Взаимосвязь правопорядка и законности

     г) розширення наркобізнесу;

     д) проникнення злочинних формувань до владних структур у різних галузях влади й використання їх для здійснення своїх злочинних цілей ;

     е) здійснення дій представниками злочинного світу, що спрямовані на розвал правоохоронної системи в Україні, і деяки інші.

     На  мою думку із всіх напрямків злочинності корупція набрала найбільшого розквіту. Вона проникнула в усі сфери нашого життя, до неї можна віднести всі вищезгадані напрямки злочинності. Корупція це діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

     Неможливо переоцінити негативний вплив зловживань у державному керуванні. Корупція загрожує верховенству права, порушує соціальну  справедливість, сповільнює економічний розвиток і послабляє конкурентоспроможність країни на міжнародних ринках. Вона підриває моральні основи суспільства й ставить під погрозу стабільність демократичних інститутів. У демократичній системі, що по своєму визначенню залежить від довіри народу, поширення недобропорядочности може виявитися фатальним, адже воно знищує віру в інститути влади. Саме тому боротьба із цим явищем належить до пріоритетних напрямків діяльності влади.

     До  найпоширеніших корупційних діянь  належить хабарництво. За даними статистики, протягом останніх трьох років правоохоронними органами щорічно реєструється близько 3 тисяч фактів хабарництва.  

3. ВИРІШЕННЯ ПРАВОПОРЯДКУ

Для подолання  проблем правопорядку необхідно  вжити такі дії:

1) забезпечити  зваженої й помірної оптимізації чисельності державного апарата, що вже зараз починаэ роботи уряд Миколи Азарова;

2) удосконалити  нормативно правові акти в  сфері державної служби;

3) привести  структури державної служби у  відповідність із рекомендаціями  й стандартами держав - членів Європейського Союзу;

4) провести  реформування системи оплати  праці державних службовців;

5) установити  обов'язок державного служащего  щодо звільнення від посади  у випадку обрання його до  виборного органа державної влади; 

6) впровадження правового інституту ротації кадрів державних службовців і визначення механізму її проведення на відповідних посадах;

7) удосконалити  правовий механізм проведення  атестації державних службовців;

8) розробити  й прийняти Кодекс поводження  державних службовців, що повинен базуватися на положеннях Модельного кодексу Ради Європи, інших міжнародно-правових актів;

9) розробити і прийняти закон про державний фінансовий контроль за декларуванням доходів і їхньою витратою особами, уповноваженими на виконання функцій держави, для забезпечення відкритості й прозорості діяльності цих осіб під час виконання покладених на них обов'язків;

10) прийняти  Адміністративно процедурний кодекс  України, у якому повинні бути  визначені принципи раціоналізації, спрощення, уніфікації, прозорості адміністративних процедур і мінімізації безпосереднього спілкування посадових осіб зі споживачами державних послуг;

11) прийняти  з метою розвитку цивільного  суспільства й формування цивілізованого  підприємницького середовища закону  про доступ до інформації про діяльність органів державної влади, у якому повинен бути визначений перелік інформації, що не може бути віднесена органами державної влади до категорії інформації з обмеженим доступом;

12) розробити типові регламенті роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади з метою забезпечення більше чіткої організації діяльності апарата органів виконавчої влади, підвищення особистої відповідальності працівників за доручену ділянку роботи, посилення боротьби зі зловживанням службовим становищем;

13) створити  єдиний державний банк даних  про особи, які були засуджені  або притягнуті до адміністративної  відповідальності за корупційні  діяння, з метою використання  цієї інформації під час проведення  спеціальної перевірки кандидатів  на посаді державних службовців і працівників, які вже займають такі посади;

14) розробити  й впровадити діверсифициріровану систему суспільного контролю за діяльністю органів виконавчої влади з метою забезпечення прозорості діяльності правоохороних органів і їхніх посадових осіб;

15) уникати  функціональних конфліктів у  діяльності органів виконавчої  влади, у першу чергу щодо  сполучення контрольно-дозвільних  і господарських функцій; 

16) внести  зміни до законодавчих актів, які регулюють ведення господарської діяльності, з метою обмеження сфери застосування дозвільних процедур або забезпечення спрощення й прозорості таких процедур, зокрема  принципу "позитивного адміністративного мовчання" (якщо у встановлений строк державний орган не надає відповідь, питання, порушене у відповідному запиті або клопотанні, уважається вирішеним), а також покладання на органи виконавчої влади здійснення окремих адміністративних процедур (наприклад узгодження певних рішень із іншими органами);

17) вжити  заходів щодо зменшення безпосередніх  контактів громадян і представників юридичних осіб з державними службовцями, зокрема  шляхом впровадження системи електронного документообігу й електронний цифровой підпису;

18) проводити  перевірки законності утворення  організацій (фірм, агентств тощо), діяльність яких пов'язана з виконанням за відповідну плату функцій органів державної влади;

19) створити  єдиний державний банк даних  щодо юридичних осіб (фінансові  установи, суб'єкти підприємницької  діяльності тощо), причетних до  корупції, з метою запобігання їхньої участі у виконанні державних замовлень;

20) прийняти  закону про відшкодування шкоди,  нанесеного фізичній або юридичній  особам незаконними рішеннями,  діями або бездіяльністю органів  державної влади, органів влади  Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень;

21) впровадити  правовий механізм, що забезпечує  передачу державними службовцями  в довірче керування належного  їм майна, з метою недопущення  сполучення публічної й підприємницької діяльності;

22) забезпечити  підвищення рівня правової культури  й правової свідомості державних  службовців.

     У змісті подолання проблеми корупції необхідно вирішити цілий пакет  питань: удосконалення статистичного  моніторингу й звітності про корупцію й пов'язаних з нею правопорушень у всіх сферах державної служби, органах виконавчої влади й судах, що дозволить проводити порівняльний аналіз серед цих відомств. Також необхідно підтримувати зміцнення зв'язків, співробітництва й обміну інформацією між консультативними й робочими органами України й відповідних парламентських комітетів; зосередити можливості правоохоронних органів у сфері боротьби з корупцією, які сьогодні розпилені, оптимізувати їхня діяльність; проводити послідовну роботу зі створення Національного бюро (служби) розслідувань, наділеного повноваженнями й спеціальними з виявляти й розслідувати правопорушення й злочини, пов'язані з корупцією, здійснювати попередження корупції й забезпечувати широке інформування громадськості.

2. СТРУКТУРА ПРАВОПОРЯДКУ

     Елементами  структури правопорядку є:

     1. Правова структура суспільства,  яка отримує правове закріплення,  елементами якої є держава,  державні органи, установи і організації;  недержавні об'єднання, соціальні  групи, громадяни, які є суб'єктами права. Їх особливостями є чітке визначення компетенції, повноважень, функціонального призначення та сфер можливої взаємодії. Учасники правопорядку визначаються конституційно, вони повинні бути офіційно оформленими, мати визначений правовий стан та правовий статус.

     Суб'єкти суспільних відносин визнаються учасниками правопорядку лише державою. Саме вона визначає перелік учасників, їх субординацію; забезпечує правову процедуру взаємозв'язків  між учасниками та обирає правові  методи, форми їх регулювання.

     Правова структура закріпляє фактичну будову суспільства, що забезпечується організаційними  і правовими засобами.

     2. Правові відносини та зв'язки  є найбільш динамічним елементом  правопорядку. Вони характеризуються  послідовністю виникнення, розвитку, зміни, припинення та отримують відображення у нормах процесуального законодавства. До відносин та зв'язків включаються: реалізованість прав та обов'язків, свобода та відповідальність особи, правова обґрунтованість дій суб'єктів та їх гарантованість; законність та справедливість відносин і зв'язків. Правовідносини являють собою систему взаємозв'язків, що характеризуються ієрархічною підпорядкованістю, організованістю та упорядкованістю. Необхідною умовою їх розвитку є послідовність, черговість та етапність.

     3. Атрибутивні елементи правопорядку  виявляються в упорядкуванні  елементів структури. Як правило,  вони закріпляються в розпорядженнях, регламентах, протоколах і визначають  урегульованість учасників та  їх відносин; зв'язки та властивості;  методи впливу на поведінку суб'єктів; процедури виникнення і розвитку елементів. Акти, що регламентують процеси та розвиток, мають юридичну форму, значний ступінь формальності, нормативний характер, ієрархічне підпорядкування, юридичну силу та засновані на вимогах законності.

     Наявність трьохрівневої структури правопорядку забезпечує стійкість та стабільність, що характеризує його як монолітне  утворення.

     Важливим  для характеристики правопорядку є  визначення його змісту. Зміст правопорядку - це система правових та неправових процесів, властивостей та ознак, які визначають його сутність.

2.1. АСПЕКТИ ЗМІСТУ ПРАВОПОРЯДКУ³

     Розрізняють наступні аспекти змісту правопорядку:

     - матеріальний - система реальних (економічних,  політичних, морально-духовних, юридичних) упорядкованих відносин у громадянському суспільстві, з правомірною поведінкою їх учасників - фізичних і юридичних осіб, як результат їх об'єктивної потреби. У матеріальному змісті правопорядку виражається закономірність його виникнення, розвитку і функціонування в процесі взаємозв'язку з економікою, політикою, культурою;

     - юридичний (державно-правовий) - система  реалізованих прав, обов'язків, відповідальності  громадян, тобто результат встановлення законності, впорядкованості та урегульованості правових відносин, правомірної поведінки їх учасників, досягнутий за допомогою правових засобів через виражену в них волю держави;

     - державно-вольовий зміст складають аспекти вияву волі держави та інтересів всіх учасників правопорядку;

     - юридичний зміст правопорядку характеризується ступенем реалізації права і законності; узгодженістю суб'єктивних прав та юридичних обов'язків; стан урегульованості та упорядкованості правових відносин та зв'язків.

     ______________________

     ^3. Матеріали сайту Інтернет www.franko.lviv.ua/faculty/pravo/atg/rozdil_25.doc

     Зміст правовідносин взаємодіє зі структурою правопорядку, виявляючись у кожному  з його елементів.

     Структура правопорядку - це єдність і одночасно  поділ системи громадських відносин, урегульованих правом відповідно до їх галузевого змісту. Будучи реалізованою системою права, правопорядок включає конституційні, фінансові, адміністративні, земельні, сімейні та інші види суспільних відносин, урегульованих нормами відповідних галузей права. У структурному відношенні правопорядок відображає реалізовані елементи системи права.

3. ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ПРАВОПОРЯДКУ  І ЗАКОННОСТІ

     Правопорядок, законність і демократія є взаємозалежними.

     Правопорядок  - це законність у дії, якщо поведінка суб'єктів є правомірною. В ст. 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Законність - засіб встановлення правопорядку. Результатом зміцнення законності є вищий рівень правопорядку⁴.