Дослідження пам'яті дітей середнього дошкільного віку

    Мимовільне  і довільне відтворення. Власне відтворення, у відмінності від впізнавання, здійснюється без повторного сприйняття того об'єкту, який відтворюється. Відтворення викликається здебільшого змістом тієї діяльності, яку людина здійснює в даний момент, хоча ця діяльність  і не направлена спеціально на відтворення. Таке відтворення буде мимовільним. Проте воно не відтворюється само собою, без поштовху. Поштовхом до мимовільного відтворення є сприйняття предметів, уявлення, думки, викликані, у свою чергу, певними діями.

      «У старому будинку, - писав І.М.Сєчєнов, - де протікало наше дитинство, кожен його кут повний картинами минулого… події і особи, зареєструвалися  в пам'яті разом з оточуючою їх зовнішньою обстановкою, створюють таку ж нерозривну групу або асоціацію, як заучування  віршів, і така група може відтворюватися натяком на будь-яку з її ланок…». Іноді поштовх до відтворення не помічається нами, і тоді нам здається, що відтворення виникло саме собою.

    Мимовільне  відтворення може бути направленним і організованим тоді, коли воно викликане не випадково сприйнятими об'єктами, а змістом певної діяльності, яку людина виконує в даний момент. Так, у людини під впливом змісту прочитаної книги мимовільне відтворення його минулого досвіду буде напрвленним і організованим. З цього витікає, що мимовільним  

    16

    відтворенням, так само як і мимовільним запам'ятовуванням, можна і потрібно керувати.

    Довільне  відтворення викликається непродуктивною задачею, яку людина ставить перед  собою. У тих випадках, коли весь матеріал закріплено міцно, відтворення відбувається легко. Але іноді не вдається пригадати те, що необхідно, і тоді доводиться робити активні пошуки, долаючи відтворення, називається пригадуванням.

    Пригадування, подібно довільному запам'ятовуванню, може бути дуже складною розумовою дією. Вмінню добре пригадати доводиться вчитися. Від нього залежить ефективність і готовність використовування своїх знань. Як правило, хороше запам'ятовування забезпечує і хороше відтворення. Але успішність пригадування багато в чому залежить від того, в яких умовах і як воно здійснюється.

    Пригадування, як і запам'ятовування, також виборче. Добре усвідомлена і точно  сформульована в мові репродуктивна  задача направляє подальший хід  пригадування, допомагає обирати  в нашій пам'яті потрібний матеріал гальмує побічні асоціації.

      Пригадування не є просте відтворення  минулих вражень. Знання, засвоєні  нами у минулому, при відтворенні  зв'язуються з новими знаннями, по-новому упорядковуються, глибше  усвідомлюються. Великий вплив на  акт відтворення надає упевненість в можливості пригадати.

    Запам’ятоване відтворюється в нашому подальшому житті, оживаючи знову в нашій  свідомості у вигляді образів  тих об’єктів, які ми колись сприймали, уявлень, думок, почуттів, дій і т.д. відтворення є доказом запам’ятовування. Через нього перевіряється не тільки його якість, а й уміння людини використовувати набутий досвід. Тому для свідомого керування пам’яттю знання закономірностей відтворення не менш важливе, ніж знання закономірностей запам’ятовування. 

    17

    Фізіологічними  механізмами відтворення є пожвавлення, тобто повторне збудження раніш утворених тимчасових нервових зв’язків у нашому мозку. Для її пожвавлення необхідний вплив першосигнальних або словесних подразників, прямо чи опосередковано зв’язаних з тим, що відтворюється. 

    Згадування 

    Згадування  – це відтворення образів нашого минулого, локалізованих в часі і  просторі.  При спогадах ми не тільки відтворюємо об'єкти з минулого, але і відносимо їх до певного  часу і місця, тобто згадуємо, де, коли, за яких обставин вони сприймалися нами, пов'язуємо їх з певними періодами нашого життя, усвідомлюємо їх тимчасову послідовність.

    Згадування  пов'язані з складною розумовою  діяльністю, необхідною для усвідомлення  змісту відтворних подій, їх послідовності, причиною зв’язку між ними. Тому зміст наших спогадів не залишається незмінним. Воно динамічно. Воно реконструюється і переосмислюється  в зв’язку  з еволюцією направленності особистості.

    Оскільки  спогади так чи інакше торкаються особистого життя людини, вони завжди супроводжуються цілим рядом емоцій.

    Ця  сторона пам'яті нерозривно пов'язана  з всім процесом формування особистості. лише завдяки ній ми не виявляємося  кожного разу відчуженими від  самих себе, від того, ніж ми самі були в попередній момент нашого життя. це історична пам'ять, в якій виражається єдність нашої особистої свідомості. Це специфічна  людська пам'ять. Навряд яка-небудь тварина має спогад про своє минуле. Завдяки пам'яті в єдності нашої свідомості відображається єдність нашої особи, проходячи через весь процес її розвитку і перебудови.  
 

    18

      Згадування відрізняється від  впізнавання тим, що воно відбувається  без повторного сприймання того  об’єкта, образ якого відтворюється.  Так, ми відтворюємо образ раніше  сприйнятої місцевості, прослуханої  лекції або думки прочитаної книжки в умовах, коли зараз ми їх не сприймаємо. Згадування є складнішим процесом, ніж впізнавання, бо впізнаванню допомагає повторне сприймання предмета. Тому в розвитку пам'яті впізнавання виникає раніше, ніж згадування. 

    Забування

    Не  все, що ми запам’ятовуємо, можемо через певний час відтворити. При порівнюванні оригінального матеріалу з тим, що нам вдається відтворити, помічаємо деколи навіть дуже значні похибки. Встановлено, що найбільший об’єм матеріалу забувається в перші дні після запам’ятовування. 

          Найдовше зберігаються в пам’яті оповідання, менше часу описи, а найшвидше забуваються  наукові тексти.

    У принципі той, що забуває – явище  доцільне. Те, що, включаючись в діяльність особи, залишається значущим для  неї, не забувається. Включення  в  діяльність – надійний засіб зв’язку матеріалу з потрібностями людини і, отже, боротьби з тим, що забуває. Одним з прийомів такого включення є систематичне повторення того, що повинне бути збереженим.

    Так, сильні посторонні подразники під час  заучування можуть або утрудняти утворення нових тимчасових зв’язків, знижуючи ефективність запам'ятовування, або ослабляти, як би стирати сліди раніше вироблених зв'язків і викликати тим самим  забування. Таке забування  може бути пов'язане з впливом попередньої діяльності або, навпаки, з негативним впливом подальшої діяльності. Гальмування  
 
 

    19

    виявляється особливо тоді, коли попередня діяльність була складною або схожою за змістом  із справжньою діяльністю.

    Темпи забування. Забування залежить від  часу. Це вперше експериментально встановив  німецький психолог Еббінгауз (1850-1909), який показав, що забування особливо інтенсивно протікає після заучування, а потім сповільнюється. Еббінгауз  констатував цю закономірність на забуванні окремих безглуздих складів. Численні дослідження, проведені після того, показали, що темп забування залежить і від змісту матеріалу, його усвідомленості. Чим більше  усвідомлений матеріал, тим повільніше він забувається. Проте і відносно осмислений матеріал забувається спочатку швидше, а потім повільніше. Цю закономірність важливо враховувати в учбовій роботі. Треба попереджати забування. Як говорив К.Д.Ушинський, «вихователь, що розуміє природу пам'яті, буде безперестанно вдаватися до повторень не для того, щоб полагодити розвалене, але для того, щоб укріпити будівлю і вивести на ній  новий   поверх».

    Явище забування може бути як корисне, так  і шкідливе. Позитивна функція  полягає в тому, що вона звільнює людину від зайвого баласту інформації, яка після необхідного застосування стає непотрібною. У даному випадку здійснюється захисний механізм забування, який не допускає перевантаження пам’яті. Негативна дія забування проявляється в тому, що нерідко воно усуває або деструктуризує попередньо набутий досвід, коли в пам’яті стираються цілі блоки інформації, необхідної для орієнтації в оточенні та плануванні дій. 
 
 
 
 
 

    20

    1.3. Види пам'яті.  

    Пам'ять  окремої людини індивідуальна і  залежить від багатьох факторів –  фізичних та психологічних. Тому кажуть, що пам’ятей стільки ж, скільки й доброчинностей.

    Та  все ж різнобарвність видів нашої  пам'яті можна класифікувати, що, звичайно, спрощує, але в той же час і впорядковує це явище. Класифікація дає перспективну можливість вивчати  феномен пам'яті.

    В основу класифікації пам'яті покладено три ознаки, згідно з якими її розподіляють:

    1) по переважанню форм психічної  активності – моторній, емоційній,  образній або інтелектуальній;

    2) по способу запам’ятовування  – довільному або мимовільному;

    3) по тривалості, строку зберігання інформації.

          Об’єкти діяльності – рух,  почуття, образ або слово –  дали назви таким видам пам'яті,  рухова, емоційна, образна та словесно-логічна.

         Рухова пам'ять – це запам'ятовування, збереження і відтворення різних  рухів і їх систем. Зустрічаються люди з яскраво вираженим переважанням цього виду пам'яті над іншими її видами. Один психолог признавався, що він абсолютно не в змозі відтворити в пам'яті музичну п'єсу, а недавно почуту оперу може відтворити лише як пантоміму. Інші ж люди, навпаки, взагалі не помічають у себе рухової пам'яті. Величезне значення цього виду пам'яті полягає у тому, що вона служить основою для формування різних практичних і трудових навиків, рівно як і навиків ходьби, листу і т.д. без пам'яті на рухи ми повинні були б кожного разу вчитися спочатку здійснювати відповідні дії. Звичайно ознакою хорошої рухової пам'яті є фізична спритність людини, вправність в праці, «золоті руки».    
 

    21

    Емоційна  пам’ять

         « Якщо ви здатні почервоніти  чи поблідніти при одній згадці про пережите, якщо ви боїтеся думати про давно пережите нещастя – у вас є пам'ять на почуття», - писав К. С. Станіславський про емоційну пам'ять.

         Гнів і радість, відчай і  надія, ненависть та любов –  почуття полярні. Вже в півсвідомості  оцінюється життєво важливе для нас: потрібно негайно відчувати, що нам пропонує ситуація. В цьому й полягає перша підготовча мета емоцій, і чим вони яскравіші, тим певніше діє людина, роблячи вибір між позитивними та негативними впливами, між добром та злом.

    Радянський  педагог та психолог П.П. Блонський  на одному з занять зі студентами запропонував їм згадати та записати події, які  вони пережили в поточному році, а потім в своєму житті до інституту. Чотири п’ятих спогадів в першому  випадку стосувалися подій, що викликали сильні емоції. В другому випадку майже всі спогади відносились до емоціонально пережитого.

    Емоціональна  пам'ять адаптує нас до того, що відбувається, відвертаючи увагу  від поганого і скеровуючи до доброго  – для здобуття настрою, що допомагає  роботі, творчості. Емоції завжди сигналізують про те, як задовольняються наші потреби і інтереси, як здійснюються наші відносини з навколишнім світом. Емоційна пам'ять має дуже важливе значення в житті кожної людини.  

    Сила  емоціональної пам'яті у людей  неоднакова. Емоціонально  бідні не можуть відтворити пережиті почуття, більшість людей відтворюють їх у певному ступені, артистичні ж натури ( про них писав Станіславський) не тільки сприймають гостро свої почуття та почуття інших, але й яскраво запам'ятовують пережите.  
 
 

    22

    Образна пам’ять

    Образна пам'ять виявляється в запам’ятанні образів, уявлень конкретних предметів, явищ, їх властивостей і наочно даних  зв’язків, відношень між ними.

    Залежно від того, якими аналізаторами  сприймаються об’єкти при їх запам’ятовуванні, образна пам'ять буває зоровою, слуховою, дотиковою, нюховою тощо. Так, ми запам’ятовуємо і відтворюємо образи знайомих людей, яких ми бачили, мелодії пісень, що ми їх чули, запахи квітів, які нюхали, і т.д.

    Фізіологічною основою образної пам'яті людини є передусім тимчасові нервові зв’язки першосигнального характеру. Проте в їх утворенні бере участь і друга сигнальна система. Образи, уявлення запам’ятовуваних предметів, явищ, асоціюючись з словами, закріплюються в них і завдяки цьому набувають відносно стійкого характеру. Мова виступає як засіб усвідомлення людиною її чуттєвого досвіду і довільного використання нею змісту образної пам'яті.