Человек в истории

Фрейд розрізняє  дві групи потягів: сексуальні потяги і потяги "Я", або самозбереження, а пізніше - потяги еросу і потяги смерті.

Але, ввівши другу  групу потягів до своєї системи, Фрейд фактично зосередив своє дослідження  на вивченні сексуальності і прийшов  до пансексуалізму, розглядав усе  життя людини як наскрізь пронизане впливом сексуальних чинників.

За Фрейдом, внутрішній потяг є самодостатнім чинником. Він виникає в замкнутому на собі організмі, виявляючи позасвідомі  взаємостосунки особистості і довкілля. Потяг діє зсередини організму: втечею неможливо врятуватися від  нього. Тому в ньому є щось фатальне. Фрейд переконаний, що потяги визначають долю людини. За Фрейдом, потяги є головним стимулом діяльності людини, що підвладна  принципу насолоди, тобто автоматично  регулюється відчуттями насолоди, вдоволення, болю або невдоволення.

Потяг завжди вимагає  вдоволення. Однак безпосереднє вдоволення потягу не завжди є можливим. Середовище часто накладає на нього свої заборони, людина наражається на його "цензуру". Тоді потяг або витісняється в  несвідоме, або сублімується; сексуальний  потяг шукає інших шляхів вдоволення і віднаходить, таким чином, задоволення  в різноманітних формах творчої  людської діяльності.

Потяги, які витісняються із свідомості, виявляються в замаскованій символічній формі, у сні - в сновидіннях, а в дійсності спочатку найбільш безневинним чином - в обмовках, описках, помилкових діях і забуванні. Коли для  реагування на незадоволені, витіснені  потяги цих безневинних засобів  стає недостатньо, неминуче викає невроз.

Фрейд відмежовує потяг - початковий чуттєвий момент —  від психічної діяльності людини, коли вона вже усвідомила свою потребу. Потяг є лише початковим етапом відображення органічної Потреби в органічній, інтероцептивній чутливості.

Потяг є лише однією з багатьох форм потреби. Це - початковий етап в усвідомленні потреби, і сам потяг зовсім не обов'язково мусить "застрягнути" на рівні  органічної чутливості: вона і свідомість в якому разі були б непроникливими одна в одну сферами. Це стосується і сексуального потягу. Він більш або менш глибоко і органічно пронизує все життя особистості, а свідоме життя включається нього: сексуальний потяг набуває форми кохання; потреба людини в людині, таким чином, є справжньою людською потребою.

Спрямування, що виражається в потягах, породжується потребою в чомусь, що перебуває  поза індивідом. І будь-яка динамічна  тенденція містить у собі усвідомлений зв'язок з чимось, що знаходиться  ззовні.

У потягах на перший план виступає все-таки інформація зсередини, від внутрішнього - до зовнішнього; в інших випадках, навпаки, ця двобічна залежність або співвідношення виникає, скеровується спочатку ззовні всередину.

Протистоїть потягу належне. Але між потягом і  належним антагонізму немає; належному  людина підкоряється всупереч своїм  потягам і бажанням. Належне стає значущою метою не тому, що цього  людині хочеться, а тому, що це "хочу" вона усвідомила як важливу мету, а  її здійснення стало власною справою.

У зворотності  цієї залежності між важливістю мети і потягом, прагненням, волею і  виявляється своєрідна риса спрямованості  людини і тенденцій, які сприяють її появі. Серед тенденцій особливе місце посідає установка.

Установка людини - це позиція, ставлення до мети або  завдань, яке виявляється у відбірковому спрямуванні і готовності до діяльності, що сприяють її здійсненню. Моторна  установка організму - це "робоче" положення, пристосування тіла до певних рухів. У такий самий моторний спосіб виражається і сенсорна установка  на пристосування організму або  органа до найкращого сприймання завдання або до здійснення відповідної операції.

Зміна установок  означає перебудову психічного ладу індивіда, пов'язану з перерозподілом того, що має для нього значення. Установка виникає внаслідок  розподілу і взаємодії внутрішніх тенденцій, підсумовує його. Вона сама не є безпосередньо рухом у  певному напрямі, установка передбачає спрямування людини.

Установка як позиція  людини включає в себе багато різнопланових  компонентів - від елементарних потреб і потягів до поглядів або її переконань.

Установка відіграє значну роль у діяльності людини:

1. змінює перспективу,  в якій сприймається людиною предметний зміст;

2. перерозподіляє  значущість різноманітних моментів;

3. зумовлює зміну акцентів і інтонацій;

4. виділяє істотне  інакше - в іншій перспективі, з іншого боку.

Установка, в  якій активізується перцептивний зміст, має істотне значення для сприймання, пізнання людиною дійсності. Вона пов'язана  з апперцепцією - апперцепцією не лише уявлень, а всього реального буття особистості.

Установка - це відношення потреб до ситуації. Це процес, що має  фазовий характер, загальна диспозиція особистості, що визначає реальну позицію  людини в її конкретному вияві  і підкоряється закономірностям: її утворення, концентрації, іррадіації, переключення установки.

Від інтересу і  спрямованості на предмет слід відмежовувати  схильність як спрямованість на певну діяльність.

Джерела мотивації  можуть бути і в недосяжних для  свідомості темних "глибинах" тенденцій  і потреб, що усвідомлюються. У потребах виявляється сутність людини, яка  має власні потреби, виявляє активність, страждає, тобто як пристрасної істоти, її вчинки зумовлені стражданнями і  прагненням до насолоди і є свідченням напруженості і активності.

Потреба охоплює  світ почуттів - естетичних і моральних: замилування, ніжності, турботи, зворушення; в ній відбивається все свідоме  життя особистості. Потреба по-новому відображається почуттями. Протягом свідомого  життя почуття людини залучаються  до сфери установок і підкоряються їх моральному контролю. Не лише сексуальні, а й інші потреби зумовлюються не тільки потягом. У міру усвідомлення предмета, до якого потяг спрямовується, потяг перетворюється на бажання — нову форму потреби.

Діяльність, спрямована на задоволення наявних потреб, створюючи  нові предмети для їх задоволення, породжує і нові потреби.

Органічні потреби  виникають у ході їх задоволення. Але потреби людини зовсім не обмежуються  тими, що безпосередньо пов'язані  з органічним життям. У процесі  історичного розвитку потреби розвиваються, потоншуючись і диференціюючись, але  і з'являються нові потреби, не пов'язані  безпосередньо з уже наявними. Так людини виникає потреба в  читанні, відвіданні театру, слуханні музики тощо. Породжуючи сфери культури, людська діяльність породжує і відповідні потреби в створюваних благах. У зв'язку з потребами виникають і інші істотні мотиви:

а) усвідомлення завдань, які ставить перед людиною життя;

б) обов'язків, які воно на неї накладає;

в) спонукання людини до діяльності, що виходить за межі тієї, що безпосередньо служить задоволенню вже наявних потреб.

Ця діяльність може викликати появу нових потреб, оскільки не тільки потреби породжують діяльність, а й діяльність інколи породжує інтереси.

Слово 'Інтерес" дуже багатозначне. У побутовому мовленні і в різних науках воно вживається в різних значеннях. Нам може бути цікава людина, в якій ми зовсім не зацікавлені, і навпаки - внаслідок певних обставин можемо цікавитися людиною, яка в  нас зовсім не викликає інтересу.

Інтерес у психологічному сенсі не тотожний ні соціальному  інтересу в цілому, ні суб'єктивному його виявленню.

Інтерес у психологічному сенсі - спрямування особистості, що лише в остаточному підсумку зумовлене  усвідомленням її соціальних потреб.

Особливість інтересу полягає в тому, що інтерес - це зосередження на певному предметі думок, настанові  особистості, це прагнення ближче ознайомитися з предметом, заглибитись у нього, зосередити на ньому всю свою увагу.

Гадка. Під гадкою розуміють спрямованість думки, думки-турботи, думки-участі, думки-прилучення, що має емоційне спрямування. Як спрямування  помислів, інтерес істотно відрізняється  від спрямування бажань, бо в ньому виявляється потреба.

Інтерес виявляється  в спрямованості уваги, думок, гадок, потреба в прагненнях, бажаннях, у волі. Інтерес є інтересом  особи до чого-небудь або до кого-небудь: безпредметних інтересів не існує взагалі.

Інтерес завжди має характер двобічного відношення. Якщо нас цікавить певний предмет, це означає, що цей предмет цікавий; він викликає бажання ближче з  ним ознайомитися, заглибитись у  нього; він привертає до себе увагу, і на ньому зосереджені думки.

Ми робимо не тільки те, в чому маємо потребу, і займаємося не лише тим, що нас  цікавить. У нас є моральні уявлення про обов'язок, що регулюють нашу поведінку.

Належне, з одного боку, протистоїть людині, оскільки воно усвідомлюється як значуще, не підвладне  людській волі; разом з тим, якщо ми усвідомлюємо щось як належне, а  не тільки знаємо, що воно вважається таким, то належне стає предметом наших  прагнень — ідеалом. Ідеал - це не лише сукупність норм поведінки:

1) іноді це  образ, що втілює найбільш вартісні  і привабливі людські якості, - образ людини, що слугує за зразок;

2) відображення бажаного, що ідеалізувалося;

3) ідеал іноді  може мати компенсаторно-антагоністичний  стосунок до реального вигляду людини;

4) воно може  особливо акцентувати на тому, що людина найбільше цінує,  і на тому, чого їй якраз  і не вистачає;

5) ідеал - це  не те, якою людина насправді  є, а те, якою вона хотіла  б бути, не те, якою вона є  в дійсності, а те, якою вона бажала б бути.

Але було б неправильно  протиставляти належне та існуюче, те, якою є людина, і те, якою вона бажає бути: останнє є теж показовим, щоб скласти уявлення про неї. Ідеал людини - це, таким чином, і  те і не те, якою вона є. Це прагнення  до найкращого є позитивними тенденціями  людського розвитку, які, втілившись в образі-зразку, стають стимулом і  регулюють розвиток. 

Ідеали формуються виключно і безпосередньо під  впливом суспільства. 

Кожна епоха  мас свої ідеали, своє бачення людини, що зумовлює час і середовище, дух  епохи — це втілення її значущих рис. Інколи ідеалом є узагальнений образ, образ як синтез основних, особливо важливих, вартісних рис. Часто як ідеал виступає історична особистість, яка ці риси особливо повно і яскраво уособлює.

У дитинстві  і юнацькому віці ідеал часто  уособлюють люди найближчого оточення - батько, мати, старший брат, хто-небудь з оточення, згодом — учитель. Пізніше  ідеалом, тим, на кого підліток, юнак хотів  би бути схожим, стає історична особа, дуже часто — хтось із сучасників.

Ідеали людини яскраво виявляють її спрямування. Ідеали формуються під впливом оцінок суспільства.

Потреби, інтереси, ідеали становлять різні аспекти  спрямування особистості, що є мотивацією її діяльності.

Існує закон: доки є актуальними первинні, більш  нагальні потреби й інтереси, відступають  вторинні, менш нагальні; і коли більш  нагальні втрачають свою гостроту і  актуальність, за ними виникають наступні. Потреби й інтереси виникають  у свідомості в певній послідовності. 

Вигляд особистості  істотно визначається: 

по-перше, рівнем потреб, інтересів, тенденцій особистості. Вони дають змогу дійти висновку про різнобічність або убозтво  внутрішнього змісту людини. Деякі  люди обмежуються елементарними, примітивними інтересами; їх роль зводиться до підлеглості, їх вплив на інших людей обмежений. Діяльність інших людей зумовлена  духовними інтересами, пов'язана  з духовними царинами людської діяльності. Вигляд людини значно змінюється залежно  від того, якою мірою її діяльність зумовлена духовними інтересами;

по-друге, колом  Ті потреб, інтересів, ідеалів. Обсяг  або широта цього кола зумовлює змістовність, діапазон людини. Різне коло інтересів  визначає різноманітне за змістом духовне життя - від духовно бідного, убогого життя одних людей - до духовно багатого і змістовного життя інших.

Широта духовного  життя особистості, очевидно, зумовлює виникнення питання про рівень її розвитку. Не можна вести мову про  особливу його широту і багатство, якщо всі потреби й інтереси людини зосереджені на елементарних потребах і інтересах. Розширення кола інтересів  може відбуватися лише шляхом переходу на вищі рівні розвитку.

Людина не народжується особистістю - особистістю вона стає. Становлення особистості - не одне й  те саме, що розвиток організму, який є  процесом органічного визрівання. Вона не тільки розвивається як кожен організм, а й має свою історію.