до переважаючої функції (мислення, почуття, інтуїція), спрямованості особистості  на зовнішній або внутрішній світ, запровадив поняття “екстраверсія - інтроверсія" (лат. extra - поза, intro - усередину, versio - обертати) Для позначення двох протилежних типів особистості. Екстравертивний тип характеризується зверненістю особистості до навколишнього  світу, для інтровертивного типу властива фіксація інтересів особистості  на явищах власного внутрішнього світу. Виокремлення інтроверсії та екстраверсії дало змогу розрізнити дві великі групи психологічних індивідів. Також було виявлено відмінності  між індивідами однієї групи, що залежали від основних психічних функцій: мислення, емоцій, відчуттів, інтуїції.

     Теорія  відчуження німецько-американського психолога  і соціолога Еріха Фромма (1900-1980) є найбільш “соціалізованим" ученням  неофрейдизму. Втрату людиною зв'язків  зі світом та з іншими Фромм називав  відчуженням, “негативною свободою”. Такий стан пригнічує людину, адже вона прагне мати певні стосунки з  іншими, вступати з ними у взаємодію та спілкування. Але такої можливості навколишній світ не дає, і тому вона стає самотньою. Це, на думку Фромма, підкреслює двоїсту природу людини, яка, з одного боку, хоче бути незалежною, а з другого - прагне позбутися цієї незалежності, що призводить до відчуження як фатальної основи міжособистісних стосунків. Воно може проявитися у формі конформізму, мазохізму, садизму, перерости в агресивність. Для подолання відчуження людям потрібно прищеплювати гуманістичні засади, основою яких є почуття любові до себе і до інших.

     Основним положення А.Адлера в його концепції творчого “Я” є творча сила, що дає людям можливість формувати цілі, приймати рішення, бачити перспективи і будувати різні життєві плани, що узгоджуються з цілями і цінностями. Спадковість та оточення він вважав лише вихідною основою для розвитку особистості. Індивід переживає вплив суспільства, але вплив творчого «Я» - є переважаючою та визначальною силою в формуванні життєвого шляху[3].

     В його теорії мотивація поведінки  завжди пов'язана з внутрішнім світом індивідуума, особливо з наполегливим, направленим на майбутнє і всепоглинаючим прагненням до досконалості.

     В теорії особистості Е.Еріксона розглядаються  питання спрямованості особистості  в аспекті детермінованої поведінки. Біологічне становлення при взаємодії  з поширеною сферою соціальних відносин індивідуума дає складну систему  поведінки. Виховання в батьківській сім і, досвід шкільних років, відношення в групах однолітків і можливості культурного оточення - все це має  велику роль у визначенні життєвих планів, перспектив, в спрямованості  розвитку Еріксон акцентує увагу  на його, свідомості та раціональності. Спрямованість особистості пов'язана  з стадіями розвитку, з подоланням криз, з безкінечною життєвою боротьбою.

     Е. Фромм в гуманістичній теорії особистості підкреслював, що основними  усвідомлюваними мотивами людини є : потреба в встановленні зв'язків з навколишнім світом; потреба в подоланні пасивної природи; потреба в коренях; потреба в ідентичності; потреба в системі поглядів і переконань.

     Е. Фромм виділяв продуктивні та непродуктивні типи характеру, які  формуються в результаті взаємодії  потреб і соціуму.

     В своїй диспозіціональній теорії особистості Г. Олпорт розглядає  особистісний розвиток, як активний процес становлення, в котрому індивідуум бере на себе відповідальність за планування життєвого шляху. Поведінка людини мотивується і визначається його специфічними рисами, характеристиками.

     Р. Кеттел сформулював концепції структурної  теорії особистості в якій зазначається, що спрямованість особистості пов'язана  з індивідуальним онтогенезом та соціокультурною матрицею. Згідно його теорії певні риси особистості представляють  собою відносно постійні тенденція  реагувати і діяти певним чином.

     Г. Айзенк в теорії типів особистості  розглядав спрямованість особистості  в тісному взаємозв'язку з суперрисами  або типами, такими як екстраверсія та інтроверсія. Мотиви, інтереси та переконання  людини пов'язані з типами особистості.

     Радикальний біхевіоризм Б. Скіннера зазначає важливість у вивченні мотивів поведінки  зв'язку характерних особливостей минулого досвіду людини та унікальних вроджених здібностей [5].

     В основі когнітивної концепції Д. Келлі лежить теорія особистісних конструктів. Це ідеї, думки, переконання, які людина використовує щоб усвідомити, пояснити свій досвід, дійсність. З точки зору Келлі , основною спрямованістю життєдіяльності  є рух та розвиток. Він розглядає  людину в якості активного і думаючого  організму просто тому, що він живий. «Мотивація» - це зайвий конструкт. Його основний постулат: « Процеси особистості - це прикладені в психіці канали, в руслі яких людина прогнозує сучасне та майбутнє».

     А. Маслоу є представником гуманістичної теорії. Для нього людина в корні вільна і відповідальна за рішення, який образ життя вибрати. Людина вирішує, який його потенціал і як він буде прагнути актуалізувати його. Йому належать концепції мета потреби та самоактуалізації. Вродженим мотивом є прагнення актуалізувати свій потенціал. Маслоу не заперечував важливість впливу оточення, але підкреслював силу особистісних прагнень, потреб[19].

     1.3. Поняття й сутність спрямованості особистості, основні складові спрямованості.

     Сьогодні  питання про спрямованість особистості, її потребах, мотивах, інтересах недарма  ставиться на перше місце. Спрямованість  особистості - це сукупність стійких  мотивів, поглядів, переконань, потреб й устремлінь, що орієнтують людину на певну поведінку і діяльність,у досягнення щодо відносноскладних життєвих цілей.

     Спрямованість виступає як системоутворююча якість особистості, яка визначає її психологічний  склад. Саме в спрямованості виражаються  цілі, в ім’я яких діє особистість, її мотиви, суб’єктивне ставлення  до різних сторін дійсності [15].

     В основі спрямованості особистості  лежать потреби. Поведінка людини значною  мірою залежить від того, які потреби  в неї розвинені.

     Спрямованість завжди соціально обумовлена й формується в онтогенезі в процесі навчання й виховання, виступає як властивість  особистості, що проявляється у світоглядній, професійній спрямованості, у діяльності, пов'язаної з особистим захопленням, заняттям чим-небудь у вільне від  основної діяльності час (наприклад, образотворчою  творчістю, фізичними вправами, риболовлею, спортом та ін.).

     У всіх цих видах людської активності спрямованість проявляється в особливостях інтересів особистості: цілях, які  ставить перед собою людина, потребах, пристрастях й установках, здійснюваних у потягах, бажаннях, схильностях, ідеалах та ін.:

     - потяг - недостатньо повне усвідомлене  прагнення до досягнення чого-небудь. Нерідко в основі потяга лежать  біологічні потреби індивіда;

     - схильність - прояв сфери особистості,  що виражається в емоційній  перевазі того або іншого виду  діяльності або цінності;

     - ідеал (від греч. ідея, прототип) - образ, що є втіленням досконалості  й зразком вищої мети в прагненнях  індивіда. Ідеалом може бути особистість  ученого, письменника, спортсмена, політика, а також морфологічні  характеристики конкретної людини  або риси його особистості;

     - світогляд - система поглядів  і уявлень про світ, на відношення людини до суспільства, природі, самому собі. Світогляд кожної людини визначається його суспільним буттям й оцінюється в порівняльному зіставленні моральних поглядів й ідеологічних поглядів, прийнятих у суспільстві.

     Поєднання мислення й волі, що проявляють у поводженні й діях людини, приводить до переходу світогляду в переконання:

     - переконання - вища форма спрямованості  особистості, що проявляється  в усвідомленій потребі діяти  у відповідності зі своїми  ціннісними орієнтаціями на фоні емоційних переживань і вольових устремлінь;

     - установка - готовність індивіда  до певної діяльності в ситуації, що створилася. Вона проявляється  в стійкій схильності до певного  сприйняття, осмисленню й поведінки індивіда. Установка виражає позицію людини, його погляди, ціннісні орієнтації стосовно різних фактів побуту, громадському життю й професійній діяльності. Вона може бути позитивної, негативної або нейтральною. При позитивній установці явища, події й властивості предметів сприймаються доброзичливо і з довірою. При негативної - ці ж ознаки сприймаються перекручено, з недовірою, шкідливі та неприйнятні для даної людини.

     Установка установлює вплив зовнішніх впливів  і врівноважує особистість із середовищем, а знання нею змісту цих впливів дозволяє з певним ступенем вірогідності прогнозувати поводження у відповідних ситуаціях;

     - позиція - стійка система відносин людини до певних сторін дійсності, що виявляється у відповідній поведінці. Вона містить у собі сукупність мотивів, потреб, поглядів й установок, якими індивід керується у своїх діях. У систему факторів, що визначають конкретну позицію людини, включаються також його домагання на певне положення в соціальній і професійній ієрархії ролей і ступінь його задоволення в цій системі відносин;

     - ціль - бажаний і представлений результат конкретної діяльності людини або групи людей. Вона може бути близькою, ситуаційною або віддаленою, суспільно коштовною або шкідливою, альтруїстичною або егоїстичною. Особистість або група людей ставлять перед собою ціль на основі потреб, інтересів і можливостей її досягнення.

     У цілеполаганні  важливу роль грають інформація про стан питання, розумові процеси, емоційний стан і мотиви передбачуваної активності. Цілевиконання  складається із системи дій, спрямованих  на досягнення передбачуваного результату.

     Спрямованість формується в онтогенезі, у процесі  навчання й виховання молодих  людей, при підготовці їх до життя, професійної  й суспільно корисної діяльності, служінню своїй Батьківщині. Тут  важливо, щоб підростаюче покоління  засвоїло, що їх особисте, сімейне благополуччя, досягнення в різних сферах діяльності й соціальний статус взаємозалежні  охоче до служіння своєму народу й  державі, у якому вони живуть. Виділяють  три основних види спрямованості  особистості: особиста, колективістична й ділова[19].

     Особиста  спрямованість - створюється перевагою  мотивів власного благополуччя, прагненням до особистої першості, престижу. Така людина найчастіше буває, зайнятий самим  собою, своїми почуттями й переживаннями  й мало реагує, на потребі навколишніх  його людей: ігнорує інтереси співробітників або роботу, що повинен виконувати. У роботі бачить, насамперед, можливість задовольнити свої домагання поза залежністю від інтересів інших співробітників.

     Спрямованість на взаємні дії - має місце тоді, коли вчинки людини визначається потребою в спілкуванні, прагненням підтримувати гарні відносини з колегами по роботі, навчанню. Така людина виявляє цікавість до спільної діяльності, хоча може й не сприяти успішному виконанню завдання, нерідко її дії навіть утрудняють виконання групового завдання і її фактична допомога може бути мінімальної.

     Ділова  спрямованість - відображає перевагу мотивів породжуваних самою діяльністю, захоплення процесом діяльності, безкорислива прагнення до пізнання, оволодінню новими навичками й уміннями. Звичайно така людина прагне до співробітництва й домагається найбільшої продуктивності групи, і тому намагається довести точку зору, що вважає корисної для виконання поставленого завдання.

       Установлено що особи зі спрямованістю на себе мають такі риси характеру: більше зайняті собою й своїми почуттями, проблемами; роблять необґрунтовані й поспішні висновки й припущення про інших людей, також поводяться в дискусіях; намагаються нав'язати свою волю групі; навколишні в їхній присутності не почувають себе вільно.

     Люди  зі спрямованістю на взаємні дії: уникають прямого рішення проблеми; уступають тиску групи; не висловлюють оригінальних ідей і важко зрозуміти, що така людина хоче виразити; не приймають на себе керівництво, коли мова йде про вибір завдань.

     Люди  з діловою спрямованістю: допомагають окремим членам групи виражати свої думки; підтримують групу, щоб вона досягла поставленої мети; легко й доступно викладають свої думки й міркування; беруть у свої руки керівництво, коли мова йде про вибір завдання; не ухиляються від безпосереднього рішення проблеми[5]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                         РОЗДІЛ 2

     ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ СПРЯМОВАНОСТІ                 ОСОБИСТОСТІ