Наукова книга з поліграфії на книжковому ринку України

     У Європі множення писемних текстів за допомогою дерев’яних форм-кліше  почалося в епоху пізнього Середньовіччя. Що ж друкували? Гравюри з релігійними сюжетами та невеликими текстовими поясненнями (текст часто вписувався від руки) для малограмотного користувача («Біблія бідних» («ВіЬНа раирегит»), «Мистецтво помирати» («Аг$ тогіепйі»), «Дзеркало людського порятунку» («Spe-culum humanae salvationis»)) і гральні карти, привезені хрестоносцями зі сходу, які набули в середньовічній Європі дуже масового поширення. Трішки пізніше ксилографією стали розмножувати календарі і деякі університетські підручники (наприклад, посібник з латинської граматики Елія Доната). Починаючи з ХШ ст., найбільше книг таким способом друкувалося в Німеччині.

     Наприкінці XIII – початку XIV ст. поряд із широким  використанням дереворитів усе  більше почали входити в практику металеві заготовки, так звані металорити. З них переважно множили портрети святих, під якими вміщувалися короткі молитовні тексти. Металеві кліше виявилися ліпшими від дерев’яних (не так швидко зношувалися від багаторазового використання) для друку гральних карт. Пізніше так виготовлялися і невеличкі за обсягом читанки для дітей, букварі. У такий спосіб книги друкувалися аж до 1530 р.

     Але, як зазначає проф. М. Тимошик, вирізьблення на дереворитах текстів та ілюстрацій з метою їхнього тиражування  мало свої переваги й недоліки.

     Переваги:

• можливість створення багатьох копій ідентичного тексту чи ілюстрації без необхідності ретельного вивірення кожного примірника копії;
• прискорення процесу копіювання сторінок книг. Недоліки:
• надто копітка і тривала в часі робота з вирізування кожної літери тексту;
• неможливість використання конкретної дерев’яної дошки для іншої сторінки видання чи для іншої книги;
• недоцільність з економічного погляду виготовлення текстових сторінок-кліше для малотиражних книг;
• зношуваність ксилографічних форм від тривалого використання, а отже, втрата якості від творення в наступних копіях.

     Тому  потребою часу ставало винайдення нового, досконалішого й ефективнішого  способу множення тексту, в основі якого була б можливість комбінування одних і тих же літер, підриву й перенесення їх з одного слова чи рядка в інше місце, тобто необхідно було домогтися рухомості літер у межах сторінок.

     Як  засвідчує історія, такі спроби робилися ще задовго до використання ксилографії. Прикладом цього є один неповторний і загадковий експонат, своєрідна наукова сенсація початку XX століття, ім’я якому – Фестський диск. Назва цього експонату походить від стародавнього міста Фест, що на острові Крит, де й було його знайдено 1908 року італійськими археологами на чолі з Луіджі Пер-ньє. Дата створення – XVII століття до н. е.

     Це  круглий глиняний вогнетривкий виріб  діаметром 16 см, помережений з обох боків витіюватими знаками, розміщеними  спіралеподібно тісно один біля одного. Знаки мають форму піктографічного (картинного) та ідеографічного (поняттєвого) письма. Тут і фігурки людини, яка стоїть або біжить, і звірів, і птахів, і риб, і зображення знарядь праці (молоток, лопата, соха). Між ними немало знаків, які нагадують окремі букви або ієрогліфи. Немає сумніву в тому, що маємо справу з якимось закодованим писемним текстом, розшифрувати який, на жаль, досі не вдалося.

     Ретельний розгляд фігурок і знаків (а  їх близько 250) проливає світло на метод  нанесення їх на глиняну пластинку. Переважна більшість цих фігурок  і знаків повторюється. Скажімо, голова людини – 19, фігура вояка – 13, човна – 7, риби – 6 разів. За формою креслення вони однакові. Такої однаковості неможливо досягнути вирізуванням окремо кожної, а лише шляхом проштимповування на ще не затверділій сирій глиняній заготовці.

     Зазначені вище аргументи дають підстави вважати  Фестський диск першим у світі  текстом, створеним (надрукованим) методом  застосування рухомих літер.

     На  жаль, підтвердження поширення такого методу друку в античному світі  навести більше не можна. Дивовижна знахідка на острові Крит виявилася на сьогодні поки що єдиною.

     І вже майже через тисячу років  після спроби критян ідея виготовлення окремих розбірних літер для  створення текстів починає реалізовуватися  в Китаї. Саме китайський винахідник Бі Шен на мела 40-50-х років XI ст. н. е. Виготовив рухомі зображення ієрогліфів тогочасної китайської мови. Матеріалом для такого шрифту слугувала глина. Склавши з окремих зображень ієрогліфів текст, сформувавши його в спеціальну текстову форму і покривши її фарбою, Бі Шен накладав на таку форму аркуші паперу і так одержував відповідні тексти.

     Проте сталося так, що в цілому прогресивний винахід Бі Шена не набув тоді швидкого поширення в Китаї. На це, вірогідно, є кілька причин. Передусім, шрифт  виготовлявся із крихкого глиняного матеріалу, тому його вистачало ненадовго. По-друге, специфіка китайської мови вимагає засвоєння від двох до сорока тисяч окремих знаків, з яких складаються ієрогліфи. Виготовити, забезпечити зберігання, а потім легке й швидке знаходження для друку потрібного ієрогліфа виявилося справою складною і не зовсім практичною. Тому незабаром дітище китайського першодрукаря було надовго забуте його земляками.

     І тільки епоха Відродження, яка з  кінця XIV – початку XV ст. започаткувала  в Західній Європі культуру Нового часу, стала й золотою епохою для ствердження й поширення на європейських теренах дивовижного витвору людського розуму, яким виявилося друкарство. Цей спосіб друкування в Європі не був відомий. Іоганн Гутенберг винайшов друкарський верстат, а точніше спосіб друкування тексту за допомогою рухомих літер самостійно, і його верстат був більш досконалим, ніж китайський. Він об’єднав у собі принцип штемпелювання (критський диск) і відтиснення з дощок, або ксилографії. А 30 вересня 1452 року в друкарні Йоганна Гутенберга вийшла в світ перша в Європі справжня солідна книга — Біблія. До того майстер друкував лише пробні маленькі книжечки типу підручників, а раніше перші невеликі книжечки друкував голландець Лауренс Костер і деякі інші майстри, та саме Гутенберг поставив друкарство на промислову базу. За першим разом було надруковано 180 примірників Біблії, з яких дотепер залишилося тільки 48. Приймаючи до уваги рівень освіти населення у Європі, тираж був немалий. Саме з того часу починається епоха «Зрілого Відродження», бо рукописні «Комедія» Данте, сонети Петрарки, «Декамерон» Бокаччо ще не мали сили зрушити духовну культуру Західної Європи. А от після появи друкованої Біблії до масового читача дійшли не тільки релігійні видання, а і твори багатьох античних та тогочасних авторів.

     До  кінця століття в Європі існувало вже біля тисячі друкарень у 246 містах, які випустили близько 40 тис. видань тиражем 12 млн. примірників. Таке масове читання книжок стимулювало розвиток філософської думки, і на початку 16-го століття вже з'являються твори, які були визначальними для розвитку європейської культури і науки — «Похвала глупоті» Еразма Ротердамського (1509 р.), «Дзеркало для очей» (1511) і «Листи до знаменитих людей» (1514 р.) Йоганна Ройхліна, «Листи до темних людей» Ульриха фон Гутена (1515 р.), «Золота книга» про острів Утопію Томаса Мора (1516) та ін.. Велике значення для розвитку науки мав вихід книги Миколи Коперника «Про обертання небесних сфер», яка було опублікована тиражем 1 000 екземплярів у 1543. Всупереч поширеній думці, книга Коперника зацікавила католицьку церкву, яка після нових розрахунків, складених на основі теорії Коперника, провела 1582 реформу календаря. Лише 1616, на домагання єзуїтів священна конгрегація ухвалила: книгу Коперника тимчасово затримати «аж до її виправлення». Попит на книги стимулював видавницьку діяльність як джерело прибутку. Першу видавничу компанію заснувала родина Мануціїв у Італії, яка існувала у 16 ст. Дещо пізніше у Франції добре ілюстровані книжки видавав Плантеп. Відоме німецьке видавництво Брокгауза було засноване 1805. 
 

     1.2 Розвиток поліграфії  в Україні

     У середні віки книги вважалися  рідкістю. Це пояснювалося як тим, що кожна  книга була оригінальним рукописним твором, так і незначною кількістю  грамотних людей. Зростання грамотності і поширення паперу зумовило збільшення попиту на книги і їх здешевлення. З'явилися майстерні з переписування книг. У XIV-XV ст. цікавість до писаного тексту значно зросла, особливо до Слова Божого. Щоб задовольнити зростаючий попит, потрібно було придумати новий спосіб виготовлення книг.

     Упродовж  тривалого часу першим виданням, друкованим в одній із слов'янських країн, вважали чеський переклад "Троянської хроніки" Гвідо делла Колонна. Помилка виникла тому, що наявну наприкінці книги дату (1468) розглядали як рік видання книги. Дослідження останнього часу переконливо довели, що ця книга надрукована після 1476 р. Тому найдавнішим нині відомим друком, що з'явився у слов'янському світі, слід вважати видану у Кракові латиномовну листівку-календар на 1474 р. Надрукував її, ймовірно, наприкінці 1473 р. Каспар з Баварії, якого ідентифікують із згадуваним у пізніших документах Каспаром Штраубе. Незабаром з тієї ж друкарні вийшли три невеликі книжки: "Тлумачення Псалтиря" Іоанна Туррекмати, юридичні трактати Франческо де Платеа (з датою 1475 р.), "Менші твори" св. Августина. Хорватське друкарство започаткував церковнослов'янський "Місал" 1483 р., видрукуваний глаголичним шрифтом.

     Склалося  так, що східнослов'янська кирилична  друкарня була заснована не на території однієї зі східнослов'янських країн, а в столиці і найбільшому економічному центрі тогочасного Польського королівства — Кракові. Саме тут наприкінці XV ст. вийшли перші чотири книжки, надруковані кирилицею церковнослов'янською мовою. Дві з них — Часослов і Осмогласник (тобто Октоїх) — мають позначення про закінчення їх друку в Кракові 1491 р. міщанином-німцем Швайпольтом Фіолем. Тим самим шрифтом надруковані Тріодь пісна (в усіх примірниках відсутні вихідні дані) і Тріодь цвітна (сторінка з позначенням прізвища Фіоля збереглася лише у примірнику, який нещодавно виявлений у румунському місті Брашові).

     У першій чверті XVI ст. виникло національне  білоруське друкарство, яке швидко досягло високого рівня, стало чинником відродження білоруської культури. Це мало істотне значення й для України. Адже, у той час культурне життя білоруського й українського народів у багатьох відношеннях становило єдиний процес.

     Основоположником  друкарства цього періоду став Франциск Скорина - перший білоруський просвітник, визначний діяч всього слов'янського книгодрукування.

     Він надрукував «Псалтирь» 1517 у Празі, як посібник для шкільних потреб, та інші книги проникали в Україну і Росію, переписувалися від руки в численних копіях.

     Свою  видавничу діяльність він розпочав у Празі в 1517 р. і всього за три роки випустив 23 книги. Для своїх видань він використовував досить чіткий за малюнком кириличний шрифт, вибрав зручний формат, так звані “малі книжечки”, практичні у користуванні. Його діяльність стала дороговказом у слов'нському книгодрукуванні.

     В Україні перша підтверджена документально  друкарня існувала у середині ХV ст. Відкриті в останні роки документи свідчать, що у 1460 році львівський міщанин Степан Драпан подарував свою друкарню львівському Онуфріївському монастирю. Це перша з відомих згадок про друкарство в Україні і Львові зокрема. Уявний портрет першодрукаря Степана Драпана у майстерні створений сьогодні в рамках проекту «Українці в світі».

     Друга з відомих в Україні друкарень  заснована у 1573 році Іваном Федоровичем  у Львові. У 1572 р. російський першодрукар Іван Федоров прибув до Львова і організував друкарню, де поклав початок українському книгодрукуванню.

     На  запровадження друкарства на Україні  великий вплив зробила ця могутня  боротьба, яка розгорнулась в XVI ст., і особливо в другій його половині. Вона викликала велику потребу в книзі, яка могла бути задоволена тільки шляхом запровадження друкарства. Необхідність запровадження друкарень на території Західної України особливо усвідомлювалась ремісниками і бідним духовенством. Недарма Іван Федоров дістав грошову допомогу на організацію друкарні у Львові не від багатіїв, а від середнього міщанства. Це свідчить, якого великого значення надавав український народ заснуванню друкарства.

     З тих, хто допомагав Федорову, дехто  стали його учнями і відіграли згодом немалу роль у продовженні львівського друкарства. Це були міщани Сачко Сідляр і Сенько Корунка, чернець Мина. Допомагали Федорову в його роботі Гринь Іванович, який приїхав разом з ним із Заблудова, і син першодрукаря - Іван Друкарович, який став палітурником.

     В лютому 1574 р. вийшло львівське видання  «Апостола». Це був первісток українського друкарства. Це була також перша  друкована книга, видана у Львові. Львівський «Апостол» розійшовся не лише по землях України. По всій землі руській, до Москви і на північ від неї аж до Архангельська , поширювалось з часом Федорівське видання.

     А першодрукар одразу почав виготовляти  нову книгу. Коротенька післямова до неї містила звернення до «християнського  руського народу грецького закону», тобто до православних українців. «...Заради швидкого навчання дітей скоротив мале щось. І якщо праця моя виявиться гідною Вашої милості прийміть ЇЇ з любов'ю. А я радий трудитися й над іншими угодними вам книгами, якщо дасть господь по ваших святих молитвах». За цією післямовою були вміщені герб Львова і герб Івана Федорова. Наявність книжкового знаку й дозволила в наш час вирішити питання про автора і складача книги. Це й була перша, з усіх друкованих східнослов'янських граматик і вийшла вона з друкарського верстату Івана Федорова. В 1953 р. ця книга була передана в бібліотеку Гарвардського коледжу у Сполучених Штатах Америки. Федорівський Буквар робив вплив на російські, українські, білоруські букварі аж до кінця XVIII сторіччя.