Тенденції зміни довіри українського населення до інститутів влади

     Цьому сприяло оприлюднення деяких фактів його біографії, а також товариські відносини з Л. Кучмою та В. Путіним, які викликали негативне ставлення  з боку багатьох українців. У період президентських виборів 2004 року частина  виборців перейшла на бік В. Ющенка після першого та другого турів. Причиною цього явища були фальсифікації  з боку представника від партії «Регіонів». Людей вразило жорстоке ставлення до прихильників Віктора Ющенка. Немалу роль на думку виборців зіграло також отруєння кандидата від «Нашої України». Адже досі точно не відомо, хто і де отруїв Віктора Ющенка діоксином саме під час виборів, але найбільші підозри були на Віктора Януковича та його прихильників із Росії, оскільки діоксин, яким був отруєний Віктор Ющенко зберігається лише в Росії.

     Існує думка, що метою отруєння Віктора  Ющенка було не вбивство, а саме зіпсування вигляду обличчя. У будь-якому  випадку, цей факт знизив рейтинг  Віктора Януковича.

     Віктор  Ющенко сприймався прихильниками як людина порядна, та, що досягає мети тяжкою працею, а також піклується про народ і Україну. Основні  прихильники кандидата від блоку  «Наша Україна» -- люди, які підтримують  прагнення України йти європейським шляхом, а бажаючі зблизитися з  Росією – прихильники кандидата  від Партії Регіонів.

     До  президентських виборів 2004 року Україна  була дуже русифікована, що проявлялося  у пресі, на телебаченні, на дорожніх знаках. Цим для передвиборчої  кампанії скористалися обидва кандидати. Віктор Янукович обіцяв зробити російську  мову другою державною, тоді як Віктор Ющенко дав обіцянку українізувати  державу, не використовуючи при цьому  насильницьких методів. Жодна з  цих обіцянок так і не реалізувалася  в повній мірі. Перша не реалізована  взагагалі, а з боку Ющенка деякі  кроки до виконання зроблені.

     Під час опитування виявилося, що Віктора  Ющенка більшість людей вважає не самостійним політиком. Трохи менше  людей вважає, що Віктор Янукович є  зовсім не самостійним. Віктора Ющенка вважають повністю залежним від США, а Віктора Януковича – від  Росії.

     Дуже  суперечливим стало прагнення Віктора  Ющенка до того, щоб Україна вступила до НАТО (Північно-Атлантичного Союзу). Президент вважає, що вступ до НАТО є черговим кроком до співробітництва  з розвиненими країнами Європи, а  в результаті – до вступу в ЄС.

     При цьому, більшість українців, особливо, серед молоді, підтримує вступ  України до ЄС, але не підтримує  вступ до НАТО. Це аргументується, по-перше, тим, що Україна є позаблоковою, нейтральною  державою, завдяки чому знаходиться  в безпеці, а також тим, що вступ  до НАТО означатиме відвернення від  Росії.

     Якщо  українець не бажає, щоб Україна  вступала до НАТО, це означає, що він  не підтримує такий крок Віктора  Ющенка, що в результаті впливає  на його рейтинг. Цим користується опонент  Президента України, Віктор Янукович, який є противником НАТО і представляє  Віктора Ющенка як людину, яка ставить  під загрозу безпеку України. Таким чином рейтинг Віктора  Януковича зростає, а Віктора  Ющенка – знижується.

     У більшості випадків підтримка виборцем Віктора Януковича означає повністю негативне ставлення до Віктора  Ющенка і навпаки. Таким чином, кожен  із політичних діячів може підвищити  свій рейтинг, знизивши рейтинг опонента.

     Судячи  по результатам опитувань, рейтинг  Віктора Ющенка постійно падає, а  Віктора Януковича – зростає. Важливу роль у цьому випадку  відіграє те, що Віктор Ющенко забагато уваги звертає на історію, а Віктор Янукович у цей час працює над  уладнанням проблем сучасності та майбутнього. Однією з невдалих ідей, але вірних з точки зору патріотизму, ідей Віктора  Ющенка було перейменування вулиць, назви  яких присвячені Радянському Союзу. В економічно тяжкі для України  часи зовсім не логічно займатися  такою дорогою справою, котра  не нагодує народ.

     Віктор  Ющенко та Віктор Янукович – політичні  діячі, котрі не можуть плідно співпрацювати. Їх політичні програми суперечать одна одній, тому підвищення рівня іміджу одного з них неодмінно означає  зниження рівня іншого.

     Результати  соціологічних опитувань показують  динаміку зміни рейтингу популярності В. Ющенка та В. Януковича серед населення  України. Рейтинг Віктора Ющенка був на висоті в 2004-2005 роках, коли імідж  Віктора Януковича знижувався, але потім тенденція суттєво змінилася. Все менше людей підтримують Віктора Ющенка, вважаючи його слабким і ненадійним, і все білше підтримують Віктора Януковича, як політика сильного та більш надійного. Колишні прихильники Віктора Ющенка все частіше переходять на бік Віктора Януковича, вважаючи, що нинішній Президент України є розчаруванням.

     Ці  факти пов’язані, перш за все з  покладанням народом на Віктора  Ющенка великих надій і невиконання  Президентом своїх передвиборчих  обіцянок, не залежно від того, зі своєї вини він їх не виконує чи йому хтось заважає.

           2.2 Рівень довіри  до Верховної Ради 

     Результати  проведеного  соціологічного  дослідження компанією «TNS-Ukraine» показують,  що  низький рівень суспільної довіри є притаманним для всіх владних інститутів (як на загальнодержавному, так і на місцевому рівнях) – їм абсолютно або переважно довіряє менше третини українських громадян (при цьому органи  місцевої  влади користуються  вищим рівнем  довіри,  аніж загальнодержавні владні інститути). 

     З-поміж  усіх  владних  інститутів  вітчизняний  парламент  користується  фактично найменшим рівнем суспільної довіри: повністю недовіряють Верховній  Раді України 58,2% респондентів,  в  той  час  як  частка  осіб,  які  повністю  або  переважно  довіряють  парламенту становить  лише  12,1% (повністю  довіряють  своєму  парламенту  всього  2,6%  українців).  За рівнем суспільної недовіри законодавчий орган може конкурувати хіба що з Президентом (на  момент  проведення  дослідження  ним  був  В.Ющенко),  якому  повністю  або  переважно довіряють 14% опитаних і повністю не довіряють 59,4% респондентів.

     Найбільший  рівень  суспільної  недовіри  до  Верховної  Ради  України  –  серед  людей віком від 25 до 39 років. Лише 6,6% респондентів, що репрезентують  цю групу, повністю або переважно довіряють парламенту (в інших вікових групах ця частка є майже вдвічі більшою). [ 24 ]

     Законодавчому  органу  найменше  довіряють  службовці (8,5%),  найбільше –  підприємці (16,1%). Цікавим є те, що на рівень довіри до законодавчого органу практично  не впливає рівень доходів респондентів – парламенту в майже однаковій  мірі не схильні довіряти як люди  з  високими  статками, так  і  ті,  рівень  доходів  яких  є  низьким.  В  регіональному розрізі  найменший  ступінь  довіри  до Верховний  Ради України  спостерігається  на Сході (частка тих, хто повністю або переважно не довіряє парламенту становить 92,6%, в м. Києві (91,1%),  Південному  Заході (90,2%),  в Криму (88,3%).  Частка  тих,  хто повністю  або переважно не  довіряє парламенту  є  найменшою  на  Північному  Заході (63,2%),  Півночі (66,9%). В решті регіонів ця частка коливається від 79,5% (Південь) до 82-83%. При цьому

найменше парламенту довіряють жителі м. Києва (91.1% повної або переважної недовіри) та міст  з населенням від 50 000 до 499 000 жителів (88,3-90,5%). Цікаво, що рівень повної або  переважної недовіри до  законодавчого  органу  в  інших населених  пунктах  є приблизно 

однаковим і  коливається в межах від 76,7% (в  селах) до 82,9% (міста з населенням до 50 000 мешканців). [ 24 ]

     Серед  основних  причин  недовіри  Верховній  Раді  України  респонденти  відзначили наступні:  корумпованість  депутатів (46,8%),  нездатність  депутатів  ухвалювати рішення, що спрямовані на розвиток країни (32,6%), залежність депутатів від інтересів великого бізнесу (31,2%), пріоритет особистих  інтересів депутатів над національними інтересами (27,1%),  злиття  політики  і  бізнесу (26,7%),  непрозорість  діяльності парламенту (21,2%),  некомпетентність  депутатів (17,3%),  низькі  етичні  стандарти (14,4%), залежність депутатів від інших органів влади (12,2%), інші причини (0,9%). [ 24]

     69,9%  українських  громадян  вважають,  що  всі  органи  влади –   як  на загальнодержавному,  так   і  на  місцевому  рівнях  –  працюють  непрозоро   і  закрито. Кількість  тих,  хто  вважає,  що  всі  органи  влади  в  Україні  працюють  прозоро  і  відкрито, становить   лише 4%. За  критерієм найбільшої  непрозорості пальму першості  отримав  глава держави –  його діяльність вважають найбільш  прозорою та відкритою лише 2% українських 

громадян;  друге  місце  посіла  Верховна  Рада  України (2,6%),  третє –  Кабінет  Міністрів України (4,3%). Цікаво, що перше  місце за рівнем прозорості  і  відкритості серед органів влади  посідають органи місцевої влади  – 6,7% респондентів вважають, що саме вони, а не центральні органи державної  влади, є найбільш прозорими та відкритими.

     Багато  експертів  стверджують,  що  запровадження  на  парламентських  виборах пропорційної  виборчої  системи призвело до розриву  зв’язку між народними депутатами  та виборцями. Адже  за цієї  системи на перспективи обрання депутата до парламенту жодним чином не впливає частота відвідування народним обранцем умовного виборчого округу, до якого його „прикріплено” фракцією, кількість проведених зустрічей з виборцями, активність реагування на їхні звернення і скарги. Цю думку підтверджують і результати соціологічного дослідження: лише 17,5% всіх українських громадян знають депутатів, які підтримують зв’язки  з  виборцями  їхніх  сіл,  селищ  та  міст.  Натомість 51,2%  респондентів  взагалі нічого не чули про таких депутатів, а 31,3% прямо стверджують, що таких депутатів немає.

     Найбільш  обізнаними  стосовно  депутатів,  які  підтримують  зв’язки  з  виборцями,  є громадяни віком  від 40 років (понад 19%), найменш обізнаною  – молодь віком до 24 років (10% – 14,1%). Найбільш  активно  депутати  взаємодіють  з  виборцями  північного  регіону  – принаймні 33,9% респондентів знають про депутатів, які підтримують  зв’язки з виборцями.

     До  регіонів,  в  яких  депутати  відносно  активно  комунікують  з  виборцями,  належать  також  південно-східні (28,1%)  та  східні (28%)  області.  Однак  і  в  цих  регіонах  майже  половина респондентів нічого не чули про депутатів, які б підтримували зв’язки з  виборцями (на Сході 

– 52,4%, на Південному Сході – 55,4%, на Півночі України  – 43,1%).

      Найменш активною є комунікація  депутатів  з  виборцями  Криму, Києва,  південних,  південно-західних,  північно-західних областей – в цих регіонах ствердну відповідь на запитання про наявність  депутатів, які  підтримують  зв’язки  з  виборцями  відповідних  сіл,  селищ  та  міст  дали  менше 10% респондентів. [ 24 ] 
 
 
 
 

  2.3Рівень довіри до Кабінету Міністрів 

Таблиця №6 «Рівень довіри до Кабінету Міністрів  України»