Філософські проблеми людської свідомості

– всі проблеми сучасної суспільної практики органічно пов'язані  з дослідженнями свідомості. Це стосується гострих і актуальних проблем суспільного розвитку, взаємодії людини і техніки, відношення науково-технічного прогресу та природи, проблем виховання, спілкування людей тощо.

Одним із важливих філософських питань завжди було і залишається  питання про зв'язки між свідомістю й буттям.

Матеріалістична позиція, виходячи з примату буття над  свідомістю, не відкидає того, що людська діяльність завжди передбачає свідомість, що вона "пронизана" свідомістю. Буття виступає як більш широка система, всередині якої свідомість є специфічною умовою, засобом, "механізмом" вписування людини в цю цілісну систему буття.

Отже, вторинність людської свідомості стосовно людського буття виступає як вторинність елементу стосовно системи, вторинність умови й передумови відносно цілісної структури діяльності.

Свідомість – це особлива форма відображення, регуляції та управління ставленням людей до навколишньої дійсності, до самих себе та своїх способів спілкування, які виникають і розвиваються на основі практично-перетворювальної діяльності.

Матеріалістична філософія, виходячи з принципу матеріальної єдності  світу, органічної включеності людини в цілісність живої і неживої природи, розглядає свідомість як властивість високоорганізованої матерії – мозку. Тому необхідно простежити генетичні витоки свідомості саме в тих формах організації матерії, які передують людині в процесі її еволюції.

Важливішою передумовою  такого дослідження є аналіз відображення форми матеріальної взаємодії, на основі якої виникають психіка та свідомість.

Відображення – це здатність  матеріальних явищ, предметів, систем відтворювати у своїх властивостях особливості інших явищ, предметів, систем в процесі взаємодії з ними.

Підхід у дослідженні відображення має бути послідовно генетичним, історичним. Слід розглядати розвиток конкретних форм та видів відображення, їх ускладнення, вдосконалення в процесі розвитку форм руху матерії.

Характер відображення залежить від:

– природи впливу;

– особливостей, якісної  специфіки тіла, що відображає. Тобто поява більш складних матеріальних об'єктів зумовлює появу нових, більш складних форм відображення.

Так, найбільш простим матеріальним об'єктам відповідає фізична форма відображення. З появою білкових тіл виникає біологічна форма відображення – чуттєвість.

Виникнення живої речовини супроводжувалося появою ще більш складної біологічної форми відображення – подразливості. Це властивість  найпростішої живої речовини відповідати  на вплив зовнішнього світу (поворот голівки соняшника за сонцем протягом дня).

Більш складною властивістю живої речовини є відчуття, що виникає на основі ускладнення подразливості. Відчуття – це певний внутрішній стан живої речовини, який полягає в мобілізації можливостей організму, його ресурсів для здійснення реальних дій, необхідних для задоволення потреб організму.

Форми відображення в живій  природі розвиваються в напрямку зростання ролі цього внутрішнього стану мобілізації, настройки організму  на розв'язання життєвих задач.

Виникнення відчуттів  пов'язано з формуванням особливої матеріальної структури, що відповідає за відображення, – нервової тканини, яка поступово розвивається у складні нервові системи.

Спочатку примітивні нервові  клітини під впливом зовнішнього середовища спеціалізуються, відбувається розподіл функцій між окремими групами нервових клітин. Потім виникає центральна нервова система, тобто дії організму регулюються з одного центру – головного мозку.

Відчуття є елементарною формою психічного. Більш складною формою є сприйняття та уявлення. Сприйняття – це синтез відчуттів, отриманих від різних органів чуття. Уявлення – це здатність зберігати образ предмета в мозку не лише тоді, коли предмет безпосередньо впливає на органи чуття, а й тоді, коли цього впливу немає.

Крім відчуттів, які дають безпосереднє знання про світ, людині властива вища форма прояву свідомості – понятійне мислення. Лише людині властиві вищі психічні функції – мислення, пам'ять, воля, емоції.

Свідомості відповідає специфічно людський спосіб буття в світі, взаємодія зі світом. Цим способом є практика, тобто практично-перетворювальне ставлення до дійсності, за допомогою якого людина створює своє "неорганічне тіло", "другу природу" і взагалі творить культуру. Формування культури на основі практики спричиняє виникнення свідомості. В останній з необхідністю фіксуються навички, способи, норми практичної діяльності. Оскільки ці навички, способи та норми мають суспільну природу, тобто виникають, реалізуються та відтворюються в сумісній, колективній діяльності, то і форми відображення, в яких вони закріплюються, завжди мають соціальний характер.

Навички, способи, норми  практичної діяльності завжди передбачають певне спілкування людей, їх кооперацію. Звідси – людська свідомість має суспільну природу.

Свідомість має надзвичайно складну структуру. Фахівці не мають відносно неї одностайної думки. Це пов'язано зі складністю такого явища, як свідомість, яка взагалі вирізняється складністю, важкодоступністю наукового вивчення. Багато аспектів, властивостей свідомості ми ще не знаємо, спостерігається дискусійність, навіть протилежність поглядів відносно механізмів, властивостей, функцій, структури свідомості.

Можна виділити такі рівні свідомості та їх елементи.

1. Базовим і  найбільш давнім рівнем свідомості є чуттєво-афективний пласт, до якого належать:

• відчуття – відображення в мозкові окремих властивостей предметів та явищ об'єктивного світу, що безпосередньо діють на наші органи чуттів;
• сприйняття – образ предмета в цілому, який не зводиться до суми властивостей та сторін;
• уявлення – конкретні образи таких предметів чи явищ, які в певний момент не викликають у нас відчуттів, але які раніше діяли на органи чуттів; (більш детально про відчуття, сприйняття, уявлення див. пит. 48 "Єдність чуттєвого і раціонального пізнання");
• різного роду афекти, тобто сильні мимовільні реакції людини на зовнішні подразники (гнів, лють, жах, відчай, раптова велика радість).

2. Ціннісно-вольовий рівень, до якого належать:

• воля – здатність людини ставити перед собою мету і мобілізовувати себе для її досягнення;
• емоції – ціннісно-забарвлені реакції людини на зовнішній вплив. Сюди можна віднести мотиви, інтереси, потреби особи в єдності зі здатностями у досягненні мети.

3. Абстрактно-логічне мислення. Це найважливіший пласт свідомості, який виступає в таких формах:

• поняття – відображення в мисленні загальних, найбільш суттєвих ознак предметів, явищ об'єктивної дійсності, їх внутрішніх, вирішальних зв'язків і законів;
• судження – форма думки, в якій відображаєте ! ся наявність чи відсутність у предметів і явищ яких-небудь ознак і зв'язків;
• умовивід – форма мислення, коли з одного чи кількох суджень виводиться нове судження, в якому міститься нове знання про предмети та явища (більш детально про поняття, судження, умовивід див. пит. 48 "Єдність чуттєвого і раціонального пізнання");
• різні логічні операції.

4. Необхідним  компонентом свідомості можна вважати самосвідомість і рефлексію:

• самосвідомість – це виділення себе, ставлення до себе, оцінювання своїх можливостей, які є необхідною складовою будь-якої свідомості;
• рефлексія – це така форма свідомості, коли ті чи інші явища свідомості стають предметом спеціальної аналітичної діяльності суб'єкта (детальніше див. пит. 40 "Свідомість і самосвідомість").

У деяких літературних джерелах можна зустріти думку, згідно з якою до структури свідомості належать також несвідоме (сукупність психічних явищ, що не входять до сфери розуму) та підсвідоме (психічні явища, що супроводжують перехід певної діяльності з рівня свідомості на рівень автоматизму).

На мою думку, таке твердження не має переконливого підґрунтя. Адже сама назва "несвідоме", "підсвідоме" свідчить, що це не свідомість. Доцільно їх розглядати як такі, що знаходяться поряд зі свідомістю.

 

2.2. Свідомість та її проблемне місце у філософії

Було особливо підкреслено, що філософія ставить у центр своєї уваги як основне питання ставлення матерії і свідомості, а тим самим і проблему свідомості . Значення цієї проблеми виявляється вже в тому, що вид, до якого належимо ми, люди, позначають як людина розумна. Виходячи з цього, можна з повним правом сказати, що філософський аналіз сутності свідомості виключно важливий для правильного розуміння місця і ролі людини у світі.

Вже тому проблема свідомості спочатку приваблювала найпильнішу увагу філософів при виробленні ними вихідних світоглядних і методологічних установок.

У сучасних умовах поглиблена розробка філософських питань свідомості диктується до того ж розвитком інформатики та комп'ютеризацією людської діяльності, загостренням ряду аспектів взаємодії людини і техніки, техносфери і природи, ускладненням завдань виховання і розвитку спілкування людей.

Мабуть, немає  більш складного питання, ніж  питання про те, що таке свідомість, що таке розум, яка їхня природа, їх сутність. Сам цей феномен настільки складний, що його досліджує цілий ряд наук - психологія, логіка, фізіологія вищої нервової діяльності, психіатрія, кібернетика, інформатика та ін

При цьому розгляд  окремих аспектів свідомості як специфічно людської форми регуляції взаємодії людини з дійсністю в рамках різних дисциплін завжди спирається на певну філософсько-світоглядну установку в підході і свідомості. Це надає вирішення питання про природу свідомості з філософських позицій особливий, додатковий сенс і значення.

При цьому, філософія, на відміну від інших наук, досліджує загальну природу свідомості, вивчає його насамперед під кутом зору свого основного питання. І тут, при подібному підході до свідомості стикаються дві альтернативні позиції - матеріалістична і ідеалістична, а також близька до останньої - релігійна.

Розгляд свідомості логічно початку під кутом зору першої сторони основного питання філософії, залишивши для окремого вивчення надалі бік другу , тобто пізнавальне ставлення свідомості до світу.

Чи слід розуміти розумність, свідомість як властивість особливого, духовного начала в людині, душі або бачиш у ньому функцію особливим чином організованої матерії, людського мозку, здатного відображати світ в ідеальних образах!

Такі альтернативні, принципово протилежні підходи до вирішення проблеми свідомості. Ідеалістичний підхід фактично містифікується свідомість, оскільки розглядає його як продукту душі, перетворюючи свідомість у щось таємниче та незрозуміле раціонального, з наукових позицій дослідженню. Матеріалізм, навпаки, знімає з свідомості покрив таємничості і виходить з того, що воно є функція мозку, по-друге, розглядає свідомість як відображення матерії, відображення зовнішнього світу і, нарешті, з матеріалістичної точки зору воно є продуктом розвитку матеріального світу.

При подібному  підході виявляється, що свідомість при всій його складності зовсім не є чимось абсолютно незбагненним і непізнаваного. Дійсно, значний матеріал про фізіологічних підставах свідомості можуть дати дослідження фізіології вищої нервової діяльності, оскільки свідомість органічно пов'язане з матеріальними, фізіологічними процесами в мозку, виступає як специфічна сторона.

Великі дані для  розуміння свідомості дає дослідження людської діяльності та її продуктів, оскільки в них реалізовані, запечатані знання, думки і почуття людей. Поряд з цим свідомість проявляється в пізнанні, внаслідок чого і це джерело, вивчення пізнавального процесу, відкриває різні сторони свідомості.

Нарешті, дуже тісно  можна сказати, органічно пов'язані  між собою свідомість і мова, в силу чого і науковий аналіз такого явища , як мова у всій його багатогранності, важливий для осмислення сутності, природи свідомості.

При цьому головне, про що слід постійно пам'ятати, полягає  в тому, що "не можна відокремити  мислення від матерії, яка мислить".

Свідомість, як і матерія, це реальність. Але якщо матерія це об'єктивна реальність, що характеризується самодостатністю і самообоснованностью, то свідомість - це реальність суб'єктивна, це суб'єктивний образ об'єктивного світу. Воно не існує само по собі, а має підставу в іншому, в матерії.

Іншими словами, діалектико-матеріалістичний підхід до свідомості виходить з примату буття по відношенню до свідомості, що не тільки не виключає, а припускає, що сам спосіб буття людини у світі завжди передбачає свідомість, що людська діяльність вся пронизана свідомістю і без нього не існує. Але буття - більш широка система, і свідомість виступає як умова і засіб для того, щоб людина могла вписатися в цю ширшу, цілісну системи буття.