Основні риси філософії права XX століття

Зміст

 

Вступ

1. Основні риси  філософії права XX століття

2. Основні філософсько-правові  концепції права ХХ ст..

2.1. Неопозитивізм

2.2. Концепції  відродженого природного права

2.2.1. Неотомізм  та неокантіанство

2.2.2. «Відродження  гегельянства»

2.3. Сучасні концепції природного права інтерсуб’єктивного напряму

Висновки

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Даючи ретроспективну оцінку філософії права XX століття, слід підкреслити, що вона, з одного боку, продовжила розробку ряду плідних  ідей у ​​сфері права, поставлених попередньою філософської думкою, що як би передбачила подальший розвиток на Заході цілого ряду ідей і напрямків, з іншого боку, висунула безліч сміливих та нових ідей, що вдало конкурують зі старою «класичною» філософською системою.

Цей період в  історії філософії права переважно  представлений західноєвропейської  філософсько-правовою думкою, хоча у  становленні сучасної філософії  права помітна роль й інших  представників світової культури, наприклад  Північної Америки. Плідними можна також назвати і пошуки філософсько-правової думки, що розвивалася в колишньому Радянському Союзі, насамперед у Росії та Україні, незважаючи на те, що тут вона найчастіше не оформлялася в систематизовані концепції.

Саме розвиток філософсько-правової думки XX століття відбувався під впливом дуже суперечливих соціально-політичних процесів. Вся сфера духовного життя не тільки європейського, а й усього людства була зумовлена ​​подіями, масштаби і драматизм яких нерідко називають планетарними. Люди в одному столітті пережили дві світові війни, на ряді континентів відбулися великі соціальні революції, у світі утворилися дві протиборчі одна одній політичні системи, світова цивілізація позбулася спадщини колоніалізму, мільйони громадян пережили зліт і крах тоталітаризму, вперто відстоювали свої права і свободи як найвищі цінності буття.

Тому в оцінці філософсько-правової думки цього  періоду необхідний конкретно-історичний підхід. Особливо важливим є те, що у  вивченні філософсько-правової проблематики слід виділити ті її методологічні аспекти, вирішення яких диктувалося самим життям і які зумовили розширення тематики філософсько-правових досліджень, стимулювали нові пошуки в сфері права і правової культури.

Звичайно, в  способі усвідомлення і викладення певних філософсько-правових ідей виражаються особливості чуттєво-емоційного сприйняття дійсності кожним окремим мислителем. Тим не менш, конкретні концепції є виразниками назрілих завдань суспільного розвитку, необхідність їх вирішення обумовлена ​​самим життям.

Отже, метою курсової роботи є виділення основних філософсько-правових вчень, шкіл, течій і напрямів XX століття, розкриття їх сутності та ролі в правових явищах сучасного світу.

Предмет курсової роботи – основні філософсько-правові  концепції права ХХ ст

Об’єкт курсової роботи – філософія права ХХ ст.

Поставлена  мета дослідження зумовила вирішення  наступних завдань:

- окреслити  основні риси філософії права  ХХ ст.;

- дослідити основні філософсько-правові концепції права ХХ ст. та їх представників.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Основні риси філософії права XX століття

 

Основні риси нової  духовної ситуації XX століття втілилися  в принципово новій картині світу  права і стилях філософсько-правового  мислення. В їх основі лежать сучасні  філософські ідеї, такі як ідея вивчення життя окремої людини і важливості її аналізу, примату дослідження життя індивіда над вивченням великих людських спільнот, рух від ідеї вільної і розумної людини, здатної кардинально переробити природу і себе особисто, до людини, жорстко детермінованої політикою, релігією, економікою і пр.

Виявилося також, що у людини є не тільки розум  і свідомість, а й підсвідомість, яка разом з інтуїцією стає важливою складовою сучасної антропології, в тому числі і антропології права.

Якщо коротко  визначити основні тенденції  філософсько-правового мислення на Заході з точки зору нового погляду на світ права і його пояснення, необхідно відзначити такі основні положення: 1) концептуальний образ світу права (правової реальності) постає в єдності внутрішнього і зовнішнього досвіду права, його смислового і предметного аспектів, 2) розширення підходів розгляду права «зсередини» як способу людського буття, заснованого на співіснуванні суб'єктів.[19, c. 88]

Іншими словами, мова йде про осмислення права  в парадигмі інтерсуб'єктивності, що виражає тенденцію подальшої гуманізації та персоналізації права. Останнє передбачає формування нових якостей людини, в які входять глобальність мислення, любов до справедливості, відраза до насильства. Інтерсуб'єктивність як провідний спосіб обгрунтування права в сучасних культурно-історичних умовах дозволяє, насамперед, розкрити багатогранність правової реальності в двох її основних аспектах: онтологічному та філософсько-антропологічному.

В рамках онтологічного  аспекту з'являється можливість представити структуру правової реальності, перш за все, один з її рівнів - правове життя - як світ взаємодії між соціальними суб'єктами. Антропологічний аспект дозволяє побачити структуру права як діалогічну, забезпечує поєднання антропологічних і моральних моментів в обгрунтуванні права. Інтерсуб'єктивний підхід виводить на зміст права, який отримують із взаємодії (комунікації) суб'єктів (двох, багатьох, усіх).

Подібна взаємодія  нерідко ототожнюється зі спонтанними  імпульсами, емоційно-вольовими і  морально-практичними структурами суб'єкта. Емоційно-моральні установки служать орієнтуванням для людини в міжособистісних ситуаціях. У самій філософії права помітний значний поворот до антропологічної складової, обумовлений впливом загально філософських течій - екзистенціалізму, феноменології, аксіології, синергетики, герменевтики та ін.. Знаходить силу тенденція пріоритетності особистості та її суб'єктивних прав, побудови суб'єктивного світу особистості, в якому правові феномени набувають сенсу явищ культури. [19, c. 86]

Зазначені вище особливості духовної ситуації XX століття вказують на те, що в цей період вичерпала себе класична форма філософствування і здійснився перехід до нової - некласичної парадигми мислення і свідомості.

Цей перехід  був обумовлений зростанням ролі творчого начала, людської суб'єктивності в соціальних процесах при одночасному загальному з'ясуванні меж втручання у внутрішній світ людини. Більш чітко позначилися моменти розрізнення класичної та некласичної моделей осмислення права, особливості метафізичного мислення класичного і постметафізичного мислення сучасної філософії права. Класична модель осмислення права базується на з'ясуванні загальних принципів, які не пов'язані з актуальним існуванням людей і речей.

Маються на увазі  надчуттєві феномени права, які осягаються умоглядно. Цей метафізичний підхід характерний, перш за все, для класичних концепцій природного права. В них виділяються два плани правової реальності - емпіричний (позитивне право) і ідеальний (природне право). Метафізична модель певною мірою відповідає і класичному позитивізму, який розглядає владну силу держави як метафізичний феномен.

Некласична  модель осмислення права полягає  у виключенні власне трансцендентального  плану буття і в запереченні  визнання його як єдиного носія моносуб'єкта (індивідуального або соціального). Тут істинною реальністю є мова в значенні мовної діяльності, комунікації, у мові матеріальний і ідеальний плани (як знак і значення) тісно переплетені.

Однією з  особливостей філософсько-правової думки XX століття є загострення полеміки між юридичним позитивізмом і вченням про природне право (юснатуралізм). Правовий позитивізм, не змінюючи своєї головної суті - здатності бачити світ права як сукупність норм, забезпечених примусовою силою держави, - все ж не залишається на узбіччі загального процесу гуманізації людських відносин. [5, c. 268]

Проте єдиною умовою реалізації ідеалів гуманізму юридичний  позитивізм бачить встановлення правового  порядку. Іншими словами, він акцентує увагу на зовнішній стороні правової реальності, виключаючи морально-духовні моменти в розумінні й обгрунтуванні права. Це викликало серйозний сплеск антипозитивістських настроїв в середовищі сучасних західних філософів права.

Протест проти  засилля позитивізму у філософії  та юриспруденції вирішальним чином  сприяв відродженню природного права у всій світовій філософсько-правовій думці XX століття.

Під впливом  доктрини природного права багато представників  позитивізму відмовилися від  ряду традиційних уявлень про  право. Наприклад, вже ніхто не вважає закон єдиним джерелом права. У надрах юридичного позитивізму з'явилися і нові підходи до розуміння і обгрунтування права (лінгвістичний, юридично-логічний, структуралістський та інші). В кінцевому рахунку, позитивізм трансформувався в неопозитивізм.

Помітною рисою  сучасної філософії права є обгрунтування способу розгляду права виключно в соціальному контексті. Право мислиться не як історичний набір норм, а як процес, як соціальна дія людей. За твердженням представників соціологізму, право реалізується в процесі тлумачення, застосування і створення соціальних норм та підтримується юридичною силою дії, забезпеченої правовою санкцією політично організованого суспільства.

Як уже підкреслювалося, в сучасній філософії права спостерігається  тенденція відстоювання пріоритету особистості і суб'єктивних прав. Саме в другій половині XX століття ця проблема у всій повноті була представлена ​​в основних законах західних держав. У конституціях різних країн закріплені основоположні принципи цінності людського життя, свободи, рівності прав. Ці принципи виводяться з уявлення про те, що недоторканність людської гідності є критерієм права і «людського виміру» основного закону.

Підтвердженням  цієї думки є і збільшення чисельності  теорій справедливості у філософсько-правовій думці (Ю. Хабермас, Дж. Роулз). Ідея людської гідності набула не тільки характер заходів організаційно-структурних засад, але й стала способом проведення демократичних процедур в західних демократичних суспільствах.

На ідеях  людської гідності сконцентрували свою увагу представники різних комплексів наукових дисциплін і галузей досліджень, в центрі яких опинилася проблема морально-етичного та філософсько-правового обгрунтування («легітимації») недоторканності людського життя.

Конструктивні дискусії з цього питання, змагання позицій на просторі демократично організованого дискурсу сприймаються одночасно як спосіб вирішення практичних проблем і як форма науково-теоретичного, в тому числі філософсько-етичного, діалогу. Видатні філософи Заходу - Р. Дворкін, Дж. Роулз, Ю. Хабермас, К.О. Апель, Ч. Тейлор та інші - є авторитетними учасниками спеціальних дискусій юристів, політиків, соціологів, екологів, лінгвістів, культурологів. Завдяки цьому дискусії придбали певну теоретичну та методологічну спрямованість. Важливим слід вважати і той факт, що філософсько-правова думка творчо розвивається у відкритій полеміці між представниками різних шкіл, напрямків. [19, c. 89]

Останнім часом, відображаючи складний, динамічний, суперечливий, але єдиний світ права, у філософії  права намічається тенденція радикалізації протилежностей: «право - неправо», «право - свавілля», «людина - влада», «людина - колектив», «індивід - держава ». У подібній диспозиції світ права постає як особливого роду субстанція, що відрізняється своєю специфікою і місцем в ієрархії способу людського буття.

Заслуговує  на увагу розгляд проблеми правового  ідеалу в західноєвропейській філософсько-правовій думці. У цьому зв'язку для сучасних філософів права значний інтерес  представляє кантівська концепція  морально-правового ідеалу, заснована на ідеї фундаментального єдності моралі і права. Проблему правового ідеалу розробляють головним чином представники природного права. Вітчизняні дослідники права відзначають одну з найважливіших рис сучасної західної філософсько-правової думки, а саме: понятійне розмежування і критичне зіставлення права і закону.

Для правової традиції Заходу характерним є розуміння  права як сукупності до- і надпозитивних  безумовних етичних комунікаційних регуляторів (справедливість, моральність, правдивість, вірність, надійність, порядок та інші), тобто постановка проблем, пов'язаних з суб'єктивно-ціннісної стороною життєдіяльності людини. З цією обставиною в значній мірі пов'язано міждисциплінарне об'єднання філософських, правових, соціологічних, психологічних, лінгвістичних досліджень, і важливим результатом цього слід вважати твердження думки про те, що закон не є правовим, легітимним, якщо він не погоджений з правом.

Підбиваючи  певний підсумок, можна сказати, що в сучасній західній філософії права  спостерігається безліч підходів до проблеми права. Ми бачимо, що всілякі течії та напрямки, виходячи головним чином з попередніх навчань, намагаються вирішувати (і іноді дають позитивні результати) найважливіші проблеми дослідження світу права, особливості сфери буття права, взаємозв'язок людини і права, цілей, цінностей юридичного типу, праворозуміння, ціннісно-правових концепцій ліберально-демократичного характеру і інших. З цієї точки зору необхідно раціонально підійти до аналізу всього різноманіття філософсько-правової думки.

 

2. Основні філософсько-правові концепції права ХХ ст..

2.1. Неопозитивізм

 

Критичний підхід до позитивістської юриспруденції  посилився в другій половині XX століття. До цього часу значний розвиток отримали природничі та суспільні науки та сама юриспруденція почала здійснювати більш тісний зв'язок з правовою філософією, з філософською концепцією світу і людини. Філософія права на цьому етапі під впливом гуманітарного мислення суттєво переосмислила розуміння співвідношення права і закону, збагатилася новими підходами до позитивного права, до розуміння свого предмета, цілей і завдань.