Методи наукового пізнання

    Метод – це сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих вирішенню конкретного завдання. Фактично різниця між методом і теорією має функціональний характер: формуючись як теоретичний результат попереднього дослідження, метод виступає як вихідний пункт й умова майбутніх досліджень.

    Абстрагування — це відхід у думці від несуттєвих властивостей, зв'язків, відношень предметів і виділення кількох рис, які цікавлять дослідника.

    Абстрагування (від лат. – віддалення) – метод наукового пізнання, що полягає в мисленнєвому виділенні суттєвих, найістотніших рис, відношень, сторін предмета. За його допомогою формується ідеальний образ реальності. Наукова абстракція підпорядкована певним вимогам:

• треба знати, від чого ми абстрагуємось;
• визначити до якої межі можна конкретно абстрагуватися;
• треба мати на увазі, що інтервал абстрагування, в якому створюється ідеальний об'єкт для теорії, залежить лише від об'єктивних умов.

    Процес  абстрагування є складним, двоступеневим: спочатку відокремлюється суттєве від несуттєвого, загальне від одиничного, важливе від неважливого, а потім установлюється незалежність або слабка залежність об'єкта пізнання від певних факторів для того, щоб відвернутися від них.

    Операція  абстрагування застосовується як до реальних, так і до абстрактних об’єктів котрі раніше вже досягали певного ступеня абстракції. В сучасній науці розрізняють абстракції таких видів:

• абстракція ототожнення (створення понять способом з'єднання кількох предметів в один клас без урахування їхніх несуттєвих відмінностей);
• ізолююча абстракція (виділення властивостей і відношень з позначенням їх «іменами», які надають абстракціям статус самостійних предметів);
• абстракція конструктивації (спрощення реальних об'єктів відкриття на їхній основі певних законів, що дає можливість у першому наближенні зрозуміти їхню сутність);
• абстракція актуальної нескінченності (відвернення від незавершеності процесу виникнення нескінченної множини);
• абстракція потенційної здійсненності (перехід від реальних меж людських можливостей до потенційних).

     Аналіз  і синтез — теоретичні методи наукового пізнання, альтернативні, діалектично суперечливі й водночас взаємо-зумовлені. Аналіз — метод, сутність якого полягає у виконанні (матеріального чи ідеального) розчленування предмета, явища на частини й дослідження кожної з них. Синтез — це зворотний метод, сутність якого — в об'єднанні раніше виокремлених частин, ознак, відношень предмета в єдине ціле.

       Процес розчленування тільки  тоді стане засобом осягнення  об'єкта, коли він здійснюватиметься не механічно, а з виокремленням суттєвого, тобто того, що становить основу зв'язку всіх сторін досліджуваного об'єкта. Так діалектичний аналіз перетворюється на засіб проникнення в сутність речей. Проте, відіграючи велику роль у пізнанні, аналіз не дає конкретного знання об'єкта як єдності різноманітного, єдності численних визначень. Це завдання виконує синтез. Аналіз і синтез, будучи органічно взаємопов'язаними, взаємозумовлюють і передбачають один одного в процесі пізнання.

     Індукція — метод наукового пізнання, коли на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне. Це спосіб мисленого сходження від одиничних суджень (знань) до загальних, міркування, за допомогою якого встановлюється обґрунтованість висунутого припущення чи гіпотези. В реальному пізнанні індукція завжди виступає в єдності з дедукцією, вона органічно пов'язана з нею.

• повну індукцію;
• через просте перерахування (популярну індукцію);
• наукову індукцію.

    Два останні види утворюють неповну  індукцію.

    Повна індукція являє собою вивід загального положення про клас в цілому на основі розгляду всіх його елементів: вона дає достовірний вивід, але  сфера її застосування обмежена класами, число членів яких легко прослідковується.

    У випадку популярної індукції наявність  якої-небудь ознаки у частини елементів  класу стає основою для висновку про те, що і всі елементи даного класу мають цю ознаку. Популярна  індукція має необмежене застосування, але її висновки утворюють лише імовірні положення, які потребують наступного доведення.

     Наукова індукція також являє вивід від  частини елементів даного класу  до всього класу. Але тут основою  для висновку стає розкриття у  досліджуваних елементів класу  суттєвих зв'язків, які необхідно зумовлюють належність даної ознаки всьому класу. Через це основне місце у науковій індукції займають прийоми розкриття суттєвих зв'язків, що у свою чергу потребує складного аналізу. 

       Дедукція — метод пізнання, за допомогою якого на основі загального логічним шляхом із необхідністю виводиться нове знання про окреме. На противагу індукції, тут відбувається сходження від загального до одиничного. За допомогою цього методу окреме пізнається на основі знання загальних зако- номірностей. Логічною підставою дедуктивного методу є аксіома: "Все, що стверджується або заперечується стосовно всього класу предметів, стверджується або заперечується й стосовно кожного предмета цього класу".

    Моделювання – метод, який ґрунтується на використанні моделі як засобу дослідження явищ і процесів природи. Під моделями розуміють системи, що замінюють об'єкт пізнання і служать джерелом інформації стосовно нього. Моделі — це такі аналоги, подібність яких до оригіналу суттєва, а розбіжність — несуттєва. Моделі поділяють на два види: матеріальні та ідеальні. Матеріальні моделі втілюються у дереві, металі, склі тощо. Ідеальні моделі фіксуються в таких наочних елементах, як креслення, рисунок, схема, комп'ютерна програма та ін.

    Метод моделювання має таку структуру:

• постановка завдання;
• створення або вибір моделі;
• дослідження моделі;
• перенесення знань з моделі на оригінал.

    Моделювання – метод опосередкованого пізнання, вивчення об'єкта (оригіналу шляхом штучного створення й дослідження його аналога /моделі/, що адекватно відображає оригінал принаймні з певних сторін, що цікавлять дослідника. Це процес адекватного відображення. найбільш істотних сторін досліджуваного об'єкта або явища з точністю, що необхідна для практичних потреб. Переваги, що дає моделювання:

• можливість дослідження об'єкта, який недоступний, або занадто великий для безпосереднього пізнання;
• висока ступінь обґрунтованості рішень;
• скорочення термінів і вартості процесу розробки УР;
• можливість розрахувати результат.