Дослідження особливостей мислення в підлітковому віці

 

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ МИСЛЕННЯ…5

1.1 Мислення як психічний пізнавальний процес…………………………5

1.2 Види та форми мислення………………………………………………..7

1.3 Вікові особливості процесів мислення в підлітковому віці………….10

1.4 Порушення процесів мислення……………………………………….12

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1…………………………………………………….17

РОЗДІЛ 2 МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ МИСЛЕННЯ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ…………………………………………18

          2.1 Психологічна характеристика досліджуваних груп………………..18

2.2 Огляд і обґрунтування вибору методик

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2

РОЗДІЛ 3 ХІД І РЕЗУЛЬТАТИ  ПСИХОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ МИСЛЕННЯ У ПІДЛІТКІВ

3.1 Організація емпіричного дослідження

3.2 Аналіз результатів дослідження

3.2 Психокорекція операцій  мислення особистості

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3

 

ВСТУП

Здатність до мислення поступово  формується в процесі розвитку дитини, розвиток її пізнавальної діяльності. Пізнання починається з відображення мозком реальної дійсності у відчуттях та сприйняттях,які складають чуттєву основу мислення.

 Про мислення дитини можна говорити з того часу, коли віна починає відображати деякі найпростіші зв'язки між предметами і явищами та правильно діяти відповідно до них.

 Так як мислення - вища  форма відображення мозком навколишнього  світу, найбільш складний пізнавальний  процес пізнання,притаманний лише  людині, то дуже важливо досліджувати розвиток мислення у дітей на всьому етапі навчання їх у школі. У процесі навчання удосконалюється, і здатність школярів формулювати судження і робити висновки. Судження розвиваються поступово від простих форм до складних, у міру оволодіння знаннями і більш складними граматичними формами мови.

Про мислення дитини можна  говорити з того часу, коли вона починає  відбивати деякі найпростіші  зв'язки між предметами і явищами  і правильно діяти у відповідності  з ними. У процесі навчання в  школі удосконалюється, і здатність  школярів формулювати судження і  виробляти умовиводи. Судження школяра  розвиваються поступово від простих  форм до складних, у міру оволодіння знаннями і більш складними граматичними формами мови

Актуальність роботи полягає  в тому, що саме в підлітковому віці учень починає оперувати поняттями, міркувати про властивості та якості предметів, висувати гіпотези, планувати дослідницьку діяльність та засвоювати великі масиви інформації.

 Мета даної роботи: виявити основні закономірності розвитку та діагностики мислення в підлітковому віці.

Обєктом є пізнавальна сфера дитини у підлітковому віці.

Предмет -- ????

 Завдання роботи:

1. Аналіз психолого-педагогічної літератури з даної теми.

3. Визначити особливості розвитку мислення у дітей в підлітковому віці.

4. Визначити методики,що дозволяють дослідити особливості розвитку мислення у підлітків.

5. Скласти рекомендації  з розвитку мислення в підлітковому віці.

Методи дослідження:

1. Метод наукового пізнання - спосіб добування, виявлення  достовірних, переконливих фактів, спосіб узагальнення здобутих відомостей та їх оцінки.

 2. Спостереження - це метод психологічного дослідження, розрахований на безпосереднє отримання потрібної інформації через органи чуття.

3. Методи конкретно-соціологічного  дослідження - методи тестування і статистичної обробки отриманих даних.

4. Теоретичне дослідження та його методи - аналіз оцінка, приведення в систему емпіричного узагальненого матеріалу .

 

 

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ МИСЛЕННЯ

 

1.1 Мислення як психічний  пізнавальний процес

 

Видатний філософ Р. Декарт стверджував таку максиму: «Я мислю, отже, я існую». І цілком справедливо: ніщо так переконливо не доводить існування людини, як акт мислення.

В процесі відчуття і сприйняття людина пізнає оточуючий світ в результаті безпосереднього, чуттєвого його відображення, саме це поняття трактується як мислення. Мислення - процес відображення в свідомості людини реальної дійсності шляхом синтезу і аналізу всіх пізнавальних процесів.

 На практиці мислення  як окремий психічний процес  не існує, воно присутнє у  всіх пізнавальних процесах: в  сприйнятті, увазі, уяві, пам'яті,  мові. Мислення це єдиний психічний  пізнавальний процес, але він  реалізується за допомогою ряду  інших процесів, кожний з яких є самостійним і, в теж час, інтегрований з іншими пізнавальними формами. Вищі форми цих процесів обов'язково пов'язані з мисленням, і ступінь його участі визначає рівень їх розвитку.

Жодна закономірність не може бути сприйнята безпосередньо органами чуття. Прикладом може служити будь-яка  свідома діяльність людини; дивлячись  у вікно ми можемо визначити по вологому даху або калюжам, що був дощ; стоячи на світлофорі чекаємо зелене світло, оскільки усвідомлюємо, що саме цей сигнал служить спонукою до дії. В тому і іншому випадку ми здійснюємо розумовий процес, тобто відображаємо істотні зв'язки між явищами зіставляючи факти. Для пізнання недостатньо лише помітити зв'язок між явищами, необхідно встановити, що цей зв'язок є загальною властивістю речей. На цій узагальненій основі людина вирішує конкретні задачі.

 Мислення дає відповідь  на питання, які неможливо одержати  шляхом найпростішого чуттєвого відображення. Завдяки мисленню людина правильно орієнтується в навколишньому світі, використовуючи раніше одержані узагальнення в новій, конкретній ситуації. Діяльність людини розумна завдяки знанню законів, взаємозв'язків об'єктивної дійсності.

Розумовий процес починається з постановки задачі і визначенні шляхів її рішення. Для того, щоб в результаті розумового процесу розв’язати задачу, потрібно прийти до більш відповідного пізнання. До такого відповідного пізнання предмету і вирішення задачі, що стоїть перед ним, мислення йде за допомогою багатоманітних операцій, що становлять різні взаємозв'язані і один в одного перехідні сторони процесу мислення.

Основою процесу мислення завжди є аналіз і синтез.

Аналіз - це уявне відокремлення  властивостей від об'єкта, виділення  окремих його частин, елементів тощо. Аналіз - необхідна умова наукової інтерпретації фактів. Він вимагає  повноти, глибини та точності. Це перший етап вивчення будь-якого явища. Наприклад, вивчаючи текст, ми поділяємо його на епізоди сюжету, фрагменти композиції і на менші сегменти (речення, слова, склади, фонеми); шукаємо різноманітні конструктивні зв'язки між ними, зовнішні відмінності та внутрішню  єдність. Пізніше всі ці компоненти поєднуються між собою.

Поєднання окремих компонентів  об'єкта в єдине ціле називається  синтезом. Синтез, як процес мислення, може відбуватись на різних рівнях у діяльності людини, починаючи від  простого механічного сполучення частин цілого до створення наукової теорії на основі узагальнення окремих фактів і матеріалів досліджень. Він може здійснюватися як на основі сприймання, так і на основі спогадів та уявлень.

Будучи протилежними за своєю  суттю, операції аналізу та синтезу  фактично тісно пов'язані між  собою. Без аналізу немає синтезу, і навпаки. Вони беруть участь у кожному  процесі мислення. Нерозривна єдність  аналізу і синтезу реалізується в пізнавальному процесі порівняння.

Порівняння - уявне зіставлення  двох або кількох об'єктів з  метою виявлення спільних чи відмінних  ознак. Це елементарний процес, з якого  починається пізнання. К.Ушинський  вважав, що порівняння є основою  будь-якого розуміння та мислення, все в світі ми пізнаємо лише через  порівняння: "Якщо б ми знайшли  предмет, який не мали з чим порівняти, то ми не могли б про нього нічого сказати".

Порівнюючи предмети чи явища, ми виділяємо найбільш спільні їхні ознаки і на цій основі здійснюємо узагальнення. Узагальнення - уявне  згрупування предметів за загальними та істотними ознаками. Наприклад, за загальними ознаками об'єднуємо в  одну групу вишню, гвоздику, кров, сире м'ясо - за кольором, але це не істотна ознака. За істотними ознаками (за призначенням) об'єднуємо стіл, стілець, шафу, крісло - це меблі. Узагальнюючи предмети за їх властивостями, ми змушені абстрагувати властивості від предметів.

Абстрагування - уявне відокремлення  істотних властивостей від неістотних та від предмета в цілому, визначення спільної ознаки, що характеризує певний клас предметів. Суть абстрагування  як операції мислення полягає в тому, що сприймаючи певний предмет і виокремлюючи в ньому певну частину, розглядаємо  виділену частину чи властивість  незалежно від інших складових  даного предмета. Ми абстрагуємось  від інших ознак інформації, часто  оперуємо такими абстрактними поняттями, як "число", "матерія", "сила", "величина", "колір" тощо. Однак  при якісній характеристиці об'єктів  ми переходимо від абстрактного до конкретного, тобто здійснюємо конкретизацію (п'ять яблук, червона квітка, високий юнак тощо).

Конкретизація - процес протилежний  абстракції. У конкретних уявленнях  ми не намагаємося виокремити різні  ознаки чи властивості предмета, а, навпаки, намагаємось уявити ці предмети у всій їх різноманітності властивостей і ознак та взаємозв'язків.

 

1.2 Види та форми мислення

 

Поняття - це форма мислення, за допомогою якої пізнається сутність предметів та явищ дійсності в  їх істотних зв'язках і відношеннях, узагальнюються їх істотні ознаки

Кожен предмет, явище мають  багато різних властивостей і ознак, які є істотними і неістотними. Наприклад, кожен окремий трикутник  має три кути, певні розміри - довжину  сторін і площу, певну величину кутів. Але тільки перша ознака робить фігуру трикутником, дозволяє відрізнити її від  інших фігур. При зміні ж інших  ознак трикутник не перестане бути трикутником.

Поняття існує у вигляді  слова, позначається ним. Вони поділяються  на одиничні та загальні ("країна", "місто", "письменник" - одиничні, "елемент", "зброя" - загальні поняття). Розрізняють поняття конкретні  та абстрактні. В абстрактних поняттях відображаються істотні ознаки та властивості  відокремлено від самих об'єктів ("вага", "мужність", "добро" тощо).

Поняття з більшим обсягом  називаються родовими ("меблі", "рослини") стосовно понять з меншим обсягом ознак ("стіл", "дерево"), які в цьому разі є видовими.

Судження - це форма мислення, яка містить ствердження або  заперечення будь-якого положення  відносно предметів, явищ або їх властивостей

Характерна властивість  судження полягає в тому, що воно існує, виявляється і формується в реченні. Судження є ствердними та заперечними; загальними та одиничними. Проте судження та речення нетотожні. Речення, які виражають запитання, вигуки, сполучники, прийменники не є судженнями ("Агов!", "Ану!", "Хто це?").

Умовивід - така форма мислення, в якій з одного або кількох  суджень виводиться нове

Людина користується в  основному двома видами умовиводів - індуктивними (спосіб міркування від  окремих суджень до загального, встановлення загальних законів і правил на основі вивчення окремих фактів і  явищ) і дедуктивними (це спосіб міркування від загального судження до окремого, пізнання окремих фактів, явищ на основі знання загальних законів і правил).

Названі форми мислення реалізуються в різних видах мислення. Розглянемо загальноприйняту класифікацію видів мислення:

• за формою існування: конкретно-дійове, наочно-образне та абстрактне;
• за характером розумової діяльності: теоретичне та практичне;
• за ступенем оригінальності: репродуктивне та продуктивне. Але розглянемо докладніше види мислення людини.

Історично спочатку відбулося  становлення практичної діяльності і лише пізніше з розвитком  людського суспільства - теоретичної  розумової діяльності. Однак, незважаючи на високий рівень розвитку суспільства, практичне мислення є підвалиною свідомої діяльності особистості. У  людей робітничих професій, праця  яких пов'язана з реальними предметами, переважає практичне, конкретно-дійове мислення. Завдання практичного мислення - розв'язання конкретних задач.

Конкретно-дійове, або наочно-дійове мислення, Ґрунтується на безпосередньому  сприйнятті предметів. Цей вид мислення є основним у ранньому віці. Дитина мислить в процесі діяльності, взаємодіючи з предметами. Це можна легко простежити на прикладі пізнання дитиною нового, незнайомого предмета, наприклад, подарований ляльковий автомобіль малюк розбирає на частини, щоб відшукати того, хто сидить всередині і приводить його в рух, і дуже дивується, коли нікого там не знаходить.

Конкретно-дійове мислення не супроводжується мовленням (дитина складає башточку, не пояснюючи своїх  дій, не називаючи їх). Цей вид  мислення властивий і тваринам (щоправда, він якісно інший).

Наочно-образне мислення наявне під час сприймання людиною  навколишньої дійсності. В елементарній формі наочно-образне мислення властиве дошкільнятам. У них ще зберігається зв'язок мислення з діяльністю, однак  не завжди виникає потреба у маніпулюванні  предметами, але завжди є необхідність в уявленні об'єкта, предмета. Дошкільнята  мислять наочними образами і ще не володіють поняттями у повному  розумінні цього слова. Цей вид  мислення іноді називають логічно-знаковим, тобто таким, у якому спираються на уявлення та образи. Образи містяться в короткочасній пам'яті.

Теоретичне образне мислення - оперування образами та уявленнями з  метою розв'язання задач, найчастіше яскраво виявляється в діяльності письменників, художників, акторів. За Б.Тєпловим, "...діяльність теоретичного мислення спрямована здебільшого на відшукування загальних закономірностей". Образи для цього виду мислення продукує довготривала пам'ять.