Діяльність практичного психолога в дошкільному закладі

Діагностика дитини дошкільного віку проводиться шляхом:

     організація спостереження за її поведінкою у різні режимні моменти у спеціально створених умовах;

     проведення бесід з нею, батьками та педагогами з метою збору інформації про розвиток і поведінку дитини;

     вивчення продуктів її діяльності (малюнків, аплікацій тощо);

     анкетування дорослих, причетних до виховання дитини;

     тестування дитини.

Важливо пам’ятати: методи, які використовуються для діагностики, мають бути максимально прогностичними, тобто давати можливість прогнозувати, на основі здобутих результатів особливості розвитку тих чи інших психічних функцій дитини у майбутньому. Нажаль, сьогодні їх розроблено недостатньо. Більшість методів, які використовують для діагностики психічного розвитку дитини, фіксують його рівень лише на момент проведення процедури (актуальний рівень розвитку). Винятком є діагностичні процедури, які використовуються для визначення готовності малюка до навчання у школі. Іноді психолог проводить діагностичне обстеження окремих дітей на прохання батьків чи вихователів, після чого розробляє за його результатами індивідуальні програми занять з цими дітьми, за якими працюють батьки та вихователі. На прохання вихователя психолог може сам проводити розвивальні групові та індивідуальні заняття з дошкільнятами. Найчастіше це буває у випадках, коли вихователь не може сам розв’язати певну дидактичну чи виховну проблему. Психолог допомагає дітям оволодівати уміннями і навичками спілкування, учіння, регуляції власної поведінки і самоконтролю в навчальній діяльності. Найчастіше така робота здійснюється у формі тренінгу, що далеко не завжди може робити вихователь. Це ні що інше, як корекційна робота, що прямо є сферою прикладання зусиль психолога.[6;17]

Оптимальний особистісний і психічний розвиток дітей – головна мета, заради якої працюють і вчителі, і батьки, і психологи.

Важливе місце в діяльності психолога дитячого навчального закладу посідає психопрофілактична робота, спрямована на запобігання негативним виявам у розвитку та поведінці дитини. Таку роботу виконують через безпосередній та опосередкований вплив психолога на дитину, а також через дорослих, які беруть участь у її вихованні.[5;67]

Важливою ділянкою роботи психолога є здійснення комплексної діагностики його випускників – у недалекому майбутньому – першокласників. Ця робота спрямована на з’ясування рівня інтелектуального розвитку, мотиваційної, вольової та емоційної сфер, особистісного розвитку загалом.[6;18] 

Робота психолога з педагогічним колективом

Діяльність психолога у дошкільному навчальному закладі має спрямовуватись на допомогу вихователям у розробці навчальних технологій навчання і виховання дітей. Психолог зобов’язаний брати участь у всіх заходах, які відбуваються у педагогічному процесі. Іноді психолог має відвідувати щоденні та відкриті заняття з метою їхнього психологічного аналізу, зокрема оцінки емоційного стану дітей, стилю педагогічного спілкування вихователя з дітьми, застосування ним індивідуального підходу, оцінки розвивального ефекту заняття тощо.[5;69]

Головне завдання у роботі з педагогічним колективом – це збагатити педагогів знаннями про психічні особливості, сензитивні і кризові періоди кожної вікової групи, допомогти створити атмосферу гуманістичних відносин між дорослими і дітьми. З такою метою треба організувати постійно діючі семінари-практикуми, теоретичні семінари, такі заходи, як усні журнали, «круглі столи», психологічні лабораторії. Одночасно психолог проводить індивідуальні та групові консультації для педагогів з проблем, що виникають у повсякденні.[3;7]

Ще одна важлива ділянка роботи психолога з педагогічним колективом – допомога вихователям у визначенні особливостей темпераменту кожного з вихованців, адже ураховувати їх слід не лише у виняткових випадках, а постійно, особливо в організації навчально-виховного процесу. Тут доречно згадати відомого радянського дослідника проблеми темпераменту В.Д. Небиліцина, який у своїх працях постійно підкреслював, що темперамент – одна з найважливіших умов, з якою слід «рахуватися при індивідуальному підході до виховання та навчання, до формування характеру, до всебічного розвитку розумових та фізичних здібностей».

Організовуючи навчальну діяльність, вихователь має враховувати тип темпераменту (сангвінічний, холеричний, флегматичний, меланхолічний) і на основі цього будувати індивідуальний підхід до кожної дитини зокрема. Рухливого і збудливого холерика потрібно постійно стримувати, скеровуючи його вербальну та продуктивну діяльність у потрібне русло, стежити, щоб він не поспішав з відповіддю і спочатку добре обміркував її. Не меншої уваги потребує і малорухливий флегматик. Вихователь має підлаштовуватися під повільний темп його вербальної чи продуктивної діяльності – не підганяти його з відповіддю, а давати певний час на роздуми, не підганяти завершення роботи підчас продуктивних видів діяльності, оскільки це, як правило, тільки дезорганізує, не даючи позитивних результатів. Вихователь має постійно пам’ятати про згубно наслідки ігнорування в навчально-виховному процесі індивідуально-типологічних особливостей дітей і відповідно до них придумувати і організовувати різні види діяльності.[5;69]

Це лише ті моменти співпраці психолога і вихователів, які справляють найбільший вплив на підвищення якості навчально-виховного процесу, що і зумовлює міцність засвоєння дітьми знань та їхній особистісний розвиток.

Робота психолога з батьками

Психолог дошкільного навчального закладу працює з батьками найголовніше у двох напрямках: соціально-психологічне консультування та просвітницька діяльність. Ці два види роботи психолога з батьками часто відбуваються одночасно. Консультування батьків може проводитися як з ініціативи психолога, так і на прохання батьків та у різних організаційних формах – індивідуальній і колективній.

Безумовно, що консультації на прохання окремих батьків проводяться лише в індивідуальній формі. Цього потребує етика психологічного консультування. Адже батьки, які звертаються до психолога, діляться з ним особистими спостереженнями за донькою або сином, висловлюють свою стурбованість з приводу їхньої поведінки, розвитку окремих психічних процесів (найчастіше пам’яті, уваги, мислення, мовлення). Батьки часто непокояться з приводу недостатнього, на їхню думку, розвитку у їхньої дитини таких важливих особистісних рис, як самостійність, працелюбність, доброта, щедрість тощо.[6;18]

Тематику колективних консультацій та просвітницької роботи з батьками психолог визначає, виходячи з аналізу індивідуальних консультацій, характеру їхніх запитань, рівня психолого-педагогічної освіченості, а також аналізу результатів діагностичних зрізів вихованості та навченості дітей, які періодично проводяться к тій чи іншій віковій групі. Робота з сім’ями може включати в себе як окремі лекції так і виступи на різноманітних батьківських зборах. Саме психолог має допомогти розібратися у проблемних ситуаціях, визначити детермінацію батьківських установок і стиль спілкування.[3;7]

Працюючи з батьками, психолог не повинен обминути питання про статеве виховання дітей. Адже цьому питанню у державі приділяється недостатньо уваги. Батьки мають знати про важливість процесу ідентифікації дитиною себе з особами своєї статі вже на цьому віковому етапі, оскільки це має важливе значення для особистісного розвитку, зокрема окремих якостей, які залишаються незмінними протягом усього життя людини.

Іноді психолог стикається з тим, що батьки дітей висувають до них завищені вимоги, погано орієнтуючись у їхніх вікових психологічних особливостях і можливостях на поточний момент. Особливо це стосується інтелектуального розвитку дітей. Такі батьки хочуть, щоб їхні п’ятирічні діти уже вміли читати і писати. Це питання має бути у центрі уваги психолога в процесі просвітницької роботи з батьками. Він має переконати їх у тому, що будь-які впливи на дитину перших шести років життя мають насамперед спрямовуватись на збагачення (ампліфікацію) її розвитку, а не на його прискорення (акселерацію).

Часто психолог зустрічається і з протилежними поглядами батьків, коли вони вважають, що їхні діти ще «надто маленькі» і вони «ще все встигнуть». Тут просвітницька діяльність психолога не менш важлива, оскільки сензитивні періоди (найбільш сприятливі) для розвитку тих чи інших психічних процесів і властивостей дітей надзвичайно швидкоплинні й незворотні, про що обов’язково мають знати батьки, роль яких у вихованні своїх дітей є визначальною.

2.2 Труднощі адаптації дитини до умов дошкільного закладу та підготовка дошкільників до школи

Адаптація – пристосування будови та функцій організму до умов середовища.[7;8]

Здатність почуватися комфортно за відсутності близьких дорослих залежить передусім від психологічного віку дитини. Спочатку дитина пов’язана з матір’ю міцними узами залежності: вона тулиться до мами, вимагає, щоб та завжди була поруч, грається спокійно тільки в її присутності, періодично перевіряє, чи на місці її «зона безпеки». На третьому році життя характер стосунків з батьками змінюється. Дитина менше орієнтується на безпосереднє фізичне спілкування з матір’ю, а прагне певною мірою партнерських взаємин з батьками. З установленням певної дистанції між дитиною та її батьками стає можливим відвідування нею дитячого садка.

Проте не у всіх дітей хронологічний та психологічний вік збігається. Дитині може бути чотири роки, а за рівнем розвитку самостійності вона ще не переросла період цілковитої психологічної залежності від матері.

Другою причиною ускладнень адаптації до нових умов може бути надмірна чутливість нервової системи, внаслідок чого дитина надто вразлива, хворобливо реагує на будь-яку невизначеність ситуації. Така реакція часто набуває психосоматичного характеру: весь період адаптації тоді пов'язаний з частими захворюваннями, поганим самопочуттям.[1;408]

Адаптаційні труднощі можуть виникати і в досить врівноважених та емоційно благополучних дітей внаслідок їхньої типологічної ригідності. Таким дітям надто важко змінювати звичайний ритм і спосіб життя. Їх підготовку до дитячого садка доцільно починати заздалегідь: зустрічатися з майбутніми однокашниками, ходити до групи «в гості» на кілька годин тощо. Надалі таким дітям без крайньої необхідності не варто змінювати групу або вихователя.

Так, чимало труднощів приносить неврахування дорослими егоцентричної пізнавальної позиції дитини. Ця позиція притаманна молодшим дошкільникам і поступово зникає до початку школи в процесі розумового, психічного та емоційного розвитку особистості. Егоцентрична позиція полягає в тому, що дитина ставить себе у центр всього, що відбувається навкруги. Наприклад, діти вважають, що будь-яка людина думає в даний момент про те ж саме, що і вони. Тому свою розповідь вони можуть почати з середини, сподіваючись, що співрозмовник знає, про що йдеться. Жан Піаже називав це явище егоцентричним мовленням.

Для профілактики дошкільної дезадаптації останнім часом створюються різні спеціалізовані класи, в завдання яких входить здійснення індивідуального підходу у вихованні по відношенню до дітей як готовим, так і не готовим до дитячого навчального закладу, щоб уникнути в подальшому серйозних психологічних проблем у дитини і шкільної дезадаптації.
Підготовка дошкільників до школи

Проблема підготовки дитини до школи – предмет постійної уваги психологів. Від її успішного розв’язання залежать адаптація дитини до шкільного життя, оволодіння нею навчальною діяльністю, врешті-решт формування особистості.

За останні роки психологами проведено багато досліджень, спрямованих на виявлення особистісного потенціалу дітей шести- і семирічного віку. Результати показали, що шестирічні діти мають більші фізичні та пізнавальні можливості, відносно вищу чутливість до навчання. В той же час доводиться враховувати, що вони що вони вирізняються підвищеною збудливістю, емоційністю, досить швидкою втомлюваністю, нестійкістю уваги, ситуативністю поведінки. Виходячи з цього цілком обґрунтовано вважається, що при аналізі психологічної готовності вихідною одиницею має виступати специфіка дошкільного дитинства, взята у загальному контексті онтогенезу особистості. З цього погляду питання, пов’язані з психологічною готовністю до школи, включаються у більш загальну проблему критичних періодів і вікових психологічних новоутворень.[2;18]

Існує декілька підходів до проблеми психологічної готовності дитини до школи.

До першого підходу можуть бути віднесені дослідження, спрямовані на формування у дітей дошкільного віку певних умінь і навичок, необхідних для навчання у школі.

Другий підхід полягає у тому, що, з одного боку, визначаються вимоги, які виступають перед дитиною з боку школи, а з іншого – досліджуються новоутворення і зміни у психіці дитини, які спостерігаються до кінця дошкільного віку. Так, у дитини, яка вступає до школи, має бути певний рівень розвитку пізнавальних процесів, готовність до зміни соціальної позиції, бажання вчитися; крім того, у неї повинна виникнути опосередкована мотивація, внутрішні етичні інстанції, самооцінка. Сукупність указаних психологічний властивостей та якостей і складає психологічну готовність дитини до шкільного навчання.