Розробка системи інформаційної підтримки діяльності менеджера з закупівель мережі ресторанів «Мисливець»

Водяну пару застосовують для гасіння пожеж в приміщеннях об'ємом до 500 кубічних метрів та невеликих пожеж на відкритих площадках та установах. Пара знижує концентрацію кисню і зволожує поверхню, що горить. Для забезпечення вогнегасного ефекту необхідно, щоб пара займала більше 35% об’єму приміщення чи ємності.

Інертні та негорючі гази застосовуються для гасіння пожеж у невеликих закритих приміщеннях і для гасіння займання. До таких засобів відносяться головним чином діоксид вуглецю, азот і аргон. Вогнегасна концентрація інертних і негорючих газів повинна бути в межах 31-36% від об’єму приміщення.

Діоксид вуглецю застосовують для гасіння палаючих електродвигунів та іншого електротехнічного обладнання, для заповнення танків та резервуарів, де необхідно провести вогневі роботи. В цьому випадку концентрацію кисню знижують до 5% і нижче.

Вогнегасна  дія галогеновуглеводних сполук заснована на хімічному гальмуванні реакції горіння (інгібіруванні).

Порошкові сполуки являють собою подрібнені мінерали солі із різними домішками, які перешкоджають їх злежуванню та закам’янінню. Вони мають добру вогнегасну здатність, яка в кілька разів перевищує здатність галогеновуглеводів гасити горіння.

Вибір вогнегасної речовини залежить від класу пожежі.

3.6. Класифікація пожеж

Пожежі, які пов’язані  з горінням речовин, що мають подібні  характеристики, об’єднані у класи. Знання класів пожеж та їх символів необхідне для вибору ефективних вогнегасних засобів та вогнегасників для гасіння пожеж. Символи класів пожеж вказуються на корпусах вогнегасників.

Пожежі поділяють на наступні класи:

1. клас А – горіння твердих горючих речовин, переважно органічного походження, горіння яких супроводжується тлінням (наприклад, деревина, текстиль, папір);
2. клас В – горіння рідких або твердих речовин, які розтоплюються;
3. клас С – горіння газоподібних речовин;
4. клас D – горіння металів та їх сплавів;
5. клас Е – пожежі, пов’язані з горінням електроустановок. Цей клас введений Правилами пожежної безпеки в Україні як ще один додатковий клас, прийнятий для позначення пожеж, пов’язаних з горінням електроустановок.

3.7. Первинні засоби та стаціонарні  установки пожежегасіння

Загоряння в початковій стадії його розвитку можна погасити за допомогою первинних засобів пожежегасіння.

До первинних засобів пожежегасіння відносяться внутрішньопожежні крани з пожежними дулами і рукавами, вогнегасники, бочки з водою, багри, ломи, топори та відра. Всі об’єкти харчової промисловості незалежно від належності стаціонарних систем пожежегасіння повинні бути забезпечені первинними засобами пожежегасіння. Їх розташовують на видних місцях, легкодоступних в будь-який час. Найбільш поширеним засобом пожежегасіння невеликого загорання на підприємствах є вогнегасники. В залежності від типу вогнегасних речовин їх поділяють на пінні, газові та порошкові.

Пінні вогнегасники бувають хімічні і повітряно-хімічні та застосовуються для гасіння твердих матеріалів і горючих речовин невеликої площі. Найбільш поширеними є пінні вогнегасники ОХП-10, ОП-М, ОП-9ММ. Вогнегасник ОХП-10 являє собою сталевий балон об’ємом 10 л. Балон закінчується горловиною з різьбою та отвором (сприском). На горловину нагвинчено кришку із штоком та ручкою. Отвір закрито мембраною, яка запобігає витіканню рідини і розривається під дією тиску 0,08-0,14 МПа. В балоні знаходиться лужна частина заряду – водний розчин двовуглекислої соди (бікарбонату натрію) з невеликою домішкою піноутворювача і кислотна частина – суміш сірчаної кислоти з сульфатом заліза та алюмінію, яка знаходиться в поліетиленовому стакані всередині вогнегасника і закрита кришкою запірного пристрою. Щоб привести вогнегасник в дію, необхідно повернути ручку запірного пристрою на 180 градусів, перевернути вогнегасник догори дном і направити сприск у вогнище пожежі. При повороті ручки відкривається кислотний стакан і кислотна частина заряду виливається у балон та змішується з лужною частиною заряду. В результаті їх взаємодії утворюється діоксид вуглецю, який інтенсивно перемішує рідину і піну. Тиск у балоні підвищується і піна викидається через сприск назовні. Довжина струменя 6-8 м, термін дії –  60 секунд.

До газових вогнегасників  відносяться вуглекислотні аерозольні та вуглекислотно-брометилові. Вуглекислотні  аерозольні вогнегасники випускаються переносні (ОУ-2, ОУ-5, ОУ-8) та пересувні (ОУ-25, ОУ-80, ОУ-400). Вони застосовуються при гасінні різних речовин, а також електроустановок під напругою до 10 кВ.

В балонах знаходиться  рідкий діоксид вуглецю під тиском 6 МПа для переносних вогнегасників і 15 МПа – для пересувних. Для приведення в дію переносний вогнегасник перевертають догори дном, раструб направляють на вогнище і натискають важіль затвору. Стиснений діоксид вуглецю виходить з балону, в результаті зниження тиску та розширення в раструбі перетворюється в сніжну масу з температурою 30 °С. Дія такого вогнегасника комбінована: охолоджує вогнище пожежі та ізолює його від кисню повітря.

Вуглекислото-брометилові вогнегасники ОУБ-ЗА і ОУБ-7А застосовують для гасіння невеликих вогнищ пожеж горючих речовин та матеріалів, електроустановок під напругою 380 В, у складських приміщеннях, на автомобілях, які перевозять пально-мастильні матеріали, на бензоколонках. Ці вогнегасники за конструкцією подібні до вуглекислотних. Вогнегасним зарядом являється суміш ЧНД – 97% брометилу і 3% діоксиду вуглецю. Термін дії вогнегасників 20-30 с, довжина струменя – 3-4 м. Для викиду заряду у вогнегасник накачують повітря під тиском 0,86-0,9 МПа.

Порошкові вогнегасники застосовують для гасіння невеликих за площею пожеж горючих рідин, газів, електроустановок під напругою до 1000 В. Вони випускаються таких типів: ОП-1 "Момент", ОП-2А, ОПС-10А, ОПС-10, ОП-100, ОППС-10, СП-120, ОП-250. Для створення тиску в корпусі встановлений балон з азотом, діоксидом вуглецю або повітрям, який знаходиться під тиском 15 МПа. Порошкові вогнегасники відрізняються один від одного сумішшю порошку, ємністю та пристроєм для подачі вогнегасного порошку.

Вогнегасник ОП-1В "Момент-2" найбільш поширений та представляє собою поліетиленовий корпус з запірно-пусковою головкою, усередині якого розміщений балон з діоксидом вуглецю. Для приведення в дію вогнегасник треба перевернути догори дном, вдарити запірно-пускову головку об тверду поверхню, при цьому пробка балона розкривається, діоксид вуглецю створює в корпусі тиск і порошок викидається зовні. Час дії вогнегасника становить 10 секунд.

Для розміщення первинних засобів пожежегасіння у виробничих, складських, допоміжних приміщеннях, будівлях, спорудах, а також на території підприємств встановлюються спеціальні пожежні щити, на яких знаходяться ті засоби пожежегасіння, які можуть застосовуватися в даному приміщенні, споруді, установці.

Кількість первинних засобів пожежегасіння для конкретних об'єктів встановлюється нормами технологічного проектування та галузевими правилами пожежної безпеки із урахуванням рекомендацій, викладених в правилах пожежної безпеки в Україні, які набули чинності з 01.09.95 р.

На харчових підприємствах застосовують автоматичні стаціонарні установки пожежегасіння, які складаються з постійно встановлених апаратів, де зберігається вогнегасна речовина, та пристроїв, пов’язаних з системою трубопроводів, подання вогнегасних речовин до об’єкта.

Автоматичні установки поділяються на спринклерні та дренчерні. Вони класифікуються в залежності від використання засобу гасіння: водяні (водохімічні), парові, пінні, газові, порошкові та комбіновані. Вибір тієї чи іншої установки здійснюється відповідно до особливостей технологічного процесу і техніко-економічного обґрунтування.

Перелік об'єктів, які повинні бути обладнані автоматичними установками пожежегасіння, визначається ГОСТ 12.4.009-83.

Принципова схема установки автоматичного пожежегасіння показана на рис. 3.6.1:

Рис. 3.7.1. Схема автоматичного пожежегасіння

Спринклерні установки призначаються для гасіння місцевого загоряння на окремих ділянках вибухобезпечних приміщень, а дренчерні – для загального гасіння пожеж на всій площині приміщень, які відносяться до вибухонебезпечних.

Установки складаються з мережі розгалужених трубопроводів, на яких через кожні 2,53 м розташовані спринклери або дренчери, кожен з них забезпечує зрошування вогнегасною речовиною 9-12 квадратних метрів площини полу. Спринклерна головка має вихідний отвір, який нормально закритий клапаном, що утримується мідними пластинками, спаяними легкоплавким припаєм-замком. Під дією тепла від вогнища пожежі легкоплавкий припай плавиться, замок спринклера розкривається, клапан за допомогою мембрани виштовхується із сідла, отвір відкривається, вода попадає на рефлектор і розбризкується на всі сторони в радіусі 1,52 м на площині полу приміщення. Спринклерна система забезпечує подачу води безпосередньо в вогнище пожежі, тобто відкриваються тільки ті спринклерні головки, які знаходяться в зоні високої температури. При цьому подається сигнал тривоги. Інерційність такої системи складає 23 хвилини. Всі системи трубопроводів спринклерної установки постійно заповнені водою. Іноді така інерційність неприйнятна, і коли потрібно подавати воду зразу на всю площину приміщення, то застосовують дренчерні установки групової дії.

Дренчерні установки  обладнуються розбризкувальними головками, які постійно відкриті. Вода до мережі водопроводів подається після початку пожежі автоматично або вручну через клапан групової дії. При цьому також подається сигнал тривоги.

4. ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ

Електробезпека, безпечна експлуатація, монтаж, обслуговування та ремонт електронно-обчислювальних машин (далі – ЕОМ) повинні відповідати  вимогам ДНАОП 000-1.31-99 «Правила охорони  праці під час експлуатації ЕОМ».

Правила охорони праці  під час експлуатації електронно-обчислювальних машин поширюються на всі підприємства, установи, організації, юридичні особи, крім зазначених нижче в даному розділі, незалежно від форми власності, відомчої належності, видів діяльності, та на фізичних осіб (що займаються підприємницькою діяльністю з правом найму робочої сили), які здійснюють розробку, виробництво та застосування електронно-обчислювальних машин та персональних комп’ютерів, у тому числі й на тих, які мають робочі місця, обладнані ЕОМ, або виконують обслуговування, ремонт та налагодження ЕОМ.

Правила встановлюють вимоги безпеки та санітарно-гігієнічні вимоги до обладнання робочих місць користувачів ЕОМ та працівників, що виконують  обслуговування, ремонт та налагодження ЕОМ, відповідно до сучасного стану  техніки та наукових досліджень у сфері безпечної організації робіт з експлуатації ЕОМ та з урахуванням положень міжнародних нормативно-правових актів з цих питань (директиви Ради Європейського союзу 90/270/ЄЕС, 89/391/ЄЕС, 89/654/ЄЕС, 89/655/ЄЕС, стандарти ISO, MPRІІ).

Вимоги правил охорони  праці під час експлуатації ЕОМ  не поширюються на:

• комп’ютерні класи вищих та середніх закладів освіти, майстерні професійно-технічних закладів освіти;
• робочі місця операторів ЕОМ, що використовуються у сфері управління та експлуатації атомних електростанцій;
• робочі місця пілотів, водіїв або операторів транспортних засобів, обладнаних ЕОМ, ЕОМ в системах обробки даних на борту засобів сполучення і ЕОМ у складі машин та обладнання, що переміщуються в процесі роботи;
• так звані портативні системи обробки даних, якщо вони непостійно використовуються на робочому місці;
• обчислювальні машинки (калькулятори), реєструвальні каси та прилади з невеликими пристроями індикації даних або результатів вимірювання;
• друкарські машинки класичної конструкції, обладнані відеотерміналом (так звані дисплейні друкарські машинки);
• комп’ютерні гральні автомати та системи обробки даних, призначені для громадського користування.

Вимоги Правил охорони  праці під час експлуатації ЕОМ  є обов’язковими для всіх працівників при організації та виконанні робіт, пов’язаних з експлуатацією, обслуговуванням, налагоджуванням та ремонтом ЕОМ, а також при проектуванні та реконструкції підприємств, їх виробничих об’єктів, споруд та робочих місць, обладнаних ЕОМ.

4.1. Вимоги електробезпеки при роботі з ЕОМ

Під час проектування систем електропостачання, монтажу  силового електрообладнання та електричного освітлення будівель та приміщень для  ЕОМ необхідно дотримуватись  вимог ПВЕ, ПТЕ, ПБЕ, СН 357-77 "Инструкция по проектированию силового осветительного оборудования промышленных предприятий", затверджених Держбудом СРСР, ГОСТ 12.1.006, ГОСТ 12.1.030 "ССБТ. Электробезопасность. Защитное заземление, зануление", ГОСТ 12.1.019 "ССБТ. Электробезопасность. Общие требования и номенклатура видов защиты", ГОСТ 12.1.045, ВСН 59-88 Держкомархітектури СРСР "Электрооборудование жилых и общественных зданий. Нормы проектирования", Правил пожежної безпеки в Україні, Правил охорони праці під час експлуатації ЕОМ, а також розділів СНиП, що стосуються штучного освітлення і електротехнічних пристроїв, та вимог нормативно-технічної і експлуатаційної документації заводу-виробника ЕОМ.