Методи вивчення мислення молодших школярів

Методи вивчення мислення молодших школярів

курсова робота з психології 
ЗМІСТ

 

 

 

Вступ

Вивчення розвитку мислення дитини є великим теоретичним і практичним інтересом. Воно є одним з основних шляхів до поглибленого пізнання природи  мислення і закономірностей  його розвитку. Вивчення шляхів розвитку мислення дитини представляє і цілком зрозумілий практичний педагогічний інтерес. Численні спостереження педагогів показали, що якщо дитина не опановує прикладами розумової діяльності в молодших класах школи, то в середніх вона звичайно переходить в розряд неуспішних. Одним з важливих напрямків у вирішенні цієї задачі виступає створення в початкових класах умов, які забезпечують повноцінний розумовий розвиток дітей, пов'язаний з формуванням стійких пізнавальних інтересів, умінь і навичок розумової діяльності, якостей розуму, творчої ініціативи.

Проте такі умови забезпечуються в  початковому навчанні поки не повною мірою.

Актуальність теми полягає в тому, що мислення в молодшому шкільному віці розвивається на основі засвоєних знань, і якщо немає останніх, то й немає основи для розвитку мислення, і воно не може дозріти повною мірою. Поширеним прикладом у практиці викладання є організація вчителями дій учнів за зразком: надмірно часто вчителі пропонують дітям вправи тренувального типу, що засновані на наслідуванні та не вимагають мислення. В цих умовах недостатньо розвиваються такі якості мислення, як глибина, критичність, гнучкість, які є сторонами його самостійності.

Мета роботи: вивчити особливості мислення молодших школярів.

Завдання дослідження:

1. Аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми розвитку мислення у молодших школярів.
2. Визначити методики, що дозволяють діагностувати і виявити проблему.
3. Провести констатуючий експеримент, кількісну і якісну обробку отриманих даних.
4. Провести перетворюючий експеримент, кількісну і якісну обробку отриманих даних.
5. Провести порівняльний аналіз результатів констатуючого і перетворюючого експериментів.
6. Дати рекомендації вчителям і батькам з розвитку мислення у молодших школярів.

Об'єкт дослідження: мислення молодших школярів.

Предмет дослідження: методи вивчення особливостей мислення молодших школярів.

Гіпотеза: ми припускаємо, що в учнів початкових класів домінує предметно-образне мислення; більшість дітей мають середній рівень його розвитку, але при цілеспрямованій, систематичній роботі по його розвитку більшість учнів матимуть середній і високий рівень розвитку мислення.

Методи дослідження: теоретичні – аналіз психолого-педагогічної літератури, досягнень практики; експериментальні – констатуючий, перетворюючий і порівняльний експерименти.

Методологічною основою  дослідження є діяльнісний підхід у психології П.Я. Гальперіна, Л.В. Занкова, В.В. Давидова.

 

Розділ 1. Теоретичні основи проблеми розвитку мислення молодших школярів

1.1. Феномен мислення в психолого-педагогічній  літературі

Вивчення мислення належить до найважчих  і найменш розроблених проблем  психології.

Що таке мислення і яка його роль в пізнанні, праці, житті цікавило людство з давніх пір. Вже в  період античності у філософії виникло розмежування органів почуття (відчуття) і діяльності мислення. З тих пір проблема мислення перебуває в полі зору вчених [40, 21].

Активні психологічні дослідження  мислення ведуться починаючи з XVII століття. В цей час і протягом наступного досить тривалого періоду історії психології мислення фактично ототожнювалося з логікою, а як єдиний його вид, що підлягає вивченню, розглядалося понятійне теоретичне мислення.

Сама здатність до мислення вважалася  природженою, а мислення, як правило, розглядалося поза розвитком [28, 296].

Мислення в асоціативній емпіричній психології у всіх його проявах зводилося  до асоціацій, зв'язків слідів минулого і вражень, отриманих від теперішнього досвіду. Один з основоположників асоціативної психології А. Бен відводив асоціаціям за схожістю основну роль у мисленні.

Р. Еббінгауз, Р. Мюллер, Т. Циген –  найбільші представники експериментальної  психології того часу – вважали, що універсальними законами є закони асоціації. Так, поняття, думки, висновки характеризуються як асоціації уявлень. Репродукція ідей стала наріжним каменем асоціативної теорії мислення. Саме мислення стало називатися репродуктивним. Мислення розглядалося нерідко як похідна функція від інших психічних функцій: пам'яті, уваги [40, 179-181].

В біхевіоризмі мислення розглядалося як процес формування складних зв'язків між стимулами і реакціями, становлення практичних умінь і навичок, пов'язаних з вирішенням задач. Завдяки біхевіоризму до сфери психологічних досліджень увійшло практичне мислення [28, 296].

Великий вплив на дослідження мислення зробили роботи школи гештальтпсихології. У роботах В. Келера, М. Вертгеймера, К. Дункера мислення розглядається  як раптове, непідготовлене колишнім досвідом і знаннями "розуміння" ситуації. Діяльність мислення полягала, на їх думку, в тому, що окремі частини проблемної ситуації переконструюються; утворюється нове "ціле", новий "гештальт". Саме ж переконструювання відбувається завдяки раптовому охопленню – "інсайту" [40, 477].

Певні заслуги у вирішенні проблем  психології мислення є й у психоаналізу. Вони пов'язані із залученням уваги до несвідомих форм мислення, а також до вивчення залежності мислення від мотивів і потреб людини.

У вітчизняній психологічній науці, заснованій на вченні про діяльнісну природу психіки людини, мислення отримало нове трактування. Його стали розуміти як особливий вид пізнавальної діяльності. Через введення в психологію мислення категорії діяльності було подолане зіставлення теоретичного і практичного інтелекту, суб'єкта і об'єкта пізнання. Тим самим для конкретного дослідження відкрився новий, раніше не видимий психологами зв'язок, що існує між діяльністю і мисленням, а також між різними видами самого мислення. Вперше з'явилася можливість ставити і вирішувати питання про генезис мислення, про його формування і розвиток у дітей в результаті цілеспрямованого навчання. Мислення в теорії діяльності стали розуміти як здатність, що прижиттєво формується, до вирішення різноманітних задач і доцільного перетворення дійсності, направленого на те, щоб відкривати приховані від безпосереднього спостереження її сторони.

Діяльнісна теорія мислення сприяла  вирішенню багатьох практичних задач, пов'язаних з навчанням і розумовим  розвитком дітей. На її базі були побудовані такі теорії навчання (їх же можна розглядати і як теорії розвитку мислення), як теорія П.Я. Гальперіна, теорія Л.В. Занкова, теорія В.В. Давидова [28, 296-297].

Мислення – це вищий ступінь  пізнання людиною об'єктивної дійсності. Відчуття сприйняття дозволяють людині правильно відображати лише окремі конкретні властивості, якості предметів. Спираючись на пам'ять, вони служать як би опорою пізнавання об'єктів, будівельним матеріалом для планування поведінки і нашої діяльності. На відміну від перерахованих пізнавальних процесів мислення, виходячи за рамки чуттєвого, лежачого на поверхні, розширює межі нашого пізнання. Воно розкриває те, що безпосередньо в сприйнятті не дано [35, 16-26].

"Мислення можна визначити,  – на думку А.В. Брушлінського,  – як нерозривно зв'язаний  психічний процес самостійного  шукання і відкриття суттєво нового, тобто опосередкованого узагальненого відображення діяльності в ході її аналізу і синтезу, що виникає на основі практичної діяльності з чуттєвого пізнання і далеко виходить за його межі" [23].

У педагогічній енциклопедії під мисленням розуміється "процес пізнавальної активності людини, що характеризується узагальненим і опосередкованим відображенням предметів і явищ дійсності в їх істотних властивостях, зв'язках і відносинах" [40, 11].

Таким чином, мислення – це вищий, найбільш узагальнюючий і опосередкований процес відображення в людській свідомості дійсності, що встановлює зв'язки і відносини між пізнаваними об'єктами, які розкривають їх властивості і суть.

В процесі мислення при взаємодії  зовнішніх і внутрішніх подразників в корі головного мозку починають збуджуватися і функціонувати тимчасові нервові зв'язки, які є фізіологічними механізмами процесу мислення. Головною особливістю людського мислення є те, що воно здатне виявляти не тільки випадкові, одиничні, але й суттєві, необхідні зв'язки, засновані на реальних залежностях, відокремивши їх від випадкових збігів. Всяке мислення людини здійснюється в узагальненнях, йдучи від одиничного до загального і від загального до одиничного [7, 115-117].

Найповніше мислення як процес виступає при рішенні людиною будь-якого завдання. Цей шлях рішення можна розділити на чотири фази:

• перша – виникнення утруднення, суперечності, питання, проблеми;
• друга – вироблення гіпотези, пропозиції або проекту рішення задачі;
• третя – здійснення рішення;
• четверта – перевірка рішення практикою і подальша оцінка.

Успіх завдання залежить від того, наскільки правильно здійснюються розумові операції, як використовуються різні форми і види мислення [13, 228].

Підсумовуючи все вищесказане, слід підкреслити, що мислення є діяльністю, що спирається на систему понять і направлена на вирішення задач, які підлягають меті і враховує умови, в яких завдання здійснюється. Для успішного виконання завдання необхідно постійно утримувати цю мету, здійснювати програму операцій, звіряти хід виконання з очікуваним результатом. На основі цього звіряння відбувається корекція неправильних ходів.

1.2. Види мислення, розумові операції, якості розуму

З аналізу робіт Л.М. Веккера [6], Л.С. Виготського [10], С.Л. Рубінштейна [33], Д.Б. Ельконіна [39], Р.С. Нємова [25] та ін., а також матеріалів з сайтів Усесвітньої мережі Інтернет [23], присвячених даній проблемі, витікає, що в сучасній психології прийнята і поширена наступна дещо умовна класифікація видів мислення за такими різними підставами, як:

1) генезис розвитку;

2) характер вирішуваних задач; 

3) ступінь розгорнення; 

4) ступені новизни й оригінальності;

5) засоби мислення;

6) функції мислення і т.д. [23] (рис. 1.1)

Рис. 1.1. Схема сучасної класифікації видів мислення за різними підставами

1. За генезисом розвитку розрізняють  мислення (рис. 1.2):

• наочно-дієве;
• наочно-образне;
• словесно-логічне;
• абстрактно-логічне.

Наочно-дієве мислення – вид  мислення, що спирається на безпосереднє сприйняття предметів в процесі  дій з ними. Це мислення є найбільш елементарним видом мислення, що виникає  в практичній діяльності і є основою  для формування складніших видів  мислення.

Рис. 1.2. Схема класифікації видів мислення за генезисом розвитку

Наочно-образне мислення – вид  мислення, що характеризується опорою на уявлення і образи. При наочно-образному мисленні ситуація перетворюється в плані образу або уявлення.

Словесно-логічне мислення – вид  мислення, здійснюваного за допомогою  логічних операцій з поняттями. При  словесно-логічному мисленні, оперуючи логічними поняттями, суб'єкт може пізнавати суттєві закономірності й неспостережувані взаємозв'язки досліджуваної реальності.

Абстрактно-логічне (відвернене) мислення – вид мислення, заснований на виділенні  суттєвих властивостей і зв'язків  предмета і відверненні від інших, несуттєвих.

Наочно-дієве, наочно-образне, словесно-логічне  і абстрактно-логічне мислення є  послідовними етапами розвитку мислення у філогенезі і в онтогенезі [34, 120-122].

2. За характером вирішуваних  задач розрізняють мислення:

• теоретичне;
• практичне.

Теоретичне мислення – мислення на основі теоретичних міркувань  і висновків. Практичне мислення – мислення на основі думок і  висновків, заснованих на вирішенні  практичних задач.

Теоретичне мислення – це пізнання законів і правил. Основне завдання практичного мислення – розробка засобів практичного перетворення дійсності: постановка мети, створення плану, проекту, схеми [34, 123].

3. За ступенем розгорнення розрізняють  мислення:

• дискурсивне;
• інтуїтивне.

Дискурсивне (аналітичне) мислення –  мислення, опосередковане логікою міркувань, а не сприйняття. Аналітичне мислення розгорнене в часі, має чітко виражені етапи, представлене в свідомості самої мислячої людини. Інтуїтивне мислення – мислення на основі безпосередніх чуттєвих сприйнять і безпосереднього відображення дій предметів і явищ об'єктивного світу. Інтуїтивне мислення характеризується швидкістю протікання, відсутністю чітко виражених етапів, є мінімально усвідомленим.

4. За ступенем новизни й оригінальності  розрізняють мислення:

• репродуктивне;
• продуктивне (творче).

Репродуктивне мислення – мислення на основі образів і уявлень, почерпнутих  з якихось певних джерел. Продуктивне  мислення – мислення на основі творчої  уяви [34, 123-125].