Банки, їх види, чому і як вони отримують свої доходи

4. Узагальнення й закріплення вивченого на уроці.

5. Висновки й підсумки роботи на уроці

6. Домашнє завдання

Лекція (від лат. lectio) означає читання. Це послідовне, логічне, систематизоване та структуроване, подання викладачем попередньо опрацьованого матеріалу з коментарями. Лекція має ряд переваг перед простим опрацюванням підручника: значно більші можливості врахування специфіки аудиторії, новітніх наукових досягнень; емоційний впив інтонації, міміки та жестів викладача на слухачів; посилення уваги слухачів завдяки прямому контакту з аудиторією; економія часу тощо.

Основне призначення  як лекції, так і уроку – це гнучке управління пізнавальною діяльністю учнів, що сприяє становленню їхньої особистості. Відрізняються вони насамперед тривалістю і віком тих, хто навчається. Проте зараз існують дві тенденції, що зближують ці організаційні форми навчання: в лекції все більше використовують активні, “урочні” засоби – закріплення, опитування тощо, а уроки часто об’єднуються, наближаючись тривалістю до лекцій.

Існує велика кількість  інтерактивних технологій, які активізують  навчальний процес з метою розвитку практичних знань і навичок. Ці технології можуть носити самостійний характер або бути частиною традиційних технологій у навчанні.

Традиційним засобом  активізації процесу навчання є  проведення дискусій. Це одна з найдавніших форм організації навчання. Безумовно вона потребує певної методичної підготовки, тому вчитель економіки, як і кожна освічена людина, має володіти методикою ведення дискусії. А для того, щоб зробити обговорення проблем творчим, потрібні доброзичливі взаємини в колективі, повага до думки кожного, готовність винести будь-яке серйозне питання на колективне обговорення.

У дискусії розрізняють  такі етапи: сприйняття предмета дискусії, його аналіз і оцінка, прийняття  рішення. На кожному етапі по-різному  можуть виявлятися психологічні й інтелектуальні здібності людини.

Дидактичні  ігри застосовуються у навчанні та вихованні  всіх вікових  груп  дітей. Особливістю їх е те, що вони  створюються  і розробляються дорослими для навчання і виховання дітей. Дидактичні  ігри поєднують елементи навчання з  радісною  для дітей ігровою діяльністю.

Отже, дидактичні ігри входять безпосередньо до складу уроку і послуговують вивченню, закріпленню, повторенню, контролю чи систематизації навчального матеріалу. У цьому розумінні вони не є в повній мірі результатом вільної творчості дітей, оскільки діти не наповнюють гру змістом і не проявляють у цьому відношенні самодіяльність і здібності, але отримують умови гри від учителя в готовому вигляді. Саме з цієї причини деякі дослідники називають їх не іграми, а ігровими ситуаціями, тобто спеціальною формою інтелектуальних занять, які проводяться ігровим методом [8, с. 4-8].

Найбільш поширеною  технологією “активного навчання”  є “кейс-метод” або ситуаційний аналіз. Він заключається в тому, що учасник знайомиться з описом організаційної проблеми, самостійно аналізує ситуацію, діагностує проблему, висуває свої ідеї та рішення в дискусії з іншими учасниками [6, с. 89-92].

Ситуація –  це сполучення умов і обставин, які  необхідні для вирішення конкретної проблеми. В залежності від характеру  подання матеріалу використовуються ситуації-ілюстрації, ситуації-оцінки і ситуації-вправи.

Традиційний аналіз конкретних ситуацій розвиває аналітичне мислення, практичні навички роботи з інформацією. Структурування, ранжування проблеми долає стереотипи мислення, вчить приймати рішення і стимулює інновації. Аналіз конкретних ситуацій – зручний тип, що потребує значно менше часу, ніж інші навчальні технології.

Існує три види занять аналізу конкретних ситуацій:

• метод кейса;
• метод інциденту;
• метод програвання ролей або інсценування.

Також в економічному навчанні широко використовуються різні методики “мозкового штурму” (або “мозкової атаки”). Це метод розв’язування невідкладних завдань за дуже обмежений час. Суть методу полягає в тому, що необхідно висловити найбільшу кількість ідей за короткий час, обговорити та здійснити їхній відбір. Цей метод використовується для розвитку творчих здібностей або для розв’язання складних проблем.

Ефективним  способом активізації процесу навчання є проведення економічних ігор. Гра, як метод навчання, дозволяє ніби насправді  пережити певну ситуацію. Це один із дійових способів повернути навчання лицем до конкретної людської практики. У грі втілюється основна формула педагогічної творчості: первісне абстрактне знання перетворюється на конкретне переживання. Тут формується співпричетність, співпереживання та самооцінка. Гра – це насамперед дія. А у житті – це запорука успіху, адже мало кого цікавить, як людина знає теорію, мають значення тільки її дії в різних ситуаціях.

У практиці економічної освіти найбільш відомі ділові ігри, тренінги, аналіз ситуацій, розробка колективних проектів у малих групах, методика колективного планування курсу, організаційні ігри тощо [4, с. 35-38].

Методи навчання

Метод навчання називають спосіб впорядкованої  взаємозв’язаної діяльності викладачів і учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти, виховання й розвитку в процесі навчання.                                                

Розповсюдженої  є класифікація методів навчання по джерелу одержання знань. Відповідно до такого підходу виділяють:

• словесні методи (джерелом знання є усне чи друковане слово);
• наочні методи (джерелом знань є предмети, що спостерігаються, явища, наочні приладдя);
• практичні методи (учні одержують знання і виробляють уміння, виконуючи практичні дії).

 Більш докладно  методи, які я обрала для опрацювання  робочої програми курсу  описуються  нижче.

Словесні методи займають ведуче місце в системі  методів навчання. Вони дозволяють у найкоротший термін передати велику по обсязі інформацію, поставити перед тими, яких навчають, проблеми і вказати шляху їхнього рішення. Слово активізує уяву, пам'ять, почуття учнів.

Словесні методи підрозділяються на наступні види:

• Розповідь припускає усний оповідальний виклад змісту навчального матеріалу.
• Пояснення – це словесне тлумачення закономірностей, істотних властивостей досліджуваного об'єкта, окремих понять, явищ.
• Дискусія як метод навчання заснований на обміні поглядами по визначеній проблемі, причому ці погляди відбивають власні думки учасників або спираються на думки інших облич.  
• Лекція – це монологічний спосіб викладу об'ємного матеріалу. Використовується, як правило, у старших класах і займає весь чи майже весь урок.

Наочні методи навчання — це методи, при яких засвоєння  навчального матеріалу знаходиться  в істотній залежності від застосовуваних у процесі навчання наочного приладдя і технічних засобів.

Наочні методи навчання умовно можна підрозділити на дві великі групи:

• метод ілюстрацій припускає показ учням ілюстративних посібників: плакатів, таблиць, картин, карт, замальовок на дошці й ін.
• метод демонстрацій звичайно, зв'язаний з демонстрацією приладів, досвідів, технічних установок, кінофільмів, діафільмів і ін.

Практичні методи навчання засновані на практичній діяльності учнів. Цими методами формують практичні  уміння й навички. До практичних методів  відносяться:

• вправи. Під вправами розуміють повторне (багаторазове) виконання розумової чи практичної дії з метою оволодіння їм чи підвищення його якості.
• практичні роботи проводяться після вивчення великих розділів, тим і носять узагальнюючий характер [1, с.272-293].

Добираючи відповідні методи і засоби навчання з економіки викладачу доцільно враховувати виняткове значення інтеграції різноманітних видів і способів навчання, які підпорядковані загальній темі навчального курсу або ж актуальній науково - технічній проблемі.  Важливо навчитися тому, щоб швидко і глибоко оволодівати новими знаннями, досягти особистісного зростання і професійної орієнтації. Для цього зміст предмета і методи навчання підбираються так, щоб не тільки допомогти учням в реалізації цілей, а й враховувати інтереси тих, хто навчається, адже учіння тісно пов’язане з емоціями, з особистісними цінностями тощо, які не можна розглядати з точки зору системності чи технологічності.  З іншого боку, потрібно паралельно активізувати роль старшокласників, сприяти через різні форми і методи самостійної роботи “запуску механізму” їх мислення, формування у них навичок самостійного навчання, перманентного здобуття прикладних та загальнонаукових знань.

Оцінювання і контроль навчальних досягнень учнів

Невід’ємним елементом  вивчення економічної дисципліни є  організація контролю і оцінювання знань учня.

Контроль включає в себе: перевірку – виявлення знань, умінь і навичок; оцінювання – вимірювання знань, умінь і навичок; облік – фіксування результатів оцінювання у вигляді оцінок у класному журналі або щоденнику.

Контроль має  стимулювати розвиток учнів, а для  цього необхідно враховувати рівень їхнього розвитку. Надміру високі вимоги гальмують розвиток, занижені – не активізують розумової діяльності. Тому треба серйозно підходити до вибору оптимального методу контролю. З-поміж таких виділяють:

• традиційний (2-3 контр. на семестр),
• традиційний зі збільшеною частотою (5-8 контр.),
• програмований зі звичайною частотою,
• програмований зі збільшеною частотою,
• традиційний, без орієнтації викладача на самостійну роботу студентів,
• з використанням такої орієнтації,
• програмований, коригуючий з орієнтацією на самостійну роботу студентів.

Процес оцінювання є способом контролю як за навчальною діяльністю учнів, так і за педагогічною діяльністю. Оцінка є важливим стимулюючим фактором, що відбиває характер відносин викладача і учня. Це виявлення позитивного або негативного ставлення викладача до результатів діяльності учнів. Вони можуть проявлятися як у формі посмішки чи догани так і у вигляді відмітки (1-5 або 1-12).

Дуже поширеною  формою навчання, контролю та оцінювання знань є тест. Він є дуже простим, швидким і зручним видом перевірки знань як для учнів, так і для викладачів. Хоча розробка тесту і потребує затрат часу більше, ніж формулювання декількох питань для контрольної роботи, але він є значно простішим при оцінюванні і дозволяє оперативно перевірити знання не по окремому питанню, а з усієї теми дисципліни, або навіть і з цілого курсу.

Відповідно до цілей  економічної освіти у загальноосвітніх закладах оцінюванню підлягають знання учнів з основ теорії та вміння використовувати ці знання  у повсякденні, а саме: під час  аналізу конкретних життєвих ситуацій і здійснення оптимального вибору; розв’язання практичних завдань, пов’язаних з економічною діяльністю людини, сім’ї, громади, держави; проведення порівняльного аналізу економічних явищ тощо.

     На І рівні – початковому - учень здійснює пізнавальну діяльність переважно під керівництвом учителя;  відтворення  навчального матеріалу  має фрагментарний характер. Результатом вивчення навчального  матеріалу  є впізнавання учнем  економічних явищ, формул, понять і однослівна відповідь на  запитання. На цьому рівні учень ще не здатний розв’язувати задачі, будувати і читати графіки економічного змісту,  описувати з наукової економічної точки зору свій вибір або дії.

       На ІІ рівні – середньому - учень за допомогою вчителя:

• відтворює інформацію, засвоєну ним у процесі навчання  (знання і вміння є копіями);
• намагається співвіднести показані або описані раніше економічні  явища з  їх   характеристиками, формулами, графіками тощо,  тобто може встановити, не пояснюючи причин, відповідні зв’язки;
• намагається застосовувати окремі прийоми логічного мислення (порівняння, аналіз, висновок);
• намагається розв’язати економічні вправи чи задачі на одну дію, загальна методика, послідовність, формула  яких йому знайомі;
• намагається використати отримані знання для пояснення власних рішень або дій з використанням теоретичних положень.

            На ІІІ рівні – достатньому - учень здійснює пізнавальну діяльність самостійно, інколи звертається за консультацією до вчителя. Він розуміє і свідомо відтворює основний навчальний матеріал; застосовує у типових ситуаціях прийоми логічного мислення (порівняння, аналіз, висновок); самостійно  розв’язує типові економічні задачі та вправи; вміє використовувати отримані знання у типових ситуаціях, самостійно доводить своє твердження, можливо з деякими неточностями; вміє користуватися додатковими (крім розповіді вчителя і підручника) джерелами інформації; вміє спостерігати за економічною інформацією у засобах масової інформації і робити висновки.