Автор: Пользователь скрыл имя, 16 Октября 2011 в 20:50, реферат
Нельзя претендовать на знание природы общества и его истории, не изучив социально-исторические закономерности: это решающий принцип в подходе к исследованию любых явлений сущего, в том числе и социально-исторической реальности.
Народ — творец
истории, но его творческая роль исторически
неодинакова, как неодинаков и сам
народ на различных ступенях развития
общества, как неодинаковы его
опыт, знания, сознательность. Опыт истории
показывает, что могут быть периоды,
когда народ впадает в
В ходе общественного развития существенным образом меняются условия, в которых проявляются силы народа. Например, при деспотических режимах активность масс резко снижается: апатия «снизу» — это реакция на гнет «сверху». Историческая роль народа возрастает по мере прогресса человечества.
Не стоит только
забывать, что народ состоит из
отдельных личностей и
Необходимо также
отделять народ от толпы. Толпа являет
собой случайное или почти
случайное сборище людей, объединенных
в данном пространстве временным
и преходящим интересом; это хаотическое
целое, как правило, лишенное какой-либо
четкой внутренней организации; иногда
эта организация носит
Поведение толпы
обычно определяется воздействием захватывающих,
как порыв ветра, настроений и
подвержено сильному влиянию лидера,
в качестве которого выступает человек,
быстрее и лучше других уловивший
настроение толпы, толком не высказанные
ее устремления, порывы и скрытые
мотивы или способный привести ее
в желаемое им состояние. Толпа без
вожака не может ничего сделать.
О роли личности
в истории: стратегический ум, характер
и воля вождя
Временами социальные
мыслители преувеличивали роль личности,
прежде всего государственных
Всемирно-исторические личности являются не только практическими и политическими деятелями, но и мыслящими людьми, духовными руководителями, понимающими, что нужно и что своевременно, и ведущими за собой других, массу. Эти люди, пусть интуитивно, но чувствуют, понимают историческую необходимость и потому, казалось бы, должны быть в этом смысле свободными в своих действиях и поступках. Но трагедия всемирно-исторических личностей состоит в том, что «они не принадлежат самим себе, что они, как и рядовые индивиды, суть только орудия Мирового духа, хотя и великое орудие»[5]. Судьба, как правило, складывается для них несчастливо.
Народ, по словам
И.А. Ильина, есть великое раздельное
и рассеянное множество. А между
тем его сила, энергия его бытия
и самоутверждения требуют
За всю историю человечества произошло огромное множество событий, и всегда они направлялись различными по своему моральному облику и разуму личностями: гениальными или тупоумными, талантливыми или посредственными, волевыми или безвольными, прогрессивными или реакционными. Став по воле случая или в силу необходимости во главе государства, армии, народного движения, политической партии, личность может оказывать на ход и исход исторических событий разное влияние: положительное, отрицательное или, как это нередко бывает, и то и другое. Поэтому обществу далеко не безразлично, в чьих руках сосредоточивается политическая, государственная и вообще административная власть.
Выдвижение личности
обусловливается и
Сам факт выдвижения на роль исторической личности именно данного человека — это случайность. Необходимость же этого выдвижения определяется исторически сложившейся потребностью общества в том, чтобы главенствующее место заняла личность именно такого рода. Н.М. Карамзин так сказал о Петре Первом: «Народ собрался в поход, ждал вождя и вождь явился!» То, что именно этот человек рождается в данной стране, в определенное время, — чистая случайность. Но если мы этого человека устраним, то появляется спрос на его замену, и такая замена найдется. Зачастую в силу исторических условий весьма видную роль приходится играть просто способным людям и даже посредственным. Об этом мудро сказал Демокрит: чем «менее достойны дурные граждане получаемых ими почетных должностей, тем более они становятся небрежными и исполняются глупости и наглости»[7]. В связи с этим справедливо предостережение: «Остерегайся занять благодаря случайностям пост, который тебе не по плечу, чтобы не казаться тем, чем ты не являешься на самом деле»[8].
В процессе исторической деятельности с особой остротой и выпуклостью выявляются и сильные, и слабые стороны личности. И то и другое приобретает порой огромный социальный смысл и оказывает влияние на судьбы нации, народа, а порой даже и человечества.
Поскольку
в истории решающим и
Как бы гениальна
ни была историческая личность, она
в своих поступках
Деятельность
политического вождя
При любой форме
государственного устройства на уровень
главы государства выдвигается
та или иная личность, которая призвана
играть чрезвычайно ответственную
роль в жизни и развитии данного
общества. От руководителя государства
зависит очень многое, но, разумеется,
далеко не все. Многое зависит от того,
какое общество его избрало, какие
силы его вынесли на уровень главы
государства. Народ — это не однородная
и не одинаково образованная сила,
и от того, какие группы населения
оказались в большинстве на выборах,
с какой мерой понимания они
осуществили свой гражданский долг,
может зависеть судьба страны. Можно
лишь сказать: каков народ, такова и
избранная им личность.
Мотиваційні регулятори
життєвого шляху людини
Цю концепцію,
як зміст структури спрямування
особистості, розробив С. Л. Рубінштейн
(1946, 1973). Основна ідея концепції полягає
в тому, що, на відміну від живих
істот, людина має свою історію, а
не просто цикли розвитку, що повторюються,
її діяльність, змінюючи дійсність, об'єктивується
в продуктах культури, що передають
від покоління до покоління. Так
здійснюється зв'язок між поколіннями,
завдяки якому наступні покоління
не повторюють, а продовжують справу
попередніх і спираються на доробок
попередників, звіть коли вони вступають
із ними в боротьбу. Історія людини
- її діяльність, в якій вона досягала
своєї мети, робила помилки і виправляла
їх. Тому вивчення потреб, інтересів, ідеалів,
настанов і тенденцій, спрямування
особистості загалом дає
Зміст мотивації досить легко можна визначити, відповідаючи на такі запитання:
чого людина хоче?
до чого вона прагне?
що вона може?
Відповідь на запитання: чого людина хоче, чого прагне - джерело мотивації її дій, що задовольняють ЇЇ потреби.
Людина - не замкнена в собі істота, що живе і розвивається із себе самої. Існування її як живого організму передбачає обмін між нею і природою. Для підтримування життя людина потребує речовин і продуктів, а для свого продовження в інших людина потребує іншої людини.
У процесі історичного розвитку коло елементарних людських потреб все розширюється. Ці потреби відображає психіка людини, і вона усвідомлює це як потребу. У ній виявляється зв'язок людини з навколишнім світом і залежність від нього.
Окрім речей, необхідних для існування людини, існують ще й інші потреби, які є необхідними і не переживаються суб'єктивно як потреби — це інтереси. Вони народжуються в неспокої:
1. початковий, більш чи менш невизначений стан;
2. динамічна тенденція, що виступає як прагнення;
3. після цього
чітко окреслюється предмет
У міру того, як тенденція визначає предмет, на який прагнення спрямовуються, вони усвідомлюються і стають дедалі більш свідомими мотивами діяльності, що більш або менш адекватно відбивають об'єктивні рушії діяльності людини. Оскільки тенденція спонукає до діяльності, з нею звичайно пов'язуються загальмовані рухові моменти, що посилюють динамічний, спрямований характер тенденцій.
Спрямування включає три тісно пов'язані між собою моменти:
а) предметний зміст, оскільки спрямування - це завжди спрямованість на щось, на певний предмет;
б) напруження, що при цьому виникає;
в) динамічні тенденції і породжувані ним напруження (компоненти, що зумовлюють появу психічних процесів).
Однак не можна відокремлювати динамічний аспект від змістового і намагатися розглядати динамічні моменти як самодостатній механізм психіки і поведінки. Суто динамічні відношення самі по собі, незалежно від змісту, "спрацьовують" лише в афективних і в патологічних станах.
Динамічні тенденції виявляються, за Фрейдом, у формі потягів.
У несвідомому потязі об'єкт не усвідомлюється. Тому об'єкт стає несуттєвим, а саме спрямовування, виражене потягом, виступає як таке, що закладене природою в індивіді, в його організмі, що йде зсередини, з його глибин.
Органічні потреби відбиває психіка, передусім через органічні відчуття. Оскільки органічні потреби відбиваються в органічних відчуттях, що включають момент динамічного напруження чи мають більш або менш гостре афективне забарвлення, вони виявляються у формі потягів.
Потяг-це органічна потреба, виявлена органічною (інтероцептивною) чутливістю. Як відображення органічної потреби, потяг має соматичне джерело виникнення - подразнення зсередини організму. Загальна особливість потягів - імпульсивне напруження. Як більш або менш тривале напруження, потяг породжує імпульс до дії.
Вчення про потяги створив головним чином 3. Фрейд, спираючись переважно на матеріал клінічних досліджень, результати яких учений аналізував, виходячи із загальних тверджень своєї концепції.