Експериментальне дослідження особливостей навчальної мотивації у хлопчиків і дівчаток в підлітковому віці

Сексуальне  насильство: поводження із дитиною як із сексуальним об'єктом; примушення роздягатися проти волі; примушення до статевого акту роти волі дитини, зґвалтування її; здійснення статевого акту із особливою жорстокістю; примушення до статевого акту після биття; примушення дивитися та повторювати порнографічні дії.

Емоційне  ображання: постійно дитину принижують, несправедливо кривдять, ображають (наприклад, говорять, що дитина надто товста, худа, дурна й т. ін.); Ігнорують почуття дитини; насміхаються над її переконаннями не звертають уваги на ніжні почуття дитини; забороняють виходити на вулицю гуляти із однолітками; маніпулюють особистістю дитини, використовуючи при цьому неправду та незгоду; ображають її рідних та друзів. Психологічний та економічний тиск:

- сварка, перепалка,  непристойна поведінка, вживання  нецензурних слів та погрозливих жестів, постріли;

- критика (висловлюють,  принижують, знущаються, звинувачують, піддають критиці);

- погрози (вербальні  та невербальні, прямі та опосередковані);

-домагання (прихід у гості без запрошення, дзвінки, переслідування,перевірки, хвилювання жертви на людях; залишаються, якщо просять піти; заважають па роботі);

- ізоляція (перешкоджають  спілкуванню з друзями та іншими  людьми, критикують друзів, звинувачувальні  коментарі, небажання доглянути  за дітьми, якщо жінка мусить  іти на роботу чи кудись  їхати);

- вживання тактики  тиску (змушувати жінку приймати  якісь рішення, звинувачувати  та тиснути, щоб вона відчула свою провину, часто похмуре обличчя; погрози розправи за умови, що жінка матиме з кимось сексуальний зв'язок; позбавляти фінансової підтримки, маніпулювати дітьми, намовляти друзів проти неї);

- економічні  утиски (не давати грошей, машину, кредитні картки, зняття грошей  Із рахунку жертви та витрачення  їх на себе, використовування  правової системи проти жертви, витрачення грошей па алкоголь  та наркотики);

- проголошування "правди", яка має суб'єктивне  становище та визначення поведінки  жертви;

- брехня, приховування  інформації, неправдивість; відмова  брати участь у процесі виховання  дітей, не виконання сімейних  обов'язків;

- стримування  емоцій (не надавати підтримки,  не приділяти уваги, не говорити  компліментів або не виявляти  поваги до почуттів, думок чи  прав жертви). Не показувати своїх  почуттів, окрім гніву;

- відсутність  турботи про себе, зловживання  наркотиками чи алкоголем, пізнє  повернення додому, безглузда поведінка;

- робити теж  саме із своїми дітьми;

- інші форми  насильства та маніпуляції.

Якщо говорити про аморальні, протиправні форми  насильства, то це форми людської поведінки, котрі мають неадекватні форми  розв'язання протиріч насильства. В залежності від рівня актуального конфлікту суб'єкта насильства, рівня причин, які призводять до насильства, можна виділити такі «типи насильників».

1.«Насильник-мораліст», який керується надмірними Індивідуальними та особистісними мотивами при скоєнні насильства. До цього типу належать «соціально виправдані» випадки насильства (воїнський при виконанні бойового завдання, поліцейський при виконанні спеціального завдання і т. ін.). Соціально неприйнятні форми насильства відзначаються в тому випадку, якщо трапляється заміна суб'єктів (хтось бере на себе роль захисника, месника, борця превенції за свободу і т. ін.). Основою такого насильства є, перш за все, усвідомлення власне ідентифікація із потребами групи та її правами (держави, народу, нації, етносу набутим у класі і т. ін.);

2.«Насильник - цинік», який керується постійними егоцентричними -мотивами при скоєнні насильства. Соціально виправданих форм насильства у цьому випадку не існує. Такий насильник має надто критичний розум, щоб усвідомлювати задумане та скоєне. Але егоцентризм не дає можливості розвитку морально-ціннісних структур. Це тип, який здатний добре маскувати свої дії. Глибинними причинами такого насильства є проблеми ідентифікації, власної самореалїзації та соціалізації;

3.«Насильник - маргінал», який керується гедоністичними та маргінальними мотивами при скоєнні насильства. Це соціально невиправдані форми насильства. Глибинними суб'єктивними причинами такого типу насильства є дезадаптація, нездатність до толерантності, глибокої емпатії, рефлексії, глибокий егоцентризм і певна інфантилізація. До такого типу належать особистості - деграданти із редукованими цінностями, а регуляторами соціальної поведінки насильства є дезадаптація, нездатність до толерантності, глибокої емпатії, рефлексії, глибокий егоцентризм і певна інфантилізація і т. ін. До такого типу належать особи - деграданти із редукованими цінностями і регуляторами соціальної поведінки: алкоголіки, наркомани, побутові насильники, примітивні садисти й т. ін.

4. «Патологічний насильник», який здійснює насильницькі дії під впливом головної психопатологічної детермінантності (маніяки-насильники із глибокими патологіями особистісного, емоційного та інтелектуального розвитку - розумово відсталі, егалектоїдні, експлозивні, істеричні, шизоїдні форми психопатії, відповідні форми психіатричних захворювань і т. ін.) або уявлення про тип насильника дає можливість усвідомити шляхи походження потенційних насильників, а отже, і шляхи нейтралізації, превенції насильства.

Таким чином, розрізнивши  первинне насильство як патологічний процес від тваринного насильства, яке є засвоєним та соціальний ситуації розвитку та життєдіяльності  людини, можна виявити головні  шляхи превенції насильства.

Превенція (від пізньо-лат. Praeventio - випереджаю, попереджаю, англ. Prevention) - попередження, запобігання. Наприклад, у праві превентивними заходами називають профілактичні та інші заходи, спрямовані на запобігання злочинам та іншим правопорушенням.

Превенція насильства може здійснюватися суспільством у  цілому і системою виховання та освіти зокрема. Про превенцію насильства можна говорити двопланово: зміст (загальна і педагогічна превенція) та рівень (первинна, вторинна та третинна превенція). 

Первинна  превенція насильства передбачає створення суспільних механізмів, які включають самі джерела насильства. До таких механізмів належать: по-перше, створення продуктивних духовних позитивних джерел людського існування, формування актуальної гуманістичної суспільної моралі, Це може вирішуватись на рівнях філософському, етичному, технологічному, політичному, ідеологічному, юридичному та ін.

По-друге, ліквідація соціально-економічних джерел насильства — забезпечення пристойних умов роботи та економічного рівня. Первинна педагогічна превенція може створити загальні позитивні умови розвитку особистості у системі виховання.

Вторинна  педагогічна превенція спрямована на виявлення певних тенденцій у розвитку насильства, а зміст його — на своєчасне попередження та редукцію цих тенденцій.

Третинна  превенція насильства передбачає чітку адресну роботу із формування відповідного ставлення до насильства, втілення конкретних заходів конкретних форм насильства. Третинна педагогічна превенція спрямована на перевиховання певних структур та рис особистості, що відповідають насильницькій психології.

Методологія та методика превенції насильства відносно формування гуманістичних особистісних рис лежать у межах формування позитивних та негативних механізмів саморегуляції соціальної поведінки. Позитивними регуляторами можна  вважати такі, що сприяють активізації  життєдіяльності особистості (гуманістичний світогляд і духовність, соціальна аутентичність, моральна саморегуляція та моральні інструменти — честь, гідність і т. ін.)

Отже, негативними  регуляторами насильницьких дій  є формування усвідомлення відповідальності та наслідків таких дій, формування негативних почуттів відносно явища  насильства, його емоційне неприйняття  тощо. 

1.4Вирішення проблеми насильства в сім'ї

За даними МВС  України на профілактичному обліку за 2010 р. перебувало 87831 особа, які вчинили  насильство в сім'ї. З них: 77664 чоловіків; 9098 жінок; 1069 дітей.

У 2010 р. взято  на облік більше 65 тисяч осіб, з  яких за насильство: фізичне - 37728 осіб; психологічне - 24382 особи; економічне - 2916 осіб.

Винесено 76865 попереджень, близько 5830 захисних приписів. Фізичне  та психологічне насильства є найбільш розповсюдженими видами насильства, на які припадає 95 % випадків.

Статистика Міністерства внутрішніх справ України свідчить про неухильне щорічне зростання  кількості зареєстрованих злочинів, пов'язаних з насильством в сім'ї (в 2009 році було здійснено 78 145 виїздів  на сімейні конфлікти, в 2010 - 84 041), винесених  захисних приписів (від 55 711 в 2009 році до 61565 в 2010), осіб, поставлених на облік  за скоєння насильства в сім'ї (47 984 в 2009 році та 50 277 у 2010) .

Кількість випадків насильства в сім'ї щодо неповнолітніх  збільшується з кожним роком. Однак  дані офіційної статистики не можна  вважати абсолютно точними, оскільки вони фіксують лише ті випадки, в яких було офіційне звернення до органів  виконавчої влади. Даних, які б відображали  реальну кількість випадків насильства в сім'ї не існують з цілком зрозумілих причин: через закритість сім'ї як системи; взаємозалежність жертв і агресорів; відсутність  доступу до сім'ї соціальних робітників, недостатність інформації з медичних закладів та правоохоронних органів, що не дозволяє робити висновків про  розміри даного явища в нашому суспільстві. Стереотипні уявлення про стосунки батьків-дітей, де покарання розглядається як природна складова виховання, призводять до того, що про факти насильства дуже рідко повідомляють правоохоронні чи інші органи.

Тому, проблема насильства над дитиною в сім'ї  сьогодні не втрачає своєї актуальності, її аналіз виходить за межі вивчення офіційної  статистики звернень, оскільки ця проблема має глибоке коріння.

Насильство в  сім'ї, зокрема, між подружжям є  однією з провідних причин розлучень  по всій країні, а також причиною злочинів скоєних на побутовому ґрунті. І важко усвідомлювати, що це вже  стає нормою для нашого суспільства. Сімейне насильство - явище досить поширене в усьому світі і у  всіх верствах населення, що охоплює  людей різних рівнів освіти та будь-якої національності.

Проблема сімейного  насильства в Україні обтяжена тим, що дана тема досі не стала об'єктом  відкритого громадського обговорення; жертви домашнього терору не вірять у  можливість реального захисту з  боку держави, проводиться недостатня кількість дослідницьких робіт, відсутня система соціального захисту населення від насильства.

Щоб докорінно  змінити ситуацію з проявом насильства, необхідна перш за все консолідація зусиль правоохоронних органів і  населення з питань профілактики та попередження цього ганебного  для нашого суспільства явища.

Для подолання  насильства на перше місце серед  правових засобів слід поставити  формування правосвідомості і правової культури громадян та профілактику правового  нігілізму населення України. В  країні вже здійснюються певні заходи в цьому напрямку розроблена Загальна Концепція правової політики в галузі прав людини.

Суспільство повинно  бути об'єктивно та суб'єктивно підготовленим  для втілення прав і свобод людини й громадянина. 3 точки зору суб'єктивної підготовки, як і в самому утвердженні  людських прав, велику роль відіграє формування нової молодої української генерації, всебічне моральне виховання, поглиблена та фундаментальна фахова підготовка, де положення «Прав і свобод людини й громадянина» повинно стати  фундаментом професіоналізму науково-практичних кадрів та правоохоронних органів України.

У разі реальної небезпеки для життя та здоров’я жертви сімейного насилля можуть скористатися притулками-стаціонарами, кризовими центрами, притулками з  комплексом соціальних послуг. Гострі економічні негаразди надають право  звертатися по адресну соціальну  або екстрену допомогу. Підтримка  соціального функціонування може забезпечуватися  соціально-психологічною реабілітацією  у важкій життєвій ситуації, заходами з перепідготовки або перенавчання їх потрібнішим професіям, консультаціями або іншою правовою допомогою для захисту їхніх прав.

Усі ці завдання, як правило, фахівці із психолого-соціальної роботи виконують спільно з працівниками соціального комплексу, правоохоронними  органами, службами зайнятості, медичними  й освітніми установами тощо. Захист від насильства може відбуватися  як в умовах стаціонарного спостереження, так і поза стаціонаром. Робота нестаціонарних установ поєднує, як правило, діяльність правоохоронних органів і установ  соціального обслуговування. Перші  припиняють насильство, другі —  надають реабілітаційну, юридичну та інші види допомоги його жертвам (морально-психологічна реабілітація, інформування, консультування, надання соціальних ресурсів для їхнього захисту).

Важливо, щоб  робота цих організацій не порушувала прав допомоги яким вони покликані, аби  їхня діяльність булла прозорою у  плані змісту і методів роботи, а також інформаційно-доступною  всім.