Філософія та магія як позафілософська форма світоосмислення

Особливу увагу привертає уявлення про процес пізнання, розроблене Оккамою (приблизно 1285-1349). Англійський філософ навчався і викладав у Оксфорді. Чуттєве пізнання за його вченням втрачає характер точного відтворення об’єктів. "Уявлення (conceptus), як таке, є станом або актом душі (passio – intentio animae) і формує знак (signum) для відповідних зовнішніх речей" [2, 154]. Отже, в душі ми знаходимо знак для відповідних йому явищ зовнішнього світу. Оккама обмежував застосування поняття причинно-наслідкових зв'язків сферою емпіричної констатації.

Середньовічна наука, або, як її називають, "глибока філософія", з часом  прийшла до висновку, що з усіх магічних мистецтв можливим виявилося лише те, що будувалося на основі використання сил природи та природній взаємодії  речей. Природна магія поставала  свого роду практичною фізикою, що демонструвала, скільки фокусів можна зробити на основі природних зв’язків (наприклад, дослід з магнітом).

Магія в епоху Відродження

Ренесанс намагався виправдати тяжіння магії до вільного пошуку і творчості. "...Мудрець, який має владу над зірками, маг, який формує стихії: ось єдність буття і мислення, загальна відкритість дійсності. Саме це і нічого більше передбачає захист магії, який Відродження включило в свою ідею прославлення людини" [4, 347]. Однак, в якому б напрямку не коливався маятник оцінки магії, її історичний вік є беззаперечним. Це означає, що цей феномен як давнє явище є універсальним, культурно-етичним елементом духовного розвитку людства.

Якщо, за прикладом Агриппа, спробувати узагальнити всі відомості про окультизм, вималюється наступна картина. По-перше, існує дуже сувора система езотеричних знань. Окультна філософія (рhilosophia оcculta) Агриппа складалася з трьох частин: теорії магії, практичного застосування і езотеричної системи. По-друге, стане зрозумілим особливе положення цієї системи знань, що називається "наукою наук", "натуральною філософією" чи "священною мудрістю". Агріпп сприймає її як найвищу та найдосконалішу з усіх можливих наук. Він був переконаний, що магія охоплює найглибші споглядання найпотаємніших речей, знання всієї природи, навчає відмінних та спільних рис між речами. Звідси походить її чарівна дія, адже вона поєднує в собі різноманітні сили і постійно пов’язує нижче з силою вищого; таким чином, магія є досконалою та найвищою з наук - високою і священною філософією.

Як кожна справжня філософія  вона поділяється на фізику, математику та теологію. Магія об'єднує ці три  науки в одну та доповнює їх, тому вона по праву з давніх часів відома як висока та священна наука.

Варто прислухатися до висновків Генріха  Корнеліуса Агріппи (1456-1535). Цей оригінальний вчений поєднуючи в собі дар натураліста, лікаря та філософ, походив з стародавнього  багатого роду. В юності, він вивчав юриспруденцію, літературу, іноземні мови, заснував товариство з вивчення езотеричних наук в Парижі. Його великий тритомний нарис присвячено магії в усіх її проявах. Основні ідеї таємної філософії Агріппа були взяті з положень фізики Аристотеля, астрономії Птолемея, філософії неоплатоністів. Агріппа хотів довести, що існуюча магія відповідає не лише наявними на той час загальними знаннями про природний порядок речей, але й з усім тодішнім світоглядом. На думку дослідників метою Агріппа було перетворити магію з надприродної науки у фізику, математику та теологію. Таким чином, Агріппа вперше заговорив про природну магії.

Магічна системи Агріппа була побудована на відомому герметичному принципі: як вище впливає на нижче, так і нижче  вплив на вище, тільки в меншій мірі. У першій главі його праці говориться: "Світ має тристоронній характер: стихійний, небесний та інтелектуальний. Все нижче керується вищим і отримує від нього свою силу... Тому маги досліджують сили стихійного світу шляхом поєднання природних речей і приєднанням до них небесних сил. Ми можемо користуватися не лише наявними силами звичайних речей, але й залучити нові сили з вищих світів"...

Приховані властивості, отримані від  світової душі через зоряні промені, можна знайти тільки через здогади  та досвід. Кожен, хто хоче вивчати  це питання, перш за все, повинен знати, що кожна річ прагне до собі подібної і всім своїм єством притягує подібні до себе речі. Всі речі володіють відомими властивостями та якостями, наприклад, теплотою, холодом, сміливістю, страхом, сумом, гнівом, любов’ю чи іншими характеристиками, тяжіють до речей зі схожими властивостями і викликати у тих речей аналогічний ефект". Цю взаємну гармонізацію стародавні греки називали "симпатією". Закон симпатії і антипатії був присутній у філософії неоплатоністів. Агріппа ввів його у ранг універсального закон природи і впродовж двохсот століть він служив пояснювальною моделлю всіх явищ. Так поняття магії отримало назву "натуральної філософії".

В рамках натуральної філософії  людина є мікрокосмосом і включає  в себе всі числа, міри, ваги, рухи та елементи. Світ називається "макрокосмосом". Керівною ідеєю є думка про те, що все однорідне є в умовах взаємного обміну, вище домінує над нижчим, але нижче теж може діяти і залучати сили вищого. Тому магічні операції базуються на основі єдиного всеосяжного закону природи, на доцільному застосуванні сил природи. В цьому суть великої реформації Агріппа, який хотів добитися того, щоб вчених-магів вважали не чорнокнижниками, а представниками найвищої і священної науки.

Відомий під псевдонімом Парацельс  німецький лікар і натураліст Теофраст Бомбас фон Гогенгейм (1493-1541) добре розбирався у застосуванні засобів народної медицини, цілющих силах лікарських трав, мінералів та алхімічних трансформаціях. Його медицина спиралась на астрологію та алхімію, глибокі знання природи та її таємниць. Можна сказати, що світогляд Парацельса наскрізь проникся принципом аналогій, мікрокосмос уподібнювався макрокосмосу, людина - Всесвіту, її органи – небесним світилам: серце – Сонцю, мозок – Місяцю, печінка – Сатурну, нирки – Юпітеру. Аналогіями пронизані зв’язки між органами людини, рослинами та мінералами, а рослини та мінерали співвідносяться з небесними світилами. За багатовікову практику алхімії Парацельс використовував таку аналогію, у якій ртуть відповідала духу, сіль – тілу, сірка – душі. За цим принципом панацею від будь-якої хвороби він шукав у природі. Філософ бачив світ як сплетіння і взаємозв'язок багатьох можливостей.

Парацельс був учнем близького друга Агрріпи Тритгейма і ще в молодості познайомився з основними ідеями французького вченого. Подібність між численними роботами Парацельс і Агріппа є дуже великою. Із закону про підвладність нижчого вищому та закону про симпатії та антипатії Парацельс вивів два основні методи лікування: аркани та симпатійні засоби. Кожна речовина, на його думку, впливає лише на обмежену область тіла, а не на весь організм. Такі речовини називаються арканумами. Справжнім завданням алхімії є виготовлення арканумів для лікування хворіб, а не для збагачення.

Оскільки однорідні сили притягуються, то хворобу можна вилікувати передаванням її матерії іншим тілам: рослини, тварини, т. д. Герметична медицина діє засобами субстанції після її динамізації астральними тілами (мається на увазі застосування талісманів). Парацельс залишив після себе багато праць, але його дискурс і міркування відображали чужий для наших сучасників менталітет [11, 83].

Раціональний сенс магії, на противагу  її сталому чаклунському трактуванню, можна знайти в поглядах Піко делла  Мірандоли (1463-1494). Обдарований, зі знанням древніх мов, багатий флорентійський граф Піко, звертав увагу своїх сучасників на те, що магія пов’язана з пізнанням дійсних таємниць природи. Саме тому вона називається природною магією (magia naturalis). У своїй роботі "Проти астрології" граф Піко протестував проти своєрідного астрологічного детермінізму, що сковував і паралізовував людську діяльність.

Заслугою та інновацією Піко є приєднання до магії герметизму каббали. Остання  поєднує теоретико-доктринний і  практико-магічний аспекти. Вона виявляє  схожість з писаннями герметиків, халдейський оракулів, орфиків. Практико-магічний аспект розроблено або у вигляді самогіпнозу для реалізації внутрішнього споглядання, або у формі дуже близькій до магії, заснованій на владі священної єврейської мови і отриманих від ангелів голосах, а також на десяти іменах влади і атрибутах Бога, так званих "sefirot".

Доктрина "sefirot" є просторовою  розгорткою цілющих сил Бога, свого  роду космологічний контекст, що складається  з відношень між 10 сферами космосу. Це сфери семи планет, сфери фіксованих зірок і вищі сфери. Доктрина базується на основі витонченої містичної інтерпретацій слів і букв івриту. Найскладнішим у каббалістичній практиці вважався метод "gematria", на основі числових значень, отриманих для кожної літери івриту, і все це створювало математичну систему високої складності. Тобто, не ознайомившись з івритом безпосередньо, навчитися каббали було неможливо. Тому Піко, окрім арабської та халдейської мов вивчає ще й іврит.

Варто звернути увагу на те, що каббалу  називають "космічним проектом", планом Всесвіту та людини. Вважається, що в ній зашифровано всі можливі взаємозв'язки. Діаграма Дерево Життя, що лежить в основі каббали, складається з 10 кіл, пов’язаних між собою 22 способами. Д. Форчун в книзі "Містична каббала" пише: "...Якщо Всесвіт є свідомим породженням ментальної діяльності Логоса, то Дерево – це символічне тлумачення "прихованого матеріалу" Божественної свідомості та тих процесів, в результаті яких виник Всесвіт" [11, 29]. Назва сефірот (sefirot) відображає певні властивості Всесвіту та конкретні духовні поняття. Перша система в каббалі називається "Порядок створення світів і сефірів", друга - "Шляхи пізнання пророцтв і духу". Дерево поділяється на чотири рівні:

-світ  еманації, що передує всьому створеному;

-світ  творчості;

-світ  втілень;

-світ  реальності.

Всі чотири світи також мають деревоподібну структуру, кожна з яких містить по десять сефір, що разом сягає сорока.

Ми можемо сказати, що йдеться про  неперетворення духу в матерію і  про сходження матерії до духу. Адже, в духовному світі, бажання бути чимось і є дією. У каббалі проголошується, що створивши і віддавши нам світи, Творець поставив завдання: досягти злиття з ним через поступовий духовний розвиток і прогрес. У каббалі матеріал вивчається по ланцюжку: від причини кожного явища до його наслідку.

Всередині кабалістичної моделі макрокосмосу є модель мікрокосмосу або людини. Він також містить десять сефірот  – Божественних сфер, що розглядаються  як аналоги десяти священних членів і органів організму людини: Кетер – голова, Хокма та Біна – ліва та права півкулі головного мозку, Хесед і Гебура - ліва та вправа руки, Теферет – серце, Нетцах і Ход - ліва та права ноги, опори життя, Мальхут - дві ступні, основа буття. Людина існує в чотирьох світах, але може отримати контроль над ними.

Можна дійти до висновку, що парадигма  герметичного мислення була вельми характерна для середніх віків, незважаючи на те, що ця епоха увійшла в офіційну історію як орієнтована на теологію. Франческо Патриція (1529-1591) прославився тим, що своє захоплення герметичною філософією передав у заклику до Папи ввести у навчальну програму "Corpus Hermeticum" і навіть викладати його єзуїтам. Звичайно ж, спроба нав'язати церкві Гермеса Трисмегіста була приречена на провал, але сам факт багато про що говорить. Лінія вивчення герметичної філософії не переривалася, її вчення, що розширювало кордони і можливості розуму, віталося завжди [13, 10].

Відомий філософ-утопіст Томмазо  Кампанелла (1568-1639) знаний не тільки завдяки "Місту сонця", але і своїй книзі "Про відчуття речей і магії". Будучи впевненим, що "всі наші дії можливі за умови дій неба", він вельми цінував астрологію і вважав її цілком науковим заняттям.

Знаменитий німецький астроном І. Кеплер (1571-1630) також дуже захоплювався астрологією, складав гороскопи і всіляко пропагував ідею взаємного впливу небесних світил. Ця цілком прийнятна для сучасної науки ідея про взаємодію планет, що походить від герметизму та космології античності, давала свої плоди в астрологічних гороскопах багатьох епох. Як повідомляють дослідники, саме І. Кеплер ввів термін "інерція" для позначення "ліні" планет. У постаті Кеплера поєднувалися характеристики вченого сучасного типу, який розмірковував над законами космічного механізму, і тяга до стародавніх, заснованим на піфагорійсько-платонівському погляді на світ знань та ідей. Ідея відносної гармонії світу, яку можуть сприймати мудреці з особливо тонким слухом, привела Кеплера до створення його знаменитого твору "Гармонія світу" (1619). У спадок сучасній науці цей твір залишив математично точну залежність між часом обертання планет навколо Сонця і їх відстанню від нього (так званий третій закон Кеплера).

Два інших відомих закони свідчать:

1) планети  рухаються навколо Сонця не  по ідеальних кругових орбітах, як це здавалося Аристотелю, Птолемею і Копернику, а по еліптичних;

2) планет рухаються по орбітах навколо Сонця нерівномірно [8, С. 146-147].

Однак, незважаючи на всі особисті досягнення Кеплера, його підручник коперніканской астрономії був внесений в "Список заборонених книг". Не варто забувати, що захоплення натуральною магією відбувалося на тлі діяльності інквізиції, яка, посилаючись на твердження великого Фоми Аквінського про те, що диявольська магія можлива, винищувала останні залишки сект і вільнодумців, звинувачуючи їх як в єресі, так і в чаклунстві. Коли з єретиками було покінчено, продовжилися процеси над відьмами. У Франції процеси над відьмами процвітали до 1390 р., а в Німеччині вони тільки почалися з 1448 р. Кількість спалених відьом в Європі доходила до декількох мільйонів. Не уникли подібної долі й чоловіки. "Складається враження, - робить висновок укладач Ілюстрованої історії суєвір’я доктор Лемаін, - що, якщо яка-небудь зі сторін і була у владі диявола, то, у всякому разі, не звинувачені відьми, а преподобні інквізитори" [6, 864]. Після Реформації гоніння на відьом здійснювалися в Данії, а сторіччям пізніше - в Швеції. Процеси над відьмами припинилися в Данії близько 1700 р., в Німеччині - в 1711 р., а в Австрії - у 1740 р.