Медіація як технологія врегулювання конфлікту

Питання про функції посередника  не має однозначного тлумачення в літературі. Дослідник Дж. Волл нарахував 50 завдань, або функцій посередника. Об'єднуючи й узагальнюючи наявні точки зору, можна визначити такі функції посередника:

1. Аналітична. Посередник має стимулювати  сторони ретельно аналізувати ситуацію, відрізняти факти від інтерпретацій. Реалізуючи цю функцію, він уважно вислуховує сторони, за допомогою запитань виявляє, що є суттєвим для кожної зі сторін у спорі та що може бути основою для залагодження конфлікту, звертає увагу сторін на спільні інтереси тощо. У посередництві існує два основні погляди на значення цієї функції. Один із них полягає в тому, що сторони самостійно мають розв'язувати конфлікт і функція посередника – передусім у налагодженні відносин і раціональній організації переговорів між сторонами. "Пам'ятайте, це не ваша проблема, це -проблема сторін", - радять посередникам прихильники цієї точки зору, вважаючи намагання медіатора розібратися в проблемі фактором його залучення, що може поставити під сумнів неупередженість, об'єктивність посередника. За іншим поглядом медіатор має бути компетентним у предметі спору, тому повинен попередньо вивчати ситуацію конфлікту, мати необхідну юридичну, економічну тощо підготовку залежно від предмета спору, а також досвід залагодження подібних конфліктів.

2. Процедурна. Посередник домовляється  зі сторонами про правила поводження  в процесі переговорів і слідкує  за дотриманням цих правил. У  разі порушення правил він  вказує на це порушникові і  просить дотримуватися раніше  досягнутих домовленостей.

3. Терапевтична. Посередник демонструє  зацікавленість і повагу до  кожної сторони. Дає можливість  висловитися, "провентилювати емоції". Часом сторонам важко домовитися  не через розбіжність інтересів,  а через те, що пропозиції іншої  сторони сприймаються як принизливі, несправедливі, такі, що призводять до "втрати обличчя". У цьому випадку часто достатньо змінити формулювання пропозиції.

4. Інформаційно-консультативна. Посередник  може надавати сторонам інформацію. Найчастіше це правова інформація. Водночас посередник не повинен брати на себе функцію професійного консультанта. Наприклад, він може нагадати сторонам про те, що певні відносини регулюються відповідним законом, навести відповідне положення закону, але не повинен брати на себе тлумачення або роз'яснення закону. Він має бути певним того, що кожна сторона усвідомлює свої інтереси та розуміє наслідки кожного пункту угоди, а якщо виникає сумнів щодо цього, то порадити сторонам звернутися за роз'ясненнями до адвоката чи відповідної установи.

5. Контрольна. Посередник має оцінити реалістичність пропонованих домовленостей, перевірити, чи мають сторони необхідні повноваження, ресурси, прагнення для їх виконання. Як правило, посередник не контролює виконання сторонами домовленостей. Вважається, що якщо сторони добровільно досягли певних угод, то так само добровільно вони їх виконуватимуть. Крім того, досягнуті домовленості можуть бути оформлені відповідно завіреним договором, якщо сторони цього захочуть. Тоді їх угода набуває юридичної сили. 1 лише в міжнародному посередництві прийнято, що в деяких випадках посередник виступає гарантом виконання домовленостей.

6. Навчальна. Посередник учить  сторони ефективному веденню  переговорів і спілкуванню. Особливо  очевидно це в разі шкільного  посередництва, але також має місце в усіх сферах.

7. Креативна. Посередник може  в деяких випадках пропонувати  власні ідеї щодо розв'язання  проблеми. Вважається, що сторони  більше прихильні до рішень, у  виробленні яких брали участь. Тому посередник має пропонувати  власне рішення або після того, як сторони виявилися неспроможними його знайти, або в ситуації, коли пропозиція нейтральної сторони сприймається краще, ніж пропозиція сторони конфлікту.

Канадський дослідник Роберт Берт пише про принципи діяльності посередника, які він сформулював у вигляді коротких фраз-нагадувань:

Завдання-час-знаряддя. Завдання має  бути зрозумілим, має бути визначено  певний час, на який усі погодяться і дотримуватимуться його, та забезпечено  відповідні знаряддя для роботи.

Процес, а не зміст. Посередник дбає, щоб сторони дотримувалися процедури, спрямовує їх у річище співробітництва, але не вирішує проблеми за них.

Судження, не засудження. Посередник не оцінює, не критикує сторони. Його судження є результатом активного слухання і спрямовані на перевірку правильності свого розуміння тих тверджень і пропозицій, які висловили сторони.

Відповідь, а не реакція. Посередник не повинен реагувати на почуте з  позицій своїх цінностей, переконань, уподобань. Він має прагнути до безоціночної інструментальної відповіді, яка сприяє співпраці сторін.

Гідність та повага народжують довіру. Посередник демонструє повагу до сторін і визнання їхньої гідності. Він  наголошує на тому, що для розв'язання конфлікту передусім необхідно  захотіти його розв'язати.

Мандат і дозвіл. Посередник обов'язково має переконатися в тому, що сторони надали йому повноваження заглиблюватися в їхній конфлікт та працювати в ньому.

Місце, позиція, присутність. Посередник повинен пам'ятати, що він має  бути рівновіддаленим від сторін, постійно опікуватися тим, щоб налагодити співпрацю між ними.

Слухати, слухати, слухати. Слухаючи сторони, посередник дає можливість прихованому  конфлікту вийти на поверхню. Він  також демонструє сторонам модель поведінки, яку варто наслідувати.

Дбай про процес, а не про результат. Посередник не повинен пропонувати сторонам можливе рішення навіть тоді, коли воно йому здається очевидним. Він має передусім дбати про співпрацю сторін.

4. Стадії посередництва

Процес посередництва проходить  певні стадії. Наприклад, Дж. Келтнер  називає 7 стадій: організація місця проведення; відкриття й початок обговорення, опрацювання спірних питань; ідентифікація можливих альтернатив; оцінка; переговори й "торги"; прийняття рішення; перевірка і завершення процесу. Ч. Мор виокремлює в посередництві 12 стадій: початковий контакт з учасниками; вибір стратегії управління процесом; збирання та аналіз інформації; опрацювання плану здійснення посередництва; створення атмосфери довіри і співробітництва; початок посередницької сесії; визначення пунктів розбіжностей, порядку та послідовності їх обговорення; виявлення прихованих інтересів учасників; опрацювання варіантів урегулювання; оцінка варіантів для прийняття рішення; завершальні переговори; досягнення формального врегулювання.

Звичайно, посередництво в міждержавному, міжетнічному, трудовому, сімейному конфліктах має певні спільні риси. Необхідно враховувати, що тут сторони конфлікту ведуть переговори щодо певного предмета. Тому стадії посередництва доцільно узгодити з етапами переговорів і визначити рекомендації посередникові щодо кожного етапу.

Як перший доцільно виокремити підготовчий (допереговорний) етап, на якому сторони  формулюють свої цілі, збирають і систематизують матеріал на підтвердження своєї  позиції, обирають тактику для переговорів, приймають рішення про участь посередника на переговорах. Для посередника це етап переговорів зі сторонами про свою участь у примирному процесі, збір інформації про конфлікт і про сторони конфлікту. На цьому етапі важливо планово й системно збирати інформацію, що дасть змогу сформулювати попередній діагноз ситуації, визначити відносну "силу" кожної зі сторін, можливі альтернативні шляхи задоволення інтересів сторін. Слід визначитися щодо тактики своїх дій на початку переговорів, у переговорах зі сторонами дійти згоди щодо умов своєї участі в посередництві.

Далі починається ведення переговорів, у якому виокремлюють: початок  переговорів, дослідницький етап, етап визначення загальних рамок угоди, етап пошуку рішення, етап прийняття рішення.

На початку переговорів посереднику  варто коротко викласти цілі та процедуру  посередництва, нагадати про можливі  негативні наслідки, якщо домовленості не буде досягнуто, виробити разом зі сторонами регламент переговорів і домовитися про правила поведінки.

Дослідницький етап охоплює конфіденційні  зустрічі посередника з кожною зі сторін і виклад сторонами своєї  позиції на переговорах. Зустрічі мають  бути проведені в стислий час, на них встановлюють довірчі відносини, виявляють інтереси сторін та пропозиції кожної щодо шляхів урегулювання конфлікту. Посередник орієнтує сторони на пояснення важливості власних інтересів, на аргументований виклад своїх пропозицій щодо розв'язання спірних питань. Разом зі стороною він досліджує її найкращу і найгіршу альтернативи досягнення домовленості. Під час переговорів сторін посередник перешкоджає виникненню дискусії, акцентуючи увагу на максимально повному і доказовому викладі сторонами фактів, своїх позицій та інтересів. Він просить сторони скласти список спірних питань у порядку їх пріоритетності, формулює та узгоджує зі сторонами порядок денний, тобто перелік питань для обговорення. Разом зі сторонами він підсумовує їхні інтереси та орієнтує сторони на перехід від обстоювання позицій до аналізу можливостей задовольнити інтереси.

На етапі визначення загальних  рамок угоди виробляється спільна  платформа для пошуку взаємовигідного  рішення, обговорюються критерії прийнятного  для обох сторін вирішення спірних  питань, відповідальність, можливі заходи довіри та форми контролю за виконанням майбутньої угоди. На цьому етапі може виявитися потреба учасників у додатковій інформації, тоді домовляються про надійне джерело інформації, про залучення експертів. Посередник керує обговоренням, орієнтуючи учасників на пошук спільних критеріїв, спільних інтерсів та цілей. Бажано систематизувати спільні інтереси.

Етап пошуку рішення часто характеризується боротьбою учасників за проштовхування "свого" рішення. Завданням посередника  є відокремлення цього етапу  від етапу прийняття рішення. Посередник орієнтує учасників на першочерговий розгляд простіших питань, внесення пропозицій та їхніх модифікацій. Усі варіанти рішення він записує, а потім пропонує учасникам внести до них зміни, які б їх поліпшили. Розглядається можливість прийняти з деяких питань тимчасові, часткові або умовні рішення, розбити складну проблему на кілька підпроблем і дійти згоди щодо вирішення хоча б деяких із них, знизити взаємні вимоги, прийняти низку пропозицій "пакетом". Якщо посередник бачить, що стосовно певної пропозиції реально досягти згоди, він спрямовує учасників на її обговорення. Якщо одна зі сторін визнає пропозицію іншої неприйнятною, її просять сформулювати умови, за яких ця пропозиція стала б прийнятою. Певне загострення дискусії, спроби сторін тиснути одна на одну слід сприймати як нормальний вияв їхньої зацікавленості в захисті власних інтересів. Посередник має зберігати об'єктивність, дотримуватися регламенту і сприяти "чесній грі" в межах правил, про які сторони домовилися. За необхідності він допомагає сторонам формулювати свої поправки або умови.

Етап прийняття рішення часто  супроводжується заведенням переговорів  у глухий кут. Одна зі сторін може це зробити спеціально з метою посилення  тиску на іншу сторону, перевірки  наполегливості та справжньої сили опонента. Іноді це робиться з метою затягти час або є виявом нереалістичності цілей однієї сторони чи байдужості іншої до досягнення домовленості. Може бути, що безвихідь спричинена наявністю у сторін прихованих інтересів, які не були задекларовані, але без урахування яких згоди досягти неможливо. У будь-якому випадку глухий кут у переговорах є перевіркою кваліфікації та гнучкості посередника. Він має діагностувати причину поведінки сторін, які завели обговорення в глухий кут, і використати адекватний ситуації прийом виходу з такої ситуації. Якщо час, відведений на переговори, вичерпується, посередник може виступити ініціатором компромісної пропозиції, що враховує інтереси сторін і не залишає жодну з них у програшному становищі. Ключові питання залагоджують в кінці цього етапу. Посередник може також: з'ясувати у сторін, якими будуть наслідки недосягнення примирення; попросити кожну сторону оцінити позицію іншої та поцікавитися, що вона робила б на місці супротивника; запитати у сторін, чи переконані вони в доцільності продовження процедури примирення, чи вони прагнуть до з'ясування стосунків на полі бою, нагадати про всі негативні наслідки недосягнення угоди; розповісти випадок, коли сторони знайшли рішення у схожій ситуації; з'ясувати, що може примусити сторону змінити свою думку з певного питання; зустрітися з кожною стороною окремо; внести пропозицію, яка може вплинути на перебіг обговорення, тощо.

Головне – сприймати глухий кут  у переговорах між сторонами  не як свою поразку, а як ресурс нових можливостей отримання інформації та активізації сторін.

Завершення переговорів - це останній етап, на якому сторони мають сформулювати зміст угоди й оформити його протоколом або викласти у письмовій формі  причини розбіжностей та обґрунтування позицій сторін. На цьому етапі завданням посередника є допомога сторонам в оформленні угоди. Необхідно пам'ятати, що задоволення від процесу переговорів не пов'язане лише з досягненням угоди, а містить у собі процедурне та психологічне задоволення, тобто задоволення тим, як і в якій атмосфері відбулися переговори. Посередникові варто відзначити внесок обох сторін у досягнення домовленості, подякувати їм за плідну співпрацю. Якщо домовленість не було підписано - вказати на досягнуте краще розуміння інтересів кожної сторони та на напрями, де, на його думку, компроміс можливий, та запропонувати сторонам визначитися щодо наступних зустрічей. Якщо угоди досягнуто - у простих випадках сторони підписують угоду, у складних їм пропонують узгодити проект угоди зі своїми юристами.