Прислів"я, як форма антитези

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ДОНБАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ГОРЛІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ ІНОЗЕМНИХ МОВ

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

на  тему: «Прислів"я, як форма антитези»

 

 

 

Студентки ______групи

_____________________________

_____________________________

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Горлівка 2013

 

Зміст

 

 

 

Прислів‘я та приказки як окрема форма антитези

 

Антитеза (грец. άντίθεσιζ -протиставлення) - це стилістична фігура, яка утворюється зіставленням слів або словосполучень, протилежних за своїм змістом. Наприклад: «Думав, доля зустрінеться - спіткалося горе» (Т. Шевченко).

Антитеза часто зустрічається  в  та приказках, афоризмах: «Ситий голодного  не розуміє», «Багатство дме, а бідність вдвоє гне». Антитеза використовується для описів, характеристики предметів, часто іронічної або сатиричної. Наприклад: Всякий, хто вище, то нижчого гне, -Дужий безсильного давить і жме, Бідний багатого певний слуга, Корчиться, гнеться пред ним, як дуга. (І. Котляревський)

Прислів'я та приказки-один з найдавніших жанрів усної народної творчості. Протягом багатьох століть вони виявляли здатність народу відбирати й осмислювати найхарактерніші, найтиповіші сторони явищ природи, праці, побуту, родинного й суспільного життя і в результаті ставали конденсатором багатовікового життєвого досвіду, взаємин людей між собою, між класами, між людиною та навколишньою дійсністю.

Приказка-вислів, спосіб вираження, але без притчі, без судження, висновку, вживання; це одна перша половина прислів'я. Приказка замінює лише пряме мовлення переносним, говорить не до кінця, інколи й не називає речі, але умовно, повністю чітко натякає.

Прислів'я-короткий образний та влучний народний вислів про різноманітні явища життя, що містить, як правило, узагальнюючий смисл. Для прислів'я характерно, на відміну від приказки, повне вираження думки та наявність висновку.

Прислів'я-коротенька притча; це-роздум, вирок, повчання, висловлене під чеканом народності. Прислів'я -обиняк, із додатком до справи, зрозумілий та прийнятий усіма. Повне прислів'я складається з двох частин: з картини, загального судження та з додатку, тлумачення, повчання; нерідко, все ж, друга частина опускається, надається кмітливості слухача, і тоді прислів'я майже не відрізнити від приказки.

При такому понятті про прислів'я ми повинні погодитися, що вона не створюється, а змушується силою обставин, як крик чи окрик, який мимовільно зірвався з душі; це вислови, що збиті докупи, в один вигук. Збірник прислів' їв-зведення народної мудрості, стони, плач та радість, горе та втіха, колір народного розуму, життєва народна правда, своєрідне міркування, яке не підлягає суду.

Прислів'я поділяються на давні та нові, на загальні та окремі, загальні ж та місцеві, історичні, політичні, юридичні та ін.

Виникнувши на зорі зародження мови й культури, прислів'я і приказки стали невід‘ємною частиною народного побуту, його словесності.

Джерелами прислів'їв було реальне життя і побут людей, творчість масс-уривки пісень, легенд, переказів, анекдотів, літературні та філософські афоризми, вірування в прикмети, що виникли на основі спостережень над силами природи.

Джерела, що живлять прислів'я, постійно розширюються. Жанр поступово збагачувався афористичними уламками народних казок, притч, анекдотів, оповідань, легенд, загадок, пісень. Стали посилено живити прислів'я писемні художні твори та філософські трактати, де істини часто висловлювались у формі афоризмів. Але найчастіше прислів'я зароджувалися в усному спілкуванні певного середовища, відображаючи спочатку якісь конкретні події, сфери людської поведінки, риси характеру, стосунки.

І.Франко називав прислів'я та приказки «багатим і важним скарбом ... у скарбниці ... мови ..., її коштовними перлинами», а М.Рильський порівнював народне слово з дорогоцінним алмазом, який слід доглядати, шліфувати, щоб дедалі більше граней у ньому переливалось і виблискувало, відбиваючи все незрівнянне багатство наших днів.

Прислів'я та приказки-різновиди жанру паремій. Вони мають багато спільного. Проте більшість пареміографів прислів'ями вважає самостійні судження із замкнутою формою кліше, що являють собою художні твори з прямими або переносними значеннями, інтонаційно й граматично оформлені як прості або складні речення. Вони у стиснутій формі підводять дуже точно підсумки спостережень над групами подій або явищ, відзначаючи в них характерне й особливе, даючи узагальнений висновок. Прислів‘я можуть характеризувати світ природи, людську працю [2, c. 51].

 

Ідейно-тематичні групи прислів'їв та приказок

 

Прислів'я, що склалися в минулому, відображають класові стосунки у феодальному і капіталістичному суспільстві, соціальну нерівність («Мужик землю засіває, а пан хліб поїдає», «Гроші йдуть до багатого, а злидні -до бідного»). Прислів'я про бідність і багатство охоплюють дуже велику тематичну групу. Прості люди у прислів'ях виступають носіями чесності й справедливості. Кривду ж творять багатії, пани, чиновники, судді («Доки багатий стухне, то бідний з голоду спухне», «Юристи на руку нечисті»). У різких контрастах змальовується життя трудящих і експлуататорів. У багатьох приказках виступають персоніфіковані образи правди, кривди, злиднів, горя, біди («Правда в постолах, а кривда в чоботях», «У бідного біда скаче, а дитина їсти плаче»), часто вживається народна символіка й алегорія: роса - сльози («Доки сонце зійде, роса очі виїсть»), іржа - горе, туга («Іржа їсть залізо, а горе - серце») та ін.

Найдавнішими  за походженням є прислів'я про  природу, її явища, рослинний і тваринний  світ.

З давніх-давен  слов'яни любили й шанували землю, вірили в її силу і щедрість. Набутий народом досвід закріпився в приказках-порадах, як доглядати землю, удобрювати її. Народ здавна помітив, що врожай залежить від сніжної зими та теплих весняних дощів («Багато снігу - багато хліба», «Два дощики в маю - певно бути врожаю»). Більшість прислів'їв про природу вийшла за межі своїх семантичних полів і зараз вживається з переносним значенням. Так, вода стала мірилом людського життя («Літа пливуть, як вода»), чиста вода уособлює чесність, правдивість («На чистій воді не жаль і утонути» — за щось добре можна й постраждати), каламутна — нечесність, крутійство («В мутній воді рибу ловить»). Сонце стало символом щастя, свободи, надій на краще життя («Після дощу і сонце засяє» «Блисне сонце і в наше віконце»). За небесними світилами у фольклорі закріпились символічні ознаки людських істот (зоря - дівчина, місяць - парубок та ін.).

Прислів'я про  пори року - енциклопедія хліборобського життя. Після холодної зими наступає весна, і всі її ждуть з нетерпінням. Від весняних робіт у полі залежить добробут селянина («Ярь-весна - наша отець і мати, хто не посіє, не буде збирати», «Весняний день рік годує»). У прислів'ях даються поради, коли розпочинати працю на полі («Зійшов сніжок - берись за плужок»), засівати ріллю добірним зерном («Яке посієш, таке і звієш»), зібрати без втрат урожай («Поки зерно в колоску, не засиджуйсь в холодку»). Осінь пов'язана з дощами («Восени ложка води, а дві болота»), а зима — з холодами («Питається лютий, чи добре взутий»).

Чи не найбільше  прислів'їв на хліборобську тему показують ставлення людей до землеробства. Незважаючи на тяжку, виснажливу працю у полі при оранці, у жнива, на косовиці, під час молотьби, час доніс до нас у афоризмах розуміння народом праці як основи життя («Землі кланяйся низько, до хліба будеш близько»). В окремих прислів'ях говориться про те, що треба берегти вирощений урожай («Сніп до снопа - буде копа», «Ні зернини в стеблі, ні колоска на стерні»).

Дуже давнього походження вислів «Нивко, нивко, верни мою силку, бо я тебе жала, силку роняла!», в ньому відбилась віра наших предків у те, що земля повертає силу тим, хто працює на ній. Так, після жнив женці, проказуючи цю приказку, качалися по землі, щоб стати внову сильними, як земля.

Окремі прислів'я про хліборобство втратили своє первісне значення і набули переносне («Де його не посій, там уродиться» - всюдисущий, «Колос повний до землі гнеться, а порожній угору пнеться» -про працьовитих і нероб, та ін.).

Добробут людей значною мірою  залежав від природи, погодних умов. Тому з давніх-давен наші предки стежили за сонцем, місяцем, зірками, поведінкою диких і свійських тварин, щоб передбачити погоду, вберегти урожай. Такі прикметні спостереження відбилися у прислів'ях («Ластівки низько літають — дощ обіцяють», «Пищить снігур - скоро зима буде»).

З прикметами тісно пов'язані прислів'я-спостереження  про зміну погоди, що могло вплинути на хід сільськогосподарських робіт. Хлібороб приурочував ці спостереження  до відповідних пір року, які запам'ятовувалися  у зв'язку із святами, що припадали на той час. Так, про настання весни говорили: «На теплого Олекси щука-риба лід хвостом розбиває», про тяжкі переднівки раннього літа - «Дождали Луки - ні хліба, ні муки», «Петрівка - на хліб катівка», про новий урожай - «На Іллі новий хліб на столі» і т. ін. Характерно, що у прислів'ях згадувалися тільки ті свята, які були пов'язані з землеробством. Вони не мали ніякого зв'язку з релігією, а приземлене зображення святих навіть переслідувалось церквою.

Рослинний світ у прислів'ях наділявся  людськими рисами. Мале деревце асоціювалося з підлітком, якого треба виховувати («Гни деревину, поки мала»), сила, могутність - з дубом («Жолудь який малий буває, а з нього великий дуб виростає»), слабкість, покірність - з лозиною («Хилку лозину і вітер зігне»).

У прислів'ях часто згадуються птахи й звірі, їхні характерні риси пов'язуються з рисами людей. Так вовк став уособленням жорстокої людини («Пожалів вовк кобилу - залишив хвіст і гриву»), заєць - боязливої («Полохливий заєць і пенька боїться»), лисиця - хитрої («Дивиться лисицею, а думає вовком»), свиня - нахабної, безсоромної («Посади свиню за стіл, а вона й ратиці на стіл»). Такі ж переносні ознаки мають і птахи: орел, сокіл - сильний, швидкий («Клекіт орлячий з-під хмари чути»), сорока -говірлива, ворона - криклива («Сорока від свого язика страждає», «Ворона маленька, та рот великий»).

Дуже давнього походження прислів'я, у яких відображається хатнє господарство, речі побуту. Хоч багато з цих  речей уже давно вийшли з ужитку, в прислів'ях вони продовжують жити з переносними значеннями («Там макогін блудить, де макітра рядить»). Хата в прислів'ях - уособлення родинного затишку, незалежності («В своїй хаті своя правда»), чужа хата-неволя («В чужій хаті і тріска б'є»).

Традиційні прислів'я про працю  - це вічні істини, життєві узагальнення про працю як основу самого існування людини. У них виразно відбито класове розшарування, підневільна робота на багачів («На чужій роботі не збагатієш, а згорбатієш», «Заробив води до хліба»), засуджується ледарство («Праця чоловіка годує, а лінь марнує»).

Поява знарядь праці та їх назв відноситься до часів праслов'янської  єдності. У стародавніх слов'ян землеробство було однією з найважливіших галузей  господарства, а в часи Київської  Русі стало провідним. Тому в давній Русі вже широко побутували в мовленні назви всіх простих знарядь, а фольклор збагачувався висловами, які вживалися як у прямому, так і в переносному значенні. Такі прислів'я увійшли до духовної скарбниці українського народу, а багато з них активно побутує і в наш час, проживши більше ніж тисячу років.

Здавна в народі високо цінувалися ремесла - ковальство, кравецтво, шевство, млинарство та ін. Це відбилося і в прислів'ях («У ремісника золота рука», «Діло майстра величає»). Більшість з них у сучасній мові вживаються у переносному значенні («Не святі горшки ліплять», «Швець знай своє шевство, а в кравецтво не мішайся»).

Народна мораль прославляє красу, любов  і міцну сім'ю як запоруку щасливого життя («Найкраща спілка - чоловік і жінка», «Нащо й клад, коли в сім'ї лад»). Світлими барвами змальовується образ молодої жінки («Гарна молодиця, хоч води напийся», «Де гарна молодиця, там ясна світлиця»).

У сім'ї особлива шана віддається батькові й матері («Шануй батька й неньку, то буде тобі скрізь гладенько»). Особливо тепло й образно говориться у прислів'ях про любов до матері («Без матері і сонце не гріє», «Матір ні купити, ні заслужити»). Гостро відчувають сироти втрату матері («Мати з хати - горе в хату»).

Життя людини складне, сповнене і радощів  і горя. Тому народна мудрість підкреслює, що «Вік прожити - не поле перейти», «На віку, як на довгій ниві: не пройдеш, ноги не поколовши».

Етичному ідеалу добра, честі, порядності, справжньої дружби протиставляється зло, черствість, викриваються негативні  риси людей, вади й підноситься розум  і прагнення до знань, світла («Вік живи, вік учись», «Чого навчишся, того за плечима не носить»).

Великого значення надає народ  єдності між людьми, згоді («Згода будує, а незгода руйнує», «Краще солом'яна згода, ніж золота звада»). Утверджуючи згоду, прислів'я одночасно засуджують незгоди, сварки, бійки, пияцтво («Де незгода, там часто шкода», «Де чарка, там і сварка»), висміюють тупих, обмежених людей, заздрісників, боягузів. Для сатиричного змалювання негативних людських рис народ вдається до образів, узятих із світу природи. Дурні зіставляються з ослами («Осла взнаєш по вухах, а дурня - по балачках»), злі, жорстокі, підступні уособлюються в образах скажених собак, вовків, гадюк («Вовк линяє, а вдачі не міняє», «Гадюка вмирає, а зілля хватає»).

Сатиричними фарбами, з гострою іронією і сарказмом зображуються у прислів'ях служителі культу. Попи, ченці — це, в розумінні народу, паразити, які наживаються на людському горі («Людське горе попа годує», «Піп з богом говорить, а на чорта дивиться»).

Процес творення прислів'їв безперервний. Кожна епоха збагачує народну мудрість новими мотивами, образами.

 

Висновки

Прислів'я та приказки-один з найдавніших жанрів усної народної творчості. Протягом багатьох століть вони виявляли здатність народу відбирати й осмислювати найхарактерніші, найтиповіші сторони явищ природи, праці, побуту, родинного й суспільного життя і в результаті ставали конденсатором багатовікового життєвого досвіду, взаємин людей між собою, між класами, між людиною та навколишньою дійсністю.