Міністерство внутрішніх справ України

Харківський національний університет внутрішніх справ

Факультет підготовки фахівців для підрозділів слідства та дізнання 
 
 

Кафедр  гуманітарних та економічних дисциплін 
 
 

Філософія Шопенгауера

                             Реферат з дисципліни «Філософія» 
 
 
 

Виконав:

курсант групи ФСД 10-9

Темнюк А.В. 

Перевірив:

доцент  кафедри

Шаповал Л.А. 
 
 

     Харков - 2011 

     План

 

     Вступ...............................................................................................................3

     1. Волюнтаризм як напрямок філософської  думки....................................4

     2. А. Шопенгауер. Коротка біографічна довідка........................................5

     3. Джерела філософії Шопенгауера.............................................................6

     4. Визначення волі.........................................................................................7

     5. Основні філософські погляди  Шопенгауера.........................................8

     5.1. Світова Воля – головна рушійна  сила всього існуючого...................8

     5.2. Філософсько-антропологічна позиція  Шопенгауера........................14

     5.3.Шопенгауер  – філософ світової скорботи..........................................17

     5.4. Етичні погляди Шопенгауера..............................................................21

     5.5. Естетичні погляди Шопенгауера........................................................22

     Висновки......................................................................................................24

     Список  використаної літератури...............................................................25

 

      Вступ 

     Серед багатьох напрямків філософської думки, що базується на класичній німецькій  філософії, привертає до себе увагу  вчення про волю А. Шопенгауера.

     Саме  тому мета мого реферату – дослідити: що послужило базою для виникнення вчення Шопенгауера, з чого воно складалося, які філософи цікавилися цією проблемою; з’ясувати чому і зараз погляди на світ Шопенгауера продовжують цікавити людей.

     В часи перемін і негараздів, що зазнає наша країна народ, світогляд філософа-песиміста  перекликається з світоспоглядальною позицією досить великої кількості людей, яких приваблює його точка зору на дійсність, яка приносила і приносить дуже багато негативних емоцій в життя сучасної людини, а також спосіб, який пропонується Шопенгауером для того, щоб здолати з мінімальними втратами труднощі, що кожного дня постають перед нами. Сам філософ писав, що його вчення не допомогло йому збагатитися, але допомогло уникнути численних неприємностей, що чекають кожну людину на її життєвому шляху.

     Реферат „Філософія Шопенгауера” побудовано таким чином, щоб висвітлити хто такий А. Шопенгауер, як сформувалося його вчення, з чого воно складається, а також з’ясувати, яке місце займає це вчення серед інших філософських думок за численністю своїх адептів і актуальності. 

 

      Волюнтаризм як напрямок філософської думки 

     Волюнтаризм – від латинського voluntas – „воля” – ( термін був введений Тьоннісом у 1883 р.) ідеалістичне направлення у філософії, що розглядає волю як найвищий принцип буття. Виставляючи на перший план волю у духовному бутті, волюнтаризм протистоїть інтелектуалізму (чи раціоналізму) – ідеалістичним філософським системам, які вважають основою усього існуючого розум.

     Елементи  волюнтаризму були вже у філософії  Августина, який бачив у волі основу всіх інших духовних процесів, і  Дунса Скота, з його підкреслюванням першості волі перед інтелектом (voluntas est superios intellectu – „воля вища за мислення”). Передумовою новітнього волюнтаризму стало вчення Канта про першість практичного розуму; хоч існування вільної волі неможливе за Кантом, однак це теоретично ні довести, ні заперечити, практичний розум вимагає постулювати свободу волі, інакше ж моральний закон втратить усілякий зміст. Виходячи з цього, Фіхте бачив, основу особистості, а у вольовій діяльності „Я” – абстрактного, творчого принципу буття, джерелі духовного самонародження світу.

     При цьому воля у Фіхте (як і у Канта, а також і у наступних представників  німецької класичної філософії  Шеллінга і Гегеля) є розумною за своєю природою, джерелом здійснення морального початку. На противагу цьому Шопенгауер, у філософії якого волюнтаризм вперше  оформлюється як самостійний напрямок, дає ірраціоналістичне трактування волі як сліпого, нерозумного, безцільно діючого початку світу. Кантівську „річ у собі” Шопенгауер тлумачить як волю, що виявляється на різних ступенях об’єктивації; свідомості інтелекту Шопенгауер відводить роль одного з другорядних виявлень волі. У Шопенгауера, як у Є. Гармата, волюнтаризм тісно пов'язаний з песимізмом, уявленням про беззмістовність світового процесу, що має джерелом несвідому і сліпу волю. Волюнтаристичні ідеї Шопенгауера стали одним із джерел філософії Ф. Ніцше¹. 

     А. Шопенгауер. Коротка біографічна довідка 

     Артур Шопенгауер народився у родині данцигського банкіра у 1788 році. Його мати – видатна німецька письменниця Анна Шопенгауер після смерті чоловіка переселилася у Веймар. В її домі часто бували такі відомі люди, як Гете, Віланд, Гримм, Шегелі. Глибоко вражений смертю батька, майбутній філософ деякий час займався комерційною діяльністю, яка була йому глибоко огидною.

     Вже в юності в його характері виявляються  задатки песимізму, які наклали  відбиток на життя та життєву рефлексію.

     Коли  Артуру виповнилося 21 рік, він вступив  до Геттингенського університету, на медичний факультет, а під впливом Г.Е. Шульца зацікавився філософією. У 1811 році він пересилився до Берліну, де в той час був дуже уславлений Фіхте. Через два роки Шопенгауер випустив свою першу роботу: „Про чотирьохякісний корінь достатньої основи”. Навесні 1814 року він пересилився до Дрездена, де і була написана головна його робота „Світ як воля і уявлення”(1818).

     З 1820 по 1831 рік Шопенгауер працював в Берліні приват-доцентом, а пізніше відмовився від викладацької діяльності й решту частину життя провів у Франкфурті-на-Майні, де і помер у 1860 роц[²] 

     Джерела філософії Шопенгауера 

     Із  різнобарвних ниток історично філософського  килиму сплелася філософія Шопенгауера, і з різнорідних елементів виникло дуже зв’язне ціле. Його ланками стали різнобарвний інтуїтивізм в дусі пізнього Шеллінга і Новаліса, надто песимістичний погляд на оточуючу дійсність як на похмуру „юдоль плачу і страждань” (формула Шопенгауера: „наш світ – найгірший з усіх світів” і є своєрідна теорія, проникнута деякою роздвоєністю, схильною до світогляду дуалізму.) Тут зіграли свою роль розміркування Фіхте про те, що світовий суб'єкт „Я” діє і кличе до дій усіх людей. Зіграло свою роль і вчення про сліпе хвилювання „безосновного початку”, про що йшла мова в роботах Шеллінга про сутність людської свободи і в філософії Джордано Бруно. Близький образ божественного першоначала був і у пантеїста Я. Бьоме. Це першоначало виявилося у нього причетним до зла, що відбувається в світі. Однак головну роль у становленні шопенгауерської системи зіграв вплив з боку  філософських традицій – кантівської, платонівської і давноіндійської, брахманської і буддійської³. 

     Визначення  волі 

     Воля  – у протилежність потягу, представляє  собою духовний акт, завдяки якому  підтверджується деяка цінність, що вважається такою, чи завдяки якій прагнуть до неї.

     Спрямована  воля може бути не тільки суб'єктивно  цінне, тому вона залежить від індивідуальної субординації цінностей. Вольовий мотив, а отже і цінність чи положення  речей, що мають цінність, виявляються  у межах деякої ситуації. Кожний вольовий мотив породжує  контрмотив, від сили якого залежить, чи буде воля мати наслідком деякі дії.

     Воля  як духовний акт завжди є вільною  волею, тобто може вибирати серед  численних мотивів навіть такий  мотив, котрий суперечить життєвим потребам людини. Завдяки цьому людина представляє  собою єдину істоту, яка може добровільно  діяти наперекір власним інтересам  і, навіть, знищувати себе. Шопенгауер створив метафізику загальної волі, що виявляється в об’єктивному плані як природа, включаючи і людське тіло, а в плані суб'єктивному – як свідома воля.

     Ніцше, примикаючи до Шопенгауера, створив власне вчення про волю і владу. Гегель вважав своє вчення ідеальною кінцевою метою світу, усвідомленням духу своєї свободи (в волі), а, отже, і дійсності його свободи.

     Воля  як річ сама в собі, на думку Шопенгауера, повністю відрізняється від свого проявлення і повністю вільна від усіх його форм, в які вона входить тільки при виникненні і котрі стосуються тільки її об'єктивації, а їй самій не властиві, навіть сама загальна форма всякого виявлення об'єкта для суб'єкта її не стосуються; але існують форми підпорядковані цій загальній формі, що знаходять загальне вираження у законі існування, до яких, як відомо, належить час і простір. А отже, і єдино через них існуючу численність⁴. 

     Світова Воля – головна  рушійна сила всього існуючого 

     Ввідною частиною філософії Шопенгауера може вважатися його докторська дисертація, захищена ним в Йенському університеті в 1813 році „Про чотирьохякісний корінь закону достатнього існування”.

     Існує тотожність волі і „тіла”, так як і те і інше є породженням потойбічної сутності. У другому томі „Світ як воля і уявлення” Шопенгауер назвав тіло людини навіть паразитом цієї потойбічної сутності.

     Із  нерівності тіла і волі людей витікають 2 шляхи розвитку філософської думки:

• 1-й шлях  мозок, усе тіло людини – це тільки його власне уявлення, аналогічне тому, що все тілесне, матеріальне є продуктом самоствердження потойбічного буття;
• 2-й шлях  протилежний першому і веде до матеріалізму: свідомість є продуктом людського мозку.

     Тут виникає одне із тих протиріч, котрі  підривають філософську систему  франкфуртського затворника.

     Що  таке потойбічна сутність дійсності, звичайно виступаюча на поверхню світу уявлення у закамуфльованому вигляді. Всяке  пізнання тут припиняється, „річ у собі” доступна тільки інтуїтивній здогадці, на котру звичайні люди майже не спроможні, тим більше, що користолюбство затьмарює і деформує їх без того слабкі пізнавальні можливості. Але людей, здатних до глибокого інтуїтивного прозріння, підштовхувати хоча б до тіні знання про світову сутність може та обставина, що ця сутність є своїм власним провісником. Ця сутність є Світовою Волею, однією і єдиною, хоч в світі своїх уявлень вона виступає у вигляді безмежної різноманітності. Це не кантівська моральна воля, обумовлена потойбічною свободою, але позбавлений індивідуальності надоб’єкт, який співпадає із свободою як антиморальним, повним свавіллям.

     Ця  свобода ірраціональна і діє  як вічне становлення, безцільне  прагнення, спроможне породити будь-яке  зло. Недарма Шопенгауер в якості історично-філософських аналогій наводить думку давньогрецького філософа Анаксимандра, що різноманітність речей, яка породжується безмежним початком, виявляється таким чином причетною до зла. Посилався він на думку Емпедокла, що одна із двох космічних сил є „Ворожнеча”. Апелює філософ і до Якова Сьоме, у якого зла діяльність виступила як необхідний результат саморозкриття світової божественної сутності. Від Бьоме йшов і розгляд Шопенгауером Світової Волі як безпричинного і „безосновного начала”, яке не має необхідності ні в якому законі достатньої основи⁵.

     Світова Воля – це могутній творчий принцип, який породжує всі речі, процеси, але  споконвічно в ній корениться щось хибне, негативне. Вона як би постійно „голодна”, заявляє про неї Шопенгауер. Він антропоморфізує свою теорію буття, і якщо у Парацельса людина виступає як мікрокосмос, то у Шопенгауера космос уподібнюється мікроантропосу.

     Деяка квазібіологічна активність, неясний прообраз потреби виживання, як „сліпе” прагнення, темний та глухий потяг понад усякої безпосередньої можливості бути пізнаною, понад усякої планомірності, але вічно незадоволена і ненаситна – така Світова Воля.