Теорія як форма наукового пізнання

Усі форми та засоби наукового пізнання – ідея, проблема, гіпотеза, концепція, теорія – взаємопов'язані й взаємозумовлюють одна одну. 
Залежно від характеру об'єктів пізнання, методів і засобів їх вивчення, особливостей проблем, що вирішуються, в сучасному науковому пізнанні виокремлюють три основних види теоретичних досліджень:

● фундаментальні дослідження, що спрямовані на пошук принципово нових ідей, шляхів і методів пізнання, розв'язання яких потребує глибокого аналізу розроблюваних теорій, законів, гіпотез та критичного вивчення пізнавальних можливостей, методів і засобів наукового пізнання, якими користується дослідник.

● дослідження, в яких вчений має справу з уже сформульованими проблемами, коли належить критично вивчити запропоновані рішення, перевірити визнані наукою закони, теорії, гіпотези. Важливою метою цієї діяльності є розмежування перевірених та гіпотетичних знань.

● прикладні теорії, спрямовані на практичне використання сформульованих законів і теорій, пошук методів практичного застосування нових і вже відомих джерел енергії, способів створення нових засобів праці та пізнання. Як і інші, ці теорії також ведуть до наукових відкриттів [1, 32].

 

 

Розділ 2. Суть та ознаки теорії

 

Важливо глибоко розуміти, що вихідним пунктом сучасної науки  служать не факти самі по собі, а теоретичні схеми, концептуальні каркаси дійсності, тобто різного роду постулати, концептуальні моделі, аксіоми, принципи та ін. Кожен крок експерименту становить дію, що планується і спрямовується теорією.

Теоретичний рівень пізнання характеризується домінуванням понять, теорій, законів, принципів, наукових узагальнень і висновків. Теоретичне пізнання відображає предмети, властивості і відносини з боку універсальних внутрішніх, істотних зв'язків і закономірностей, що осягнуті раціональною обробкою емпіричних даних. Відбувається така обробка на основі форм мислення: поняття, судження, умовиводу, закону, категорії та ін. Головна мета теоретичного пізнання – збагнення об'єктивної істини, вільної від спотворення і суб'єктивності, пояснення і інтерпретація емпіричних фактів. Теорія оперує ідеалізованими об'єктами (ідеальний газ, абсолютно тверде тіло, ідеальний тип, матеріальна точка та ін.), тому теорія користується аксіоматичним методом, гіпотетико-дедуктивним, системно-структурним, структурно-функціональним аналізом, еволюційним, редукціоністським, методом підіймання від абстрактного до конкретного. Теоретичне дослідження шукає ствердження правильності результатів в емпірії. Дослід, експеримент завжди теоретично навантажений, теорія потребує емпіричної інтерпретації [4, 48].

Під теорією розуміють  систему знань, що описує і пояснює  сукупність явищ деякої області дійсності  і зводить відкриті в цій області  закони до єдиного об'єднуючого початку.

Побудова теорії спирається, на результати, отримані на емпіричному рівні дослідження. В теорії ці результати упорядковуються, приводяться в струнку систему, об'єднану загальною ідеєю, уточнюються на основі абстракцій, ідеалізацій, принципів, що вводяться в теорію.

До знов створюваної  теорії ставиться ряд важливих вимог:

1. Наукова теорія повинна бути адекватна об'єкту ,що описується, що дозволяє в певних межах замінити експериментальні дослідження теоретичними дослідами.

2. Теорія повинна відповідати вимозі повноти опису деякої області дійсності, тобто все багатство дослідних даних в цій області повинно бути описане в термінах вхідного базису теорії, за допомогою її основних принципів, понять, абстракції, ідеалізації, аксіом і т. д.

3. Повинні бути пояснені взаємозв'язки між різноманітними компонентами в рамках самої теорії, повинні існувати зв'язки між різноманітними положеннями теорії, що забезпечують перехід від одних тверджень до інших.

4. Повинна виконуватися вимога внутрішньої непротирічності теорії і відповідність її дослідним даним. В протилежному випадку теорія повинна бути вдосконалена або навіть відкинута [2,43].

Теорії, що задовольняють  викладеним вимогам можуть розрізнятися за рядом якостей, основними з  яких є евристичність, коструктивність і простота.

Евристичність теорії відбиває її передвіщувані і пояснюючі можливості. Вона є вагомим аргументом на користь істинності теорії. Причому, особливе значення в цьому плані має математичний апарат теорії, що дозволяє не тільки робити точні кількісні пророцтва, але і відкривати нові явища, що вже траплялися в фізиці неодноразово.

Конструктивність теорії полягає в простій перевірюваності, що вчиняється за певними правилами  її основних положень, принципів, законів.

Простота теорії досягається  шляхом введення узагальнених законів, "скорочення" і "ущільнення" інформації за допомогою визначення скорочень. Слід мати на увазі, що можна оцінювати теорію не тільки з точки зору статичної, але і динамічної простоти: перевага віддається тій теорії, що може бути уточнена і розповсюджена на більш простору безліч фактів шляхом незначних уточнень і переробок, тобто є більш простою в своїй динаміці, русі. В принципі в результаті цих “скорочень” і “ущільнень” одержується дуже проста теорія, але дуже непоказова (прикладом можуть слугувати довідники минулих років і ті, що випускаються зараз). Для сприйняття такої теорії, яка "упакована", потрібні фахівці, а це в більшості випадків неможливо [5, 21].

В розвитку теорії можуть бути виділені два відносно самостійних  етапи: еволюційний, коли теорія зберігає свою якісну визначеність, і революційний, коли здійснюється ломка її основних вхідних початків, компонентів, математичного апарату і методології. По суті таким стрибком в розвитку теорії є створення нової теорії. Здійснюється воно тоді, коли можливості старої теорії вичерпані.

В процесі розвитку теорії як на першому, так і на другому етапі надто істотну роль грає узагальнення.

Існують різноманітні засоби узагальнення теорій. Найважливішими з них є:

1. Узагальнення, основане на застосуванні абстракції ототожнення, коли теорія, розвинена для області явищ А екстраполюється в область Б, що може бути ототожнена з областю А.

2. Узагальнення шляхом об'єднання декількох теорій в одну в результаті виявлення загальних і фундаментальних закономірностей, що має силу в розглядуваних кожною теорією областях. Так, Максвелл узагальнив в єдиній теорії електро-магнітного поля вчення про електрику і магнітизм.

3. Узагальнення шляхом усунення зі складу базису теорії тієї або іншої аксіом.

4. Узагальнення з граничним переходом, коли вводяться нові характеристичні параметри по відношенню до предметів колишньої області, виявляються нові властивості і відношення об'єктів в межах колишньої області. Таким шляхом були створені релятивістська і квантова механіка як узагальнення механіки класичної.

Узагальнення дозволяє не тільки розкрити внутрішні взаємозв'язки між законами, але також пояснити багато фактів, виявити кордони придатності теорії, ущільнити укладену в теоріях інформацію і підвищити їх евристичність [3, 27].

 Теорія – найбільш розвинута форма наукового знання, яка дає цілісне, системне, достовірне відображення закономірних і суттєвих зв’язків певної області дійсності.

 

Висновки

 У найзагальнішому вигляді відмінність між емпіричним і теоретичним рівнями наукового пізнання можна окреслити так: у першому з них предмет дослідження становлять явища та зв'язки між ними, тоді як предметом теорії є сутність у чистому її прояві (тому й необхідний вищий ступінь логічного узагальнення множини явищ та абстрагування найсуттєвіших їх властивостей). Об'єкти вивчення в обох випадках можуть бути тими самими, але бачення цих об'єктів – принципово різне за своєю природою та глибиною. На цьому прикладі добре видно відмінність між об'єктом наукового дослідження та його предметом: перший є певним феноменом реальності, другий – цим же феноменом у сукупності з кутом зору, під яким його розглядає вчений (ось звідки береться специфічне бачення). Теорія далеко не в останню чергу відрізняється від емпіричного рівня пізнання тим, що розглядає відповідні об'єкти у певному раціоналізованому контексті; саме він і становить особливий теоретичний світ.

        Усі теорії складаються з певної сукупності логічно пов'язаних між собою думок, положень. Окреме положення теорії, в якому втілена самостійна (принаймні, відносно самостійна) та важлива за своїм змістом думка, теж може розглядатися як своєрідна, підпорядкована форма наукового знання.

Теорія іманентно  пов'язана з відкриттям та формулюванням законів науки, прокладає шлях до них. Зміст закону є об'єктивним, адже він виражає необхідне, суттєве, стійке, повторюване відношення між певними явищами дійсності. Від змісту закону (який належить самій реальності) слід відрізняти його форму в науці як певне відображення об'єктивного змісту, результат формулювання його мовою науки певної доби, певного рівня наближення до реальності. Наукова форма закону на відміну від його онтологічного змісту має логіко-гносеологічний та методологічний статус, і тому може вважатися особливою формою саме наукового знання (обов'язково з припущенням релятивності цієї форми).

Спиок використаної літератури:

1. Будко В. В. Философия науки: Учебное пособие. – Харьков: Консум, 2005. – 268 с.

2. Грязнов Б.С., Дынин Б.С., Никитин Е.П. Теория и ее объект. – М., 1973. – 238 с.
3. Семенюк Е. П., Мельник В. П. Філософія сучасної науки і техніки. – Львів: Світ, 2006. – 152 с.
4. Степин В.С., Горохов В.Г., Розов М.А. Философия науки и техники. – М.: «Гардарика», 1996. – 409 с.
5. Чуйко В. Чотири методології філософії науки: особливості та сфери застосування // Філософська думка. – 2000. – № 1. – С. 3–26.
6. Шашкова Л.О. Гуманітарне пізнання: єдність історії та методології // Філософські проблеми гуманітарних наук. – 2005. – № 4. – С. 68.