Експериментальне дослідження особливостей навчальної мотивації у хлопчиків і дівчаток в підлітковому віці

Сексуальне  насильство - будь-який вид домагання, що виражається як у формі нав'язаних сексуальних доторків, примусу до сексу, так і здійснення сексуальних дій (наприклад, зґвалтування, інцест) будь-кого із членів сім'ї проти його волі. Сексуальне насильство звичайно містить у собі як фізичне, так і психологічне насильство й особливо травмує жертву. У багатьох потерпілих від сексуального насильства розвиваються почуття розгубленості і зрадництва, туга і депресія, їх мучать нічні кошмари і спогади, підвищуються дратівливість та ймовірність психоемоційних зривів, які здатні привести до суїциду.

Економічне  насильство - одноособовий контроль за витратою грошей (залежному члену сім'ї видається тільки строго визначена сума грошей, за яку він повинен повністю відзвітуватися), позбавлення права голосу при витраті грошей, присвоєння одними членами сім'ї власності або заощаджень без згоди інших, примус до роботи чи заборона працювати.

Медичне насильство - недбалість і несвоєчасність, проявлені при видачі лікарських препаратів, навмисне відмова хворому в одержанні необхідних ліків або, навпаки, навмисна передозування чи нав'язування субстанцій, що призводять до звикання і залежності.

Отже, під сімейним насильством розуміють агресивні  і ворожі дії стосовно членів сім'ї, в результаті яких об'єкту насильства можуть бути заподіяні шкода, травма чи приниження, а іноді смерть. Такі дії можуть представляти собою фізичне  і сексуальне насильство, пошкодження  особистого майна і незадоволення  базових потреб. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.2 Особливості психолого-педагогічної роботи з дітьми, які зазнали сімейного насилля

22 січня 2011 р.  пройшли парламентські слухання  на тему: «Законодавче забезпечення  та реальний стан дотримання  прав дитини в Україні».

Статистика показала, що в Україні не ведеться статистика щодо молодих жінок, які не мають  дітей. Але за даними перепису 2010 року 52% жінок віком до 34 років не мають  дітей. Водночас дітей не мають 59% жінок  віком від 20 до 24 років, 24% жінок віком 25 – 29 років, 12% жінок віком 30-34 роки. У 70,9% сімей з дітьми виховується 1 дитина. У 25,4% – 2 дитини і лише у 3,7% – 3 дитини і більше.

2 мільйони 200 тисяч  родин в Україні неповні, майже  кожна 5 дитина із загального  числа дитячого населення проживає  в такій сім’ї. 93,5% дітей з неповних  сімей не мають батька, майже  3% не мають матері, а інші проживають  в родинах без обох батьків. 169 тисяч дітей проживають в  неблагополучних сім’ях, щорічно  від 7 до майже 10 тисяч дітей  втрачають батьків внаслідок  позбавлення батьківських прав.

В державі сьогодні нараховується 100 тисяч 700 дітей-сиріт  та дітей, позбавлених батьківського  піклування. Стабільно – понад 62% із їх загального числа виховуються  в сім’ях під опікою, піклуванням. Ще 9 тисяч дітей, це 8,7% від числа  сиріт та дітей, позбавлених батьківського  піклування, влаштовані в прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу.

42 відсотка дітей  усиновлюється іноземцями, решту  усиновлюють українці. Понад 35 тисяч  усиновлених дітей проживають  в сім’ях громадян України.

Щорічно близько 10 тисяч дітей стають жертвами злочинів. З них 44% потерпали від насильства в сім’ї продовж свого життя. Причому, 30% зазнали насильство в  дитячому віці, а 26% сексуальних домагань.

На  даний час у  світовій практиці виділяють  такі підходи до захисту  прав людей, які можуть бути застосовані  з метою попередження насильства в сім'ї  стосовно дітей:

1. Інформаційний  (просвітницький), в основі якого  є знання і підтримка державою, громадою, сім'ями, окремими особами  прав людини. Знання цих прав  вимагає їх дотримування. Міжнародні  співтовариства всіляко підтримують  освітні програми цього напрямку. Вимогою ЮНЕСКО до них є  врахування інтересів дітей і  підлітків.

2.Силовий підхід, який означає, що порушення  прав людини, закріплених у законах,  передбачає покарання злочинця  незалежно від того, чи знав  він, що порушує права іншої  людини, чи ні. Цей підхід є зараз основним в Україні.

3.Підхід ненасильницького  опору. Протистояння злу через  насильство лише примножує зло,  і, оскільки зло може спиратися  тільки на насильство, потрібно  цілковито утриматися від останнього, щоб позбавити зло його опори.

4.Діяльнісний  підхід, який полягає у щоденній  роботі по захисту прав. Основою  діяльнісного підходу є протиріччя  між «війною і миром, насиллям  і покорою, расизмом і людською  гідністю, гнобленням і гонінням  та свободою й правами людини, злиднями та свободою від нестатків». Прагнення подолати ці протиріччя  вимагає діяти, набувати досвіду  і якостей особистості, яка  б робила неможливою думку  про застосування насильства.

5.Християнський  підхід полягає в тому, що всі  зрушення відбуваються в повній  відповідності до Провидіння. Цей  підхід передбачає опір на  позитивне в людині, власні високі  духовні якості і надію на  Провидіння. Саме тому «відмова  від насильства» є «шляхом  до примирення і само володіння».

6.Політико-економічний  підхід, зміст якого полягає в  тому, щоб створити людям рівні  можливості, надати допомогу тим,  хто її потребує, зберегти громадські  свободи для всіх, використовувати  надбання науково-технічного прогресу  для розширення і неухильного підвищення рівня життя.

7.Підхід викриття  насильства і ненависті, який  полягає у збереженні пам'яті  про жертви насильства через  пресу, телебачення, книги, допомогу  жертвам гноблення з метою  попередження майбутнього насильства.

8.Виважений підхід  полягає в готовності до створення  кращого людянішого суспільства,  досконалішого світового порядку  через реформи, а не революції,  через захист жертв, а не  повалення чи засудження режимів;  через здатність свідомо розмірковувати, берегти знання і досвід, розвиток  зв'язків з іншими соціальними  системами з метою вибору кращого для життя людей.

У процесі допомоги дітям жертвам сімейного насильства та всім членам сім'ї, де існує дана проблема, особливе місце належить спеціалістам, діяльність яких спрямована на оптимізацію сімейних стосунків, подолання причин та наслідків дисгармонії  сімейних стосунків.

Робота професійного спеціаліста з конкретним випадком починається з діагностики, тобто  з процедури ідентифікації стану  досліджуваного об'єкту з певним класом чи типом соціальних явищ. Тому потрібно знати прямі та опосередковані ознаки, які можуть вказувати на наявність  насильства до дітей в сім'ї.

Науковці  Т. Сафонова, Є. Цимбал, Л. Оліференко, І. Дем'яненко виділяють такі вікові особливості психічного стану та поведінки  дитини, які дозволяють запідозрити насильство щодо них :

-  0-6 місяців  - малорухомість, байдужність до  оточуючого світу, відсутність  чи слабка реакція на зовнішні стимули;

-  3-6 місяців  - рідка посмішка;

-  6 місяців  – 1,5 років - страх батьків,  острах фізичного контакту з  дорослими, переляк при спробі  дорослих узяти їх на руки, постійна безпричинна настороженість, плаксивість, пхикання, замкнутість, сум;

-  1,5-3 роки - острах  дорослих, рідкі прояви радості,  плаксивість, реакція переляку  на плач інших дітей, крайності  в поводженні - від агресивності  до байдужості;

-  3-6 років  - пасивна реакція на біль, відсутність  опору, примирення з існуючим  станом речей, підлеслива поведінка,  надмірна поступливість, нічні  кошмари, страхи, регресивні прояви (дії чи вчинки, характерні для більш молодшого віку);

-  молодший  шкільний вік - прагнення приховати  причину ушкоджень і травм,  самотність, замкнутість, бажання  усамітнитися, відсутність друзів  чи погіршення взаємин з однолітками,  острах йти додому після школи,  низька успішність; невластиве віку  сексуально забарвлена поведінка,  намагання цілком закрити тіло  одягом, навіть якщо в цьому  немає необхідності й т.п;

-  підлітковий  вік - депресія, низька самооцінка, втечі з дому, кримінальна чи  антигромадська поведінка, вживання  алкоголю, наркотиків, чи загрози  спроби самогубства, сексуалізована  поведінка, скарги на болі в животі й т.п;

-  усі вікові  категорії - прояви, які сигналізують  про застосування насильства  до дітей: затримка фізичного  та розумового розвитку, затримка  мовного і моторного розвитку, погана успішність, нервовий тік,  енурез, порушення сну, тривожність,  різні соматичні захворювання (ожиріння, різка втрата ваги, виразка шлунку, шкірні захворювання, різні алергії), тривалі пригнічені стани, сумний  чи стомлений вигляд, порушення  апетиту, постійний голод чи  спрага, санітарно-гігієнічна занедбаність, педикульоз, прагнення будь-якими  способами, аж до нанесення  самопошкоджень, привернути до себе  увагу навколишніх і т. п.

Робота з сім'єю щодо вирішення проблем насильства, передбачає обов'язкове визначення основних факторів, що провокують насильницькі дії в дитячо-батьківських стосунках.

Соціальний  статус сім'ї:

- малозабезпечена,  неповна чи багатодітна сім'я,  сім'я з прийомними дітьми, наявність  в сім'ї хворого алкоголізмом  чи наркоманією, стреси, що стали  наслідком безробіття, фінансових  труднощів чи смерті, втрата близьких, подружні конфлікти, надмірна  зайнятість дорослих, специфічні  культурні чи релігійні фактори;

- юні батьки (17 років і молодше); низький рівень  освіти батьків і нестача знань в області виховання дітей;

- статус біженців  у результаті міжнаціональних  конфліктів.

Індивідуально - психологічні особливості  батьків:

- психічні захворювання, часті критичні стани (спроби  суїциду, нервові зриви), розумова  відсталість, недостатній самоконтроль чи імпульсивність;

- наявність у  минулому випадків жорстокого  поводження з дітьми, притягнення  до кримінальної відповідальності  за статеві злочини;

- батьки, що піддавалися  в дитинстві жорстокості чи позбавлені батьківських прав.

Соціально - психологічні особливості  дітей - жертв насильства:

- небажана, нелюбима  дитина;

- наявність у  дитини фізичних чи розумових  недоліків, недоношеність при  народженні і низькій вазі  тіла, уроджені каліцтва чи подібність  з нелюбимим родичем;

- порушення в  поведінці дитини, гіперактивність,  «важка дитина», високообдарована  чи талановита дитина і т.п.

В науковій літературі описуються наступні стратегії боротьби з насильством  в сім'ї:

1) дослідження,  з метою висвітлення та документування  насильства, його природи, джерел, контексту, виправдання, обсягу  та інше;

2) дія або  інтервенція з метою знищення  коренів насильства, його профілактики  та сприяння в побудові нової  моралі. Ці стратегії здійснюються  в усіх сферах життя особистості  стосується всіх функцій сім'ї.

Отже, у роботі з дітьми, жертвами сімейного насильства, фахівець повинен враховувати особливості  психічного стану та поведінки дитини, які дозволять запідозрити насильство щодо них. Володіння інформацією  про загальні індикатори, які проявляються в переживаннях і вчинках дітей, де практикується насильство, фахівець буде спроможний діагностувати наявність  неадекватних стосунків у сім'ї, сприяти створенню доброзичливих  взаємовідносин. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.3 Насильницькі та образливі моделі поведінки і дії та типи насильників

Соціально-педагогічна  та психологічна превенція насильства у сім'ї мусить засновуватися  на тому постулаті, що насильство у сім'ї - це соціальне явище, що характеризується взаємопов'язаністю та взаємопроникненням різних його аспектів (фізичного, сексуального, економічного, психологічного). Щоб визначити ступінь насильницьких дій, достатньо з'ясувати такі випадки насильства: коли хтось дитину штовхає, наносить ляпаси, стусани та удари кулаками; жбурляє предмети; погрожує зброєю та наносить рани; фізично перешкоджає їй при спробі вийти з будинку, зачиняє дитину у приміщенні; залишає одну у небезпечних місцях; відмовляється допомогти; якщо дитина хвора, перешкоджає спробам звернутися за медичною допомогою; не дає заснути у ночі; відмовляється купувати продукти харчування та інші необхідні для дитини товари; псує її майно; ображає батьків; братів та сестер; погрожує скривдити рідних або друзів.