Філософські проблеми людської свідомості

 

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ  1. Філософські аспекти людської свідомості…………5

1.1. Свідомість і самосвідомість……………………………...5

1.2. Філософське трактуванян безсвідомого за Фрейдом...8

1.3. Сутність і структура суспільної свідомості…………..10

1.4. Виникнення та розвиток свідомості……………………13

РОЗДІЛ 2.Філософські проблеми людської свідомості………18

2.1. Проблема свідомості…………...................................18

2.2. Свідомість та її проблемне місце у філософії…………23

ВИСНОВКИ…………………………………………………………..31

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ….33

 

ВСТУП

 

Свідомість –  це вища форма  відображення дійсності, властива людям і пов’язана з  їхньою психікою, абстрактним мисленням, світоглядом, самосвідомістю, самоконтролем  своєї поведінки і діяльності та передбачення результатів останньої. Свідомість людини – складне і  багатогранне явище. З погляду психології свідомість можна розглядати як форму  психіки. Стосовно буття.

Свідомість є  своєрідним поєднанням усіх простіших  форм відображення дійсності(сприйняття, відчуттів, уявлень, понять, почуттів, дій), узагальнюючою формою відображення дійсності, у якій з найбільшою повнотою відображено те, що є специфічним для людини порівняно з тваринами. Свідомість тісно пов’язана з мовою.

Однією з найбільших  загадок світу є людська здатність  усвідомлювати, розуміти дійсність, тобто  людський інтелект. В цілому якісні особливості людського інтелекту окреслюють терміном свідомості. Перші уявлення про свідомість виникли в прадавні часи, коли люди дійшли висновку, що процеси, які відбуваються в їх головах, відмінні від процесів природи; що їх бачення світу відрізняється від тваринного.

Перші спроби філософського  осягнення проблеми людської свідомості  можна побачити в працях  Платона  та Аристотеля. Проте визначальним поштовхом для початку філософського  розгляду зазначеної проблеми стала  філософія Рене Декарта. Рене Декарт наголосив на тому, що свідомість є  характеристикою духовної субстанції. Таким чином постала необхідність вивчення цього феномену. Наразі існує надзвичайно багато визначень терміну свідомість, різні підходи до розуміння її природи.

 

Обєктом дослідження є свідомість людини.

Предметом вивчення є філософські аспекти та проблеми людської свідомості.

Метою даної роботи є вивчення проблем походження та сутності людської свідомості

Для досягнення мети необхідно:

• розглянути теоретичні відомості праць різних мислителів філософської думки;
• вивчити теоретичні відомості;
• проаналізувати основні положення несвідомого за Фрейдом;
• розглянути проблеми людської свідомості;

При підготовці курсової роботи використовувались  такі методи дослідження:

• збір теоретичного матеріалу;
• аналіз, упорядкування, систематизація матеріалу;
• аналіз свідомості людини.

Практичне значення курсової роботи полягає в можливості використання її результатів під  час вивчення предмету філософії, написанні  доповідей та рефератів.

Структура роботи. Курсова робота складаеться зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг роботи – 36 сторінок.

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ФІЛОСОФСЬКІ АСПЕКТИ ЛЮДСЬКОЇ СВІДОМОСТІ

 

1.1. Свідомість і самосвідомість

Свідомість має  бути програмою, що управляє людською діяльністю, а також внутрішнім життям людини. Такі умови забезпечуються завдяки певним характерним рисам, властивим свідомості та функціям, які вона виконує.

Однією з важливих рис свідомості є її універсальність. Це означає, що у свідомості можуть відображатися будь-які властивості предметів, що так чи інакше залучаються до діяльності. Це відбувається тому, що праця і спілкування "змушують" предмети подати себе багатогранно в думках людини. Відомий приклад: орел бачить набагато далі, ніж бачить людина, але людське око помічає в речах значно більше, ніж око орла.

Свідомості властива об'єктивність. Тобто свідомість відображає предмети такими, якими вони є в дійсності. Тварина бачить у предметі лише об'єкт потреби або небезпеки. Людина бачить речі незалежно від тієї чи іншої потреби.

Для свідомості характерний нерозривний зв'язок із мовою. Мова виконує важливі функції:

• збереження знань (акумулятивна функція);

зв'язок між людьми, передача досвіду (комунікативна функція);

• засіб выраженно думки, знань (експресивна функція).

Свідомість містить чітко виражене цілеспрямоване відображення дійсності. Їй властиве цілепокладання. Перед тим, як щось зробити, людина створює ідеальний проект майбутнього результату і розробляє план дій. Матеріальне виробництво продукує речі, предмети. Духовне – їх проекти.

Людина активно  ставиться до дійсності. Вона оцінює ситуацію, фіксує своє ставлення до дійсності, виділяє себе як суб'єкта такого ставлення.

Активність як невід'ємна риса свідомості тісно пов'язана  з такою властивістю свідомості, як творчість. Адже універсальне й об'єктивне відображення дійсності передбачає не просто активне ставлення до неї, а творчо-активне, тобто перетворювальне, а не руйнівне ставлення. Людина прагне створювати нове. А для цього потрібні нові ідеї, конструктивне зображення того, чого реально ще немає, але може бути створено відповідно пізнаним об'єктивним законам цієї реальності.

Вже зазначалося, що людина активно ставиться до дійсності. Активність передбачає оцінювання не лише ситуації навколишньої дійсності, а й аналіз носія свідомості, тобто людини, виділення суб'єктом самого себе як носія певної активної позиції відносно світу. Все це проявляється в самосвідомості. Отже, самосвідомість – це виділення себе, ставлення до себе оцінювання своїх можливостей, які є необхідною складовою будь-якої свідомості.

Формування самосвідомості має певні ступені та форми. Перший ступінь – самопочуття. Самопочуття – це елементарне усвідомлення свого тіла та його гармонійне поєднання зі світом оточуючих речей та людей. Щоб правильно орієнтуватися в світі речей, необхідно насамперед усвідомлювати, виділяти ті зміни, які відбуваються з тілом людини на відміну від того, що відбувається у зовнішньому світі. Якби цього і не відбувалося, то людина не змогла б розрізнити процеси, що відбуваються в самій дійсності від суб'єктивних процесів. Наприклад, людина не змогла б зрозуміти, чи предмет наближається чи віддаляється від неї.

Усвідомлення  себе як такого, що належить до тієі чи іншої спільності людей, тієї чи іншої  культури і соціальної групи – є більш високим рівнем самосвідомості.

Виникнення свідомості "Я" як зовсім особливого утворення, схожого на "Я" інших людей і разом із тим у чомусь унікального, неповторного – це найвищий рівень розвитку самосвідомості. Завдяки йому людина може здійснювати вільні дії і нести за них відповідальність, що в свою чергу вимагає самоконтролю та оцінювання своїх дій.

У поняття самосвідомості входить, як уже говорилося, також  самооцінка, самоконтроль. Самосвідомість передбачає співставлення себе з  певним ідеалом "Я", що формується і вибирається самою людиною. Людина порівнює себе з цим ідеалом, самооцінює і, як наслідок, виникає відчуття задоволення чи незадоволення собою.

Самооцінка і  самоконтроль можливі лише за наявності  такого "дзеркала", як колектив інших  людей. У цьому "дзеркалі" людина бачить саму себе, і з його допомогою  вона починає ставитися до себе, як до людини, тобто виробляє форми  самосвідомості. Самосвідомість формується в процесі колективної практичної діяльності і міжлюдських взаємовідносин, а не в результаті внутрішніх потреб ізольованої свідомості.

Об'єктом вивчення людини може бути сама свідомість. У цьому випадку ми говоримо про рефлексію.

Рефлексія –  це така форма самосвідомості, коли ті чи інші явища свідомості стають предметом спеціальної аналітичної діяльності суб'єкта.

Рефлексія не обмежується  лише усвідомленням, аналізом того, що є в людині, а й одночасно  переробляє саму людину, спричиняє  перехід за межі того рівня розвитку особистості, якого було досягнуто.

Людина аналізує себе в світі певного ідеалу особистості, порівнює себе з ним, прагне досягти цього ідеалу. Вона немовби прагне "обґрунтувати" себе, закріпити системи своїх власних орієнтирів. Але свій образ, який формує людина, не завжди відповідає (адекватний) реальній людині та її свідомості. Адже людина здатна помилятися. Тому те, наскільки правильно людина "розуміє" себе, адекватно "подає" себе, можуть визначити оточуючі її люди.

 

1.2. Філософське трактування безсвідомого за Фрейдом

Досліджуючи свідомість, вчені дійшли висновку, що існують  приховані фактори впливу на свідомість, тобто безсвідоме. Зокрема, ідею безсвідомої  мотивації свідомості розробляв  австрійський психіатр Зігмунд Фрейд (1856–1939).

З. Фрейд вважав, що на свідомість діють об'єктивні  відносно свідомості фактори, що відсутні в досвіді самої свідомості. їх він називав безсвідомими. До цих факторів належать психологічні та біологічні потреби, які викликають неусвідомлені переживання. Про це Фрейд образно говорив, що "Я" не "є господарем у власному домі", і що свідомість людини змушена "задовольнятися мізерними відомостями про те, що відбувається в її душевному житті безсвідомого".

Сутність поглядів Фрейда зводиться до таких положень. У людині прихована велика сила – "безсвідоме", або, як він його назвав, "Воно". Цією силою управляє, зокрема, такий інстинкт, як лібідо (лат, libido – прагнення, бажання, пристрасть) – гіпотетична психічна енергія сексуальних прагнень. Сила та зміст безсвідомого проявляється в снах.

Крім "Воно" в людському духовному досвіді присутнє "Над-Я". Це – суспільні норми та соціальні настанови, традиції, ідеали, совість, ціннісні уявлення тощо, які домінують в культурі. "Над-Я" формує систему соціальних фільтрів. Те, що не пропускається через фільтри "Над-Я", заганяється в безсвідоме, "витісняється" зі свідомості ("Я") і спричиняє потім до серйозних психічних розладів. Культура, розвиток цивілізації передбачають безкінечну роботу з відлучення людей від інстинктів. Але коли культура надмірно задавлює інстинкти, вони вириваються назовні, як джин із пляшки, і знищують її.

Фрейд вивчав безсвідоме з метою зрозуміти причини душевних розладів людей, психічних захворювань. На його думку, лікар-психотерапевт зобов'язаний допомогти хворому усвідомити безсвідоме, що діє за його спиною, і цим самим розширити сферу свободи людини, позбавити її від влади "Воно".

"Воно", за  Фрейдом, з розвитком цивілізації  витісняється, але не зникає. Надмірний тиск "Над-Я" немовби провокує зростання сили "Воно". Витіснені безсвідомі інстинкти – це порохова бочка, що готова вибухнути раптово у вигляді психічних зривів чи соціального бунту. Отже, людина виявляється заручником сил, що не піддаються її "Я". Звідси і прагнення Фрейда знайти розумний баланс "Над-Я" і "Воно" і тим самим надати можливість "Я" вільно й розумно проявити себе, бути життєздатним. Поки людина живе в суспільстві, їй не позбутися впливу "Над-Я". Разом із тим, поки вона живе і живим є її тіло, людина не зможе повністю позбутися сили інстинктів. Тому треба осмислити існування цих сил, їх вплив і встановити між ними якийсь компроміс. Лише в цьому випадку розширюється простір людської свободи, а отже, і простір свідомості ("Я").

Фрейд вимагав  постійної роботи, застосування зусиль для перетворення "Воно" в "Я". Хоча він і заявляв, що "людина не господар у своєму власному домі", що "інтелект безсилий порівняно з людськими інстинктами", але не прирікав людину на безнадію. Він був упевнений, що "там, де було "Воно" має стати "Я". В кінцевому підсумку розум і свідомість виявляються сильнішими за "Воно". Єдино можливим, за Фрейдом, і нормальним шляхом для людства в майбутньому – це жити, постійно звільняючись від тиску стихії безсвідомого і зміцнюючи в собі самосвідоме "Я".

Однак у суспільстві XX ст. відбулися зміни, пов'язані з відмовою від традицій, ціннісних норм, ідеалів тощо. Абсолютизувалося значення і роль "Воно". Безсвідоме ("Воно") отримало верх над суспільним фільтром ("Над-Я"). В культурі і взагалі в суспільстві почалася небезпечна для суспільства і людства в цілому анархія розгнузданого "Воно", інстинктів. "Я" занурилося в темний хаос "Воно". Суспільство перестало рахуватися з "Над-Я", відмовилося від соціальних норм і цінностей, і насамперед від сорому. Запанували безсоромність, смакування скритих пороків людини, її потаємних інстинктів і бажань.

 

1.3. Сутність і структура суспільної свідомості

У процесі життєдіяльності  в людей формуються погляди, почуття, які відображають їх становище в  суспільстві. Вони відображають не природу  та її закономірності, а різні сфери  суспільного життя: виробництво  і розподіл, сім'ю і добробут, національні  і класові відносини, освіту і  культуру, державу і релігію тощо. Сукупність поглядів людей на ці фактори  складає суспільну свідомість.