Політичні партії

В Україні загальна кількість членів політичних партій напередодні пар-ламентських виборів 1998 р. оцінювалась в 1080 тис. осіб (приблизно 3% дорослого населення країни). Як свідчать дані досліджень, частка членів політичних партій серед громадян України майже не відрізняється від аналогічного показника в деяких країнах із міцними і довголітніми партійними традиціями (Німеччина – 4,2%, Ве¬лика Британія – 3,3%, Нідерланди – 2,8%).

Політичні партії підтримують не тільки їхні члени. Важливим критерієм впливу партій у суспільстві є показник партійної ідентифікації. Він відображає частку виборців, які ідентифікують, ототожнюють себе з тією чи іншою політичною партією. Рівень партійної ідентифікації населення України є ниж-чим, ніж у країнах ліберальної демократії, але не настільки, аби стверджувати, наче громадяни України негативно ставляться до політичних партій.

Для нормального функціонування демократії дуже важливим є право громадян на об'єднання в політичні організації, добровільне членство в полі-тичних партіях. Водночас свобода членства в політичних партіях не є абсо-лютною. Найпоширенішою підставою для її обмеження є належність громадян до певних категорій державного апарату. Можливість і правомірність та¬кого обмеження визнається міжнародними актами про права людини (ст. 22 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 11 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод). Так, у ст.11 Конвенції, яка декларує право на свободу мирних зборів і свободу асоціацій, разом з тим вказується, що «ця стаття не заважає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, які належать до складу збройних сил, поліції і державного управління».

Мета таких обмежень цілком очевидна — запобігти втручанню політичних партій в діяльність важливих державних органів. Особливо це актуально для країн, де нещодавно монопольно домінувала одна партія, а державний апарат був цілковито їй підпорядкований. Ст. 37 Конституції України забороняє створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої і судової влади, виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, на державних підприємствах, у навчальних закладах, а також інших державних установах і організаціях. А ст. 103 містить заборону на обіймання Президента України посад в об'єднаннях громадян, різновидом яких є політичні партії.

Фінансування й організаційна структура партій. Суттєвим чинником олігархизації політичних партій може бути характер фінансування їх діяльності. Діяльність політичних партій, особливо в період виборчих кампаній, потребує значних коштів. Партії намагаються отримувати їх із різних джерел. У зв'язку з цим постійно виникає небезпека політичної корупції, а також залежності партій від великого бізнесу.

З точки зору організаційної структури політичні партії суттєво відрізня-ються між собою. Партії європейських країн, як правило, є централізованішими, мають чітку ієрархічну організацію, сильний керівний центр, єдину програмну лінію і сувору дисципліну. У США, навпаки, Демократична і Республіканська партії мають слабку внутрішню структуру, їм притаманна відсутність жорсткої партійної дисципліни.

Централізація внутрішньої структури політичної партії не означає, що во-на є недемократичною. Централізація сприяє ефективності діяльності партії. Але підвищення рівня централізації партії посилює ризик її олігархизації та бюрократизації.

Організаційна природа політичних партій головним чином залежить від політичного і конституційно-правового середовища, а також від політичної культури, що панує в суспільстві. Розвиток суспільства на принципах ліберальної демократії сприяє демократизації політичних партій і, навпаки, посилення авторитаризму підсилює вождистські тенденції в політичних партіях. Впливають також ідеологічні орієнтації партії та її політичне минуле. В Україні (як, утім, і в багатьох інших країнах) ліві партії значно централізованіші, ніж, скажімо, центристські. Централізованість зазвичай зростає в міру просування від центру до крайніх позицій (як лівих, так і правих).

                                                   Висновок

Певні форми безпосереднього народовладдя також  окремими законами. Так , Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” передбачає такі форми безпосередньої демократії, як місцеві референдуми, загальні збори громадян, місцеві ініціативи, громадські слухання. У процесі роботи було сформульовано уявлення про конституційно – правовий статус політичних партій, визначено функції політичних партій, надано класифікацію політичним партіям держави. Необхідно зауважити, що політичні партії є невід'ємним складовим елементом демократії, заснованої на засадах політичного плюралізму, непорушності прав та свобод людини і громадянина, насамперед — гарантій політичної свободи. Особлива роль політичних партій у політичній системі сучасних економічно розвинених країн приводить до того, що сама сутність цих політичних систем часто визначається зарубіжними політологами як «правління політичних партій або як «партійна демократія». Непересічна роль політичних партій в організації та здійсненні політичної влади передбачає порівняно з іншими видами об'єднань громадян певні особливості правового регулювання їх становища та діяльності.

Функції політичних завдань, політичних партій полягає в тому, щоб перетворити багатоманітність інтересів окремих індивідів, різноманітних соціальних спільностей у їх сукупний політичний інтерес шляхом зведення цих інтересів до єдиного знаменника. В ідеалі мета кожної партії полягає у представництві в політичній системі тих верств населення, інтереси яких вона відображає. Через представництво і політичній сфері різних соціальних спільностей за допомогою партій громадянське суспільство й держава об'єднуються в єдине ціле. Політичні партії, отже, є важливою ланкою, що поєднує громадянське суспільство й державу, сприяючи подоланню або пом'якшенню конфліктів між ними. Завдяки партіям суспільство здійснює контроль над державою, а держава — зворотний зв'язок із суспільством.

                                                 Література :

Нормативні акти:

1.      Конституція України

2.      Закон України « Про вибори народних депутатів України ». 1997 р.

3.      Конституція ФРН 1967 р.

4.      Закон України « Про столицю України» від 07.09.2010р.

5.      Конституція АРК від 27.10.1991р.

1.Чиркін В.Є., Юдин Ю.А. « Порівняльне конституційне право» с.23

2. «Конституційне право зарубіжних країн». За загальною редакцією  В.О Ріяки. Київ 2008 р. с.46

3. Моріс Дюверже « Політичні партії» Переклаз з француз.- М. Академічний проект 2000 538

4. Г. Уоллес « Психологія пізнавальних процесів»

5. Газета « Факти України » від 07.06.2009 р.

6.К. Хессе « Основи конституційного права ФРН » 1981 р. с.146

7. П.Музиченко « Історія держави та права України » Київ 2008 р. с.314

8. «Конституційне право України » За редакцією доктора юридичних наук, професора В.Ф. Погорілка. Київ Наукова думка 1999 р. с.300

9. « Політичні партії та місцеві вибори » Горшков Д.М. 2001 р.

10. Журавський « Становлення політичних партій в українському суспільстві »

  11. Марченко « Порівняльне правознавство »

12. Шемшученко Ю. С. Конституційне право України Академічний курс: Підручник: У. 2т – Т. 2 / За загальною редакцією Ю. С. Шемшученко. – К.: ТОВ „Видавництво, Юридична думка”, 2008 – 800с.

13. Тодика Ю. М., Журавського В. С. Конституційне право України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. Академіка АПрН України доктора юридичних наук професора Ю. М. Тодики доктора юридичних і політичних наук професора В. С. Журавського – К.: Видавничий дім „ Ін. Юре”, 2002 – 544с.

14. Кельман М. Десять засад демократії // Право України – 1996 – №8 – С. 7-10.

15. Кравченко В. В. Конституційне право України: Навчальний Посібник. – Вид. 6-те, виправл. та доповн. – К.: Атака 2007 – 592 с.227

16. Мурашин А. Г. Міжнародне сприяння здійсненню безпосередньої демократії // Право України – 2000 – №8 – С. 6-10.

17. . Паламарчук М. Всеукраїнський референдум у політичній системі України // Право України – 2005 – №5 – С. 42-44.

18. Артемов Г.П.Політична соціологія : Курс лекцій. — С.-Петербург, 2000.

19. Голосов Г.В.Порівняльна політологія: Учебник. — Новосибирск, 1995.

   20. Підгорна В. Медіа-політики в Україні. Модель та практики // Студії політологічного центру «Генеза». — 1997. — №2.

1

[1] Чиркін В.Є, Юдин Ю.А «Порівняльне конституційне право» стр.23.

[2] Підр. Конституційне право зарубіжних країн. Навчальний посібник за загальною редакцією В.О Ріяки. 2-е видання, домовнене і перероблене 2006 р. Розділ 5. стр 46

[3] Конституція Іспанії(1978 р.) Ст. 6

[4] Підр. Конституційне право зарубіжних країн. Навчальний посібник за загальною редакцією В.О Ріяки. 2-е видання, домовнене і перероблене 2006 р. Розділ 5. стр 43

[5] Положення Конституції ФРН 1967 р.

[6] Моріс Дюверже. « Плітичні партії» Переклад з французької – М. Академічний поект, 2000 538.

[7] «Психологія пізнавальних процессів» Г.Уоллес. с.59

[8] Соціальне опитування громадян 2009 рік.  Газета « Факти України».

[9] К. Хессе «Основи Конституційного права ФРГ» 1981 р. стр.146

[10] Закон України « Про столицю України»  07.09.2010 р.

[11] Конституція Автономної Республіки Крим. Від 27.10.1991 р.

[12] «Історія держави та права України» П. Музичеко. Київ 2008 р.стр.314