Експериментальне дослідження особливостей навчальної мотивації у хлопчиків і дівчаток в підлітковому віці

План:

Вступ

1.1 Соціальні  та психолого-педагогічні проблеми  сімейного насилля……2

1.2 Особливості  психолого-педагогічної роботи з  дітьми, які зазнали сімейного  насилля……8

1.3 Насильницькі  та образливі моделі поведінки  і дії та типи насильників…..13

1.4Вирішення  проблеми насильства в сім'ї……17

Висновок …….20

Література……22

Додатки……23 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

Про жорстоке поводження з дітьми та домашнє насильство відомо з давніх-давен. Проте дослідження, присвячені цій проблемі, з'явилися  нещодавно: тривалий час факт існування  і поширеності проблеми взагалі  заперечувався. Останнім часом зростає  кількість випадків домашнього насильства над дітьми, про які стає відомо. І всупереч поширеній думці насильниками частіше є не незнайомці, а родичі й люди, яких дитина знає і яким довіряє. Діти часто соромляться або бояться розповісти про те, що над ними знущаються. Основними причинами не звернення дітей до правоохоронних органів вважають: страх помсти насильника, сором перед оточенням, невіру в можливості правоохоронних органів, небажання проходити огляд після сексуального насильства. Іноді жінки і діти просто не знають іншого ставлення до себе, а через те вважають його нормою.

Тому в процесі  соціально-психологічної адаптації  дітей має велике значення тренінгові роботи з дітьми, що постраждали  від сексуального насильства. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.1 Соціальні та психолого-педагогічні проблеми сімейного насилля

Офіційна статистика стосовно домашнього насильства не відображає реальну картину, оскільки більшість  жертв не звертається по допомогу до органів внутрішніх справ. За даними опитувань, насильство в українській  сім'ї – досить поширене явище. Соціологічні дослідження свідчать: 68% жінок у  країні потерпають від знущань у  сім'ї, в тому числі 20% «як правило  або частково» (найчастіше – це побої  з боку чоловіка), 50% жінок зазнавали  сексуальних домагань на роботі, а 8% із них – досить часто.

За результатами кримінологічних досліджень, у 57,2% сімейно-побутові злочини супроводжувались фізичним насильством над жертвою, у 18% - їх учасники застосовували холодну  зброю. Вартий уваги і той факт, що насильство в сім'ї не є виключною  монополією чоловіків – значною  є й питома вага осіб жіночої статі, які вчинили злочини на побутовому грунті, - 26,3%.

На жаль інформація про масштаби цього соціального  зла в нашій країні є не зовсім об'єктивною та достовірною. Крім того, випадки насильства стосовно жінок, дітей, людей похилого віку, їхня поширеність  та типологія залишаються здебільшого  прихованими і не знаходять відображення у статистиці. Особливо це стосується сексуального та домашнього психологічного насильства.

Сімейне насилля  це форма деструктивної соціальної взаємодії в сім'ї, що відображає її загальне неблагополуччя і порушення  в ціннісно-нормативній сфері  індивідів.

Типова модель сімейного насильства - це застосування сили сильнішим стосовно слабшого члена  сім'ї. Акти сімейного насильства є  різними за своєю жорстокістю. Міра насилля може проявляється від незначного пошкодження до смертельного випадку.

За останнє  десятиліття насильство в сім'ї  усвідомлюється як серйозна і масштабна  проблема, що породжує безліч інших  соціальних та індивідуальних проблем. Зокрема, сформувалося розуміння того, що недостатньо тільки карати винних, необхідно також реабілітувати  жертву насильства і працювати з  людиною, що скоїла насильство, щоб  уникнути повторення ситуації.

Наслідками насильства в сім'ї стають тілесні ушкодження, психічні розлади, самогубство, а також  втрата почуття самоповаги в жертви. Постійне грубе поводження здатне спровокувати в жертви відповідні насильницькі дії  стосовно агресора. Окрім того, насильство над дорослими членами сім'ї відповідно впливає і на дітей, викликаючи в них різні психоемоційні та психосоматичні розлади, шкільну дезадаптацію і в цілому призводить до порушень процесів розвитку і соціалізації дитини. Сім'ї, у яких відносини будуються на насильстві, входять у групу ризику, тому що діти, які виростають у такій несприятливій атмосфері згодом стають або жертвами, або самі вчиняють насильство проти своїх близьких. За даними статистики 95% людей, що знаходяться в колоніях, у дитинстві були жертвами насильства або його свідками.

Насильство в  сім'ї порушує такі права людини, як право кожного на рівний захист перед законом і відсутність  дискримінації за ознакою статі, віку, сімейного чи соціального статусу; право не піддаватися жорстокому ставленню; право на життя і фізичну  недоторканність; право на високі стандарти  фізичного і психічного здоров'я.

У психолого-педагогічній літературі немає даних, які б  відображали реальність масштабів  і частоту випадків насильства в  сім'ї згідно зрозумілих причин: закритість сім'ї як системи (небажання виносити сміття з хати); взаємозалежність жертв  і агресорів; відсутність доступу  в сім'ю для соціальних працівників; недостатність інформації з медичних центрів і правоохоронних органів, що не дозволяє робити валідні висновки про розміри даного явища. Реєстрація випадків насильства утруднена ще й  тим, що буває важко віднести деякі  акти насильства до кримінальних діянь. Одночасно існують фактори, що перешкоджають  звертанню реальних чи потенційних  жертв у міліцію. Це обґрунтовані побоювання жертв, що злочинець не буде заарештований, недовіра до правової системи, острах образливого характеру процесу  розслідування, небажання робити свою таємницю надбанням суспільства  та інше .

Для пояснення механізмів насильства використовуються наступні концептуальні  підходи: соціологічний та психологічний.

У рамках соціологічного підходу провідним фактором вважається соціокультурна обумовленість, тобто насильство є стереотипом сімейних відносин, прийнятим у даній групі населення і вихованим з дитинства, а також вплив соціальних факторів (соціально-економічне положення дитини (сім'ї), безробіття, погані побутові умови та інше).

В аспекті психологічного підходу насильство розглядається як результат негативного особистого життєвого досвіду, «травми дитинства», алкоголізму, психопатології, або як симптом дисфункційної сім'ї, парадоксальним (але неадекватним) чином стабілізуючий сімейну систему. Негативне ставлення може також розглядатися як результат деструктивної сімейної взаємодії, коли один із членів сім'ї (наприклад, дитина) незалежно від наявності чи відсутності в нього специфічних психосоматичних характеристик чи особливостей поведінки сприймається як відхилення або важкий «тягар», що викликає ризик насильницької дії.

З психологічної  точки зору насильницьке ставлення  і жорстокість рідко бувають  безглуздими. Цей момент дуже важливий з тієї причини, що будь-яке суб'єктивне  спонукання повинно висвітлюватися з позиції особистісного змісту, особистісної значимості. На цьому  рівні мотиви агресивної поведінки, як правило, неусвідомлювані.

У даний час  більш продуктивними вважаються міждисциплінарні підходи до проблеми, а саме: психобіологічний, соціально-психологічний  і соціокультурний (чи соціально-структурний).

Згідно концепції  психобіологічного підходу насильницька поведінка найбільш характерна для  осіб з патопсихологічними відхиленнями й обумовлюється наявністю в  індивіда патологічних і девіантних рис.

Соціально-психологічний  підхід розглядає насильство в сім'ї  як продукт соціалізації, відтворення  тієї моделі поведінки, того життєвого  досвіду, що дитина одержала в сім'ї. Наприклад, з одного боку, серед чоловіків, що б'ють своїх дружин, кількість  тих, хто в дитинстві був свідком  подібного ставлення батька до матері, у 3 рази більше, ніж кількість тих, хто виховувався у благополучних  родинах. З іншого - потреба в самоствердженні  в чоловічій ролі зазвичай спостерігається  в тих ґвалтівників, що у дитинстві  пригнічувались матір'ю, знаходилися  під її твердим контролем. Відчуття такого материнського домінування  зберігається в сфері несвідомого і буває настільки травматичним, що детермінує здійснення тяжких зазіхань на жінок, глибинним змістом яких є розрив психологічних зв'язків з матір’ю.

Малюнок 1.1. Цикл насильства у сім'ї

На відміну  від першого і другого підходів (іноді поєднуваних в один - індивідуальний підхід), у рамках яких сімейне насильство пояснюється психологічними особливостями  окремого індивіда, соціокультурний  підхід розглядає проблему більш  широко - у контексті соціальної й економічної ситуації всередині  суспільства в цілому. Наприклад, розходження в суспільному статусі  чоловіка (ствердження своєї переваги) і жінки (економічна і психологічна залежність) переносяться і на внутрішньосімейні  відносини [14, c. 139].

З домашнім насильством  найбільше часто зв'язують чотири соціально-психологічні фактори, що мають  відношення як до подружніх пар, так  і до людей літнього віку, а саме стрес, суспільну ізоляцію, алкоголізм і споконвічну прихильність до насильства.

Насильство тісно  зв'язано із соціальним стресом у  сім'ї. Серед проблем, що можуть підвищити  рівень напруженості та призвести до жорстокості, варто назвати такі, як: розбіжності у вихованні дітей, секс, вагітність, грошові труднощі, безробіття, необхідність у тривалій медичній допомозі. Постійне роздратування  частково можна пояснити хронічним  занепокоєнням невирішеними проблемами і вимогами, що пред'являє суспільство, розбіжністю між бажаннями і  можливостями.

У насильстві як інтерактивному процесі виділяються  суб'єкт, здійснюючий його, і жертва. Якісний і кількісний аналіз даних із зареєстрованих випадків сімейного насильства показує наступне:

- насильницькі  дії найчастіше відбуваються стосовно жінок і дітей;

- психологічне  і фізичне насильства є найбільш  розповсюдженими;

- ґвалтівниками  найчастіше виступають родичі, а  не чужі люди, тобто насильство відбувається в родині;

- насильство  в переважній більшості це  не одиничний акт, а повторюване  явище;

- потерпілі та  їх родичі, як правило, не звертаються  в міліцію, а шукають підтримки  і допомоги в друзів (але не  в родичів) чи в спеціалізованих організаціях;

- частота насильства  не пов'язана з етнічною чи  конфесійною приналежністю;

- насильство  зустрічається частіше в родинах,  де шлюб зберігається заради  дітей;

- сімейне насильство  носить циклічний характер, причому  замкнуте сімейне коло з залежними  членами родини найчастіше є  причиною відтворення його в  наступних поколіннях.

Узагальнюючи  вищесказане про причини і  фактори насильства в сім'ї, можна  відзначити, що існує велика кількість  причин, що викликають чи впливають  на прояви насильства. Проте якими  б не були причини насильства, воно завжди спричиняє негативні наслідки, з якими жертва насильства найчастіше неспроможна справитися самостійно.

У даний час у  міжнародному професійному співтоваристві соціальних працівників існує  така типологія насильства, яка ґрунтується  на характері насильницьких  дій і містить  у собі такі види насильства: як фізичне, сексуальне, психологічне (емоційне), економічне та медичне.

До  фізичного насильства відносять такі форми, як побиття, різкі і (чи) несподівані удари, поштовхи, стусани, струси, ляпаси, небажані дотики, кидання в людину різних предметів, будь-яке невипадково нанесення тілесного ушкодження і (чи) заподіяння фізичного болю, насильницький примус до чого-небудь, а також введення стосовно людини різного роду заборон, обмежень його прав і волі. Фізичне насильство включає також погрози (у тому числі зброєю) і такі непрямі дії, як руйнування приватної власності, запирання у ванній чи кімнаті та інших місцях.

Психологічне (емоційне) насильство реалізується в різноманітних особистих формах: ізоляція від членів родини, друзів, погрози застосування насильства, приниження гідності, лайка й образи, ігнорування, знущання, заподіяння душевних страждань, формування і розвиток почуття безсилля і страху, зниження самооцінки людини, обвинувачення в божевіллі, штучне створення ситуацій, у яких один із членів родини почуває себе психічно ненормальним. Психологічне насильство виражається також у формі образ, погроз, брутальності, висміювання, заборон на зустрічі з друзями і заняття улюбленою справою, знущанні й убивстві тварин, дорогих людині, у відсутності розуміння, підтримки й і т.п.