Філософія та магія як позафілософська форма світоосмислення

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

ІНСТИТУТ  ГУМАНІТАРНИХ І СОЦІАЛЬНИХ НАУК

 

 

 

 

 

Кафедра філософії

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

 

«Філософія та магія як позафілософська форма світоосмислення»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

Заяць Антоніна

 

Перевірила:

Паньків О. В.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Львів - 2013

 

ПЛАН:

Вступ............................................................................................................................3

Причини виникнення магії.........................................................................................4

Види  та принципи магічного мислення.....................................................................8

Магія в епоху Середньовіччя...................................................................................11

Магія в  епоху Відродження......................................................................................19

Вплив магії на філософію.........................................................................................27

Висновки.....................................................................................................................33

Список  використаної літератури..............................................................................34

 

 

 

 

Вступ

Вважається, що сучасне суспільство  переживає ренесанс окультизму і  первісного чаклунства. Чарівництво, чорнокнижництво, магія, окультизм — ці слова нині не сходять зі сторінок журналів і газет.

Магія (від давньогрецького - ворожба) - віра в існування надприродних засобів впливу на навколишній світ, це система прийомів, заснованих на вірі в можливість примусити надприродні сили здійснити бажане. Іншими словами, це сукупність дій, обрядів та церемоній, пов'язаних з вірою у надприродні сутності та можливістю впливати на ці сутності, а з їх допомогою - і на хід подій у реальному світі. Магія створює враження, що людина може змінити дійсність не лише своєю працею, тобто природним способом, а й особливими символічними діями, обрядами й ритуалами, тобто надприродним шляхом.

Питанню співвідношення магії та філософії  присвячено велику кількість праць  та думок. Одні вчені вважають, що не можна досліджувати зародження філософії без вивчення магії, так як в останній закладено початок розуміння детермінізму, причинно-наслідкового зв’язку. Інші – заперечують таке твердження. Кожна з таких думок має право на існування, так само як і сумніви щодо її істинності. Беззаперечним залишається лише той факт, що магія була і залишається складовою і невідємною частиною людського життя, а отже і безпосереднім чинником впливу на філософські переконання.

. 
Причини виникнення магії

 

Існують різні визначення магії, за одним  з них: «Магія — це обряди, пов'язані  з вірою в здатність людини надприродним шляхом впливати на людей, тварин, явища природи, а також на уявлюваних духів і богів». Усі незмінно вказують на головну особливість магії: у її основі завжди лежить віра в надприродні сили й у здатність людини за допомогою цих сил контролювати навколишній світ.

Магічна дія, як правило, складається з таких елементів: 

— матеріальний предмет (речовина), тобто інструмент; 

— словесне заклинання — прохання або вимога, із яким звертаються до надприродних сил;

— певні  дії й рухи без слів — сам  обряд.

Час виникнення магії вчені відносять  до епохи кам'яного віку, тобто до періоду первісного суспільства. Є дані, що магічні обряди й вірування існували вже в неандертальців, які жили 80-50 тисяч років тому. Мова йде про поховання (склади) ведмежих кісток у мустьєрських печерах Драхенлох (Швейцарія), Петерсхеле (Німеччина), Регурду (Франція), що розглядаються як свідчення мисливських обрядів (печерні ведмеді на той час були одним із головних об'єктів полювання людей). Деякі вчені вважають, що первісні люди, зберігаючи ведмежі черепи й кістки, сподівалися, що це дасть можливість убитій тварині повернутися до життя і в такий спосіб плем'я забезпечить себе їжею в майбутньому. Принаймні, у деяких племен, що збереглися до кінця XIX ст. і ведуть первісний спосіб життя, існували аналогічні поховання кісток, і саме таке обрядове пояснення давалося їхніми жителями.

Що  ж до виявлених у XIX—XX ст. пам'ятників  верхньопалеолітичного періоду (40-10 тис. років тому), то вони, і з цим  згодні практично всі вчені, свідчать про наявність у первісної  людини вже розвинутих магічних уявлень і обрядів. У 1879 р у Піренейських горах (Іспанія) була відкрита глибока печера, названа Альтамірою, на стінах і стелі цієї печери рукою первісного художника були зображені кабани, зубри, олені й інші види тварин, на яких полювало його плем'я. У відкритій вже у Франції печері Мотеспан були виявлені залишки трьох скульптур, шо зображували печерних левів. На шиї і грудях однієї з уцілілих скульптур були чітко помітні сліди від дротиків і списів, які кидали первісні люди в цю фігуру. Інші ж дві скульптури були повністю розбиті, тому шо в них мисливці влучали занадто часто.

Найбільшою  популярністю серед подібних знахідок (сьогодні їх нараховується більше 100) користується відкрита в 1940 р. знаменита печера Ляско. Свою популярність ця печера одержала через багатство настінних малюнків. Більшість цих малюнків, а деякі з них вирізняються воістину неймовірними розмірами, прекрасно збереглася до наших днів. В усіх залах печери, у переходах між ними на стіні й стелі первісні художники зобразили в різних позах тих тварин, яких вони бачили навколо себе: оленів, ведмедів, кабанів тощо. Усі малюнки різнобарвні, із використанням червоної, жовтої і чорної фарб. Малюнків так багато, що місцями вони накладаються один на одного. На тілах тварин і поруч з ними помітні насічки, шо символізують політ дротика й поранення звіра. На багатьох малюнках залишилися сліди від метання в них справжніх списів і дротиків.

Мимоволі  виникають питання: навіщо первісні люди іноді малювали тварин у настільки  незручних, часто важкодоступних і погано освітлених місцях печери? Навіщо після нанесення малюнків вони руйнували їх списами й дротиками. Відповісти на ці питання допомагають етнографічні спостереження, проведені в XIX—XX ст. над племенами, що зберегли первісний уклад життя. Наприклад, австралійські аборигени перед початком полювання виконувати спеціальний обряд – малювали на піску фігуру кенгуру і під час ритуального танцю втикали в зображення тварини свої бойові списи. При цьому вони думали, що, влучивши у малюнок, влучать і в саму тварину під час полювання. Найімовірніше, що так само думала і первісна людина. Тут цілком доречно згадати слова К. Маркса про фетишизм: «Розпалена прагненням фантазія створює у фетишиста ілюзію, начебто «бездушна річ» може змінити свої властивості тільки для того, щоб задовольнити його примху». Аналогічна ілюзія створювалася й у первісних учасників магічного ритуалу, шо символізує смерть і вбивство тварини. «Розпалена фантазія» виконавців ритуалу перетворювала імітацію полювання на саме полювання, а ритуально-магічне «вбивство» тварини на реальне вбивство звіра.

Узагалі ж віру первісних людей у магію  слід шукати в матеріальних і суспільних умовах життя. Первісний стан людства  іноді уявляється безтурботним, коли люди як улюбленці природи одержували від неї у вигляді дарунків усе необхідне для життя. Але про труднощі первісних людей, про суворі, найчастіше трагічні умови їхнього життя красномовно свідчать такі цифри: майже 50% неандертальців не доживали до свого двадцятиліття. У кроманьйонця середня тривалість життя не перевищувала 20 років. У найважчому положенні опинялися жінки й діти: 38% неандертальців умирали, не досягши й 11 років, майже ніхто з жінок не доживав до 25 років. У пітекантропів і синантропів смертність була ще вищою: 68% синантропів не досягали й 14 років.

Ці  дані були отримані вченими при вивченні кісткових останків первісних людей. Високий рівень смертності зазвичай був результатом частого голоду, смертельних поранень, отриманих  у ході полювання на великих тварин, убогості первісної техніки. У людей тієї епохи були лише найпростіші знаряддя праці, зроблені з каменю, кістки, дерева. Вони були грубі й недосконалі. Засоби до існування найдавніші люди добували полюванням, рибальством, збиранням. Однак первісний мисливець, незважаючи на всю свою майстерність, часто залишався без здобичі, а рослинну їжу можна було добувати лише у певні місяці року.

Уся діяльність первісних людей полягала в тому, шоб забезпечити себе і  своїх близьких засобами до існування. Нерідко їхні зусилля не приносили результатів, тому невдачі викликали сумніви у своїх силах, непевність у майбутньому. Відсутність реальних засобів, шо гарантують надійні й постійні результати, і виявилася основною причиною того, що людина кам'яного віку звернулася до пошуків ірраціональних засобів практичного впливу на природу. Такими засобами й стали магічні ритуали й обряди.

Так, економічна нерозвиненість, слабкість  первісного людства, що виявилася в  практичному безсиллі людини перед  природою, якраз і стала тим  соціальним тлом, на якому виросла віра в магію [14].

Цілком  можливо, що виконання якої-небудь дії  за випадковим збігом давало бажаний  результат. Звідси виникло переконання, що за допомогою виконання цієї дії  людина вступає в контакт із надприродною силою. Пізніше на магічні обряди почали покладатися надії як на захист від природних стихій, злих істот і сил, на ефективний засіб у досягненні тієї або іншої практичної мети, якої неможливо досягти, використовуючи реальні прийоми й засоби. У кожного роду, племені, громади створювалися свої форми чаклунства, що стосувалися тільки їхнього кола, у результаті чого виникло безліч магічних ритуалів і обрядів. Вчені описали й систематизували тисячі чаклунських ритуалів і вірувань, шо існували в різних народів у різні часи.

 

Види  та принципи магічного мислення

Відомі різні види первісної  магії: промислова, землеробська, військова, лікувальна, любовна, шкодоносна та ін. Вони полягали в заклинанні мисливських пасток, чаклунських процедурах на полі, спробах навести причину (тобто зіпсувати здоров’я, наслати морок), приворожити, в чаклуванні над зброєю, над хворим, у різного роду замовляннях тощо. Але в кожному випадку вона була або фетишистською, або тотемістичною, або анімістичною, або ж, нарешті, пов’язаною з вірою в духів. Адже магія, як сплав чаклунського дійства і віри в можливість через нього вплинути на надприродне, відбула становлення і розвиток як складник первісної релігійності в цілому та як “мова” розглянутих вище форм чуттєво-надчуттєвих та демоністичних вірувань.

При дослідженні магічного мислення тубільців Полінезії Дж. Фрезер помітив дуже цікаву закономірність. Виявилося, що тубільці використовують магію в землеробстві при посадці бульбових рослин, врожай яких буває мінливий, але магія не застосовується при культивуванні плодових дерев, що дають стійкий, стабільний врожай. У рибальстві магічні прийоми практикуються при промислі акул та інших великих і небезпечних риб, при лові ж дрібної риби магія вважається зайвою. Побудова човнів завжди супроводжується магічними обрядами, при зведенні ж будинків магія не використовується. Це дозволило Дж. Фрезеру зробити висновок, що магічні уявлення виникають тоді, коли людина не упевнена у своїх силах, коли вона зіштовхується з проблемами, вирішення яких залежить не стільки від самої людини, скільки від безлічі привхідних факторів. Саме це і змушує її покладатися на допомогу таємничих сил і виконувати магічні дії.

За Фрезером, магічне мислення ґрунтується  на двох принципах. Перший з них говорить: подібне породжує подібне, або наслідок схожий на свою причину. Відповідно до другого принципу, речі, що раз прийшли у зіткнення один з одним, продовжують взаємодіяти на відстані після припинення прямого контакту. Перший принцип може бути названий законом подібності, а другий — законом контакту. З першого принципу, а саме з закону подібності, маг робить висновок, що він може виконати будь-яку бажану дію шляхом простого наслідування їй. На підставі другого принципу він робить висновок, що все те, що він проробляє з предметом, зробить вплив і на особу, що один раз була з цим предметом у контакті (як частина його тіла чи інакше). Гомеопатичною чи імітативною магією можна назвати чаклунські прийоми, засновані на законі подібності. Контагіозною магією можуть бути названі чаклунські прийоми, засновані на законі контакту.

Перший вид магії  найкраще позначити терміном гомеопатична, тому що альтернативний термін — магія  імітативна — не виключає чи навіть має на увазі свідоме наслідування, що значно звужує сферу дії магії. Адже чаклун упевнений, що принципи, які  знаходять практичне застосування в його мистецтві, керують також неживою природою. Іншими словами, він допускає, що закони подібності і зіткнення поширюються не тільки на людські дії, але мають загальне застосування. Як система природних законів, тобто сукупність правил, що “визначають” послідовність подій у світі, вона може бути названа магією теоретичною. У якості ж приписів, які люди повинні наслідувати, щоб досягти своєї мети, вона може називатися магією практичною. Разом з тим, варто мати на увазі, що первісний чаклун знає магію тільки з її практичної сторони. Він ніколи не піддає аналізу розумові процеси, на яких ґрунтуються його дії, ніколи не розмірковує над абстрактними принципами,що містяться в них. Магія є для нього мистецтвом, а не наукою; сама ідея науки відсутня у його нерозвиненому розумі.

Гомеопатична магія  ґрунтується на зв’язку ідей за подібністю; контагіозна магія ґрунтується  на зв’язку ідей за суміжністю. Помилка  гомеопатичної магії полягає  в тім, що подібність речей сприймається як їхня ідентичність. Контагіозна магія робить іншу помилку: вона виходить з того, що речі, один раз побувавши в зіткненні, перебувають у контакті постійно. На практиці обидва види магії часто сполучаються. Точніше кажучи, якщо гомеопатична, чи імітативна, магія може практикуватися сама по собі, то контагіозна магія, як правило, пов’язана з застосуванням гомеопатичного принципу. Обидві різновиди магії — гомеопатична і контагіозна — можуть бути позначені єдиним терміном — симпатична магія, оскільки в обох випадках допускається, що завдяки таємній симпатії речі впливають одна на одну на відстані й імпульс передається від однієї до іншої за допомогою невидимого зв’язку.

Вся система симпатичної  магії складається не з одних  лише позитивних приписів, вона також містить у собі велику кількість негативних приписів, тобто заборон. Вона вказує не лише на те, як слід чинити, а також на те, чого робити не слід. Сукупність позитивних приписів становить чаклунство, негативних — табу. Фактично, всі уявлення про табу, у будь-якому разі, у своїй більшості, є лише частковими випадками застосування симпатичної магії з її законами подібності та контакту. Хоча, звичайно, ці закони не сформульовані дикуном в словесній формі та не осягнені ним абстрактно, він, тим не менше, вірить, що ці закони регулюють хід природних явищ цілком незалежно від волі людини.

Ціль  позитивної магії чи чаклунства —  зробити так, щоб бажана подія  відбулася; ціль негативної магії чи табу — зробити так, щоб небажана подія не відбулася. Але передбачається, що обидва наслідки (бажаний і небажаний) мають місце відповідно до законів подібності чи контакту. І подібно до того, як бажане явище в дійсності зовсім не є наслідком здійснення магічного обряду, явище, якого страшаться, у дійсності не випливає з порушення табу.