Розробка системи інформаційної підтримки діяльності менеджера з закупівель мережі ресторанів «Мисливець»

Легкозаймисті та горючі рідини у виробничих умовах можуть утворити пароповітряні суміші, але  при недостатній або надлишковій  концентрації їх пари запалення не виникне. Тому найменша концентрація пари горючої речовини у повітрі, при якій вона здатна запалюватися від джерела запалювання та полум'я, що виникає, поширюється на весь об'єм пароповітряної суміші і називається нижньою концентраційною межею займистості (НКМЗ). Найбільша концентрація пари горючої рідини, при якій вона ще здатна займатися від джерел запалювання, і полум'я поширюється на весь її об'єм, – верхньою концентраційною межею займистості (ВКМЗ). Межа між НКМЗ та ВКМЗ називається зоною займистості.

У вигляді аерозолю та аерогелю у виробничих приміщеннях може бути присутній пил, який має пожежо- та вибухонебезпечні властивості. Температура спалаху аерозолю значно вища, ніж аерогелю, та значно перевищує температуру запалення газів і пари, оскільки концентрація горючої речовини в одиниці об'єму аерозолю в сотні разів менше, ніж у аерогелю.

Пожежонебезпечний пил також визначається нижньою концентраційною межею вибуховості НКМВ і залежить від її масової концентрації, розміру частинок, вологості, температури займистості, здатності пилу накопичувати заряди статичної електрики. Чим більше подрібнений матеріал, тим менша НКМВ.

3.2. Поняття про пожежну безпеку

Пожежна безпека –  це стан об’єкта, при якому з регламентованою  ймовірністю виключається можливість виникнення і розповсюдження пожежі та впливу її небезпечних факторів на людей, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

Пожежна безпека підприємств  включає в себе систему запобігання  пожежам та систему пожежного  захисту.

Система запобігання  пожежам – це комплекс організаційних та технічних засобів, спрямованих на виключення можливості виникнення пожежі, на запобігання утворенню горючого і вибухонебезпечного середовища шляхом регламентації вмісту горючих газів, парів та пилу у повітрі, а також виключення можливості виникнення джерел запалювання або вибуху; забезпечення пожежної безпеки технологічних процесів, обладнання, електроустаткування, систем вентиляції, зберігання сировини та інших матеріалів.

Запобіганню пожежам  сприяють наступні заходи:

• герметизація виробничого обладнання;
• заміна горючих речовин на негорючі, які застосовуються в технологічних процесах, обмеження обсягів речовин, що застосовуються і зберігаються;
• контроль за концентрацією речовин у повітрі в приміщеннях та технологічному обладнанні;
• застосування робочої і аварійної вентиляції;
• відведення горючого середовища в спеціальні пристрої та безпечні місця;
• застосування інгібіруючих та флегматизуючих домішок;
• вибір безпечних швидкісних режимів руху середовища та ін.

Система пожежного захисту  забезпечується застосуванням вогневідсічних пристроїв на технологічних комунікаціях, в системах вентиляції, повітряного опалення та кондиціювання повітря.

За призначенням заходи пожежної безпеки на підприємствах  поділяються на такі групи:

1. заходи, що забезпечують пожежну безпеку технологічного процесу і обладнання, зберігання сировини та готової продукції;
2. будівельно-технічні заходи, які спрямовані на виключення причин виникнення пожеж та на створення стійкості огороджуючих конструкцій і будівель, на запобігання можливості поширення пожеж і вибуху;
3. організаційні заходи, які забезпечують організацію пожежної охорони, навчання працюючих методам щодо запобігання пожежам та застосування первинних засобів гасіння пожеж;
4. заходи щодо ефективного вибору засобів гасіння пожеж, обладнання пожежного водопостачання, пожежної сигналізації, створення запасу засобів гасіння.

3.3. Системи пожежної сигналізації, оповіщення та зв’язку

Своєчасне сповіщення про пожежу дає можливість її швидкої ліквідації та зменшення розмірів шкоди. Тому для виявлення пожежі, повідомлення про місце її виникнення та виклик пожежного підрозділу використовують автоматичні пожежні сигналізації (далі – АПС), охоронно-пожежні сигналізації (далі – ОПС) та пожежний зв'язок. Пожежний зв'язок поділяється на зв’язок повідомлення пожежі, диспетчерський зв’язок, управління гасінням пожежі та керування пожежними підрозділами.

Телефонний зв’язок з виходом на центральний приймальний пункт міської пожежної охорони – це найпростіший вид пожежного зв’язку. Системи АПС і ОПС забезпечують повідомлення про пожежу, місце її виникнення та пуск в дію установок автоматичного пожежегасіння.

Системи пожежної сигналізації складаються з повідомлювачів, лінії зв'язку, приймальної станції, джерел живлення та виносних звукових сигналів. Для своєчасного повідомлення про пожежу в найближчу пожежну частину застосовуються кнопкові та автоматичні пожежні оповіщувачі.

Автоматичні пожежні оповіщувачі за принципом дії поділяються на наступні групи: теплові, димові, світлові, ультразвукові та комбіновані.

Теплові оповіщувачі реагують на підвищення температури навколишнього середовища. Чутливими елементами його є біметалеві пластинки, спіралі, термопари, терморезистори. Це оповіщувачі АТП-ЗМ, АТІП-3, ДІЛ, ПОСТ-1, МДПІ-028, ДСП-038.

У димових оповіщувачах, які реагують на дим, чутливим елементом є фотореле, радіоізотопи. До них відносяться оповіщувачі ІДОР-1, РІД-1.

У світлових оповіщувачах застосовують явище фотоефекту. Фотоелемент реагує на ультрафіолетову або інфрачервону частину спектра полум'я. До них відносяться СІ-1, АIП, ДПІД.

Рис. 3.3.1. Оповіщувач ПКОП-1

Ультразвуковий оповіщувач (датчик ДЧЗ-4) застосовується для виявлення в закритих приміщеннях об'єктів, що рухаються (наприклад, коливання полум’я, людини, що рухається).

Комбіновані оповіщувачі КС-1 мають іонізуючу камеру та терморезистори.

Деякі типи оповіщувачів наведені на рис. 3.2.2

Рис. 3.3.2. Пожежні оповіщувачі

У системах АПС та ОПС  складовою частиною є приймальна апаратура, яка вмикається від дії  ручних і автоматичних оповіщувачів. На підприємствах використовуються кілька типів приймальних станцій: ТОЛ-10/100, ТОЛ-10/50 і "Комар-сигнал 12АМ". В охоронно-пожежній сигналізації застосовуються приймальні станції "Сигнал ЗМ-1" і "Сирень-2М" та ін.

Широко застосовуються установки для охорони приміщень  –  фотоелектричний пристрій ФЕУП. Охорона приміщення досягається за рахунок створення невидимого інфрачервоного променя в заданому напрямку і подання сигналу у разі послаблення променя за рахунок задимлення або рухомого об'єкта.

В останній час на підприємствах АПС та ОПС поєднують в спільну систему з підключенням до приймальної станції. Доцільність використання тих чи інших систем визначається вимогами конкретного об’єкта в залежності від завдань, виконуваних системою на об’єкті, його геометричних характеристик, необхідності мати можливість перепрограмувати систему тощо.

Для ефективної роботи пожежних та охоронних оповіщувачів необхідно  слідкувати за їх справністю. Теплові  оповіщувачі перевіряють не рідше  одного разу на рік електролампою  потужністю 150 Вт з рефлектором. Комбіновані та димові оповіщувачі перевіряють не рідше одного разу в місяць переносними джерелами диму та тепла. Світлові оповіщувачі перевіряють полум’ям свічки або сірників.

3.4. Протипожежне водопостачання

Протипожежне водопостачання – це комплекс технічних пристроїв для подачі води до місця пожежі в будь-який час та в кількості, необхідній для пожежегасіння в середині та зовні будівлі. Основні вимоги до улаштування протипожежного водопостачання визначені у «СНиП 11-31-74» [25].

В залежності від необхідності, може використовуватися протипожежний водопровід високого або низького тиску. Водопровід високого тиску проектують на підприємствах підвищеної пожежної небезпеки. Це водопровід, в якому напір води забезпечує підйом струменя води на висоту 10 м із пожежного ствола, розташованого на рівні найвищої точки найвищої будівлі підприємства. У протипожежних водопроводах низького напору повинен створюватись струмінь води висотою 10 м від рівня землі, гасіння пожежі здійснюється рухомими засобами пожежегасіння (автонасосами, мотопомпами), а вода подається від гідрантів до місця пожежі.

Для забору води із протипожежної водопровідної мережі встановлюють пожежні гідранти, відстань між якими не перевищує 150 м, а від стін будівель – не менше 5 м і не далі 2,5 м від краю проїзної частини дороги.

Від зовнішньої водопровідної мережі в будівлях та спорудах проводять трубопроводи внутрішньої мережі, на якій встановлюють пожежні крани із пожежними рукавами та стволами. Розташування кранів повинно забезпечувати подачу в кожне приміщення будівлі не менше двох струменів води.

Якщо з технічних причин неможливо подавати необхідну кількість води із пожежного водопроводу або економічно невигідно, то передбачають створення недоторканого запасу води в водоймищах-резервуарах. Об’єм недоторканого запасу води в резервуарах визначається із розрахунку гасіння пожежі протягом трьох годин.

Витрачений під час  гасіння пожежі запас води з резервуарів  має бути відновлений у найкоротший  термін протягом 24-36 годин в залежності від категорії будівлі за вибухопожежною небезпекою. Пожежні резервуари повинні бути захищені від замерзання води.

Розрахункові витрати води на підприємствах складаються із загальної її витрати на зовнішнє і внутрішнє пожежегасіння та максимальної витрати на виробничі потреби.

Витрати води на внутрішнє пожежегасіння приймаються за 5 л/с (два струменя по 2,5 л/с). Розрахункова потреба води на зовнішнє пожежегасіння на харчових підприємствах регламентується за СНиП і визначається в залежності від ступеня вогнестійкості будівлі, категорії виробництва за вибухопожежною небезпекою та об’єму будівлі.

Для будівель, які поділені протипожежними стінами, тобто мають різну категорію за пожежною небезпекою, розрахункова потреба води визначається на ту частину будівлі, яка потребує найбільшої кількості води.

До протипожежного водопостачання належать водойми (ставки, річки, озера, басейни, канали, градирні, резервуари), насосні станції, мережа трубопроводів на території об'єкта з гідрантами (зовнішній протипожежний водогін), а також мережа трубопроводів у будинках, спорудах з пожежними кранами (внутрішній протипожежний водогін).

3.5. Вогнегасні речовини та сполуки

Для того, щоб відбулося  горіння, потрібна наявність так  званого трикутника вогню, тобто  наявність трьох складових: горючої  речовини, окислювача та джерела запалювання. Виходячи з цих умов процес горіння можна зупинити за допомогою таких заходів: відокремлення окислювача від зони горіння, видалення з зони горіння горючої речовини, зниження температури палаючої речовини нижче температури займання і самозаймання, розбавлення горючих речовин неспалимими, гальмування швидкості хімічних реакцій в полум’ї механічним відривом полум’я сильним струменем води або газу. На цих принципах базуються відомі заходи та засоби гасіння пожежі.

Серед основних вогнегасних  речовин можна виділити воду, хімічну  та повітряно-механічну піни, водний розчин солей, інертні та негорючі гази, водяну пару, галогеновуглеводневі речовини та сухі порошки.

Вода – це найпоширеніший засіб гасіння пожежі. Маючи велику теплоємність, вона потрапляє у вогнище, поглинає велику кількість теплоти та випаровується, призводить до зниження температури в зоні горіння. При випаровуванні вода утворює велику кількість пари (1 л води утворює 1700 л пари), ізолює зону горіння від навколишнього середовища та утруднює надходження кисню повітря до вогнища. Сильний струмінь води може збити полум’я з поверхні [25].

Небезпечно  застосовувати воду для гасіння електрообладнання та інших об'єктів, які знаходяться під напругою, тому що вона має високу електропровідність. Для гасіння легкозаймистих речовин можна застосовувати струмені дистильованої води, крапельки якої попадають в полум’я, швидко випаровуються, охолоджують вогнище пожежі та ізолюють його від кисню повітря.

Внаслідок розчинення у воді двовуглекислої соди, поташу, хлористого кальцію і алюмінію, повареної та інших солей досягається підвищення її вогнегасної здатності. Під дією тепла солі випадають з розчину і утворюють ізолюючі плівки на поверхні палаючої речовини, розкладаються, поглинають тепло і виділяють інертні гази. Застосування солей зменшує можливість стікання води з поверхні матеріалу, зменшує витрати води на гасіння в 22,5 разів та скорочує час гасіння на 20-30%.

Вогнегасну піну широко застосовують для гасіння легкозаймистих рідин. Піна – це бульбашки газу або повітря, які заключені в тонкі оболонки рідини. Піна розтікається по поверхні, що горить, та ізолює вогнище горіння. Вогнегасні піни за утворенням поділяють на хімічні та повітряно-механічні.

Хімічна піна в вогнегасниках утворюється при взаємодії кислоти з лугом в присутності піноутворювача. При цьому утворюється інертний газ (діоксид вуглецю), який має пожежогасні властивості. Для утворення діоксиду вуглецю застосовуються речовини у вигляді розчинів або сухих порошків. Пінопорошок складається із сухих солей сірчанокислого алюмінію, бікарбонату натрію та лакричного екстракту або іншої піноутворюючої речовини. При взаємодії з водою сірчанокислий алюміній, бікарбонат натрію і піноутворювач розчиняються та утворюють стійку піну, яка довго залишається на поверхні твердих тіл і рідин. Хімічна піна складається приблизно з 80% діоксиду вуглецю, 19,7% води і 0,3% піноутворювача.

Повітряно-механічна піна являє собою суміш повітря (близько 90%), води (9,7%) і піноутворювача (0,3%). Вона характеризується кратністю відношення об’єму утвореної піни до об’єму вихідних речовин. Повітряно-механічна піна не проводить електричний струм, не шкідлива для людини, не реагує з металом, швидко утворюється у разі пожежі, вважається економічною. Її основною вогнегасною властивістю є утворення на поверхні стійкого і мало-руйнівного від дії полум’я шару піни товщиною до 10 см, який перешкоджає проникненню кисню повітря у вогнище пожежі.