Методи дослідження пізнавальних процесів у підлітковому віці

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………………………. 3

РОЗДІЛ 1.  ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ У ПІДЛІТКІВ………………………………………………………………………... 5

1.1. Поняття про пізнавальні  процеси…………………………………………... 5

1.2 Розвиток пізнавальних процесів в учнів підліткового віку………………... 13

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ І ПРОБЛЕМ  ПІЗНАВАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ ПІДЛІТКІВ……………………….. 21

2.1 Організація, методика  і аналіз результатів констатуючого  експерименту.. 21

2.2 Реалізація психокорекційної  методики розвитку пізнавальних 

процесів підлітків…………………………………………………………….. 24

2.3 Аналіз результатів  проведеного експериментального  дослідження…….... 25

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………. 30

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………... 32

 

ВСТУП

 

Розвиток пізнавальної сфери  особистості є важливим питанням педагогів та психологів сучасної освіти, адже необхідно навчити дитину правильно  сприймати світ, його особливості  та допомогти сформувати основні  життєво необхідні навики та вміння. Особливо важливим є процес формування та розвитку всіх сфер діяльності у підлітковому віці, коли закладаються основи для створення власного особистого стилю діяльності. Підлітковий вік – є складним віком перебудови, як зміни в організмі, так і в душевній організації дитини, і у її свідомості. Нас цікавить саме підлітковий вік дитини, оскільки він є переломним у формуванні особистості, тут визначаються життєві приорітети та спрямування, тому особливо важливим є формування всіх сфер діяльності особистості, і особливо пізнавальної.

Підлітковий вік  – це найскладніший із всіх дитячих  періодів, який являє собою етап становлення особистості. Разом  з тим це найвідповідальніший  період, тому що тут складаються  основи моральності, формуються соціальні  установки, відношення до себе, до людей, до суспільства. Крім того, у даному періоді стабілізуються риси характеру  і основні форми міжособистісного спілкування.

Перехід до підліткового віку характеризується глибокими змінами  умов, що впливають на особистісний розвиток дитини. Вони стосуються фізіології організму, відносин, які складаються  у підлітків з дорослими людьми і однолітками, рівня розвитку пізнавальних процесів, інтелекту та здібностей. У всьому цьому намічається перехід  від дитинства до дорослості. Організм дитини починає швидко перебудовуватись і перетворюватися на організм дорослої людини. Центр фізичного і духовного  життя дитини зміщується із дому у  зовнішній світ, переходить у середовище однолітків і дорослих. Відносини  у групах однолітків будуються на більш серйозних, ніж розважальні  спільні ігри, справах, що охоплюють  широкий діапазон видів діяльності, від спільної праці над чим-небудь до особистого спілкування на життєво  важливі теми. У всі ці нові відносини з людьми підліток вступає вже будучи інтелектуально достатньо розвинутою людиною і володіючи здібностями, які дозволяють зайняти йому відповідне місце у системі взаємовідносин з однолітками. Проблеми формування та розвитку пізнавальної сфери діяльності учнів психологи досліджувалися видатними вченими, серед яких: Брунер Д., Виготський Л.С., Кон І.С., Крайг Г., Кузікова С.Б., Кулагіна І.Ю., Колюцький В.Н., Максименко С.Д., Нємов Р.С., Райс Ф., Трофімов Ю.Л., Степанов О.М. тощо.

Метою курсової роботи є методи дослідження пізнавальних процесів в підлітковому віці.

Завдання курсової роботи обумовлені її метою:

1. розкрити поняття «пізнавальні процеси»;
2. охарактеризувати особливості розвитку пізнавальних процесів в учнів підліткового віку;
3. провести експериментальне дослідження особливостей і проблем пізнавальних процесів підлітків.

Об’єктом дослідження для даної курсової роботи є учні підліткового віку.

Предметом є дослідження особливостей пізнавальних процесів підлітків.

В роботі використані такі методи дослідження: теоретичний аналіз проблеми на основі літературних джерел, спостереження за поведінкою та діяльністю учнів на уроках; опитування, анкетування учнів; метод експертної оцінки; аналіз продуктів діяльності учнів; формувальний експеримент, метод математичної статистики.

Теоретична та практична значущість роботи полягає в можливості використання її теоретичної частини на семінарах  психологів-науковців, зацікавлених даною  проблематикою, для теоретико-методичної допомоги студентам під час вивчення навчальної дисципліни «вікова психологія».

Структура роботи обумовлена логікою розгляду теми. Курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

 

РОЗДІЛ 1

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ У ПІДЛІТКІВ

 

1.  Поняття про пізнавальні процеси

Поняття про світ і про  власне «я» в людини складається  на основі її відчуттів і сприймань. Світ відчуттів дуже різноманітний. Повсякчас на людину безпосередньо діють звуки, кольори, запахи, тепло, холод тощо, силу яких та, власне, наявність вона може визначати лише завдяки існуванню такого психологічного утворення як відчуття. Згідно з діалектико-матеріалістичною теорією відображення, відчуття безпосередньо зв'язує свідомість із зовнішнім світом, є генератором, перетворювачем енергії зовнішнього подразнення в факт свідомості.

У сучасній психологічній  науці під відчуттям розуміють відображення окремих властивостей предметів та явищ об'єктивного світу, що виникає при їх безпосередньому впливові на органи чуття і збудженні нервових центрів кори головного мозку [42, с. 123]. За своїми фізіологічними механізмами відчуття є цілісним рефлексом, що об'єднує прямими і зворотними зв'язками периферійні і центральні відділи аналізатора.

Фізіологічна основа відчуттів  – складна діяльність органів  чуття. І.П. Павлов назвав цю діяльність аналізаторною, а системи складноорганізованих клітин, які безпосередньо здійснюють аналіз, синтез подразників, аналізаторами.

Аналізатор має три  відділи: периферійний (рецепторний), передавальний (провідниковий) і центральний (мозковий) [38, с. 55].

Периферійний (рецепторний) відділ аналізаторів складають органи чуття – око, вухо, ніс, шкіра, а  також спеціальні рецепторні апарати, розміщені в органах травлення, дихання, серцево-судинній системі  тощо. Цей відділ аналізатора спеціалізований, реагує на дію конкретного специфічного виду подразника і переробляє його у певне збудження. Для всіх аналізаторів спільними є больові відчуття, завдяки яким організм одержує інформацію про руйнівні для нього властивості подразника.

Залежно від місця подразника розрізняють відчуття:

а) екстероцептивні (подразник  міститься поза людиною);

б) інтерцептивні (подразнення  йде від внутрішніх органів);

в) пропріоцептивні (подразнення  йде від м'язів тіла) [15, с. 36].

Екстероцептивні відчуття, в свою чергу, поділяють на контактні і дистантні. До контактних належать тактильні, температурні (які можуть бути інтеро – та екстероцептивними) та смакові відчуття, до дискантних – відчуття світла, звуку, а також запаху. Пропріоцептивними є відчуття, що визначають положення тіла, а також відчуття рівноваги і прискорення. До інтероцептивних належать відчуття, що йдуть від внутрішніх органів (голоду, втоми, спраги).

Відповідно до системи  аналізаторів відчуття поділяють на зорові, слухові, нюхові, смакові, шкірні, кінестезичні, відчуття рівноваги (статичні), органічні відчуття.

Зорові відчуття виникають в результаті дії променів світла на сітківку ока. Завдяки зоровим відчуттям людина пізнає освітленість, колір предметів, їх розміри, пропорції, конструкцію, обсяг, розміщення в просторі. Центральний відділ зорового аналізатора міститься в потиличній ділянці головного мозку.

Велике значення в житті  людини мають слухові відчуття, що виникають як результат дії звукових хвиль на кортіїв орган – рецепторний  апарат слухового аналізатора у  внутрішньому вусі людини. У висковій частці мозку розміщена кіркова  центральна частина слухового аналізатора. Людина може сприймати звуки з  частотою коливання від 16 до 20000 Гц. На основі слухових відчуттів людина оволодіває мовою, за допомогою слуху  контролює свою й чужу мову.

Статичні відчуття (рівноваги, стояння, лежання). Рецептором його є вестибулярний апарат, який передає подразники у вискову частину кори великих півкуль, сигналізує про положення тіла людини в просторі. Це має особливе значення для пілотів, космонавтів, плавців, гімнастів.

Інтероцептивні (органічні) відчуття виникають при проведенні і переробці в центральній нервовій системі інформації, що з'являється в результаті збудження спеціалізованих нервових закінчень для сприймання сигналів про перебіг обмінних процесів у внутрішньому середовищі організму. До таких відчуттів належать відчуття голоду, спраги, нудоти, болю тощо.

Глибокі знання про навколишню дійсність людина одержує завдяки  сприйманню. Відчуття і сприймання є послідовними щаблями єдиного  процесу чуттєвого пізнання і  нерозривно зв'язані одне з одним.

Сприймання – це психічний  процес, що полягає в цілісному  відображенні предметів і явищ навколишнього  світу під безпосереднім впливом  фізичних подразників на рецептори  органів чуття [15, с. 22]. При цьому сприймання має суб'єктивний характер, бо воно залежить від попереднього досвіду і знань.

Фізіологічну основу сприймання становить взаємодія різних аналізаторних  систем або окремих частин одного й того самого аналізатора і утворення  на основі цього умовних рефлексів  на комплексні подразники, в результаті чого в людини виникає більш або  менш складний образ предмета чи явища  в цілому.

Сприймання не є простою  сумою відчуттів, це складний психічний  процес, де разом з відчуттями залучається  і попередній досвід у вигляді  знань, уявлень. Сприймання також пов'язане  з мисленням, бо образи, що формуються, конкретизуються і узагальнюються через поняття, мислительні операції, судження і умовиводи.

Сприймання поділяються  на зорові, слухові, дотикові, рухові та інші відповідно до переважаючої ролі одного з аналізаторів, що беруть участь в акті сприймання. А коли в сприйманні бере участь система аналізаторів, виникають складні, комбіновані  сприймання (часу, простору, руху).

Сприймання часу – відображення тривалості, послідовності і швидкості подій або явиш, реального світу.

Сприймання простору. Простір – це одна з основних форм існування матерії. Основу сприймання простору становить пізнання непросторових властивостей об'єктів через зорові, вестибулярні, рухові та шкірні відчуття, У комплексі вони дають змогу судити про відношення тіла до вертикалі, про просторове положення і відстань до інших об'єктів. Сприймання простору не природжене, а виникає і розвивається у процесі життя.

Сприймання руху – відображення просторового переміщення предметів визначається віддаленістю предметів, швидкістю переміщення їх або пересування самого спостерігача в просторі. У сприйманні руху беруть участь кілька аналізаторів, а особливе значення має переміщення зображення на сітківці ока, і рухи очей і голови в бік руху предмета.

Сприймання характеризуються такими основними закономірностями: цілісністю, вибірковістю, константністю, осмисленістю, апперцепцією.

Цілісність сприймання. Сприймання завжди цілісне. Будь-який предмет чи явище, що складається з різних частин, є комплексним подразником, але сприймається цілком у єдності всіх якостей і ознак. Це виникає умовно-рефлекторно через існуючий попередній зв'язок між здоровими, слуховими, тактильними подразниками, які надходять від об'єктів.

Вибірковість сприймання виявляється в наданні переваги одним об'єктам, явищам або їх властивостям перед іншими. Це визначається формою ставлення людини до об'єктів, предметів, зумовленою значущістю, інтересом, попереднім досвідом. Константність сприймання полягає у відносно більш чи менш довготривалій постійності окремих властивостей і якостей об'єктів незалежно від помічених нами змін, що відбулися з ними. Константність сприймання пояснюється дією цілої низки факторів, основне місце серед яких належить адаптації і вже наявним у людини уявленням про певний об'єкт.

Осмисленість сприймання пов'язана з розумінням сутності об'єкта, що сприймається, з можливістю віднести його до певної групи, класу, узагальнити його в слові, вловити схожість із знайомими нам об'єктами.

Апперцепція – залежність сприймання від попереднього досвіду, від загального змісту психічної діяльності людини та її індивідуальних особливостей, а також від професії [25, с. 39].

Рівень розвитку сприймання залежить від того, наскільки потрібна функція сприймання для виконання  відповідної діяльності.

Пам’ять – одна з форм психічного відображення. Завдяки пам’яті індивід може закріплювати, зберігати і відтворювати свій життєвий досвід. Образи предметів і явищ дійсності, що виникають у процесі сприймання, а також пов’язані з ними думки, емоції, дії за певних умов знову з’являються тоді, коли предмети і явища, що їх викликали, не діють на органи відчуттів. Ці ідеально відтворені образи предметів і явищ навколишнього світу називаються уявленнями. Пам’ять – характеристика пізнавальної функції психіки, складова пізнавальної діяльності індивіда, причому не лише чуттєвої, а й раціональної. Вона виконує функцію накопичення, збереження і використання наслідків дії відчуттів, сприймання, мислення, уяви [28, с. 229].

Отже, пам’ять забезпечує цілісність і розвиток особистості  людини, посідає важливе місце  в системі пізнавальної діяльності. Пам’ять – це психічний процес, який відображає досвід людини шляхом запам’ятовування, зберігання, відтворення.

Існує декілька критеріїв, за якими пам'ять поділяється на види. Це насамперед характер психічної  активності, яка превалює в діяльності людини. Моторна активність передбачає наявність рухової пам'яті, активність почуттів фіксується емоційною пам'яттю, наслідки активного відображення картин природи і людського життя  стають надбанням образної пам'яті, а думки, оформлені в слова, зберігаються словесно-логічною пам'яттю.