Діяльність практичного психолога в дошкільному закладі

Суть третього підходу – у дослідженні генезису окремих компонентів учбової діяльності та виявленні шляхів їх формування на спеціально організованих заняттях.

Четвертий підхід – це виявлення єдиного психологічного новоутворення – здатності відповідати правилам і вимогам дорослого.[1;417]

Готовність дитини до школи передусім залежить від батьків. Якщо дитина відвідує дитячий садок, то значною мірою це залежить від вихователів: адже підготовка дитини до школи передбачена програмою дитячого садка. Але ці програми не повністю враховують психологічні аспекти проблеми. Отже, перед психологами стоїть завдання розробки критеріїв і показників саме психологічної готовності дітей до навчання. Що ж до працівників дошкільної психологічної служби, то вони повинні вести безпосередню, конкретну й повсякденну роботу з психологічної підготовки до школи.[3;7]

Особливої уваги потребують діти, які не відвідували дитячий садок, ― так звані домашні діти. Вони, як правило, менш комунікабельні, важче встановлюють контакти з учителями та однолітками, не дуже комфортно відчувають себе в колективі, бояться та не хочуть залишатись у школі без батьків.[2;18]

Часто батьки, а іноді й учителі, вважають основними показниками готовності до школи знайомство дитини з літерами, вміння читати, рахувати, знання віршів та пісень. Однак дослідження показують, що це мало впливає на успішність навчання. Відсутність цих умінь не потребує спеціальної індивідуальної роботи з дитиною, оскільки їх формування передбачається існуючою програмою та методикою навчання.

Можна виділити такі компоненти психологічної готовності:

      мотиваційний – відображає бажання чи небажання дитини навчатися;

      інтелектуальний включає образність, рівень розвитку пізнавальної сфери, деякі вміння і навички звукового аналізу слів, підготовку руки до письма;

      особистісний – дитина повинна усвідомлювати свою внутрішню позицію, статеву незалежність, мати навички самообслуговування, вміти підкоряти себе обставинам, поступатися, якщо це необхідно, своїм бажанням;

      емоційний проявляється в тому, що дитина йде із задоволенням у школу;

      вольовий – вміння керувати своєю поведінкою, у певному рівні розвитку довільності пізнавальних процесів;

      узагальнення переживань проявляється в утраті безпосередньої поведінки, в узагальненому сприйнятті дійсності, у довільності поведінки.

Тобто, психологічна готовність дитини до школи – це такий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного оволодіння навчальною діяльністю.

висновок

Отже, можна виділити три головні напрями діяльності психолога дошкільного навчального закладу освіти, якими є: робота з дітьми-дошкільниками, з вихователями, з батьками.

Робота з дошкільниками передбачає діагностику та корекцію їхнього психічного розвитку. Ці два види роботи тісно взаємопов’язані, оскільки діагностика – це не самоціль, а лише певний етап на шляху психологічної допомоги дітям, які її потребують. При діагностиці та корекції цих проблем психолог повинен враховувати психофізіологічні індивідуальні особливості кожної особистості, для досягнення оптимальних результатів.

Головне завдання у роботі з педагогічним колективом – це збагатити педагогів знаннями про психічні особливості, сензитивні і кризові періоди кожної вікової групи, допомогти створити атмосферу гуманістичних відносин між дорослими і дітьми. З такою метою треба організувати постійно діючі семінари-практикуми, теоретичні семінари, такі заходи, як усні журнали, «круглі столи», психологічні лабораторії.

Психолог дошкільного навчального закладу працює з батьками найголовніше у двох напрямках: соціально-психологічне консультування та просвітницька діяльність. Консультування відбувається в першу чергу, з вихователями, а потім з батьками в індивідуальному порядку, а просвітницька робота заклечається в тому, що психолог повинен повідомити всіх фронтально про психічний розвиток їхніх малюків.

Також психолог повинен займатися двома важливими питаннями у дошкільному закладі: адаптація дитини та підготовка її до школи. Існує декілька причин, які ускладнюють адаптацію в днз: це надмірна чутливість нервової системи, типологічна ригідність та цілковита залежність від матері. Стосовно підготовки дитини до школи, то зараз існують спеціальні мотиваційні компоненти психологічної готовності дошкільника до першого класу, які полегшують і зменшують роботу психолога в цьому напрямку. Але це стосується далеко не всіх дітей, все повинно відбуватися індивідуально.

Тоді, я думаю, можна зробити висновок стосовно того, що психолог у дошкільному закладі займається всіма видами його діяльності та не зациклюється лише на чомусь конкретному, що дозволяє розвивати як вихованців, так і самого себе.

Розділ 3 Ігрові психотехніки розвитку психічних функцій та моторної сфери старших дошкільників

Розвиток психіки та моторики дитини завжди був дуже важливим для її нормального розвитку, тому нижче запропоновані вправи призначені для:

                 розвитку дрібної моторики рук та всього тіла;

                 розвитку уяви, пам’яті, уваги та мислення дітей, довільності та внутрішнього контролю зазначених психічних процесів;

                 боротьби з неуважністю.

Заняття доцільно проводити і в тій кількості, доки вони подобаються дітям. Можливе чергування занять з іншими розвиваючими заняттями.[9;16]

Вправа «Намисто»

Мета: розвиток сенсомоторних комплексів: дрібні моторики рук з моторикою всього тіла.

Кожна дитина одержує робочий комплект, що являє собою мотузку з нанизаними на неї корками від пластмасових пляшок для газових напоїв. Мотузки і корки в комплекті краще брати різного кольору. Мотузка з одного кінця має обмежувач – що завгодно, щоб корки не спадали з неї. Другий кінець мотузки має бути цупким, наприклад, металізованим, для того, щоб дитині було легше нанизувати корки.

На мотузку нанизано 21 корок, заздалегідь проставлені один з яких ширший за інші (де він розміщений, поки що неважливо). Після 21-го корка на мотузку населіть фіксатор з кнопкою для мотузок і гумок верхнього осіннього зимового одягу. Залишок мотузки після фіксатора не має бути дуже довгим. Це і буде зібраний комплект. Після виконання всіх завдань діти мають зробити свої робочі комплекти такими для наступної групи.

Завдання 1. Уважно розглянути «намисто» (дорослий ставить відповідальні запитання: що це? З чого воно складається? Який колір, форма, розмір?), при цьому говорить кожна дитина. Спокійно і повільно, охайно, складаючи деталі, розібрати комплект.

Завдання 2. Зібрати комплект як заманеться, але так, щоб використати всі деталі. Похвала дорослими не особистості дитини, а її дій. Розібрати комплект спокійно.

Завдання 3. Зібрати комплект так, щоб широкий корок був посередині. Для цього ставиться запитання показати середину мотузки. Відповіді коригуються, робота починається.

Завдання 4. Розібрати «намисто», зібрати його так, щоб великий корок був посередині, а кожна пара «рядових» корків була спрямована увігнутою порожниною всередину своєї кори. Тут потрібна неодноразова вербальна інструкція та персональний показ.

Завдання 5. Побудувати з корка найвищу башту, ставлячи їх один на одний. Кожен має лише одну спробу. Хвалимо дії всіх.

Важливо доводити все до кінця. Дитина надягає фіксатор і говорить: «Я закінчила роботу».[9;17]

Методика «Муха»

Мета: розвиває довільність, здатність дитину керувати своєю увагою

Для цього потрібні дошка з розкресленим ігровим полем у 9 клітин (3×3) та невелика присоска або шматочок пластиліну. Присоска (пластилін) виконуватиме роль «дресированої мухи». Дошка ставиться вертикально, а ведучий пояснює учасникам, що пересування «мухи» з однієї клітинки на іншу відбувається за допомогою команд, які вона слухняно виконує. За однією з чотирьох можливих команд («Вгору!», «Вниз!», «Вправо!» чи «Вліво!») «муха» переходить відповідно до команди на сусідню клітинку. Вихідне положення «мухи» – центральна клітка ігрового поля. Команди подають учасники по черзі. Гравці повинні,  пильно стежачи за пересуванням «мухи», не дозволити їй вийти за межі ігрового поля. Якщо це відбувається, то той, хто помітив дає команду «Стоп!» та «муха» повертається на початок гри.

Але у цій вправі ведучому потрібно зважати на стан учасників гри, якщо вони напружені і перевтомлені і закінчувати методику раніше, ніж у групі почне наростати роздратування і падати інтерес.[8;4]

Вправа «Товариш захворів»

Мета: розвиток мислення у дітей старшого дошкільного віку

Педагог пропонує дітям розіграти сценку наступного змісту: їх товариш важко захворів. Діти приходять провідати захворілого, приносять йому квіти, фрукти, питають про здоров’я, виказують знаки уваги: поправляють подушку, витирають піт з чола, пропонують випити ліки тощо.

Поступово відвідувачі розуміють, що їх товариш важко хворий, і їх радісний настрій від зустрічі з другом зникає. На зміну пожвавленню приходить відчуття тривоги, хвилювання, стурбованості.

Діти, попередньо домовившись про те, хто яку роль буде виконувати і які дії чинити, розігрують сценку, вслуховуючись в музику, що супроводжує їх імпровізацію. Їм варто відчути перехід від радості до суму. (Музика П.І.Чайковського «Хвороба ляльки»).

Вправа «Казка»

Мета: розвиток пам’яті у дітей

Це вправа розрахована на дітей п'яти-шести років. Прочитайте дитині цікавий і невеликий текст. Після чого попросіть його, зобразити основну думку тексту на папері і переказати текст. Можна також ускладнити завдання і запропонувати дитині ще й продовжити текст двома-трьома реченнями.[9;19]

Вправа «Рожевий слон»

Мета: боротися з неуважністю дошкільника

Учасники розташовуються у тихій кімнаті. Оволодіваючи їхньою увагою, ведучий говорить приблизно так: «Зараз я попрошу вас виконати одну вправу. Завдання, що ви одержите, треба виконувати від моєї команди «Почали» до команди «Стоп». Коли ви з якоїсь причини порушите мою інструкцію, подайте сигнал – плесніть у долоні (ведучий показує як). Отже, якщо вашу увагу щось відвернуло, обов’язково плесніть і продовжуйте працювати. Зрозуміли? Заплющіть очі… Увага, даю завдання: не думати про рожевого слона. Почали! (Минає 30-120 секунд під «рідкі оплески».) Стоп!»

Вправа виконується зазвичай весело, викликає великий сміх та емоційну розрядку а також використовується для зняття втоми та напруги під час занять у дитячому садку.

висновок

Розвиток психічних процесів дитини залежить від багатьох обставин: від умов життя дитини, від виховання і навчання дитини і т.д.
Кращим способом розвитку уяви, мислення, пам’яті та моторних дій у дітей дошкільного віку служать цікаві ігри. У процесі гри дитина запам'ятовує інформацію, яка стає для нього цікавою. Згодом на підсвідомості з'являється своєрідна програма, яка визначає, як краще використовувати той чи інший психічний процес. Крім розвиваючих ігор існують і вправи, однак найкраще і вправи давати дітям у вигляді ігор. Окрім того, участь і таких іграх як: «Намисто», «Муха», «Товариш захворів», «Рожевий слон» та інші забезпечує загальну психологічну культуру членів групи, дозволяє їм розвинути деякі цінні для людини якості та здібності. Отже, все це необхідно дитині для того, щоб краще орієнтуватися в своїх можливостях і вірно керувати ними у майбутньому.

На мою думку, саме розвиток психіки та моторики є дуже важливим на даному етапі розвитку дитини, для підготовки до школи, тому саме таким вправам я приділила увагу.

Висновки

Метою діяльності психологічної служби дошкільного закладу є створення сприятливих умов для розвитку і соціалізації, психологічного комфорту і безпеки дітей. Головне, щоб фахівець, який працює в дитячому садку міг створити умови для ефективності своєї роботи: максимальна реалізація в роботі з дітьми можливостей, резервів кожного віку; розвиток індивідуальних особливостей дошкільників; створення сприятливого для дитини психологічного клімату. А також, він повинен врахувати всі анатомо-фізіологічні особливості дитини дошкільного віку.