Слов’янська міфологія та її особливості

2.3.Рівні східнослов’янської  міфології 

Вагомою складовою частиною світогляду стародавніх слов'ян була міфологія. За функціями й актуальністю слов'янська міфологія ділиться на декілька рівнів.

Вищий рівень характеризується найбільш узагальненим типом функцій богів (ритуально-юридична, військова, господарсько-природна), їх зв'язком з офіційним культом. До вищого рівня слов'янської міфології належали два праслов'янських божества: Перун та Велес, а також пов'язаний з ними персонаж жіночої статі, праслов'янське ім'я якого залишилось нез'ясованим. Ці божества втілювали в собі військову і господарсько-природну функції. Вони пов'язані між собою як учасники громового міфу: бог грому Перун, що сидить на небі, переслідує свого ворога, що живе внизу, на землі. Причина їх ворожнечі в тому, що Велес краде людей, тварин, а в деяких міфах — вкрав дружину Перуна. Велес, перетворившись у змія, ховається під деревами, камінням, перетворюється на коня, корову, людину. Перун стріляє в нього вогняними стрілами. Перемога завершується рясним дощем, що сприяє врожаю. Знання про повний склад праслов'янських богів вищого рівня дуже обмежені. Правда, деякі дослідники вважають, що вони складали своєрідний пантеон. Крім названих богів, до нього входили інші — Сварог і Сварожня, Дажбог і Ярило. До середнього рівня слов'янської міфології відносилися божества, пов'язані з господарськими циклами робіт і сезонними обрядами, а також боги — покровителі племен і різних родів, такі як Чур і Рід. Можливо, до цього рівня відносилась значна кількість жіночих божеств — Мокош, Лада та ін. Функції цих божеств дуже абстрактні. Це дозволяє іноді розглядати їх як персоніфікацію основних протилежностей первісного колективу — Доля-Лихо (Недоля), Правда-Кривда. І. Огієнко вважає, що з назвою долі, щастя, божества, очевидно, пов'язано загальнослов'янський термін "Бог". Наприклад, багатий (має долю, багатство) — небога (нещасний, бідний). Термін "бог" входив в імена різних слов'янських божеств — Дажбог, Чорнобог та ін.

Міфологізація історичної традиції приводить  до появи міфологічного епосу. Героями  слов'янського епосу виступають Кий, Щек, Хорив та їхня сестра Либідь, які  вважаються засновниками м. Києва. Для  праслов'янської міфології взагалі  характерна реконструкція рівня  генеалогії героїв. Противниками цих  героїв виступають персонажі змієподібної форми та різні чудовиська. Пізнішими  варіантами образів цих персонажів слід вважати Солов'я-Розбійника, Змія Горинича, а також казкові персонажі: баба-яга, кощій, чудо-юдо, лісовий цар, водяний цар, морський цар тощо. Казкові  персонажі належали до класу шкідливих, від яких людина відмежовувалась.

До нижчого рівня слов'янської міфології відносяться різні групи неантропоморфної нечистої сили, духів, тварин, що пов'язані з усім міфологічним простором від дому до лісу, від чистого озера до болота. Це домовики, мавки, водяники, мара, кикимора, болотяники, криничники, очеретяники, польовики, гайовики, перелесники, чорти, дияволи тощо. Всі ці персонажі пов'язані з негативними явищами в житті людини, і вона різними способами їх позбавлялася, уникаючи зла.

2.4.Роль древа світового в східнослов'янській мифології.

Універсальним синтезом рівнів слов'янської  міфології виступає дерево світу. У слов'янських фольклорних текстах цю функцію виконують вирій, райське дерево, береза, явір, дуб, сосна, горобина, яблуня. До трьох основних частин світового дерева, за міфами, приєднані різні тварини: до вершини і гілок дерева — птахи (сокіл, соловей), сонце і місяць; до стовбура — бджоли; до коренів — хтонічні тварини (змії, бобри). Світове дерево в цілому порівнюється з людиною, особливо жінкою. За допомогою світового дерева в образній формі моделюється потрійна вертикальна структура світу — три царства: небо, земля, підземелля; чотиривимірна горизонтальна структура: північ, захід, південь, схід; життя і смерть (в календарних обрядах зелене і квітуче дерево формувало сприйняття цілісної картини світу).

Творцем Всесвіту в українській  міфології виступає один з богів  під назвою Род. Він жив на небі, їздив на хмарах, дарував життя  всьому живому, проливав дощ на посіви жита і пшениці, дарував людині долю. Він єднав усю родину: померлих предків, живих нащадків і майбутні покоління. Цей бог залишився  довго в пам'яті народу і, на думку  етнографа Г.С. Лозко, вшановувався подекуди аж до XIX ст. Йому відповідало  жіноче божество Рожаниця, що була покровителькою плодючості і мала таємний зв'язок з зірками. Стародавні слов'яни уявляли  душу як іскру небесної зорі, яку  запалює бог при народженні дитини і гасить, коли людина помирає.

Археологи знаходять найдавніші зображення Рода і Рожаниці у вигляді скульптур, які, вірогідно, мала кожна сім'я. Їх зображення збереглися на вишитих рушниках і в наші часи, у формі стилізованих мотивів дерева життя. Етнографічні знахідки фіксують, що в деяких селах  зображення родовідного дерева на дверях хат практикувалось ще на початку XX ст. Чоловіків зображували у формі  листків цього дерева, а жінок  — у формі квіточок. У випадку смерті людини біля її імені малювали хрестик, а коли народжувалась дитина, то домальовували нову гілку з листками або квіточками.

Деякі етнографи вважають, що культ  Рожаниці виник в епоху матріархату, згодом це божество було втілене в  образах Лади та її доньки Лелі. Ці образи нерідко зображували у вигляді  близнюків, які в народі і до наших  днів вважаються священною ознакою  високої плодючості. У суспільній свідомості наших пращурів образи Лади та Лелі ототожнювалися з сузір'ями  Великої та Малої Ведмедиці. Щодо походження культу Рода, то він виник, на думку деяких дослідників, в епоху  патріархату, тобто бронзи. Згодом це божество перетворилося в хатнього домовика, який за народними повір'ями  проживає біля домашнього вогнища і  є його охоронцем.

У давнину на честь Рода і Рожаниці жерці приносили жертву у вигляді  хліба, меду, сиру та куті. Перед вживанням  ритуальної їжі (куті) на різдво глава  сім'ї кидав першу ложку вгору (в стелю) як жертву богам. Етнографи  фіксують побутування цього звичаю і в наші дні в багатьох селах  України.

2.5.Відображення старослов’янських  обрядів у наше життя

Міфологічні погляди стародавніх  слов'ян включають міфи про створення  світу з яйця-райця. Сонце в  цих міфах зображене в образі Жар-птиці, яку хоче викрасти злий чарівник (Зимовий холод). Жар-птиця встигає  знести золоте яйце, яке стає навесні  новим джерелом світла і тепла, пробудження  і воскресіння природи. Воно опромінює, зігріває землю, розганяє тумани, викликає рясні дощі. Внаслідок цього настає весна, а потім літо. З яйця-райця  з'являється все живе на Землі. Деякі  дослідники вважають, що уява про сакральний характер яйця як відродження душі померлого була характерна для культури скіфів. Наприклад, покійників скіфи  ховали в яйцеподібних курганах, а  поховальні ніші обсипали жовтою глиною на зразок жовтка. З уявою про  те, що яйце є джерелом усього живого, пов'язаний звичай розписувати писанки  до Великодня. В Україні дуже розвинуте  писанкарство як різновид образотворчого мистецтва. У дні Великодніх свят писанки дарують у супроводі  обрядового цілування з побажанням здоров'я і довголіття. В поминальні дні українці на могили родичів кладуть писанки і паску, вшановуючи пам'ять про своїх предків.

2.6.Погляд на походження  людини

Міфологія стародавніх слов'ян включає  погляд на походження людини. Первісним  матеріалом, з якого створено людину, було дерево. Це перш за все дуб, ясен, бук або просто пеньок. Але для  оживлення потрібна жива іскра, небесний вогонь. Тому міфологія слов'ян, як і  інших народів, пов'язує оживлення  з блискавкою. В індійській міфології  перший чоловік народився від  блискавки. За грецькою міфологією, Прометей викрав у богів небесний вогонь і  оживив ним першу людину. Слов'янський  Дажбог таємно зійшов на землю і  своєю життєдайною іскрою в чудесний спосіб запліднив дочок Отця Русі. У належний час дочки народили потомство. Бог земного достатку Велес прийняв пологи і забезпечив дітям щасливий добробут. У міфі відображено ідею єдності духовного (небесного) і матеріального (земного), яка була характерна для світогляду стародавніх слов'ян. З тих пір, згідно з міфом, слов'яни стали  вважати себе дітьми Дажбога. Існують  міфи про божественне походження інших народів. Так, за міфологією, євреї  походять від сина бога Яхве, а родоначальником  німців є бог Один тощо. Наші далекі предки продовження роду розглядали як священну справу, отже, при цьому  шукали покровительства надприродних сил. Віра в божественне походження народу формувала впевненість людей  в їх історичному призначенні, виховувала почуття злагоди, милосердя, поваги і любові до народу та рідної землі.

2.7.Система протиставлень у слов'янській мифології

Світорозуміння у слов'янській  міфології описується в дуалістичній формі (через парні протилежності), що визначає просторові, часові, соціальні  характеристики світу. Дуалістичний принцип  протиставлення приємного і неприємного, сприятливого і несприятливого для  людини чи роду реалізовувався через  міфологічні персонажі, що мали позитивні  або негативні функції, або через  персоніфікованих членів опозиції. Такими є доля і недоля, щастя і нещастя. У праслов'ян позначення позитивного  члена цієї опозиції мало смисл: гарна частина — в ритуалі гадання; вибір між долею і недолею у балтійських слов'ян пов'язаний з протиставленням Білобога і Чорнобога, у східних слов'ян — Добра доля, Зла доля (лихо, злидні). Якщо боги були милосердні, то вони давали людині добру долю. Але природний оптимізм праслов'ян знаходив способи вимагати у богів щасливу долю. Наприклад, Прокопій Кесарійський описав звичай антів приносити жертву богу Сварогу, якщо він збереже воїнам життя на війні і забезпечить перемогу. Коли після жорстоких боїв воїн залишався живим, тоді він приносив богові жертву і заявляв, що умилостивив свою добру долю.

В основі поглядів стародавніх слов'ян на створення світу теж лежить дуалізм. В одному з міфів розповідається, що Бог запрошує Сатанаїла творити  світ і радиться з ним як з рівним. Чорт встановлює з Богом панібратські стосунки. Бог посилає чорта в  безодню моря принести піску для  створення землі. Чорт приносить  пісок, але не весь віддає Богові, приховавши трохи в роті. Бог з отриманого піску створює землю, чорт встигає  внести і свою частку в процес творіння. Випльовуючи пісок, він створює  скелі і гори. Бог створив собі янголів, щоб прославляли його в  небесах. Сатана й собі натворив різних бісів і чортів, щоб насолоджуватись  славою у пеклі. Таким чином, Бог  і Сатанаїл, за міфом, виступають як дві рівні між собою і вічні  сили: сила добра і сила зла. Слов'янська міфологія, як вважають деякі вчені, зазнала впливу індо-іранської міфології.

Мир описувався системою основних двоїчних протиставлень, визначальних просторові, тимчасові, соціальні характеристики. Дуалістични принцип протиставлення сприятливого — несприятливого для  колективу реалізовувалися інколи в мифологічних персонажів, знайдених  позитивними або негативними  функціями, або в уособлених членах опозиції. Такі: щастя (частка)  нещастя (недоля). Праславянське позначка позитивного  члена цієї опозиції мала сенс "гарна  частина (частка)". Ритуал гадання  — вибору між часткою і недолею  у балтійських славян зв'язаний з  протиставленням Белбога і Чернобога — в слов'янському фольклорі дуже часто зустрічається персонификація доброї частки і злой частки, лиха, горя, злосчасття, зустрічі і не зустрічі.

Життя — смерть. В слв'янськ мифології божество дарує життя, плодороддя, довголіття — була жива у східних славян і Рід у східних славян. Але божество може приносити і смерть: мотиви вбивства зв'язані в слов'янській мифології з Чернобогом, Перуном, що поражають демонічного супротивника. Воплощениями хвороби і смерті були Новь, Марена, власне Смерть як фольклорний персонаж і клас нижчих мифологичних єств: мара, замора, кикимора. Символи життя і смерті в слов'янській мифології — жива вода і мертва вода, древо життя і сховане біля нього яйце з кощеевою смертю, море або багно, куди посилається смерть або хвороби.

Чет — нечет — найбільш абстрактне і формалізоване вираження всієї серії противопоставлений, елемент мета опису всієї слов'янської мифології. Воно припускає вичленення сприятливих парних і несприятливих непарних чисел, наприклад дні тиждня: четвер зв'язаний з Перуном, п'ятниця — з Мокошью. Цілісні числові структури в слов'янської мифології — троїчна (три рівня світовогодерева, бог Триглав, більша роль числа три і російському фольклорі), четвертичная (четирьохголовий сбрученський идол, можливе об'єднання в одне божество чотирьох персонажів мифології балтійських славян — Яровит, Руевит, Поревит, Поренут), семерична (сімь богів давньоруського пантеона, може бути давньоруський Симаргл), девятерічня і двенадцатирічня (дванадцять як завершення ряду 3 — 4 — 7). Несчастливі непарні числа, половина, дефектність характеризують негативні поняття і персонажі, наприклад число "13", лихо одноглазе.

Противоположение правий — лівий лежить в основі давнього мифологізованного права (право, щоправда, справедливість, правильний), гаданий, прийме і відбите в персонифіцірованих разах Правди на небі і Кривда на землі.

Протиставлення чоловічий — жіночий сопіввідносяться з опозицією правий — лівий в весільних і похоронніх ритуалах (де жінки сидять ліворуч від чоловіків). Істотно відмінність чоловічих і жіночих мифологічних персонажів по функціям, значимості і кількості: малочисельнність жіночих персонажів в пантеоне, співвідношення типу Див — диви, Рід — рожанниці, Суд — судениці. Особливо значна роль жіночого почала в магії, колдовства.

Опозиція верх — спід в космічному плані трактується як протиставлення неба і землі, вершини і коренів світового дерева, різних царств, що втілюються Триглавом, в ритуальному плані реалізується в розташуванні святилища Перуна на кучугурі і Велеса в низині.

Протиставлення небо — земля (підземне царство) втілене в приурочене божества до неба, людини до землі. Подання про "отмикання" неба і землі святим Юріем, богородицею, жаворонком або іншим персонажем, що створить сприятливий контакт між небом і землею, зв'язані у славян з початком весни. Мати сиру земля — постійний епитет вищого жіночого божества. В преісподні перебувають єства, зв'язані зі смертю (наприклад, русалочки-земляночки), і самі небіжчики.