Рівні наукового пізнання. Поняття методу і методології

Сучасне методологічне мислення вчених і філософів прагне синтезувати не лише різні форми знання, а й методи їх отримання, оскільки дійсна соціальна практика не розводить їх по різні боки пізнання, а ґрунтується (у безпосередній діяльності суб'єкта) на їхньому поєднанні, незалежно від того, усвідомлює суб'єкт цей факт чи ні. Але, незважаючи на розмитість кордонів між різними формами знання і їх методами, неодмінними ознаками наукового методу залишаються такі фундаментальні його якості, як строгість і об'єктивність, які не суперечать таким його якостям, як плюральність, гетерогенний характер застосування у різних формах соціальної діяльності. Тобто науковий метод розглядається сучасною методологією не у статиці, а в динаміці. Очевидно, ця обставина дала змогу дослідникам думати, що метод, узятий у його динаміці, може бути зрозумілий як процес соціалізації суб'єкта пізнання, як освоєння індивідом колективних пізнавальних засобів. Оскільки метод репрезентує вихідну структурованість реальності, її упорядкованість у просторі й часі, законоузгодженість і передбачуваність діяльності, то й метод, і методологія в їхній взаємообумовленості та обумовленості їх відповідною соціальною дійсністю виступають елементами певної культури і забезпечують її функціонування та подальший розвиток.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Дротянко Л.Г. Філософія  наукового пізнання : підруч. / Л.Г. Дротянко.- К. : Вид-во нац. авіа. ун-ту « НАУ- друк», 2010- ст. 97-126.