Вища школа в Україні XIV – XVIII ст.

       В статуті записано й заохочення: хто краще вчитиметься, той сидітиме на перших лавах у класі, хоч би він був і “барзо нищ”, а ледарі – на задніх лавах.

       До  Львівської братської школи приймали дітей різних майнових станів, й  не лише зі Львова, тому сюди охоче мандрувала молодь з інших міст та сіл всієї України.  

       Чернігівський колегіум 

       Чернігівський архієпископ Лазар Баранович (1657-1694)  у 1689 році переніс до Чернігова свою школу, якою дуже піклувався і мріяв  поставити її в рівень з Києво-Могилянською академією, але не встиг за свого життя здійснити цю мрію за браком коштів. Наступник Л.Барановича Феодосій Углицький (1693-1696) також не встиг перетворити Чернігівську архієрейську школу в колегіум, і тільки його наступник Іван Максимович (1698-1712) здійснив у 1700 році мрію Л.Барановича.

       Чернігівський колегіум одразу досяг такої слави, що сучасники величали його чернігівськими Атенами, чернігівським Олімпом, вертоградом  Паллади, тощо. Чернігівський колегіум у своїй назві – “Collegium Maximovitanum” надовго зберігав ім‘я свого фундатора.

       Прийнятий до школи учень зобов‘язувався залишатися в школі до кінця визначеного  в ній курсу, щоб не було, як говориться в Регуляміні, шкоди для тої  служби, до якої учень готувався. Отож приміщення синів духовенства до цієї школи набирало усі ознаки тодішнього набору молодих людей до державної служби.

       Чернігівське  духовенство не дуже строго дотримувалося  приписів Регуляміну. Навпаки, всіма  засобами намагалося примістити своїх  синів на церковну службу – в  дяки чи в паламарі – до закінчення ними повного курсу школи, або оженити їх, щоб тим самим досягнути їх звільнення ід шкільної повинності.

       Матеріальне забезпечення архієрейських шкіл  Духовний Регулямін покладав на архієрейські доми. Проте було ще одне джерело  - хлібний сбір зі всіх монастирських та церковних земель єпархії.  Крім згаданих джерел, Чернігівський колегіум, як і Київська колегія-академія, користувався для утримання бурси ще одним джерелом – конгрегацій ним збором. На кінець, ще було одне джерело, що його завело начальство Чернігівського колегіуму зі спеціальною метою – на будову церкви при колегіумі. Це грошова кара, яка накладалася на тих учнів, що спізнилися  своєчасно прибути до школи після літніх вакацій. Розмір – від 2 до 10 крб. – був залежно від кількості днів, що їх пропустив учень після 1 вересня.

       Бідні учні Чернігівського колегіуму жили в бурсі. На утримання бурсаків призначалися мізерні кошти. Хлібні пайки були настільки малі, що бурсаки були змушені жебрати. Ще один спосіб для  поліпшення матеріального становища  – мандри по Україні під час літніх вакацій з виступами в різних домах з промовами латинською, польською та рідною мовами.

       Тут вчилися учні усіх станів, проте  не всі залишалися до кінця курсу. Нерідко самі батьки забирали своїх  синів зі школи, інколи учні старших класів ще перед закінченням риторичного класу переходили з Чернігівського колегіуму до іншої школи, найчастіше до Київської академії або Харківського колегіуму. Отож начальство Чернігівського колегіуму не знало наперед, скільки учнів буде в наступнім шкільнім році, і тому, мабуть, не дуже ретельно ставилося воно до точної реєстрації своїх учнів.

       Навчання  в колегіумі велося слов‘янською, латинською та польською мовами. Латина і тут була на першому місці. В  класах граматики і синтаксими учні писали практичні вправи, перекладаючи з латинської мови на церковнослов‘янську, і навпаки. Такі писемні вправи були двох родів: класові та домашні. Призначалися розмовні вправи латинською мовою. У класах піїтики і риторики студіювали різноманітні форми поетичного та прозаїчного вислову, учні тренувалися в умінні підшукати найбільш красні слова і вирази, заміняти одне слово цілим потоком синонімів і епітетів, тощо.

       Шкільна програма Чернігівського колегіуму  у другій половині XVIII ст. мало відповідала потребам світського громадянства, колегіум все більше позбавлявся учнів світського стану. Отож цей колегіум став все більше набувати характеру духовної професійної школи і закон 1809 року про перетворення духовних шкіл в чисто професійні школи для підготовки священоцерковнослужителів формально закріпив щодо Чернігівського колегіуму той характер, що  фактично склався у ньому в кінці XVIII ст.  

       Харківський колегіум 

       До  Харкова школу переніс з Білгорода  Є.Тихорський, щоб підняти значення Харкова як культурного осередка. Це сталося у 1726 році. У 1727 році тут було вже відкрито клас філософії, так що вже тоді було сім класів, а у 1731 році цариця Ганна дала царську грамоту. У 1734 році відкрито клас богословія і з того часу школа придбала назву колегіуму.

       Вище  керування Харківським колегіумом належало т. зв. конторі в складі ректора, префекта і декількох учителів. На чолі внутрішнього управління колегіумом стояв ректор, він же і настоятель Покровського монастиря. Ректор спочатку мав сан ігумена а від 1742р. – сан архімандрита. З XVIII ст. ректорами Харківського колегіуму були виключно особи чернечого стану.

       Завдяки своїй добрій славі Харківський  колегіум притягав до себе не лише синів  духовенства навіть з чужих   єпархій, але й синів світського стану: то були сини козацької старшини, купецтва, міщанства і урядництва, що їхні батьки не мали наміру  присвячувати своїх дітей священницькому служінню, а цінили загальну освіту саму по собі.

       Згодом  додали класи французької, німецької  мови, математики, геометрії, рисування, інженерства, артилерії та геодезії. Поширення сфери просвітнього  впливу  Харківського колегіуму домагалося шляхетство і взагалі світське громадянство, віддаючи своїх синів на науку до того колегіуму, як вважає Сірополко С. [12, 180]. Утворення нових класів відповідало життєвій потребі, проте відкриття їх затягнулося аж  до 1768 року.

       Додаткові класи, або “казенное училище”, як іноді ті класи називали, відкрито 2 лютого 1768 року. По суті вони були сукупністю декількох спеціальних шкіл, що їх зараз можна було б назвати   школою військовою, музичною та мистецькою. Керування додатковими класами належало губерніальному правлінню. Згідно зі статутом додаткових класів, учні колегіуму могли відвідувати ті клас безкоштовно.  Також безкоштовно вчилися сироти і сини незаможних батьків; вони діставали повне утримання на кошт державного скарбу.

       Проте наприкінці XVIII ст. Харківський колегіум почав втрачати учнів світського стану. Ця причина спонукала тодішнього архієпископа Ф.Мочульського наказом від 25 травня 1790 року скасувати назву “колегіум”, а називатися просто “семінарія”.  Його головний контингент  складався з синів духовенства білгородської єпархії, бо протягом довгого часу залишалася для них в силі постанова єпархіальної влади – набувати освіту  в Харківським колегіумі.

       У додаткових класах викладалися (крім вище згаданих) ще такі предмети: 1773р. – заведено клас вокальної та інструментальної музики, трохи пізніше - фортифікацію, географію та танці.  Нові мови викладали  переважно чужинці. В додаткових класах уживалася система вибору предметів самими учнями, себто система, що тепер має назву “елективна”. Отож учні додаткових класів вчили деякі предмети обов‘язково, а деякі предмети вибирали вони по своїй вподобі, спеціалізуючись на військових науках, чи на малюванні,  чи на архітектурі.

       Додаткові класи існували лише до 1 березня 1798 р., а від того  часу їх приділено  до головного народного училища, що повстало в Харкові 1789р., а 1805 р. його перетворено в гімназію. Після  закриття додаткових класів до програми колегіуму увійшли деякі предмети з числа тих, що викладалися в додаткових класах, а крім того, ще раніше, у 1795р. до програми ввели фізику і природознавство. Особливу увагу приділяли в колегіумі вивченню латинської мови (грецька  була також обов‘язковою), а трохи пізніше і російської мови.  

       2.2 Особливості змісту  навчання та методів  навчання 

       Зміст навчального процесу – конкретна  відповідь на питання, чого вчити  і які знання відібрати. Метод  навчання – діяльність педагога та учнів, що спрямована на досягнення конкретної мети навчання.

       Щоб визначити особливості змісту та методів навчання  вищих навчальних закладів зазначеного періоду, пропонуємо наступну таблицю:

       Таблиця №1

       Таким чином, ми бачимо, що програми навчання у різних навчальних закладах України  XIV – XVIII ст. мають багато спільного, а методи навчання загалом мають практичний характер.     

3. Значення  вищих навчальних закладів України  XIV- XVIII ст.

       Вищі  навчальні заклади XIV – XVIII ст. мали велике  значення для розвитку освіти і для української культури в цілому. Пропонуємо розглянути значення кожного навчального закладу зазначеного періоду окремо.

       Значення  Києво-Могилянської Академії було в  тому, що вона стала місцем концентрації духовного життя українського народу. В її стінах формувалися шляхи розвитку літератури, філософії та суспільно-політичної думки, стверджувався новий художній стиль бароко.  Важлива роль також була у розповсюдженні просвітництва не лише готуючи педагогічні кадри (а випускники Академії  працювали в школах не лише України, а й Білорусії, Росії, Молдови, Валахії), а й організовуючи школи, які працювали за програмою Києво-Могилянської Академії. Цей навчальний заклад підготував плеяду відомих літературних й політичних діячів України, які внесли великий вклад в єднання культур трьох братських народів, в ідеологічну підготовку возз’єднання України та Росії.

       Острозька школа також підготувала ряд  відомих культурних та церковних  діячів, письменників-полемістів й перекладачів.  Вона також поклала початок перетворенням у шкільній справі України. Саме її досвід та традиції були розвинуті в братських школах і стали основою для створення Київського колегіуму (пізніше  Києво-Могилянської Академії.)

       Львівська братська школа, яку Острозька, мала на меті всіляко сприяти духовному  життю на західноукраїнських землях, вести боротьбу проти національного  гноблення, проти засилля єзуїтів.  Тут було розроблено першу відому пам‘ятку української педагогічної думки “Порядок шкільний” (1586 р.), яка стала прообразом статутів Луцької, Київської, Брестської та інших братських шкіл. 

       Чернігівський колегіум пізніше перетворився у  професійну школу для підготовки священноцерковнослужителів.

       Значення  Харківського колегіуму полягало в тому, що він одразу підняв культурний рівень Харкова, зробивши його культурним осередком Слобожанщини; підготував тим самим грунт для відкриття в Харкові університету; своєю навчальною програмою послужив взірцем для інших шкіл.