Комунікативні бар’єри в організації, їх види та причини виникнення

                                            ВСТУП

Жодного дня людина не може прожити без спілкування, адже ми постійно знаходимося серед людей. Кожного дня людина, яка приходить на роботу, не зважаючи на те чи це керівник, чи звичайний працівник обов’язково взаємодіє з іншими учасниками. Спілкування як взаємодія передбачає, що люди встановлюють контакт один з одним, обмінюються визначеною інформацією для того, щоб будувати спільну діяльність, співробітництво.

Проте у багатьох випадках людина стикається з тим, що її слова, думки, бажання неправильно сприймаються співрозмовником, інколи навіть складається враження, що співрозмовник захищається від нас, наших слів та переживань, свідомо будує якісь перешкоди, тобто не хоче нас сприймати. Разом з тим бувають також такі ситуації, коли те, що ми говоримо передається швидко, відкрито, без будь-яких перешкод досягається повне порозуміння. Від чого ж залежать комунікативні бар’єри, чому вони виникають?

Актуальність  даної теми обумовлена тим, що обмін інформацією пронизує всі управлінські ланки, якщо комунікації налагоджені погано, то рішення можуть бути помилковими, персонал може неправильно розуміти команди, можуть виникнути проблеми в міжособових стосунках. Виходячи з цього, в залежності від того, як відбувається обмін інформацією, формується соціально-психологічний клімат в організації, і відповідно від того, який соціально-психологічний клімат в організації, такий буде результат діяльності організації. Для результативних комунікацій, для ефективного функціонування будь-якої організації, необхідно вирішити проблему комунікативних бар’єрів.

Ступінь розробленості  даної проблеми досить високий. Проаналізувавши  зарубіжну i вітчизняну психологічну літературу, можна зазначити, що комунікативні бар’єри вивчались переважно у міжособистісному спілкуванні. Розкрито змістовий аспект поняття "комунікативний бар’єр" (Г.Андреева, Т. Базаров, В. Галигін, Л. Дмитрієва, Л. Новикова, З. Ноліу, Б.Паригін, Н.Подимов, Л.Подлесная, Л. Шихірєв, Є. Цуканова та ін.), виокремлено і охарактеризовано типи психологічних та комунікативних бар’єрів (Г. Гібш, Б.Поршнєв, Б.Паригін, М.Форверг) та чинники їх виникнення (А.Аронсон, Г. Гібш, В. Бенніс, Є.Залюбовська, Б.Паригін, К.Роджерс, В. Столін, Г. Шепард, М.Форверг та ін.)

Об’єктом  дослідження є ділова комунікація.

Предметом дослідження є комунікативні бар’єри, які виникають на рівні організації.

Мета  даного дослідження – дослідити комунікативні бар’єри та розробити рекомендації щодо їх подолання.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

1. Дати загальну характеристику комунікацій.
2. Визначити поняття «комунікативний бар’єр».
3. Охарактеризувати види та причини виникнення комунікативних бар’єрів.
4. Дослідити методику вивчення комунікативних бар’єрів в організації;
5. Розробити рекомендації щодо подолання комунікативних бар’єрів в організації.

Практичне значення дослідження полягає в уточненні поняття комунікативних бар’єрів та розробці рекомендацій попередження і подолання комунікативних бар’єрів, які виникають на підприємствах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КОМУНІКАЦІЙНИХ БАР’ЄРІВ

 

                    1.1. Загальна характеристика комунікацій

Для ефективного  функціонування будь-якої організації  необхідно забезпечити належні  комунікації. Однак управлінська практика дає можливість констатувати, що створення ефективної надійної системи обміну інформацією, яка б відповідала вимогам повноти, достатності, оперативності, гнучкості, - це одна з найбільших проблем в організаціях.

Спілкування часто  розглядається у взаємозалежності з діяльністю. Спілкування є необхідною умовою будь-якої суспільної діяльності людини, Будь-яка людська діяльність неможлива поза спілкуванням. Отже, комунікація є важливим елементом діяльності людини.

Спілкування –  це міжособистісна та міжгрупова взаємодія, основу якої становить пізнання один одного і обмін певними результатами психічної діяльності (інформацією, думками, почуттями, оцінками тощо). Іншими словами, спілкування – це взаємодія двох або більше людей, спрямована на узгодження та об’єднання зусиль з метою налагодження взаємин і досягнення загального результату.

Комунікації – складний процес, який включає ряд взаємопов’язаних кроків, кожен із яких відіграє суттєву роль у забезпеченні розуміння і сприйняття інформації іншою особою. Найчастіше причиною низької ефективності комунікації є ігнорування факту, що комунікація – це обмін, у якому кожному належить активна роль. У процесі комунікацій відправник складає повідомлення і передає його адресатові (одержувачу).

Комунікація – це обмін інформацією, її змістом між двома або декількома людьми. Комунікація є процесом зв’язку працівників, підрозділів, організацій тощо.

Комунікативний  процес розпочинається, коли одна особа (відправник) хоче передати факт, ідею, думку чи іншу інформацію комусь іншому (одержувачу). Ця інформація має значення для відправника незалежно від того, чи вона проста й конкретна, чи складна й абстрактна. Наступна дія - це кодування інформації у формі, що відповідає ситуації. Кодування може набувати форми слів, виразу обличчя, жестів, або навіть художнього вираження й фізичних дій [2, с.318].

Після того, як повідомлення закодоване, його передають  відповідними засобами зв’язку (каналами). Звичайні засоби зв’язку в організаціях - це наради, електронна пошта, записки, листи, звіти та телефонні розмови. Далі відбувається декодування у форму, яка має значення для одержувача. Значення інформації може бути різним, і в багатьох випадках воно є підставою для відповіді; і тоді утворюється цикл, оскільки нове повідомлення в такій самій послідовності передається початковому відправникові.

Отже, у процесі  обміну інформацією можна виділити чотири базових елементи:

• відправник;
• повідомлення;
• канал;
• одержувач.

Сьогодні поширені такі типи комунікацій у організаціях: міжособові комунікації; комунікації  в системах зв’язку та командах; комунікації в організаціях та електронні засоби комунікацій.

Окрім того, комунікації  можуть бути усними та письмовими.

Усні комунікації  відбуваються під час розмови  віч-на-віч, групових дискусій, телефонних розмов тощо, за яких розмовну мову використовують для передавання змісту. Перевага усних комунікацій полягає в тому, що вони забезпечують негайний зворотній зв’язок і взаємний обмін. Недоліком усних комунікацій є те, що вони можуть бути недостовірними (неправильно вибрані слова для вираження змісту; якісь перешкоди, що переривають процес; слухач забуває частину або все повідомлення; не вистачає часу на виважені відповіді тощо).

Письмові комунікації - це звіти, записки, листи, записи тощо. Недоліком цих комунікацій є  те що вони затримують зворотній зв’язок та взаємообмін, крім того вони складніші за усні й потребують більше часу. Переваги письмових комунікацій полягають у достовірності. Зазвичай їх використовують, коли одній чи обом сторонам потрібні письмові записи про те, що відбувалося.

Вибираючи засіб комунікації, менеджери повинні зважати на всі аспекти.

Загалом процес комунікації в управлінні охоплює  два аспекти - енергопотенціал суб’єктів  спілкування та інформацію, яку вони мають на меті передати чи прийняти. При цьому суб’єкти спілкування можуть мати різні рівні обізнаності, освіченості, різний соціальний (комунікативний зокрема) досвід і неоднакові потреби, що визначає їх здатність правильно зрозуміти повідомлення, усвідомити його смисл. Процес управління, ефективність спільної діяльності багато в чому залежать від уміння керівника прийняти і правильно інтерпретувати повідомлення співробітників [15, с.392]. Обмін інформацією, на жаль, не завжди настільки ефективний наскільки потрібно, причиною цього досить часто є комунікативні бар’єри. Тому далі буде розглянуто безпосередньо суть поняття «комунікативний бар’єр».

 

                     1.2. Поняття про комунікативні бар’єри

Форми міжособистісного спілкування дуже різноманітні, до них відносяться і випадкова  коротка розмова, і тематична  бесіда, і пояснення вимог, і суперечка з якихось питань. У багатьох ситуаціях під час спілкування людина зіштовхується з тим, що її слова, її бажання і спонукання якось неправильно сприймаються співрозмовниками, "не доходять" до нього. Іноді навіть складається враження, що співрозмовник захищається від нас, від наших слів і переживань, що він зводить якісь перешкоди, захисні спорудження, бар’єри і огорожі на шляху спілкування. Проходячи через накопичення цих бар'єрів, наші слова частково застряють у них, частиною змінюються до невпізнанності, частиною западають у якісь закутки, так що знайти їх потім неможливо.

Серед явищ, що ускладнюють спілкування в організації, а іноді призводять до повного  його блокування, провідну роль відіграють комунікативні бар’єри. У загальному вигляді комунікативні бар’єри можна визначити як перешкоди па шляху передачі інформації від комунікатора (відправник інформації) до реципієнта (одержувача). За психологічною природою вони слугують механізмом захисту від небажаної інформації. Психологічна перешкода, яку реципієнт встановлює на шляху небажаної, небезпечної інформації, може мати різну прозорість, від цього можна сказати залежить «величина» бар’єру [25, с.507-514].

Комунікативні бар’єри є однією з причин виникнення і розгортання внутрішньоособистісних, міжособистісних, внутрішньогрупових і міжгрупових конфліктів, які виникають в організаціях. Вони також можуть призводити до зниження результативності діяльності менеджерів і персоналу організацій, впливати на їх міжособистісні стосунки, емоційний стан, ступінь задоволення роботою тощо. За своїм змістом комунікативний бар’єр – це один з різновидів психологічного бар’єру, психологічного стану, який виявляється у неадекватній пасивності суб’єкта, що заважає виконанню тих чи інших дій [17, с.231]. Також існують такі визначення:

Комунікативні бар’єри – психологічні перешкоди, що виникають на шляху отримання інформації.

Комунікативні бар’єри – це деформація комунікаційного процесу, викликана різними причинами, яка може приводити до неадекватних дій адресата.

Виникають вони на макро- і мікрорівнях. Макробар’єри пов’язані з середовищем, у якому  відбуваються міжособистісна взаємодія, комунікативний процес. Проявляються вони в інформаційному перевантаженні (великий обсяг інформації знецінює її зміст), великій кількості носіїв інформації (газети, телебачення, конференції, звіти), використанні інформації (ексклюзивні дані застосовують для впливу на інших, доступ до обмеженої, призначеної для внутрішнього користування інформації розширює владні повноваження індивідів).

Мікробар’єри  породжують особливості інтелекту  учасників спілкування, неоднакове знання предмета розмови, різне володіння  понятійним апаратом з певної галузі знань, відсутність єдиного розуміння  ситуації спілкування, психологічні особливості партнерів, соціальні, політичні, професійні, релігійні відмінності у трактуванні інформації і ситуації взаємодії тощо.

Психологічні  особливості партнерів по спілкуванню  можуть виявлятися, наприклад, як надзвичайна  відвертість чи інтелігентність, інтуїтивне сприймання світу, напористість тощо.

У складі основних параметрів бар’єра розглядаються:

• складові психологічного бар’єру, тобто сукупність факторів, на підставі яких було виявлено негативне відношення працівників;
• масштаб психологічного бар’єра, тобто частка працівників, у яких було виявлено це негативне відношення;
• висота психологічного бар’єра, тобто ступінь негативного відношення;
• характер психологічного бар’єра, тобто конкретні форми прояву негативного бар’єра [5, с.64-67].

Бар’єри перешкоджають  оптимальному протіканню процесів адаптації співробітників до нових факторів зовнішнього середовища. Вивчення перешкод на шляху спілкування та способів їх уникнення є дуже важливим, адже сприяє досягненню мети спілкування, поліпшенню психологічного клімату і взаємодії в колективі.

Причинами комунікативних бар’єрів є змістові й формальні  характеристики повідомлення (логічні, фонетичні, стилістичні, семантичні). На цій підставі виокремлюють їх види.

 

                      1.3. Види комунікативних бар’єрів

Стосовно основних видів комунікативних бар’єрів в організації слід зазначити, що психологами виділено кілька їх видів.

Так, деякі автори зазначають, що спілкуванню в організаціях можуть перешкоджати соціальні та суто психологічні бар’єри. В першому  випадку комунікація виявляється недостатньо розвиненою через належність партнерів до різних соціальних груп - рівнів управління та сфер діяльності. У другому випадку бар’єри виникають через індивідуально-психологічні особливості особистості - симпатії чи антипатії, відвертість чи її відсутність [16, с. 202].

Також виділяються  бар’єри, що виникають в комунікаціях між особами та в організаційних комунікаціях.

До бар’єрів на шляху міжособових комунікацій  відносять:

·          перешкоди, що зумовлені сприйняттям;