Політичні лідери як суб’єкти політичного процесу. Яким я уявляю собі образ ідеального політичного лідера

    Роль  лідерів є особливо значною в переломні періоди розвитку, коли від них вимагається швидке прийняття рішень, здатність правильно зрозуміти конкретні завдання. Дуже поширеною є думка, що «сильний лідер» може вирішити всі проблеми. Справді, на якомусь етапі жорсткий, вимогливий лідер може підвищити ефективність управління групою, партією або державою. Проте цей період триватиме порівняно недовго: основне завдання лідера — збуджувати активність, заохочувати всіх членів партії або уряду до ефективної праці [16].

    Аналізуючи існуючі в різних теоріях типи політичного лідерства, відмінності в їх характеристиці, слід поставити питання про критерії оцінки провідника: як вирізнити його із строкатої юрби політичних діячів різних рівнів і рангів? Більшість сучасних дослідників зосереджується на трьох критеріях: наявність власної, зрозумілої для всіх політичної програми, яка відповідає інтересам більшості суспільства; особистісні якості (воля, цілеспрямованість, наполегливість), глибокі знання, що дають змогу реалізувати свою програму; популярність, здатність завоювати настрої мас, уміння створити ефективну систему політичного керівництва [11, c. 80].

    Названі критерії є водночас функціями політичного лідера у найзагальнішому їх вираженні. Найважливішими з них є такі:

    1. Інтеграція суспільства, громадян, об'єднання мас довкола спільних завдань і цінностей. Прикладом практичного втілення цієї функції може бути політична біографія Віллі Брандта. Йому в усі періоди діяльності на різних постах вдавалось об'єднати маси у боротьбі з неонацизмом, навколо соціал-демократичних ідей. Завдяки прагматизму, вродженій доброзичливості, стійкості своїх переконань, наполегливій праці він зміг підняти на небачений рівень авторитет європейської соціал-демократії і досягти найвищих посад як у партійній, так і в державній діяльності.

    2. Пошук і прийняття оптимальних політичних рішень. Скажімо, Маргарет Тетчер свою третю перемогу на виборах забезпечила, блискуче розпочавши передвиборну кампанію (всупереч усім уявленням про те, як мусить діяти британський прем'єр-міністр) у Кремлі, де, зустрівшись віч-на-віч з Михайлом Горбачовим, вийшла переможцем у протиборстві двох інтелектів.

    3. Захист мас від беззаконня, самоправства бюрократів, підтримка громадського порядку. Як засвідчує історія, віра в «доброго царя», «батька народу», який прийде і наведе в країні «порядок», є досить стійким стереотипом масової свідомості не лише країн з низькою політичною культурою, а й держав з віковими демократичними традиціями. Цим пояснюється поява в політиці таких феноменів, як «вождь» і «вожак», які дещо відрізняються від поняття «лідер» у його демократичному розумінні. Вождями називають авторитетних політиків, які вміють повести за собою широкі партійні й народні маси. Причини появи таких вождів, як Гітлер, Муссоліні, пов'язані з недостатнім рівнем політичної свободи в суспільстві, відсутністю багатопартійності, можливостей для політичної та інтелектуальної конкуренції. Вожаком вважають того, хто вміє враховувати й адекватно виражати миттєві запити та інтереси певного соціального прошарку, а най частіше натовпу. Однак «соціальний арбітраж і патронаж», як іще називають у політології цю функцію, властивий не лише на званим категоріям лідерів. В умовах демократичного правління поряд з дійсним захистом народу і підтримкою законності, що сприймається масами найчастіше як належне і не завжди приносить успіх політичним лідерам, останні змушені активно використовувати, особливо під час виборних кампаній, елементи популізму.

    4. Налагодження системи постійного зв'язку з масами, запобігання відчуженню громадян від політичного керівництва. У зв'язку з цією функцією наведемо характерний історичний факт. У середині XVIII ст. вперше в історії політичного життя Великої Британії (та й Європи в цілому) місцеві газети насмілилися надрукувати репортажі про парламентські сесії, розкривши деякі подробиці політичної «кухні». За порушення існуючих політичних традицій та режиму секретності державної інформації журналістів примусили прийти до парламенту, стати на коліна й вибачитися за розголошення урядових таємниць. Нині ж ситуація кардинально змінилася. Засоби масової інформації, яких недаремно вважають четвертою владою, самі можуть поставити на коліна політичного діяча найвищого рангу. В демократичному суспільстві вони створюють лідерам широкі можливості для безпосереднього спілкування з народом, налагодження зворотного зв'язку з масами.

    5. Ініціювання оновлення, генерування оптимізму й соціальної енергії, мобілізація мас на реалізацію політичних цілей. Характерним щодо реалізації названої функції у політичній діяльності Маргарет Тетчер є вислів американського журналіста Кріса Огдена: «Вона влаштувала славній бабусі Англії грандіозний струс, якого та потребувала. Вона відкрила англійцям нові альтернативи. У тому числі й психологічно дискомфортне розуміння, що найсерйозніші перешкоди до успіху — в них самих. Вона відродила національну гордість і вказала шлях до процвітання — чимале досягнення в країні, яка довго вважала створення багатства чимось не в міру матеріалістичним, надто несмачним, надто американським».

    6. Легітимація суспільно-політичного устрою. На думку політолога Івана Ільїна, названа функція є однією з аксіом у здійсненні державної влади. Вона означає, що державна влада поза правовим повноваженням не може належати нікому.

    Діяльність  політичних лідерів підтверджує одну з неминущих істин: політика не може бути загальнодоступною справою, її найстрашніший ворог — некомпетентність, особливо войовнича. Адже саме вона панує у царині політики тоді, коли від політичного успіху окремої особи залежить доля народу України, за плечима якого суцільна трагедія політичних невдач у історичній ретроспективі. Звідси випливають такі найважливіші уроки для політичних лідерів [12].

    Отже, стає зрозуміло, що тип моделі політичного  лідерства суттєво впливає на політичне життя суспільства й водночас є однією з визначальних характеристик політичної культури та чинником впливу на формування останньої. Соціальна значущість політичного лідерства залежить від рівня політичної культури й активності мас суспільства.  

2. Яким я уявляю  собі образ ідеального політичного лідера

    Перш  ніж, описати образ ідеального лідера, є необхідним визначити його сутність. На мою думку, політичний лiдер -  це авторитетний член організації або партії, особливий вплив якого дає йому змогу відігравати істотну роль у політичних процесах, ситуаціях і який здатний впливати на інших з метою інтеграції спільної діяльності, що спрямована на задоволення інтересів даного суспільства.

    Рисами характеру, якими зобов’язаний мати лідер:

• здатність передбачення;
• уміння привертати до себе увагу;
• велика працездатність;
• висока аналітичність розуму;
• компетентність;
• яскраво виявлена схильність до суспільної та державної діяльності;
• міцність принципів і переконань за здатності до сприйняття альтернатив і пошуку нового;
• уміння переконувати і вести за собою людей;
• оптимізм;
• почуття гумору;
• такт;
• увага до людини тощо.

    Для них повинна бути характерна незначна проникливість, оскільки занадто глибокі знання породжують сумніви та бездіяльність. Лідер повинен мати глибокий розум та більший інтелект, ніж члени його групи, бути найспритнішим, безпринципним, який вміє добре пристосовуватися до обставин. 
 

    Метою політичного лідера повинно бути суспільне благо. Політичний лідер будь-якого рангу завжди мусить пам'ятати, заради чого і кого він прийшов у політику. Тільки за цієї умови він залишиться на висоті свого покликання. Відчуваючи свою правоту, політик навіть перед загрозою поразки на виборах не має права відступатися від власних попередньо проголошених програмних положень.

    Лідер зобов'язаний адекватно відображати інтереси широких мас. Політику завжди чекає небезпека абсолютної і часто невиправданої ідентифікації своїх уявлень та потреб з інтересами мас.

    Політичний  лідер повинен завжди зберігати у своїх діях і помислах презумпцію доброї волі опонентів. Останніх, як відомо, не можна полюбити. Та політичному лідерові не пристало дошукуватися їхніх «таємних задумів», слід хоча б подумки примусити себе зберігати презумпцію невинності щодо політичних противників.

    Політичний  лідер повинен розумно зважувати всі «за» і «проти», перш ніж йти на компроміс. За всієї необхідності компромісів у політиці та їхньої користі для політичного діяча вони можуть стати згубними, якщо політик заради миттєвого успіху легко поступається принципами демократії, громадянською позицією, своїми переконаннями.

    Не  менш важливим є те, що запорукою успіху політичного лідера має бути інноваційність і конструктивність у діяльності. Постійне продукування нових ідей, новаторське осмислення настроїв і запитів населення сприяє авторитету лідера. Не менш важлива конструктивність його політичних ідей та програм. Усі відомі політичні діячі увійшли в історію саме завдяки цілісності й позитивному характеру своїх програм. Отже, їхня діяльність на відміну від «професійних» опозиціонерів має позначатися лише знаком «плюс».

    Обличчям  ідеального образу політичного лідера є його мова — показник його інтелектуального рівня і спроможності у політиці. Відомий іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гассет писав: «Коли людям неясно, що саме вони збираються сказати, вони не змовкають, а, навпаки, висловлюють свої почуття в найвищому ступені, тобто — кричать. А крик — звукова преамбула агресії, війни, кровопролиття».

    Отже, однією із складових успіху політичного  лідера є мистецтво говорити й  особливо уміння вести публічні диспути, дискусії, зберігаючи при цьому спокій і рівновагу. До того ж «людина просто зобов'язана говорити правильно». Ці слова належать Маргарет Тетчер, чия мова завжди відповідала загальноприйнятим правилам і граматичним канонам. Та й не лише це мала на увазі англійська «королева політики». Мова, якщо це стосується діяльності політичного лідера, має повністю відповідати тій, якою говорять головні учасники політичного життя.

    «Меч» політичного лідера має бути гостріший за лихослів'я. На шляху будь-якого політичного лідера неодмінно зустрічаються не лише доброзичливі люди, а й ті, хто весь час намагається чутками, наклепами, розповсюдженням анекдотів тощо дискредитувати його особу і практичну діяльність. Ніколи не слід ображатися на критику, а конкретними справами розвінчувати всілякі спроби дискредитації діяльності лідера. Підсумком аналізу діяльності політичного лідера можуть бути слова І. Ільїна: «Політика вимагає відбору кращих людей — далекоглядних, відповідальних, здатних до служіння, талановитих організаторів, досвідчених консолідаторів. Кожна держава покликана до відбору кращих людей. Народ, якому такий відбір не вдається, йде назустріч розбрату й лиху. Тому все те, що ускладнює, фальсифікує або підриває політично-предметний відбір кращих людей, шкодить державі й губить її: будь-яка владолюбна конспірація, всілякі честолюбно-партійні інтриги, продажність, політичне кумівство, будь-яка сімейна протекція, заохочення державно нездатних елементів до голосування, усяке приховування, партійне, племінне й ідейне висунення непридатних елементів... Хто бажає істинного політичного успіху, той мусить проводити усіма силами предметний відбір кращих людей».

    Поєднання всіх цих рис і складає образ  ідеального політичного лідера. 
 

ВИСНОВКИ

    На  мою думку, на сьогодні політичне лідерство є невід'ємною гранню владних вертикалей і одночасно могутнім суб'єктивним джерелом політичних процесів, тому воно завжди привертало і привертає до себе пильну увагу дослідників. Таким чином, проблема політичного лідерства є, у свою чергу, однією з центральних проблем сучасної політичної науки. Ключовим питанням вивчення політичного лідерства як суспільного явища можна визнати розуміння сутності, механізмів, умов і чинників того, що спонукає або примушує людей визнавати в одній людині лідера, а іншому – відмовляти в праві на таке визнання.

    Для сучасного українського суспільства  інтерес до вивчення позначеної проблеми обумовлений не тільки унікальністю історичних і соціокультурних умов розвитку країни, але і своєрідністю національного портрета політичного лідера, специфікою його взаємин з іншими суб'єктами політичного процесу.

    Однією  з найважливіших політичних проблем  сучасного суспільства є проблема формування політичного лідерства. Сьогодні в суспільстві, як ніколи, висока потреба в політичному лідері, здатному швидко і чітко реагувати на проблеми, що постають перед суспільством, і головне, здатному знаходити ефективні шляхи вирішення позначених проблем.

    Сьогодні  панує розуміння важливості кожного  суб'єкта суспільних відносин відповідно до відведеної йому ролі. Політичне лідерство, таким чином, займає в сучасних умовах особливе положення у зв'язку з тим, що воно значуще впливає на хід політичних подій.

    Соціальна, економічна і політична модернізація суспільних відносин, трансформаційні процеси, що відбуваються в сучасному суспільстві, породжують широке коло проблем, що вимагають теоретичного осмислення і практичного вирішення. Так, сьогодні існує об'єктивна необхідність системного описання тенденцій формування інституту політичного лідерства, яке може послужити основою для кардинального підвищення ефективності діяльності сучасних політичних лідерів. 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Траверсе О. О. Політичне лідерство і політичне керівництво в Україні як проблема історичної політології // Наукові записки /Зб. – Вип. 25. – К.: ІПіЕНД, 2004. – С. 253;

2. Траверсе О. О. Лідерство і еліти у процесі становлення української політичної нації // Еліти і цивілізаційні процеси формування націй: Зб. ст. – К.: ТОВ УВПК «ЕксОб», 2006. – С. 368.