Взаимосвязь правопорядка и законности

3.2. ЗАЛЕЖНІСТЬ ПОНЯТЬ „ЗАКОННІСТЬ” І „ПРАВОПОРЯДОК”

     Законність  і правопорядок взаємозалежні. Відступ від вимог законності, порушення приписань правових норм є зазіханням на правопорядок. Усунення порушення норм права, твердження правопорядку  - необхідна умова демократизації суспільства, становлення демократичної правової держави, одним з параметрів якого є законність. Демократія не можлива без законності. Твердження демократії, розширення прав і воль громадян і зміцнення правопорядку  й законності  взаємозалежні; це єдиний процес, без законності, без правопорядку  демократія перетворюється, як відомо, в анархію. Законність є основою нормального життя суспільства, неодмінною умовою й найважливішою передумовою належного його функціонування. Законність і правопорядок припускають такий стан громадського життя, при якому забезпечене верховенство закону, рівність всіх суб'єктів правовідносин перед ним, однакове підпорядкування закону будь-якого учасника суспільних відносин. Принцип законності припускає неухильну фактическою реалізацію передбачених законом прав і воль громадян, недопущення якого б те не було сваволі органів держави й посадових осіб стосовно громадян, а також виконання громадянами своїх обов'язків перед суспільством і державою.

     Правопорядок - це стан впорядкованості, організованості  суспільних відносин, який складається  за умов законності. Показником стану правопорядку є дотримання і виконання правових норм, правильне їхнє застосування. Тобто, правопорядок можна розглядати, як суму, яка складається з правомірної поведінки кожного окремого суб'єкта правовідносин. І чим менше у суспільстві допускається випадків неправомірної поведінки, тобто вчиняється правопорушень, тим міцнішим є правопорядок.

     Найбільшого поширення одержав погляд на правопорядок як на реалізовану законність, як на суспільний порядок, що встановлюється та охороняється державою на основі чинних норм права та в режимі законності. З цього погляду правопорядок є продуктом дії в суспільстві режиму законності. Від рівня законності залежить рівень правопорядку. Однак подібне трактування здається не зовсім правильним. Дійсно, зазначені явища тісно взаємопов'язані. У формуванні правопорядку законність виступає як основний принцип діяльності державних органів, посадових осіб і громадян. Але правопорядок не може скластися як наслідок одного лише цього принципу, навіть і основного.

     Тому  точніше було б сказати, що правопорядок складається як результат реалізації всіх правових розпоряджень відповідно до принципу законності. Основою правопорядку виступає не законність, а право. Законність - умова правопорядку. Результатом впливу права на суспільні відносини, підсумком його дії і реалізації конкретних правових норм є певний порядок у суспільних відносинах, правовий порядок.

     Правопорядок - підсумок правового регулювання, його реалізована мета. Міцність правопорядку, його стабільність і непорушність забезпечується не формальною, а реальною законністю. У свою чергу правопорядок обумовлює зміст законотворчої діяльності, правовий характер законів. Правопорядок є важливою передумовою ефективного функціонування всієї системи соціальних відносин. Він є важливим структурним елементом громадського порядку, під яким розуміється правильно налагоджений стан всієї сукупності суспільних відносин.

     Правопорядок - це заснована на праві і законності організація правового життя, що відображає якісний фактичний стан суспільних відносин, врегульованих правом.

     Особливості правопорядку: це стан упорядкованості  правом суспільних відносин; це порядок, передбачений нормами права; правопорядок є результатом втілення в життя  правових норм, їх реалізації; правопорядок забезпечується державою, йому притаманні єдність, стабільність. Це - реалізація законності, прав, свобод і обов'язків громадян; підпорядкованість суб'єктів нормам права у їх правових відносинах. Правопорядок можна охарактеризувати як порядок, що забезпечує стабільність громадського життя і соціальний прогрес. Оскільки він визначається правом і забезпечується державою, то закріплює найважливіші риси і сторони соціально-економічного ладу, систему політичних відносин. Правопорядок можна розглядати як єдність права і влади. Це порядок, при якому правове положення і взаємини всіх суб'єктів суспільного, політичного і державного життя чітко визначені законами і захищені державою.

     Правопорядок  варто відрізняти від близького, але не ідентичного йому явища - громадського порядку, що, як і правопорядок, характеризується організованістю, упорядкованістю суспільних відносин. Однак, на відміну від правопорядку, громадський порядок утворюється під впливом не тільки правових, але й інших соціальних норм: норм моралі, звичаїв, корпоративних норм та ін. Отже, громадський порядок - це стан урегульованості суспільних відносин, заснований на реалізації всіх соціальних норм і принципів. Громадський порядок забезпечується переважно силою суспільного впливу. Але це не означає, що його стан байдужий для держави. З одного боку, найважливішою частиною громадського порядку є правопорядок, з другого - стан громадського порядку обумовлює багато в чому стан правопорядку.

     Забезпечення  законності й правопорядку в економічній  сфері є особливо актуальним. Суб'єктам економічної діяльності представлений великий простір для ініціативи, вибору варіантів поводження, однак реалізуючи свої можливості, вони зобов'язані дотримувати законних інтересів інших економічних суб'єктів, споживачів, суспільства, держави, муніципальних утворень. Очевидно, і законність, і правопорядок протистоять сваволі, порушенню прав і інтересів громадян (організацій). Це підкреслює те, що "законність" і "правопорядок" близькі один одному, вони звичайно в юридичній літературі використовуються в одному ряді.

     У будь-якому суспільстві в число  осіб, зобов'язаних строго дотримувати  закону, входять всі представники поневолених класів і, як правило, значна частина панівного класу, причому  відповідна вимога послідовно підтримується  примусовою силою держави. Тим самим переважна більшість населень в умовах всіх суспільно-економічних формацій і всіх політичних режимів змушено діяти відповідно до  існуючого законодавства. Разом з тим у конкретних історичних умовах, при різних політичних режимах якась частина панівного класу й верхівка державного апарата, маючи право жадати від інших дотримання норм права (чого часто позбавлені народні маси), самі можуть не дотримуватися вимог законності, порушувати правові приписання. Тут можливі різні варіанти, які залежать від політичного режиму, форми правління, рівня культури населення, особливо політичного й правовий, стану правового регулювання й проч. Але це не впливає на кінцеві висновки про те, що законність і правопорядок існують при будь-якому політичному режимі й що їхній конкретний зміст соціально обумовлений і проявляється в нормативній, предметній і суб'єктній сторонах законності.

     Право й законність - своєрідні інструменти, що дозволяють вирішувати поставлені завдання й досягати мети. Є законність - є й правопорядок. Ні законності - панують беззаконня, сваволя, анархія. Тому міцність і досконалість правопорядку перебуває в прямої залежності від законності, якості нормотворческого й правореализационного процесів.

     Вимоги  законності в правореализационном  процесі приводять до стійких правовідносин, забезпечуючи правовий порядок. Тому право, правовідносини, правопорядок є результат здійснення законності в її якісних параметрах. Мова йде не про будь-який закон, правовідносини, порядку, а про певні їхні якісні характеристики.

     Законність  виступає своєрідним правовим засобом  у руках державної влади й  народу по встановленню й підтримці  правопорядку. Це умова його функціонування, що визначає всі істотні характеристики правопорядку як стану громадського життя. Дана властивість чітко проявляє себе в зіставленні з його протилежностями, такими як злочинність, правопорушення, зловживання, протизаконні нормативні й правозастосовні акти, сваволя, беззаконня й т.д.

     Таким чином, при аналізі правопорядку важливо виділяти не тільки його основу, форму, структуру, зв'язки й відносини, але й та обставина, що всі ці моменти відповідають певним вимогам, мають якість законності. У цьому полягає одне із принципових відмінностей правопорядку від узаконеної сваволі. Саме правопорядок являє собою ціль правового регулювання, саме для його досягнення видаються закони й інші нормативні правові акти, здійснюється вдосконалювання законодавства, приймаються заходи щодо зміцнення законності.

     Важливо мати через наступні обставини:

     - по-перше, не можна домогтися правопорядку іншими способами, крім удосконалювання правового регулювання й забезпечення законності;

     - по-друге, зміцнення законності  закономірно й неминуче приводить  до зміцнення правопорядку;

     - конкретний зміст правопорядку  залежить від змісту законності, що, у свою чергу, визначається рядом обставин.

     Тривалий  час різниця між законністю і  правопорядком не проводилась і  вони використовувались як рівнозначні  поняття, але це неправильно. Законність - це засіб встановлення правопорядку, а правопорядок - результат здійснення права і законності. Міцність і ефективність правопорядку залежить від ступеня втілення вимог законності. Якщо законність виступає як причина, то правопорядок - як наслідок. Законність - це повнота реалізації правових норм, а правопорядок - їх фактичне втілення в життя. Законність - засіб підтримки правопорядку.

3.3. ОСНОВНІ ШЛЯХИ  ЗМІЦНЕННЯ ЗАКОННОСТІ  І ПРАВОПОРЯДКУ

     Законність  і правопорядок - основа нормального  життя суспільства. Тому їх зміцнення - одне з головних завдань, що стоять перед суспільством, один з основних напрямів діяльності держави, її функція. Зміцнення законності, боротьба зі зростаючою злочинністю - життєво важлива справа.

     Правопорушення  породжені тими об'єктивними умовами (економічними, політичними, соціальними), в яких знаходиться суспільство на конкретному етапі розвитку. Проблема ліквідації порушень законності - не тільки юридична проблема. Для її вирішення повинні бути усунуті об'єктивні фактори, що створюють умови для здійснення правопорушень. Стабілізація економічних відносин, зростання матеріальної забезпеченості людей, їх правове виховання, зміцнення соціальних зв'язків, розвиток демократії - необхідні передумови і найважливіші шляхи зміцнення законності і правопорядку. Основними напрямами діяльності держави по зміцненню законності і правопорядку є переконання (підвищення правосвідомості громадян і посадових осіб), правове виховання, профілактика правопорушень, суспільний вплив на порушників і застосування до них примусових заходів; підвищення ролі громадянського суспільства в забезпеченні законності і правопорядку.

     Зміцнення правопорядку в суспільстві неможливе  без забезпечення законності в діяльності самого державного апарату, без ліквідації таких негативних явищ, як корупція, вседозволеність, байдужість до життєвих проблем громадян. Без запровадження режиму законності та правопорядку створення правової держави в Україні неможливе. 
 
 

ВИСНОВКИ

     Підводячи підсумки розглянутої теми, можна  зробити такі висновки:

     Правове регулювання представляє собою  складний і багаторівневий процес, що здійснюється за допомогою визначених засобів юридичного впливу на суспільні відносини. Правовідносини встановлюють персональну міру можливої і належної поведінки учасників суспільних відносин. Генеральною метою правового регулювання є встановлення такого порядку в суспільному житті, який би максимально відповідав розпорядженням правових норм, закладеним в інших принципах соціальної справедливості. Закони є обов'язковими для всіх і держава приймає їх для того, щоб вони виконувалися, втілювалися в життя. В Україні діє принцип верховенства права (правового закону). Найвища юридична сила належить Конституції України, норми якої мають пряму дію. Всі інші нормативно-правові акти (включаючи конституцію та закони Автономної Республіки Крим) не повинні суперечити Конституції України. Не може бути різної дії закону в різних регіонах і щодо різних людей в Україні. Законність є невід'ємним елементом демократії, але повна демократія обмежується чинним законодавством. Втіленням законності в реальне життя є правопорядок. Правопорядок базується лише на чинному законодавстві та на свідомості громадян. Особливість правопорядку як специфічної системи суспільних відносин виражається в тому, що складається він тільки на основі правових норм і в силу цього охороняється державою. Із законністю і правопорядком тісно пов'язані такі юридичні категорії, як “суспільний порядок”, “громадський порядок”, “дисципліна”.

     Дійсно, держава визначає норми поведінки  людей, але втілення цих норм, та інших приписів закону залежить лише від свідомості людини⁵.

     Тож, підводячи підсумки, слід зауважити, що:

     1. Методологічною основною дослідження, проведеного під час написання курсової роботи, є сучасне нормативне розуміння права як системи загальнообов’язкових, формально-визначених та забезпечених державою правових норм і принципів, що виступає нормативно-юридичною основою правопорядку. Право та правопорядок розглядаються як відносно самостійні явища правової дійсності, які перебувають у діалектичній єдності, тісно пов’язані одне з одним, проте не ототожнюються.

     2. Найбільш повно зміст категорії  „правопорядок” відтворює її  розуміння як фактичного стану  упорядкованості, урегульованості  та організованості суспільних  відносин, який формується і функціонує  на основі права, виявляється  в правомірній поведінці учасників правопорядку та гарантується й захищається з боку держави.