Проблема соборності України в ХХ ст.

    8-10 вересня відбувся установчий  з’їзд у Києві. На з’їзд прибуло 1009 делегатів. Головою Руху було обрано Івана Драча. З’їзд затвердив програму і статут НРУ. Головною метою Руху стала побудова в Україні демократичного й гуманного суспільства, відродження української нації, національних традицій народу.

    Всезростаючий авторитет Руху перетворює його наприкінці 1989 р. у серйозну політичну силу. Користуючись підтримкою всезростаючого національного руху, альянс демократичних сил НРУ здобув на виборах до парламенту в березні 1990 р. 27% місць. Це була вражаюча перемога. Успіх Руху в цих виборах дав йому поштовх до прийняття 6 березня 1990 р. ухвали про те, що тепер його головною метою є створення незалежної демократичної України.

    Швидке  зростання національних організацій  змусило компартію України в  умовах втрати авторитету зайняти більш  національну позицію. Дійшло до того, що 3 квітня 1990р. ЦК КПУ закликав до встановлення державного суверенітету УРСР, але в складі Радянського Союзу.

    Тоді  ж під тиском широких кіл громадськості  з Конституції СРСР було вилучено статтю 6-ту про керівну роль КПРС. Це дало формальні підстави для запровадження в країні політичного плюралізму. В Україні 1990р. заявили про себе 16 партій. Щоб протистояти комуністичній більшості представники демократичних партій і організацій  утворили у республіканському парламенті опозиційну структуру – народну   Раду на чолі з академіком І. Юхновським , до складу якої ввійшло 125 депутатів.

    Народна Рада розгорнула активну діяльність, спрямовану на підготовку проекту “Декларації  про державний суверенітет України.”  Цей надзвичайної ваги документ був  прийнятий Верховною Радою 16 липня 1990р.

    Декларація  проголошувала верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади  Республіки у межах її території, недоторканість і  незмінність кордонів, право народу  України на володіння ,  користування і розпорядження  національним багатством , самостійного створення банкової , цінової, фінансової, митної і податкової систем.

    Як  показав подальший розвиток подій, принципи Декларації були несумісні  з “новим” союзним договором.

    В Україні наростала хвиля протестів  проти союзного договору. Верховна Рада УРСР  27 червня 1991р. відклала розгляд договору на вересень. Таким чином, Україна не мала наміру брати участь у призначеній на 20 серпня церемонії підписання Союзного договору.

    Позачергова сесія Верховної Ради  України 24 серпня 1991р. розглянула надзвичайно важливе питання про політичну ситуацію в республіці. Сесія прийняла історичний “Акт про незалежність України”.

    В наступні дні  Президія Верховної  Ради України прийняла постанову  про департизацію державних органів, установ та організацій про власність компартії України та КПРС на території України, а також Указ про припинення діяльності КПУ.

    2 вересня 1991р. був прийнятий   Закон  України “Про правонаступництво  України”. Наголошувалось, що з моменту  проголошення незалежності України   найвищим органом влади є Верховна Рада України в існуючому депутатському складі. Україна підтвердила зобов’язання за міжнародними договорами, укладеними до 24 серпня 1991р.

    На  всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991р. рішення Верховної Ради дістало схвалення – понад 90% голосуючих дали стверджувальну відповідь на питання “Чи підтверджуєте ви Акт проголошення незалежності України?”.Це була рішуча перемога демократичних  сил.

    Одночасно з референдумом  відбулися і  вибори Президента України. На найвищий пост Української держави претендувало 6 кандитатів: В. Гриньов, Л. Кравчук, Л. Лук’яненко, Л. Табурянський, В. Чорновіл, І. Юхновський. За більшістю голосів – 61,59 % перемогу отримав  Л. Кравчук.

    У грудні 1991р. на зустрічі керівників Білорусії, Росії та України в Біловежській Пущі було прийнято рішення про створення СНД та  денонсацію договору 1922 р. 10 грудня 1991р. верховна Рада України ратифікувала Угоду про співдружність незалежних держав (СНД).

    Незалежність  України почала швидко наповнюватися  реальним змістом. На договірній основі з сусідніми державами були усталені її кордони. Верховна Рада ратифікувала основні міжнародні пакти про права людини. Вони стали невід’ємною частиною внутрішнього законодавства України. Закон “Про громадянство України” 8 жовтня 1991 р. в Україні встановив єдине громадянство.

    Першочерговим завданням вищої влади в Україні  постало творення власної армії, дійового інструмента захисту державної  незалежності, територіальній цілісності та суверенітету України.

    Постановою  Верховної Ради України 24 серпня 1991 р. всі військові формування, дислоковані на території республіки були підпорядковані вищому органу влади – у січні 1992 р. створено Міністерство оборони України, сформована республіканська гвардія.

    Як  самостійна держава, Україна з перших днів незалежності намагалася створити свою грошову одиницю. Постановою від 9 вересня 1991 року запроваджувався обіг купонів багаторазового використання.

    В середині 1992 року Україна вийшла з  рубльової зони. Зростання цін на енергоносії привело до інфляції, яка в 1993 році переросла в гіперінфляцію. За 1993 рік купоно-карбованці знецінилися в 103 рази. Такого рівня інфляції на той час не знала жодна країна світу. Жорстка дефляційна політика Національного банку України дала змогу на деякий час приборкати інфляцію. Але непослідовність в проведенні ринкових перетворень тільки посилила економічну кризу. У грудні 1993 року інфляція перевищувала 90%.

    Економічна  криза призвела до гострої політичної кризи. 24 вересня 1993 року Верховна Рада прийняла рішення про призначення на 24 березня 1994 року дострокових виборів парламенту. Одночасно, на 26 червня 1994 року були призначені вибори Президента.

    На  виборах, що проходили у два тури з 27 березня по 10 квітня 1994 року було обрано 338 народних депутатів. Половину всіх місць було віддано політичним партіям. Найбільше місць отримали комуністи — 101, СПУ і СелПУ — здобули відповідно 14 і 18 мандатів, Рух — 20. Інші партії мали від 1 до 9 представників у Верховній Раді.

    Процес  зміни політичної влади в Україні  завершили президентські вибори. На посаду Президента було зареєстровано 7 кандидатів. Головна боротьба розгорнулася між Л. Кравчуком, який набрав у першому турі 37,68% голосів, і Л. Кучмою — 31,25%. У другому турі, який відбувся 10 липня 1994 року, Л. Кучма набрав 52,14% голосів, Л. Кравчук — 45,06%. Таким чином, Леонід Кучма став другим все-народно обраним Президентом України.

    З обранням нового парламенту і Президента боротьба між законодавчою і виконавчою владою посилюється.

    За  чотири роки після проголошення Л. Кучмою курсу на радикальні реформи в українській економіці намітилися певні позитивні  зрушення. В основному вдалося досягти  грошової стабілізації. Здійснено лібералізацію цін, валютного курсу, механізмів зовнішньої торгівлі, малу приватизацію, роздержавлення земель. Запроваджено систему неемісійного, ринкового обслуговування бюджетного дефіциту. Зріс експорт українських товарів.

    Однак економічну кризу подолати не вдалося. Заборгованість по заробітній платі  становить від одного до шести  місяців. Загострилася проблема безробіття. Продовжується спад промислового виробництва. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    ВИСНОВКИ

    Півторатисячолітній шлях державно-правової традиції українського народу позаду. Шлях злетів і падінь, перемог і поразок, досягнень і прикрих помилок. Головне в тому, що навіть періоди розривів в єдиному діалектичному ланцюзі державно-правового розвитку не знищили тяглості українського народу до національної державності. Особливості національного характеру державотворчого процесу прослідковуються в історичних формах правління, виборності органів влади і управління, судочинстві. Ми можемо говорити про наявність таких рис державотворення як пріоритетність колективних засад над індивідуальними, сплетіння запозичених і національних традицій, правовий нігілізм і широку ініціативу судів.

    Розбудова самостійної держави — тривалий і складний процес. Україна настирливо веде пошуки власного історичного шляху. В державному будівництві є і здобутки, і прорахунки. Найбільшим досягненням молодої демократії республіки є прийняття Конституції України. Чималими є здобутки у сфері зовнішніх відносин. Україна стала рівноправним членом світової спільноти. Майже завершено процес реформування державного механізму, але не ліквідовані протиріччя між законодавчою і виконавчою гілками влади. Значні зміни відбулися в судовій системі, в інших правоохоронних органах. Не припиняється кропітка робота з формування законодавства. За роки незалежності Верховна Рада України прийняла близько 600 законів. В умовах відсутності цілісної концепції переходу від тоталітарного до демократичного суспільства багато з них виявилися відірваними від життя. Створення нових законодавчих актів, внесення змін і доповнень до чинного законодавства часто здійснювалося на недостатньому науковому і юридично-технічному рівні…

    … життя триває, будується наша держава, і якою вона буде залежить тільки від нас. 
 

    БІБЛІОГРФІЧНИЙ  СПИСОК:

1. Кульчицький С., Настюк М., Тищик Б. Історія держави і права України – Л.: Либідь, 1996. –  289с.
2. Панюк А., Рожик М. Історія становлення української державності – Л.: Центр Європи, 1995. – 163с.
3. Хрестоматія з історії держави і права України, том 2/за ред. В.Гончаренка – К.: Ін Юре, 1997. – 580с.