Высшее образование и болонский процесс

Загальноосвітні навчальні заклади та середні  професійно-технічні навчальні заклади  в Словацькій Республіці є державної  та недержавної форми власності (приватні, церковні). Цього часу недержавні навчальні заклади становлять 7% від загальної кількості навчальних закладів Словацької Республіки. До досягнення 16-річного віку відвідання школи у Словаччині є обов’язковим.

В системі  вищої освіти Словацької Республіки функціонують 3 державні вищі навчальні заклади, 20 громадських університетів та 4 приватні вищі навчальні заклади неуніверситетського типу.  

Вища освіта Словацької Республіки складається  з трьох ступенів:  
Перший ступінь – на отримання освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр. Тривалість навчання 3 - 4 роки, після чого випускники отримують академічне звання „Бакалавр“, (скорочено „Bc“).

Другий ступінь – на отримання освітньо-кваліфікаційного рівня магістр, інженер, або PhD. Зазвичай тривалість навчання такого типу 1 – 3 роки, продовжуючи перший ступінь навчання за такою ж або суміжною спеціальністю (загалом тривалість навчання – не менше 5 років), після чого випускники отримують академічне звання:  

„Магістр“ (скорочено  „Mgr.“) - за творчими спеціальностями;  
„Інженер“ (скорочено „Ing.“) - за  технічними спеціальностями включно економіки;   
„Інженер архітектор“ (скорочено „Ing. Arch.“) – архітектори та урбаністи;                                
„Магістр мистецтв“ (скорочено „Mgr. art.“) – за мистецькими спеціальностями; 
„Доктор медицини“ (скорочено „MUDr.“) – за спеціальностями загальної медицини;                 
„Доктор стоматології“ (скорочено „MDDr.“) – за стоматологічною спеціальністю;       
„Доктор ветеринарної медицини“ (скорочено „MVDr.“) – за спеціальностями ветеринарної медицини. 

Третій  ступінь – академічні програми PhD. Стандартна тривалість навчання такого типу    3 – 4 роки. Після складання кандидатського іспиту та захисту кандидатської дисертації випускники отримують академічне звання „Кандидат наук“ (скорочено „PhD“).   

2. Конференція європейських вищих навчальних закладів та освітніх організацій

29-30 березня  2001 року, м. Саламанка

ФОРМУВАННЯ МАЙБУТНЬОГО

Понад 300 європейських вищих навчальних закладів та їх представницьких організацій зібралися у Саламанці задля підготовки своїх пропозицій до Празької зустрічі міністрів вищої освіти країн, які брали участь у Болонському процесі. Учасники домовилися про цілі, принципи та пріоритети.

Європейські вищі навчальні заклади знову демонструють свою підтримку принципів Болонської декларації і свої зобов'язання зі створення до кінця десятиліття Зони європейської вищої освіти. Вони бачать у заснуванні в Саламанці Асоціації європейських університетів (ЕІІА) як символічне, так і практичне значення для більш ефективного інформування урядів і суспільств і, тим самим, для підтримки формування свого майбутнього в Зоні європейської вищої освіти.

1. Принципи.

Автономія з відповідальністю.

Розвиток потребує, аби європейські університети забезпечували можливість діяти відповідно до керівного принципу автономії у поєднанні з відповідальністю. Як автономні і відповідальні юридичні, освітні та соціальні об'єкти, вони підтверджують свою відданість принципам Ма§па СНагіа ІІпіуегзіїаіит 1988 року і, зокрема, академічній свободі, тому університети повинні мати право формувати свою стратегію, вибирати власні пріоритети в навчанні та провадженні наукових досліджень, витрачати ресурси, профілювати свої програми і встановлювати свої критерії для прийому професорів і студентів. Європейські вищі навчальні заклади готові до конкуренції вдома, в Європі й у світі, але для цього вони мають потребу у необхідній організаційній свободі, чітких і доброзичливих рамках регулювання й достатньому фінансуванні. За протилежного випадку вони не матимуть можливості для співпраці та змагання. Плани завершення створення Зони європейської вищої освіти залишаться невиконаними або спричинять нерівноправність конкуренції, якщо в багатьох країнах здійснюватимуться безпосереднє регулювання, детальний адміністративний і фінансовий контроль стосовно вищої освіти.

Конкуренція, що підтримує якість вищої освіти, не відкидає співробітництва і не може бути зведена до концепції комерції. Університети в деяких країнах Європи сьогодні не здатні конкурувати на рівних, перебуваючи, зокрема, віч-на-віч із небажаним відпливом інтелекту у межах Європи.

Освіта  як відповідальність перед суспільством.

Зона європейської вищої освіти повинна будуватися на європейських традиціях відповідальності освіти перед суспільством; на широкому й відкритому доступі як до доступеневого, так і післяступеневого навчання; на освіті для розвитку особистості та навчанні протягом усього життя; на громадянстві як короткочасної, гак і тривалої соціальної доцільності.

Вища  освіта, ґрунтована на наукових дослідженнях.

Оскільки наукові  дослідження є рушійною силою  вищої освіти, то й створення Зони європейської вищої освіти має відбуватися  одночасно й паралельно зі створенням Зони європейських наукових досліджень.

Організація диверсифікації.

Європейська вища освіта завжди була різноманітною у  частині мов, національних систем, типів  інститутів, орієнтації профілів підготовки та навчальних планів. Водночас її майбутнє залежить від спроможності організувати те цінне розмаїття так ефективно, щоби мати позитивні результати, а не труднощі, гнучкість, а не непрозорість. Вищі навчальні заклади хочуть користуватися конвергенцією, зокрема, у загальних поняттях, загальнодоступних у цій предметній галузі поза кордонами - і мати справу з розмаїтістю як з активом, а не як причиною для невизнання або винятку. Вони задіяні у створенні достатнього саморегулювання для гарантії мінімального рівня об'єднання таким чином, щоб їхні прагнення до відповідності не були підірвані занадто великою дисперсією у визначенні та застосуванні кредитів, в основних категоріях ступенів і в критеріях якості.

II. Ключові питання: Якість як наріжний камінь формування. Формування довіри. Відповідність. Мобільність. Порівняльні кваліфікації на доступеневаму і післяступеневому рівнях. Привабливість.

Європейські вищі навчальні заклади визнають, що їхні студенти потребують і вимагають  кваліфікацій, які вони можуть ефективно  використовувати для свого навчання та кар'єри по всій Європі. Інститути, їхні мережі й організації підтверджують свою роль і відповідальність у цьому плані і засвідчують про свою готовність належним чином організувати себе в рамках автономії.

Вищі навчальні  заклади звертаються до урядів із проханням полегшувати і заохочувати  зміни, забезпечувати рамки для координації та керівництва зближенням з урахуванням національних і європейських особливостей. Вони підтверджують свою здатність і готовність ініціювати та підтримувати прогрес спільними зусиллями:

здійснити переоцінку вищої освіти і наукових досліджень для всієї Європи;

реорганізувати  вищу освіту в цілому і поновити програми зокрема;

розвивати й  базувати вищу освіту на основі наукових досліджень;

виробити взаємоприйнятні  механізми для оцінки, гарантії та підтвердження якості;

послуговуватися загальними термінами європейського виміру і забезпечувати відповідність різних інститутів, програм, ступенів;

сприяти мобільності  студентів, персоналу та можливості працевлаштування випускників у  Європі;

підтримувати  зусилля з модернізації університетів  у країнах, де існують значні проблеми щодо входження в Зону європейської вищої освіти;

провадити зміни, аби бути відкритими, привабливими, конкурентоспроможними вдома, в  Європі й у світі;

дотримуватися позиції, що вища освіта має бути відповідальною перед суспільством. 

3.Завдання  щодо удосконалення  вищої освіти України  у контексті вимог  Болонського процесу

Україна чітко  визначила орієнтир на входження  в освітній простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності у контексті європейських вимог, дедалі наполегливіше працює над практичним приєднанням до Болонського процесу.

Учасники низки  міжнародних науково-практичних семінарів  г «Кредитно-модульна система підготовки фахівців у контексті Болонської декларації» (відбувся 21 -22 листопада 2003 року у Львові на базі Національного університету «Львівська політехніка»), «Гарантії якості, європейська система передачі і накопичення кредитів та практика імплементації Болонського процесу у різних європейських країнах» (відбувся 16-17 квітня 2004 р. у Дніпропетровську на базі Національного гірничого університету) та «Вища освіта України і Болонський процес» (відбувся 12-13 травня 2004 р. у Києві на базі Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут»), визнаючи необхідність інтеграції вищої освіти і науки України в єдиний Європейський освітній і науковий простір на засадах Спільної декларації європейських міністерств освіти, прийнятої в Болоньї 19 червня 1999 p., ствердили, що:

Уряд України  має прийняти усвідомлене політичне  рішення про інтеграцію національної системи вищої освіти і науки  в Європейський освітній і науковий простір, яке б було покладено  в основу зовнішньої політики держави.

Багатоступенева система вищої освіти України, запроваджена законами України «Про освіту», «Про вищу освіту» та відповідними нормативними документами Кабінету Міністрів України і Міністерства освіти і науки України, в основному відповідає моделі, запропонованій країнами-учасницями Болонського процесу. Подальша модернізація вищої школи України повинна бути зорієнтована на інтегрування національної системи вищої освіти до Європейського освітнього та наукового простору.

Міністерству  освіти і науки України та вищим  навчальним закладам необхідно провести значну роботу щодо прийняття системи чітко встановлених та взаємовизначсних ступенів через впровадження додатка до диплома, аби сприяти визнанню національної вищої школи Європейською системою вищої освіти.

Вищим навчальним закладам - учасникам педагогічного процесу - зосередити зусилля на апробації системи кредитів, узгодженої з Європейською системою перезарахування кредитів (ECTS), з подальшим поширенням цієї системи в національній системі вищої освіти.

Необхідно активізувати роботу щодо впровадження європейських критеріїв оцінки якості знань студентів, їх практичної підготовки, ефективності наукових досліджень, передбачивши зміну змісту і форми організації роботи державних і недержавних інституцій, що здійснюють контроль якості освіти.

Вищим навчальним закладам — учасникам педагогічного експерименту - апробувати в умовах національної системи вищої освіти європейські критерії щодо розроблення навчальних планів, співпраці закладів освіти, схем мобільності та інтегрованих програм навчання, практичної підготовки та наукових досліджень.

Крім цього, на сьогодні в Україні проведено  низку конференцій та семінарів  за участю представників Європейського  союзу та європейських структур, що здійснюють розробку принципів та технологій реалізації вимог Болонського процесу.

Учасники цих  зібрань запевнили, що вищі навчальні  заклади зроблять все необхідне  для підтримання країн-учасниць Болонського процесу та приєднаються до нього.

Проблема ролі та місця України у створенні  в Європі єдиного освітнього простору сприймається з розумінням Генеральним директоратом IV Ради Європи, а також групою підтримки Болонського процесу. Останні відзначають високий рівень готовності України, її прагнення приєднатися до цього процесу та визначеності щодо основних завдань і проблемних питань.

Україна була і  залишається активним учасником  цих процесів. Закони України «Про освіту» та «Про вищу освіту», Національна  доктрина розвитку освіти, підписана  Президентом України, пройшли експертизу Ради Європи. Спеціальні комісії експертів, які безпосередньо в наших університетах і коледжах ознайомлювалися із практикою впровадження задекларованих законодавством норм, зробили позитивні висновки щодо розвитку вищої освіти.

За період з 1993 по 2003 рік вищі навчальні заклади  України разом з провідними університетами Європи виконали 105 проектів TEMPUS/TACIS. Це дало змогу запровадити спільні навчальні програми, нові принципи управління вищими навчальними закладами, підготувати сучасні підручники, напрацювати підходи до взаємного визнання документів про освіту.

Якщо порівняти  все це із задекларованими в м. Болоньї принципами, то неважко дійти  висновку: обрані нами шляхи модернізації вищої освіти співзвучні загальноєвропейським підходам.