Методи дослідження та шляхи корекції розладів пам’яті

 

 

 

 

 

 

 

 

ІНДЗ

На тему

Методи дослідження  та шляхи корекції розладів пам’яті

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                        Виконав

                                                                                              Студент 4-го курсу

                                                                                        Групи ППб-2-09

                                                                                        Ратушняк Руслан

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                            

 

 

Київ-2013

          Зміст

Вступ…………………………………………………………………………...2

1. Методи дослідження пам’яті……………………………………………...3

1.1 Методика И.П. Зинченко………………………………………………3

1.2 Методика "Класифікація зображень предметів"…………………….3

1.3Метод Джекобса………………………………………………………4

1.4 Методика "Вимір обсягу короткочасної пам'яті методом визначення відсутнього елемента"……………………………………………………..4

1.5 Методика Ф.Д. Горобова………………………………………………6

2. Розлади пам`яті та шляхи її корекції……………………………………..7

    2.1 Види і механізми пам’яті………………………………………………7

    2.2 Дисмнестичні синдроми……………………………………………….8

    2.3 Розлади пам’яті при деменціях………………………………………..9

    2.4 Сенільні розлади пам’яті……………………………………………..11

    2.5 Дисметаболічні енцефалопатії……………………………………….12

    2.6 Психогенні розлади пам’яті…………………………………………..12

    2.7Скороминущі розлади пам’яті………………………………………...13

    2.8 Лікування мне стичних розладів……………………………………..14

Висновок…………………………………………………………………….16

Список використаної літератури……………………………………………18

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

         Вступ

Пам’ять – самостійна психічна функція, вид розумової діяльності, спрямований на збереження (запам’ятовування), накопичення й подальше відтворення інформації, отриманої ззовні. Небудь порушення пам’яті, якими б причинами вони не були викликані, завжди пов’язані з частковою або повною неможливістю використовувати цю накопичену інформацію в звичайної діяльності. Розладів пам’яті дуже багато: їх можна класифікувати і по викликав порушення пам’яті причин, і за специфікою запам’ятовування, і за характером змін функції запам’ятовування.

У загальному випадку  прийнято виділяти три види розладів пам’яті: Гіпомнезія (ослаблення пам’яті), гипермнезия («посилення» пам’яті, аномально загострена здатність  запам’ятовувати інформацію будь-якого роду), Парамнезія (змішання реальних спогадів із спогадами помилковими, часто супроводжується змішанням реального та уявного ). Одним з характерних видів Гіпомнезія є амнезія – сукупність розладів пам’яті, що характеризуються частковим або повним відсутністю спогадів.

Крім того, існує класифікація розладів пам’яті з точки зору характеру інформації, що запам’ятовується: так звані модально-неспецифічні і модально-специфічні розлади пам’яті. Модально-неспецифічні розлади пам’яті – це порушення пам’яті загального характеру, нездатність запам’ятовувати інформацію будь-якого роду унаслідок яких-небудь причин. У свою чергу, модально-специфічні розлади пам’яті – це часткові порушення пам’яті, для яких характерна нездатність запам’ятовувати інформацію, отриману певними рецепторами (наприклад, розлади зорової, слухомовної, рухової пам’яті).

Часткова або повна  нездатність запам’ятовувати, зберігати  спогади і відтворювати збережену  у свідомості інформацію може бути викликана різними причинами. У числі основних причин розладів пам’яті:

Стрес – емоційна або розумова втома, яка порушує здатність людини запам’ятовувати інформацію. Поряд зі стресом значний негативний вплив на здатність людини до запам’ятовування впливають депресія і тривожні розлади.

Травми голови – оскільки мозок «відповідальний» за зберігання, обробку та відтворення отриманої інформації, будь-яка фізична пошкодження яких відділів головного мозку може призвести до втрати пам’яті. Ступінь тяжкості розладу пам’яті залежить від ступеня пошкодження головного мозку. Крім того, «винуватцем» розлади пам’яті може стати пухлина головного мозку.

Деменція (придбане слабоумство) – захворювання, пов’язане з порушенням когнітивних здібностей і спостерігається у людей похилого віку. Деменція впливає не тільки на здатність запам’ятовувати, але й на інші види розумових здібностей – увагу, концентрацію, здатність логічно мислити і так далі. Поширений представник цієї групи захворювань – хвороба Альцгеймера.

Зловживання алкоголем або наркотиками – досить розповсюджена причина порушень пам’яті. Зокрема, ще в кінці дев’ятнадцятого століття російським вченим Сергієм Корсаковим було описано окремий розлад пам’яті на тлі сильного алкогольного отруєння, що отримало пізніше самостійну назву «корсаковський синдром».

1. Методи дослідження пам`яті

 

У сучасній психології всі  окремі досвіди з пам'яттю людини зводяться, в основному, до того, що випробуваний тим чи іншому способу  засвоює матеріал, а потім, спустя деяка кількість часу, його відтворює, довідається засвоєне. У кожнім з таких досвідів експериментатор має справу з трьома основними перемінними:

1. діяльністю чи засвоєння  завчання;

2. інтервалом між засвоєнням  і відтворенням;

3. діяльністю відтворення.

Матеріал може пред'являтися випробуваним візуально чи на слух. Крім цього є й інші способи: зорово-слухо-моторный, моторно-зорово-моторний, зорово-слуховой.

Мимовільне запам'ятовування являє собою процес запам'ятовування, що протікає на тлі діяльності, спрямованої  на рішення немнемічних задач. Мимовільне запам'ятовування – це продукт і умова пізнавальних і практичних дій. Це не випадковий, а закономірний процес, детермінирований особливостями діяльності суб'єкта.

Для вивчення особливостей мимовільного запам'ятовування використовується ряд конкретних методик. Приміром, А.А. Смирнов при дослідженні ролі активності в мимовільному запам'ятовуванні пропонував випробуваним пари фраз, на яких вони повинні були виводити визначені орфографічні правила, а потім придумувати приклади на ці правила. Наступного дня випробуваним пропонувалося відтворити ті фрази, якими вони оперували напередодні. Досвіди показали, що власні фрази запам'ятовувалися набагато продуктивніше запропонованих експериментатором.

 

1. Методика И.П. Зинченко

 

         Ця методика спрямована на вивчення впливу спрямованості діяльності на продуктивність запам'ятовування. Для цього він запропонував методику класифікації предметів і складання числового ряду. При виконанні цих обох задач предмети числа запам'ятовувалися мимоволі. Коли предмети і числа були об'єктом діяльності випробуваних (класифікація предметів у першому досвіді і складання числового ряду в другому), вони запам'ятовувалися краще, ніж, коли служили фоновими подразниками. Однак і в цьому випадку (коли об'єкти виступали як фоновий подразник) запам'ятовування було результатом прояву з боку випробуваних якої-небудь активності стосовно цих об'єктів, хоча вона і виявлялася лише у формі випадкових орієнтованих реакцій.

Опишемо трохи найбільш відомих методик дослідження  мимовільного запам'ятовування.

 

1.2 Методика "Класифікація зображень предметів"

 

Експериментальний матеріал – 15 карток, на кожній з який зображений один предмет. 15 предметів легко  класифікуються: тварини, фрукти, іграшки. Крім зображення предмета, на кожній картці (у правому верхньому куті) написане двозначне число.

Перед початком дослідження  картки розташовуються на щиті у випадковому  порядку і закриваються листом папера. Учасникам у дослідженні видається  інструкція наступного типу, у якій говориться про те, що буде проводиться  досвід на уміння класифікувати предмети по загальних ознаках. Задача випробуваного полягає в тому, щоб раскласифікувати предмети по групах і записати їх у цьому порядку, ставлячи на початку групи її назва. Після закінчення досвіду його учасникам пропонується по пам'яті відтворити в будь-якому порядку спочатку предмети, зображені на картках, а потім числа.

На підставі аналізу  даних робляться висновки про  умови продуктивності мимовільного запам'ятовування.

Короткочасна пам'ять  являє собою такий її вид, що характеризується дуже коротким збереженням матеріалу після однократного нетривалого сприйняття і тільки негайним відтворенням. Для виміру обсягу короткочасної пам'яті можуть використовуватися різні методики.

 

3. Метод Джекобса

 

        Цей метод проводиться на цифровому матеріалі і являє собою наступну роботу. Випробуваному пред'являються послідовно сім рядів цифр, що містять від 4 до 10 елементів. Ряди цифр складаються випадково. Експериментатор по одному разі читає по черзі кожен ряд, починаючи із самого короткого. Після прочитання кожного ряду, через 2-3 секунди, випробувані письмово відтворюють у протоколі елементи рядів. Досвід повторюється кілька разів на різних цифрових рядах. Після експерименту випробуваний дає звіт про те, якими прийомами він користався для запам'ятовування рядів. Аналіз результатів і формулювання висновків про обсяг короткочасної пам'яті проходить на підставі отриманих кількісних даних, а також на основі словесного звіту випробуваних про хід процесу запам'ятовування.

Ще одна методика визначення короткочасної пам'яті розроблена Л.С. Мучником і В.М. Смирнов ("Визначення індексу короткочасної пам'яті"). У першій частині запропонованого ними тесту завдання виконуються по методу Джекобса. В другій частині досвіду визначається обсяг оперативної пам'яті, для чого випробуваному пред'являють випадкові однозначні числа, що він повинний попарно складати в розумі і запам'ятовувати результати додавання. Після закінчення випробуваний повинний відтворити всі результати підрахунків. По закінченні двох досвідів підраховується по спеціальній формулі індекс короткочасної пам'яті.

 

1.4 Методика "Вимір обсягу короткочасної пам'яті методом визначення відсутнього елемента"

 

Випробувані попередньо знайомляться з поруч стимулів, що використовуються в експерименті. Потім  ці стимули пред'являються їм у випадковому порядку. Задача випробуваного полягає в тому, щоб визначити, який з елементів ряду відсутній у пред'явленій послідовності. Як стимули для запам'ятовування можуть виступати числові ряди, слова й ін. У висновку експерименту робляться висновки про обсяг короткочасної пам'яті.

Для дослідження процесу  запам'ятовування використовуються наступні класичні методики: метод утримання  членів ряду, метод завчання, метод  удалих відповідей, метод антиципації.

Так, приміром, при проведенні методу завчання, випробуваному пропонують завчити ряд елементів (склади, слова, числа, фігури і т.п.) до критерію їхнього безпомилкового відтворення в будь-якому порядку. Для цей ряд об'єктів пред'являють кілька разів. Та кількість повторень пред'явлення ряду об'єктів для безпомилкового повторення випробуваним є показником запам'ятовування. Пропонуючи випробуваному повторно відтворити графік об'єктів через визначені проміжки часу можна побудувати графік забування. Таким чином, метод завчання дозволяє експериментатору просліджувати динаміку процесів запам'ятовування і забування матеріалу різного обсягу і змісту.

Приведемо приклад методики "Дослідження процесу завчання". Як експериментальний матеріал тут  виступають не зв'язані за змістом  слова. Матеріал представляється слуховим способом. Випробуваному пропонується ряд з 12 слів з вимогою його завчити до безпомилкового відтворення в будь-якому порядку. Після кожного пред'явлення ряду випробуваний відтворює його. Ряд повторюється через 5 секунд після закінчення відтворення. Утримані елементи фіксуються в протоколі знаком "+"; якщо випробуваний називає слово, якого раніше не було, те воно записується в примітках до протоколу. Досвід проводиться до повного завчання всього ряду.

Після закінчення досвіду  експериментатор фіксує в протоколі словесний звіт випробуваного про мнемічні прийоми, що він використовував з метою запам'ятовування. У висновку підраховується загальна кількість правильна відтворених слів при кожнім повторенні, підраховується частота відтворення кожного слова і підводяться висновки про процес запам'ятовування.

Факторів, що впливають  на збереження матеріалу в пам'яті, небагато. Експериментального дослідження  вимагають такі фактори, як рід проміжної  діяльності між завчанням і відтворенням, її тимчасова локалізація в інтервалі між завчанням і відтворенням, тривалість інтервалу, ступінь первісного завчання і т.п. Результати ряду дослідження ретроактивного гальмування (так називається погіршення відтворення в тих випадках, коли в проміжку між завчанням і відтворенням відбувається розумова діяльність суб'єкта) є особливо сильним, якщо проміжна діяльність між завчанням і відтворенням є гомогенної, тобто подібної з первісним завчанням. У зв'язку з цим, дослідженню повинні, у першу чергу, піддатися ефекти ретроактивного гальмування. Зупинимося більш докладно на декількох методиках дослідження ефектів ретроактивного гальмування й інтерференції мнемічних слідів.