Основні риси філософії права XX століття

Ю. Габермас створив  комунікативну модель суспільства, значущість якої виявляється у тому, що вона дає нове розуміння демократії як демократичного дискурсу. Таке розуміння демократії дозволяє здійснити аналітичний поділ політичної влади на владу адміністративну та владу, породжену в процесі комунікації, яка втілює в собі ідею народного суверенітету.

Взагалі ж філософія  права Ю. Габермаса, викладена ним  у книзі «Фактичність і значущість» (1992), пов'язана з його теорією комунікативної дії. За Ю. Габермасом, право є умовою соціальної інтеграції на основі комунікативної взаємодії, тобто окреслює можливості комунікації як суспільної інституції, що володіє зобов'язуючою силою і набуває статусу влади розуму, втіленого в структурах спілкування громадян, обміну думками. Сучасний правовий порядок, просякнутий напругою між позитивністю і легітимністю права, повинен, на його думку, виконувати два завдання: по-перше, забезпечити фактичне взаємне визнання громадянами прав один одного; по-друге, забезпечити можливість легітимації правових норм, де закон здійснюється «через повагу до закону». [19, c. 108]

У свою чергу  О. Гьофе, критично переосмислюючи наслідки сучасного філософсько-правового дискурсу, обґрунтовує постмодерну концепцію інтеркультурного правового дискурсу, спрямовану на піднесення антропологічної рефлексії права. У фундаментальній праці «Розум і право» він доводить значущість висновку про те, що правова форма соціального має антропологічний статус.

Полемізуючи з  Дж. Ролсом і Ю. Габермасом, О. Гьофе  акцентує увагу на питанні: чому для  розбудови сучасного правового  суспільства вже недостатньо  того, аби новітня етика права  і держави задовольнялася здебільшого  правовою формою модерну? Він вважає саме тому, що вона реконструює нормативний зміст: розумний характер або ж принципи справедливості лише демократичної, правової держави, відмовляючись від реконструкції нормативного змісту правової форми взагалі.

О. Гьофе зауважує, що обидва ці видатні філософи права сучасності не помічають засадничого питання етики держави і права про факт повсюдної організації людьми свого спільного життя у формі права, що є втіленням практичного або соціального розуму і про те, як ця колективна ідея втілюється у правовій формі спільного життя людей.

На думку  О. Гьофе, його антропологічно-правова  рефлексія вибудовується не просто у вигляді описової дисципліни, а  завдяки засадничому поняттю  соціального розуму підпорядковується  етиці права, яка, в свою чергу, належить до концептуальної або аналітичної правової теорії, тому що намагається з'ясувати поняття права. Питання щодо розуму в праві у цьому сенсі покладається у контекст синтезуючого дискурсу чотирьох дисциплін: правової антропології, етики і теорії права та соціальної філософії, який породжує нову галузь знання - нормативну соціальну філософію.

Відповідно  питання, з якого починаються  роздуми, за О. Гьофе, над проблемами зазначеного другого рівня, має  такий статус: чи існує право нав'язувати  іншим культурам домінуючу західну правову форму - демократичну конституційну державу і навіть вимагати її визнання; чи не криється тут небезпека продовження, в принципі вже давно засудженого культурного імперіалізму, витонченішими засо­бами? Відповідь: будь-який правовий інститут, що має бути спільним для всіх культур, потребує прояснення у відповідному дискурсі. Це той дискурс, який, на думку О. Гьофе, вивів би його учасників на концепцію, придатну для усіх суспільств, незалежно від специфіки їх соціальних та культурних умов. Для цього у теорії права і як наслідок у правотворчості треба посилатися не на партикулярні елементи євроамериканської правової культури, а виключно на ті складові, які вийшли з інтеркультурного правового дискурсу. Одночасно у правозастосовній діяльності слід так обережно і формально втілювати інтеркультурно виправдані принципи, аби вони залишалися відкритими для різних культур. [20, c. 246]

Таким чином, постмодерна  концепція О. Гьофе на новому теоретико-методологічному  рівні, долаючи концептуальні обмеженості попередніх моделей правового комунікативізму Дж. Ролса і Ю. Габермаса, постає як пост(мета)некласичний формат комунікативно-дискурсивної доктрини сучасної філософії права, котра намагається передусім як можна чіткіше сформулювати і обґрунтувати поняття соціальної справедливості, яке стало розмитим і опинилося поза критикою раннього правового комунікативізму.

Висновки

Підбиваючи  певний підсумок, можна сказати, що в сучасній західній філософії права  спостерігається безліч підходів до проблеми права. Ми бачимо, що всілякі течії та напрямки, виходячи головним чином з попередніх навчань, намагаються вирішувати (і іноді дають позитивні результати) найважливіші проблеми дослідження світу права, особливості сфери буття права, взаємозв'язок людини і права, цілей, цінностей юридичного типу, праворозуміння, ціннісно-правових концепцій ліберально-демократичного характеру і інших. З цієї точки зору необхідно раціонально підійти до аналізу всього різноманіття філософсько-правової думки.

Разом з тим, всупереч мозаїчності і поліваріантності позицій і наукових концепцій сучасної філософсько-правової думки, обумовлених спробою дослідження складних, протиборчих «зрізів», аспектів світу права, все ж можна виділити певні значущі концептуальні напрями, типи правового мислення, характерні для західної філософії права.

Протягом другої половини ХІХ-ХХ ст. ст. відбулося формування некласичної моделі праворозуміння як протесту проти панування моделі формальних норм, підтримуваної владою, що заважали людині реалізовувати свою екзистенцію. В контексті розвитку природничих та суспільних наук відбулися суттєве оновлення юридичної науки, вдосконалення її понятійного апарату, прийо­мів і методів правознавчого аналізу, розширення методологічних підходів до права, філософських тлумачень співвідношення права і закону, оцінок позитивного права та ін.

Істотні зміни  відбулися в юридичному позитивізмі, який транс­формувався в нео- та постпозитивізм. У межах «чистої теорії права» Г. Кельзена та аналітичної концепції X. Харта набули поширення нові підходи до розуміння права: лінгвістичний, юридично-логічний, структуралістський та ін.

Посилилася  тенденція звернення до природного права в значенні його розуміння  як частини соціальної реальності. В контексті становлення і  дискурсу феноменологічних теорій ейдостичного права та «природи речей», неокантіанства, неогегельянства, екзистенціалізму, онтологічної філософії права народжується природна-правова думка інтерсуб'єктивістського типу. В сучасних концепціях природного права увага акцентується на ціннісно-ідеальній реальності права, що є умовою прагнення людей до справедливості як ідеалу гармонійного поєднання всіх цінностей.

Сучасна пост(мета)некласична філософія права основою існування  права визначає інтерсуб'єктивність. У її руслі здійснено спроби подолання світоглядно-методологічної односторонності як позитивістських і об'єктивістських, так і суб'єктивістських способів осмислення правової реальності. В її межах сенс права не розчиняється у свідомості суб'єкта чи у зовнішньому соціальному світі, а розглядається як результат зустрічі (комунікації) двох суб'єктів, занурених у життєвий світ толерантної взаємодії. В рамках парадигми інтерсуб'єктивності розвиваються концепції екзистенціальної феноменології (М. Мюллер, В. Майгофер та ін.), правової герменевтики (А. Кауфман, П. Рікьор та ін.), кому­нікативної філософії (К.-О. Апель, Ю. Габермас) тощо.

Ключовою для  сучасної філософії права залишається  концепція справедливості, яка є  досить складною за ідейно-філософською структурою. В ній поєднуються ідеї неокантіанства, природничо-правові ідеї минулого та сучасності, етика цінностей, позитивістські ідеї, ідеї екзистенціалізму та ін. Ідея справедливості значною мірою сприяє формуванню і розвитку філософсько-правових концепцій ліберально-демократичного характеру, передусім постмодерністської пост(мета)некласичної нормативної соціальної філософії О. Гьофе.

Список  використаних джерел

1. Алексеев С. С. Философия права / Алексеев С. С. – М. : Изд-во НОРМА, 1999. – С. 2.
2. Афанасенко В. Філософія: Підруч. для вищої школи / Василь Григорович Кремень (заг.ред.), Микола Іванович Горлач (заг.ред.). — 3.вид., перероб. та доп. — Х. : Прапор, 2004. — 735с.
3. Баранов П. П. Предметная определенность философии права / П. П. Баранов // Философия права. – 2003. - № 1. – С. 5-7.
4. Бачинин В. А. Философия права: [конспект лекций] / Бачинин В. А. – Х. : Консум, 2002. – С. 5-6.
5. Бачинін В.А., Журавський В.С, Панов М.І. Філософія права: Підручник для юрид. спец-тей вищих навч. закладів. - К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2003. - 472 с.
6. Біленчук П. Філософія права: Навчальний посібник для вищ. навч. закладів / Петро Біленчук, Віктор Гвоздецький, Степан Сливка ; Європ. ун-т управління, безпеки та інформ.-правових технологій, Нац. Академія внутр. справ та ін. - К. : Атіка, 1999. - 206 с.
7. Гегель Г. Философия права / Гегель Г. – М., 1990. – С. 57-60.
8. Губерський Л. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищих навч. закл. / І.Ф. Надольний (ред.). — 5. вид., стер. — К. : Вікар, 2005. — 516с.
9. Данильян О.Г. (ред.) и др. Философия права. Учебник - М.: Изд-во Эксмо, 2005. — 416 с.
10. Демиденко Г. Г. Історія вчень про право і державу Навчальний посібник / Харків: Консум, 2004.- 432 c.
11. Ільїн В.Філософія : Підручник. В 2-х ч./ Володимир Васильович Ільїн. -К. : Альтерпрес. -2002. - Ч.1 : Історія розвитку філософської думки/ Авт.передм. А.А. Мазаракі. -2002. -463 с.
12. Кант И. Метафизика нравов // Соч.: В 6 т. - М., 1966. - Т. 4. - ч. 2.
13. Крисюк Ю. Сучасні філософсько правові концепції права та правопорядку // «Право України» - 2011. - №8. – С.203-212.
14. Кузнєцов В. І. Філософія права. Історія і сучасність: [Навчальний посібник] / Кузнєцов В. І. – К. : ВД „Стилос”: ПЦ „Фоліант”, 2003. – С. 12-27.
15. Максимов С. И. О статусе и функциях философии права / С. И. Максимов // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ ім. 10-річчя незалежності України. – 2002. - № 1. – С. 50-61.
16. Максимов С.І. Філософія права: сучасні інтерпретації: вибрані праці: статті, аналітичні огляди, переклади (2003-2010) /С.І. Максимов. – Х.: Право, 2010. – 336 с.
17. Нерсесянц В. С. Философия права / Нерсесянц. В. С. – М. : Изд-во НОРМА, 2000. – с. 1.
18. Павлішин О. Правозастосування як об’єкт філософсько-правових досліджень / О. Павлішин // Право України. – 2004. - № 8. – С. 21-25.
19. Філософія права : підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл. / О.Г. Данильян, О.П. Дзьобань, С.І. Максимов та ін. / за ред. д-ра філос. наук, проф. О.Г. Данильяна. - Харків: Право, 2009. - 208 с.
20. Філософія права: навчальний посібник / За ред. М.В.Костицького, Б.Ф.Чміля ; М-во освіти України; Нац. Академія внутрішніх справ. - К. : Юрінком Інтер, 2000. - 333 с.
21. Хабермас Ю. Философский дискурс о модерне. - М., 2003.
22. Шмоткін О. В. Філософія права: навчальний посібник / Шмоткін О. В. – К. : Вид-во НАСБ України, 2006. – С. 11.
23. Юрчук В. С. Философия права: [Учебный курс (учебно-методический комплекс)] / В. С. Юрчук // Электронное издание http: //www.e-college.ru/xbooks/xbook152/book/index/