Політичні партії

Автор: Пользователь скрыл имя, 14 Марта 2012 в 02:27, курсовая работа

Описание работы

Поняття демократії існує вже дві з половиною тисячі років. У
різні часи історії політичної думки цьому терміну давалося неоднозначне
тлумачення. В міру багатовікової зміни й ускладнення політичної картини
і нашарування на неї політичних доктрин, що апелюють до демократії,
остання здобувала самі різні інтерпретації.

Содержание

Вступ……………………………………………………………………….2
І. Політичні партії в юридичній літературі……………….....................4
1.1 Процесс виникнення політичних партій……………………….4
1.2 Функції політичних партій………………………………………11
1.2 Класифікація політичних партій………………………………..14
1.3 Ідеологічні типи політичних партій……………………………..17
ІІ. Безпосередня демократія……………………………………………....19
2.1 Поняття «безпосередня демократія»……………………………19
2.1 Форми демократії…………………………………………………..21
ІІІ. Партійна система України………………………………………………25
3.1 Організаційні засади партійної діяльності та їх вплив на демократію…..28
Висновок………………………………………………………………...31
Список використоної літератури…………………………..32

Работа содержит 1 файл

Документ Microsoft Word.doc

— 178.00 Кб (Скачать)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                               

 

 

 

                           

 

 

 

 

 

 

                                 ІІ.  Безпосередня демократія

                       2.1Поняття « безпосередня демократія»

Безпосередня демократія – це форма безпосереднього волевиявлення всього народу або будь-яких груп населення. Французькі вчені-конституціоналісти А. і Ф. Демішель і М. Пікемаль зазначають, що демократія є безпосередньою, якщо народ править сам, на своїх зібраннях, якщо немає відмінності між правлячими і керованими. Звичайно, проблема полягає тут у з’ясуванні “обсягу” безпосередньої демократії. Так, в окремих випадках народ бере участь разом з його представниками у вирішенні питань законодавчого або конституційного порядку: він може володіти або правом законодавчої ініціативи, або правом вето (в останньому випадку незгода частини населення із законом, прийнятим представниками, вимагає консультації з усім народом з метою з’ясування, чи повинен даний закон набрати чинність). В інших випадках право прийняття ухвали передається народові або частково (всенародний референдум з метою підтвердження того, що було зроблено представниками, цей інститут особливо часто використовується при перегляді конституцій), або у повному обсязі, коли представники зовсім усуваються від участі у з’ясуванні питання, винесеного на референдум.

У Західній Європі процес управління, тобто прийняття ухвал за волею більшості отримав розвиток у відповідній концепції правління більшості. Обгрунтовуючи своє розуміння цієї концепції, вказані вище французькі вчені зазначають, що коли виникає необхідність приймати рішення, то тільки кількість голосів може служити належним критерієм при здійсненні вибору між різними думками.

К. Хессе виділяє декілька форм безпосереднього політичного волевиявлення народу: 1) це парламентські вибори; 2) голосування під час проведення плебісциту або референдуму; 3) за допомогою спеціальних органів (асоціації та політичні партії)[9]. Додамо, що згідно з п. 8 ст. 29 основного закону в ФРН передбачається можливість також і проведення народного опитування та народної ініціативи. Конституція Італії (ч. 2 ст. 71) також передбачає і таку форму безпосередньої демократії, як законодавча ініціатива народу: “народ здійснює законодавчу ініціативу шляхом внесення від імені не менш, ніж п’ятдесяти тисяч виборців законопроекту, складеного у формі статей закону”.

Підсумовуючи сказане, можна зробити таке резюме: 1. Усі форми безпосередньої демократії сприяють активізації політичного життя будь-якої країни. 2. Питома вага і значення кожної з названих форм безпосередньої демократії різні і залежать від багатьох історичних, національних, політичних та інших обставин, які найбільш характерні для кожного суспільства. 3. Найбільш розповсюдженими формами безпосередньої демократії є: вибори, референдуми (плебісцити), народна ініціатива, місцеве самоврядування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                 

                                     

 

                                   2.2. Форми демократії

  Форм демократії можна назвати чимало, але основні з них такі:

1. Участь народу в управлінні державними і суспільними справами (народовладдя) - здійснюється у двох формах: прямій та непрямій:

-   Пряма - представницька, демократія - форма народовладдя, при якій вдала здійснюється через виявлення волі представників народу у виборних | органах (парламенті, органи місцевого самоврядування);

-    Непряма - безпосередня демократія - форма народовладдя, при якій влада здійснюється через безпосереднє виявлення: волі народу чи певних;; соціальних груп (референдум, вибори);

2. Формування та функціонування системи органів держави на основі демократичних принципів законності, гласності, виборності, змінюваності, подай компетенції, їжі запобігають зловживанню службовим становищем і суспільним авторитетом:

3. Юридичне (насамперед конституційне) закріплення системи прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, їх охорона і захист відповідно до міжнародних стандартів.

      Види демократії класифікують за сферами суспільного життя:

-  економічна;

-  соціальна;

-  політична;

-  культурно-духовна та ін.

  За юридичною значущістю прийнятих рішень відрізняють інститути демократії:

Імперативні:

- мають остаточне загальнообов'язкове значення дня державних органів, посадових осіб, громадян;

-  референдум конституційний та законодавчий;

-   вибори;

  Консультативні:

-   мають дорадче, консультативне значення для державних органів, посадових осіб, громадян;

-  референдум консультативний;

-   всенародне обговорення законопроектів;

-   мітинги;

-   анкетування та ін.

Відповідні форми безпосередньої демократії передбачені Законом України «Про столицю України - місто-герой Київ» (ст. 8)[10],Конституцією Автономної Республіки Крим (ст. 6)[11] та рядом інших нормативно-правових актів.

У цілому форми безпосередньої демократії можна умовно поділити на кілька видів:

1) за правовими підставами здійснення безпосередньої демократії у відповідних формах - конституційні і законодавчі; обов’язкові і факультативні;

2) за умовами (місцем і часом проведення): за місцем - на всеукраїнські і місцеві; за часом - на чергові та позачергові; періодичні, разові тощо;

3) за змістом питань, що обговорюються і вирішуються - на конституційні, законодавчі, адміністративно-територіальні, міжнародно-правові тощо;

4) за наслідками здійснення відповідних форм безпосередньої демократії - на дійсні і недійсні. У системі інститутів безпосередньої демократії найважливіше місце належить виборам.

  Особливим інститутом демократії є референдум як один із засобів демократичного управлінні державними справами.

Референдум (дат, - те, що повинно бути повідомленим) — засіб вирішення шляхом голосування кардинальних проблем загальнонаціонального і місцевого значення (прийняття конституції, інших важливих законів або внесення до них змін, а також інших рішень з найважливіших питань). Референдум є одним із важливих інститутів безпосередньої демократ, проводиться з метою забезпечення народовладдя - безпосередньої участі громадян в управлінні державою і місцевими справами.

Неосновні види, а саме це:

Плебісцити - 1) те саме, що й референдум; 2) референдум з важливого питання має доленосний характер для країни; 3) референдум, що не має конституційного і законодавчого характеру; 4) усі форми народного волевиявлення шляхом голосування, у тому числі вибори;

Народна законодавча ініціатива - право певної групи виборців запропонувати проект закону, що підлягає обов’язковому розгляду парламентом;

Народна конституційна ініціатива - право певної групи виборців запропонувати проект змін конституції, що підлягає обов’язковому розгляду у встановленому законом порядку;

Петиція (звернення) - право громадян направляти індивідуальні та колективні послання в органи державної влади, органи місцевого самоврядування, до їх посадових осіб, які повинні дати відповідь на ці звернення;

Мітинг - це збори всіх бажаючих, які проводяться зазвичай під відкритим небом і на яких після  публічних виступів організатори та інші учасники приймають резолюцію з вимогою до влади або закликом до громадян;

Демонстрації - це звичайний рух по вулицях і дорогах мас людей з плакатами і транспарантами, що висловлюють позицію цих людей з певних суспільних питань або вимоги до влади;

Походи - це форма безпосередньої демократії, що передбачає широке пропагування політичних поглядів громадян України  у рухомій формі заздалегідь визначеним маршрутом. Та інші види.

Одже, чинна Конституція України визначає не лише місце безпосередньої демократії в системі демократії, тобто в системі політичної влади народу, але і її суть, зміст і форми.

Таким чином, безпосередньою демократією можна визначити як безпосереднє волевиявлення всього народу або його частини з метою здійснення суспільних функцій шляхом виборів, референдумів або в інших, не заборонених Конституцією і законами, формах.

Основи безпосередньої демократії здебільшого визначається Конституцією та законами України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                  .

 

 

                                         

                                             ІІІ. Партійна система України

 

Політичні партії в Україні вперше виникають на зламі XIX-XX ст. як на території Російської імперії (Наддніпрянська Україна), так і в Австро-Угорщині (Галичина): Українсько-Руська радикальна партія (Львів) заснована в 1890 році; Революційна українська партія (РУП) (Харків) в 1900 році; Українська народна партія в 1902 році; Українська демократична партія в 1904 ; Українська партія соціалістів-революціонерів в 1907 році та ін. Після утвердження радянської влади в Україні багатопартійна система була зруйнована і розпочалася (як і на всій території СРСР) епоха однопартійної системи. В той же час у 20-30-х pp. XX ст. у Галичині, Буковині і Закар¬патті діяло близько 100 політичних партій.

Відродження політичних партій в Україні почалось в період перебудови і було пов'язане з боротьбою проти тоталітаризму, за демократію і незалежність української держави. Головною і наймасовішою політичною силою, яка протистояла монополії КПРС, був Народний Рух України — широке об'єднання політичне активних громадян, які прагнули змін. Саме Народ¬ний Рух і став своєрідною колискою для більшості нових політичних партій України, їх створення почалось ще до проголошення незалежності України: Українська республіканська партія (УРП) заснована у 1990 р.; Українська селянська демократична партія (УСДП) у 1991 р.; Народна партія України (НПУ) у 1991 р.; Соціал-демократична партія України (СДПУ) у 1991 р.; Українська християнсько-демократична партія України (УХДП) у 1991р[12]. Соціалістична партія України (СПУ) у 1991 р. та ін. За 10 років існування незалежної української держави створено і зареєс-тровано міністерством юстиції України більше 100 нових політичних партій. Така кількість партій не є чимось незвичайним. Для молодих демократій це достатньо закономірне явище. Наприклад, в Грузії існує більше 300 політич-них партій, в Росії — близько 300 загальнофедеральних і регіональних пар-тій.

Майже всі нові політичні партії виступали під загальнодемократичними гаслами і разом з Рухом сприяли розповсюдженню демократичних ідей в українському суспільстві, проголошенню та юридичному затвердженню державного суверенітету і незалежності України. Але політичні партії України ще не набули тієї ролі і ознак, які мають партії у країнах розвинутої і стабільної демократії.

Боротьба за позиції у виборчих органах влади. Партіям доводиться завойовувати авторитет у виборців, долаючи негативні стереотипи й недовіру до інституту політичних партій, які склалися ще в радянські часи як у пересічних громадян, так і у представників елітних верств населення. Багатьом політичним партіям України також заважає відсутність розвиненої організаційної інфраструктури, насамперед у регіонах. Але поступово роль політичних партій у виборчому й законодавчому процесі зростає.

Участь у політичному управлінні. Головними завданнями політичних партій України з точки зору їх участі в політичному управлінні є:

- формування політичної більшості, а через це і органів усіх рівнів влади;

- формування конструктивної опозиції.

До складу політичної опозиції відносять партії, що виступають проти політичного курсу Президента України і Кабінету Міністрів.

Ситуація, коли вибори до парламенту (Верховної Ради) не впливають на зміну уряду, певним чином деформує відносини політичної відповідальності уряду перед виборцями і роль політичних партій як механізму такої відповідальності.

Добір політичних лідерів і еліт. Процес формування політичної еліти, до¬бір тих людей, які беруть безпосередню участь у затвердженні та здійсненні політичних рішень, пов'язаних з використанням державної влади або впли¬вом на неї, головним чином здійснюється через вибори і починається з висування та призначення політичними партіями кандидатів для участі у виборах в органи державної влади та місцевого самоврядування.

Закон України «Про вибори народних депутатів України» 1997 р. запровадив, а Закон 2001 р. підтвердив та удосконалив змішану виборчу систему. Внесенням змін до цього закону у 2004 році введено пропорційну систему виборів народних депутатів. Формування списків кандидатів у депутати від політичної партії, виборчого блоку партій здійснюється вищим представницьким керівним органом політичної партії, виборчого блоку партій у визначений ними спосіб.

Слід відзначити, що політичні партії можуть висувати кандидатами не тільки своїх членів, але й позапартійних, особливо, якщо йдеться про відо-мих і авторитетних у суспільстві людей. Це допомагає партіям ефективніше виконувати функцію добору політичної еліти.

Тільки уряд, утворений з партій урядової коаліції може бути і стійким, і представницьким водночас. А партії більшості через нього зможуть виконувати свої передвиборні програми. У такому разі має об'єднатися й політична опозиція), яка отримає шанс боротися за владу на наступних виборах, а у міжвиборчий період — критикувати політичний курс правлячої коаліції, уряду та виробляти альтернативний курс.

Ще однією проблемою молодої багатопартійності в Україні є нечисленність членів партій та слабке виконання ними соціалізуючих функцій стосовно всіх громадян. Безпосередньо через політичні партії до політики залучається відносно незначна частина українських громадян, але така ситуація типовою для багатьох країн.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.1 Організаційні засади партійної діяльності та їх вплив на демократію

Соціальна база і впливовість партій. Якщо розглядати ступінь впливу політичних партій у суспільстві, то одним з важливих критеріїв є кількість прихильників партії. Але кого вважати прихильниками політичних партій — тільки їхніх членів, чи й тих, хто за них голосує. Річ у тому, що досить багато партій (за даними К. Джанди — 20% від загальної кількості існуючих у світі) взагалі не практикують формальної процедури прийому в партію. У США, наприклад, членами партії вважають тих, хто голосує за її кандидатів на виборах. До складу Лейбористської партії Великої Британії в якості колективних членів входять профспілки.

Информация о работе Політичні партії