Медіація як технологія врегулювання конфлікту

5. Стилі діяльності медіатора

У літературі називають кілька стилів, які можна виокремити в діяльності медіаторів: евалюативний, фасилітуюний і трансформативний. Ці стилі зумовлені  зорієнтованістю на вужчий або ширший підхід та на оцінюючий або фасилітуючий підхід.

Медіатори, що орієнтовані на вузький  та оцінюючий підхід (евалюативна  медіація), виходять із того, що сторони  звернулися до них за допомогою у  вирішенні певної технічної проблеми. Часто такі проблеми самі сторони  вже визначили, вони формулюються приблизно у формі "хто кому скільки винен?". Евалютивний медіатор допомагає сторонам дійти згоди шляхом чесної оцінки їхніх позицій, можливих втрат та надбань. Власне евалюація - це оцінка правових аспектів справедливості певного рішення. Медіатор діє як арбітр-порадник. Найчастіше застосовують "човникову дипломатію" та сепаратні зустрічі зі сторонами. Медіатор більше орієнтований на забезпечення юридичних прав сторін, ніж на реалізацію їхніх інтересів.

Рис. 1. Стилі медіації

Якщо він зосереджується на допомозі у вирішенні певної проблеми, що зумовила конфлікт, - він реалізує евалюативно-вузький  підхід, якщо зосереджується на примиренні - евалюативно-широкий.

Медіатор, зорієнтований на вузький  і фасилітуючий підхід, вважає своєю місією поліпшити комунікацію між сторонами з метою допомогти їм самим вирішити, що треба зробити. Він переймається забезпеченням процедури переговорів між сторонами. Він не дає порад, рекомендацій, не висловлює свою думку та не робить передбачень щодо того, якою могла б бути ухвала суду. Себе він вважає відповідальним за дотримання тонкощів процедури, тоді як сторони - за зміст переговорів і пошук прийнятного рішення. У переговорах він виконує передусім функцію відповідального секретаря. Фасилітуюча медіація виникла в практиці роботи медіаторів-волонтерів, хоча нині цей стиль медіації використовують професійні медіатори.

Медіатор, зорієнтований на фасилітуючий і широкий підхід (трансформативна медіація), прагне допомогти сторонам реалізувати приховані інтереси. Він очікує докорінної зміни відносин між сторонами з конфронтаційних на дружні та переходу від боротьби до співпраці у вирішенні проблеми в процесі медіації. Він вважає корисним вихід за межі предмета конфлікту з метою виявлення ресурсів і потреб, які можуть бути задоволені завдяки обміну ресурсами чи їх спільному використанню. У трансформаційній медіації сторони здебільшого самі встановлюють правила поведінки в процесі медіації та виробляють критерії оцінки пропозицій.

Вважають, що фасилітуюча та трансформативна  медіація забирають більше часу. Прихильники  евалюативної медіації стверджують, що навіть коли сторони не можуть дійти  згоди, вони все одно хочуть знати, яке  рішення є справедливим. Прибічники фасилітуючої та трансформативної медіації вважають перевагою цих стилів те, що вони допомагають сторонам усвідомити свою відповідальність за прийняття рішення. Ті, що надають перевагу трансформативній медіації, стверджують, що прихильники інших стилів більше тиснуть на клієнтів із метою досягнення згоди.

У процесі дослідження діяльності успішних медіаторів були виділені притаманні їм п'ять видів діяльності, а саме: розслідування, демонстрація емпатії, винахідливість, переконування та переорієнтація уваги.

Розслідування. Різними способами  медіатори вивчали факти, які  стояли за конфліктом. Здебільшого  це реалізувалося в процесі сепаратних зустрічей зі сторонами. У таких  випадках медіатори виконували дві  функції одночасно: отримували надійну інформацію, часто таку, яку учасники не хотіли надавати, і демонстрували "проколи" у їхній позиції. Здатність "притиснути" сторону не тільки надавала медіатору інформацію, а й давала змогу спостерігати, що сторона ухиляється від відповіді на певне запитання, що вже вказувало на сумнівність її позиції.

Емпатія. Кожний медіатор виявив себе як такий, що бажає слухати й обговорювати занепокоєність сторін конфлікту.

Переконування. Кожний медіатор демонстрував постійне зростання інтенсивності у спробах досягнути поступок сторін. Така наполегливість медіатора демонструвала учасникам його зростаючу впевненість у своїх діях і переконаність у необхідності дій.

Винахідливість. Спроби запропонувати  учасникам рішення проблеми відкладалися медіатором до часу, коли він достатньо  у неї заглибився.

Переорієнтація уваги. Всі медіатори вважали за необхідне переспрямовувати увагу учасників. Один із медіаторів назвав це "елементом водевілю" у медіації. Метою таких дій була необхідність зняти напруження, уникнути ворожої атмосфери, а не просто розважання учасників.

6. "Сепаратні зустрічі" з учасниками конфлікту і розвиток довіри

"Сепаратні зустрічі" (інша  назва "закриті слухання", "кокус") полягають у тому, що посередник  зустрічається зі сторонами по  черзі. Як правило, такі зустрічі  є нетривалими. Посередник слідкує  за тим, щоб час зустрічі з кожною стороною був приблизно однаковим. Протягом процесу посередництва таких зустрічей може бути декілька.

До сепаратних зустрічей посередник вдається у таких випадках: необхідно "охолодити" емоції, дати сторонам "випустити пару" і подумати спокійно; необхідно поставити запитання, які могли 6 "принизити" чи "натиснути" на сторону, якби на ці запитання довелося відповідати у присутності іншої; посередник хоче обговорити варіанти вирішення проблеми за відсутності іншої сторони або уточнити можливі наслідки і дії сторони у разі, якщо конфлікт не буде залагоджено у процесі посередництва; дати можливість стороні подумати над деталізацією угоди, перш ніж вона її підпише; посередник хоче уточнити пороговий рубіж кожної зі сторін.

Часом проблема полягає у тому, що сторони переоцінюють силу своєї позиції. Вони не думають, наскільки їхні прагнення реальні або прийнятні для іншої сторони. У цьому випадку бажано, щоб сторона пересвідчилася у тому, що немає реальних підстав для висунутих вимог, і водночас не "втратила обличчя" перед іншою стороною. Під час сепаратної зустрічі посередник нейтральним тоном ставить запитання щодо вартості інших шляхів розв'язання конфлікту, наявності підстав для позитивного рішення. Своїми запитаннями він спонукає сторону переоцінити силу своєї позиції, але сам уникає оціночних суджень. Робити це слід дуже делікатно, ніяких оцінок не нав'язувати, щоб не втратити довіру іншої сторони.

Ще одна проблема пов'язана з  тим, що негативний досвід спілкування  у минулому робить людей непоступливими. Вони постійно згадують те погане, що було пов'язане з іншою стороною. У цьому випадку рекомендують переорієнтовувати людину на думки про майбутнє, про те, що слід змінити, щоб надалі відносини з іншою стороною мали позитивний характер, відповідали прагненням особистості. Американські фахівці вважають, що в окремих випадках посередник може виступати як замінник того об'єкта, на який спрямовані негативні емоції. Тобто його роль аналогічна ролі психотерапевта у ситуації негативного переносу. Заміщуючи мішень, психотерапевт дає змогу клієнтові пережити катарсис і перейти до більш реалістичних поглядів.

Сепаратну зустріч спочатку проводять  зі стороною, яка остання внесла пропозицію, або з сильнішою стороною, щоб інша сторона продумала свою пропозицію.

Першу зустріч бажано зробити якомога  менш формальною. Не слід одразу переходити до спірної проблеми, варто встановити приязні стосунки з людиною, продемонструвати їй свою увагу і розуміння, триматися  доброзичливо і впевнено. Рекомендують використовувати прийоми активного слухання, ставити відкриті запитання, не перешкоджати стороні висловити свої почуття, пов'язані з проблемою. Посередник послідовно будує і поглиблює довіру до себе, уникаючи дій, які руйнують довіру. Після отримання потрібної інформації сторону запитують, чи має вона стартову пропозицію, яку можна було б обговорити з іншою стороною. У кінці "сепаратної зустрічі" нагадують про конфіденційність розмови і уточнюють, що з почутого може бути використане під час "сепаратної зустрічі" з іншою стороною, а також зазначають, що, доклавши серйозних зусиль і підійшовши до проблеми творчо, ця сторона спільно з іншою стороною напрацює прийнятне рішення.

Під час зустрічі з іншою стороною так само намагаються встановити приязні стосунки, з'ясувати потрібну інформацію, і тільки після цього передають стартову пропозицію першої сторони. Якщо перша сторона не спромоглася сформулювати пропозицію, просять це зробити другу сторону. Як правило, обговорення пропозиції починають з найпростішого питання і поступово рухаються до вирішення складного. Ключові питання рекомендують врегульовувати в останню чергу.

Розвиток довіри між сторонами  можливий за усунення взаємного нерозуміння  та зменшення ворожості. Для цього  посередник на першому етапі переговорів  не допускає стихійної дискусії, а вимагає від кожної сторони викласти й аргументувати свою позицію. Наголос робиться на наданні сторонами фактів, доводів, розрахунків. Посередник зупиняє сторону, яка переходить до особистих звинувачень, звинувачень у некомпетентності або до ідеологічної, моральної оцінки іншої сторони. Проводиться послідовний курс на вилучення "убивць спілкування" із процесу комунікації сторін. Також припиняються одноманітні повтори тих самих доказів на користь власної позиції. Посередник своїми запитаннями стимулює сторони підтвердити, що вони почули аргументи іншої сторони, зрозуміли їх і визнають інтереси іншої сторони як складову частину проблеми. З цього моменту бажано активізувати неформальне спілкування сторін під час перерв. Сторонам пропонують зосередитися на вирішенні питань, у яких їхні інтереси збігаються. Водночас посередник перешкоджає великим одностороннім поступкам, бо за браком адекватних поступок переговорний процес гальмується, сторона, яка зробила поступку, вважає себе одуреною і займає надалі непоступливу позицію. Довіра має реалізуватися у поетапних двосторонніх поступках, баланс яких визначають сторони конфлікту.

7. Особливі випадки у роботі медіатора

Неявка однієї зі сторін. У цьому  випадку медіатор вибачається перед  іншою стороною і питає її, чи не згодна вона домовитися про наступну зустріч. Вважається, що якщо одна зі сторін пропускає дві зустрічі поспіль, то наступну призначати не варто. Персонал має зв'язуватися напередодні зустрічі зі сторонами й отримувати підтвердження явки.

Коли одна зі сторін іде з сесії  або відмовляється продовжувати медіацію. Як правило, стороні дається  час поміркувати, заспокоїтися. Якщо одна зі сторін відмовляється говорити, то вдаються до сепаратних зустрічей. Насамперед з'ясовують, чи немає загрози  насильства. Координатор має обговорити наявні можливості для запобігання насильству.

Мовні бар'єри. Якщо одна зі сторін не володіє мовою, на якій проводиться  медіація, то запрошують перекладача. Його запрошує програма, а не сторона (щоб був нейтральним). Найкращий варіант, коли хтось із медіаторів володіє мовою обох сторін.

Поява в нетверезому стані. Якщо один або обидва учасника прийшли  напідпитку, медіатор може оголосити  перенесення сесії на інший час  і роз'яснити, що сесія відбудеться, якщо сторони перебуватимуть у нормальному стані. Але він може взяти на себе відповідальність розпочати сесію, якщо вважає, що сп'яніння легке і не заважає розумінню ситуації. Водночас він має бути готовий перервати сесію, зокрема реагувати на вияви агресивності.

Юридичний статус угод. Медіатор не повинен брати на себе консультування сторін з юридичних питань. Це має робити юрист, зокрема той, що співробітничає з програмою надання посередницьких послуг.

Участь адвоката. Адвокати можуть брати участь у медіації. Існують  певні правила щодо їхньої участі: має бути присутній адвокат кожної сторони; допит сторін не є частиною медіації; адвокати мають підписати стандартні форми щодо конфіденційності та згоди на участь у медіації.

Запобігання насильству. Якщо є загроза  насильства, можна: змінити предмет обговорення на нейтральний або зробити перерву; вдатися до сепаратних зустрічей; перенести засідання на інший час; затримати одну зі сторін так, щоб інша встигла піти; в екстремальних ситуаціях кличуть поліцію або мають свого охоронця на цей випадок.

Підлітки і дорослі. Якщо одна зі сторін молодша 16-ти років, а інша є  дорослою, то на медіації має бути присутній  хтось із батьків або опікун.

Військовослужбовці. Якщо одна зі сторін - військовослужбовець, то до нього звертаються з проханням приходити на сесії у цивільному і без зброї, щоб не створювати символічну перевагу.

Група підтримки і свідки. Якщо одна зі сторін привела з собою інших людей, то або пропонують їм почекати доти, доки їх свідчення не знадобляться, або починають з усіма, щоб розібратися у ситуації, а потім переходять до сепаратних зустрічей.

Висновки

Медіація - це процес урегулювання конфлікту між двома конфліктуючими сторонами за участю третьої нейтральної сторони. Будучи альтернативою судовій процедурі й іншим силовим способам розвитку подій, медіація має низку переваг, найголовнішою з яких є те, що вирішення конфлікту досягається шляхом ухвалення сторонами рішення на добровільній і рівноправній основі, що однаково влаштовує заінтересовані сторони.

Процес медіації проходить певні стадії. Дж. Келтнер називає 7 стадій: організація місця проведення; відкриття й початок обговорення, опрацювання спірних питань; ідентифікація можливих альтернатив; оцінка; переговори й "торги"; прийняття рішення; перевірка і завершення процесу. Ч. Мор виокремлює в посередництві 12 стадій: початковий контакт з учасниками; вибір стратегії управління процесом; збирання та аналіз інформації; опрацювання плану здійснення посередництва; створення атмосфери довіри і співробітництва; початок посередницької сесії; визначення пунктів розбіжностей, порядку та послідовності їх обговорення; виявлення прихованих інтересів учасників; опрацювання варіантів урегулювання; оцінка варіантів для прийняття рішення; завершальні переговори; досягнення формального врегулювання.