Вища школа в Україні XIV – XVIII ст.

Міністерство  освіти та науки України

Миколаївський державний університет 
 

Кафедра пед. майстерності

та  пед. технологій 
 

Курсова робота

на тему: “Вища школа в Україні 

XIV – XVIII ст.”

 

Виконала:

студентка факультету іноземної філології, 366 групи,

Ю.І.

Науковий  керівник: Нор К.Ф. 
 
 
 
 

Миколаїв  – 2003

Зміст

Вступ.............................................................................................................................3

Розділ  І “Передумови створення вищих  навчальних закладів в Україні.”

1. Політичні, економічні, наукові умови  виникнення навчальних закладів в історії світової педагогічної думки.................................................................4
2. Епоха Київської Русі.........................................................................................6
3. Зміст, форми організації навчального процесу в Києво-Могилянській Академії..............................................................................................................7

Розділ  ІІ “Шляхи створення вищих навчальних закладів України в XIV–XVIII ст.”

2.1  Характеристика вищих навчальних закладів України XIV – XVIII ст. ....12

2. Особливості змісту, методів навчання..........................................................20

2.3   Значення вищих навчальних закладів України XIV – XVIII ст. ................21

Висновки....................................................................................................................23

Список літератури.....................................................................................................24 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

       Починаючи працювати з цією темою, ми усвідомлювали, що вона не є новою, що вчені вже  зверталися до неї. Такі, як Сірополко  С., Голубев С., Микитась В.,  Дзюба  Е., Стеллинський Н., Тітов Ф. та інші, у своїх працях приділяли увагу цьому питанню, що стало у пригоді для нашого дослідження.

       Тема  нашої курсової роботи “Вища школа  в Україні в XIV – XVIII ст.” Ми вважаємо, що ця  тема є актуальною завжди, а особливо зараз, коли вища освіта є необхідною складовою частиною життєвого успіху. Неможливо зробити вищу освіту досконалою (а саме цього ми прагнемо) без вивчення історії. Це допоможе запобігти помилок і виявити, що вплинуло на розвиток події саме в тому руслі, в якому вони розвиваються. Це і є метою нашого дослідження.

       Об‘єкт  – розвиток вищої освіти у вищих  навчальних закладах України у зазначений період.

       Предмет роботи – особливості навчального  процесу у вищих навчальних закладах XIV – XVIII ст.

       Завдання  – вивчити особливості розвитку вищої освіти,   порівняти вищі школи України того часу.

       Розвиток  освіти та виховання ми можемо спостерігати з того часу, як зародилося людство. Проте зародження саме вищої освіти треба шукати трохи пізніше.  
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  І 

Передумови  створення вищих  навчальних закладів в Україні

1. Політичні, економічні, наукові умови виникнення навчальних закладів в історії світової педагогічної думки

 

       Школи та вищі навчальні заклади, як світові  освітньо-виховні системи, пройшли  багатовіковий шлях історичного  розвитку. З одного боку, вони впливали на накопичення, збереження і прогрес культури і суспільства в цілому та, з іншого боку, на собі відчули багатогранність кардинальних змін, які відбувалися у соціумі, науці  та культурі усіх країн та народів.

       У Древній Греції було створено один з перших праобразів вищого навчального закладу. В IV ст. до н.е. Платон організував в гаї поблизу Афін, що був присвячений Академу, філософську школу, котра отримала назву Академія.

Вона  існувала понад тисячу років і  була закрита у 529 році. Аристотель створив при храмі Аполлона Лікейського інший навчальний заклад – Лікей. У Лікеї велика увага приділялася вивченню філософії, фізики, математики та іншим наукам про природу. У історичній перспективі – це попередник сучасного ліцею.

       В еллінську епоху (308-246 до н.е.) Птолемій створив Мусеум (от лат. Museum – місце, присвячене Музам). У формі лекційних занять там навчали основним наукам – математиці, астрономії, філології, природознавству, медицині, історії. Там викладали Архімед, Евклід, Ератосфен. Саме Мусеум був найвизначнішим сховищем книжок та інших культурних цінностей. У наш час музей виконує лише другу історичну функцію.

       Іншими  варіантами вищих навчальних інститутів у Древній Греції були філософські  школи та ефебії (навчально-виховні  заклади військово-спортивного профілю).

       В 425 році в Константинополі було утворено вищу школу – Аудиторіум (от лат. audire – слухати), яка в ІХ ст. мала назву “Магнавра” (золота палата).

       Проте найбільший вплив на розвиток сучасної освіти мала Візантійська імперія, яка  проіснувала з 395 по 1453 рр. Вона утворилась при розпаді Римської імперії у її східній частині. Центром нової держави стало місто Константинополь. За рівнем освіченості її населення до ХІІІ ст. перевершувало середньовічні західні держави. [6, 89]

       В чому ж особливості такого розвитку культури і освіти у Візантії? Звичайно, у культурно-історичних традиціях та соціально-економічних зв’язках,  багато чого було зумовлено своєрідним ходом історії. Усі історичні події, як то протистояння готам, печенегам, болгарам, протиборство арабам, потім романо-германському світу, призвели до прагнення християнської церкви усіляко підтримувати імператорську владу. Культ влади імператора у ІХ – ХІІ ст. відображався у розвитку культури і мистецтва, не минув він й педагогічну думку.

       Однією  і найголовніших особливостей Візантії є високий соціальний статус освіти. Загальна освіта була необхідною для отримання посади як у державних так і в церковних закладах. Ідеал Візантії – то людина, яка отримала традиційну елліністичну освіту, яка в собі поєднувала  християнсько-православний світогляд та греко-римську літературно-гуманістичну освіченість.

       Візантійська  культура зробила великий вплив  на подальший ход розвитку всесвітньої  культури, оскільки вчені – втікачі  зі Сходу принесли на Захід не тільки збережений спадок античного світу, а й хритиянсько-античне розуміння любові до людини і до істини, що знайшло відображення в ідеології європейського Відродження. Візантія – ніби міст, що з‘єднав середньовіччя та античність. Після 1453 року, коли сама імперія вже перестала існувати, візантійська освітня традиція не припиняється.

       Одночасно з арабським вторгненням з  півночі у VII ст. у межі Візантійської імперії почали проникати слов’янські народи Балканського півострова, що поселилися на її території. В ІХ-ХІ ст. почалося становлення слов‘янської писемності, яка була створена на основі грецької уставної писемності в середині IX ст., Кирилом та його братом Мефодієм.  В період візантійського владування   (1018-1185 рр.), коли в школах насаджалася грецька мова, вчителі слов‘янської книжності переселилися в Київську Русь.

       1.2 Епоха Київської  Русі 

       Україна має давні традиції освіти. Ще Князь  Київський Володимир Великий, за словами літописця “почав брати  у визначних людей дітей й  давати їх у книжну науку”. Перші школи були утворені при кафедральних церквах, вчителями й вихователями ставало освічене духовенство. У школах вчили читати, писати й рахувати. Основними книгами в школах були богослужебні книги, найчастіше Псалтир.

       Основою вищої науки була грецька мова, на західних українських землях вчили ще латини та німецької мови. Київський митрополит (1147-54) Климент Смолятич, талановитий письменник та філософ, писав, що в ХІІ ст. в Україні було 300-400 вчених, які добре володіли грецькою [5, 80]. Згодом за короля Данила Галицького при його дворі вважалося цілком нормальним знання 5-7 мов. Найвищим орієнтиром в освіті за Великокняжої України-Руси була візантійська освіта, яка спиралася на надбання багатьох поколінь і за своїм рівнем стояла чи не найвище в тогочасній Європі. Але отримати її могли лише одиниці, які досягали Царгорода.

       Великий князь Київський Ярослав Мудрий вважається фундатором книжності, вченості і освіти в давній Україні-Русі. В  “Повісті минулих літ” говориться: “Любив Ярослав книги... Зібрав скорописців багато, і перекладали вони із грецького на слов’янське письмо. Написали вони книг велику силу, ними повчаються вірні люди і насолоджуються плодами глибокої мудрості... Велика користь від навчання книжного. Книги - мов ріки, які наповнюють собою увесь світ; це джерело мудрості, в книгах - бездонна глибина... В книгах - світло мудрості...” [12, 54]. В 1037 році заснована перша відома в нашій державі бібліотека - Бібліотека Софійського Собору або за іншою назвою - Бібліотека Ярослава Мудрого. За оцінками ряду дослідників вона налічувала понад 950 книг [13, 237]. Як встановлено, більшість з них була церковними, богослужебними. Поряд з ними в Русі-Україні поширювалися трактати з історії, філософії, права, природничих наук. Книжкові майстерні були засновані й в інших містах Київської Русі - Новгороді Великому, Чернігові, Полоцьку. Власне, на нашу думку, можна говорити про елементи просвіченої монархії часів Ярослава Мудрого. У 1016 р. з’являється звід законів “Правда Ярослава”.

       Всі ці фактори вплинули на розвиток освіти не лише України, а й Росії та Білорусії. 
 

     1.3. Зміст, форми, організація  навчання в Києво-Могилянській  Академії. 
 

       Київський колегіум утворився у 1632 році шляхом злиття Київської братської школи  та Лаврської, що була утворена архімандритом Києво-Печерського монастиря в 1631 році. Процес утворення колегіуму був складним. З одного боку, тут головну роль відіграла братська школа, яка досягла високого рівня, що й стало основою для учбового закладу нового типу. Разом з тим слід відмітити, що Лаврська школа була задумана як середній учбовий заклад, в якому перше місце займало вивчення латинської мови, грецькій, на відміну від інших братських шкіл, відводилося друге місце. Наряду з цим в програму школи входило вивчення “семи вільних наук”. У школі навчалося близька 100 учнів. Судячи з їх прізвищ, вони були вихідцями з шляхти, духовенства, збиточного міщанства, козацтва: Самуїл  Мужиловський, Іван Заруцький,  та інші.

       Програма  Лаврської школи (перше місце  відводилося вивченню латинської мови), існування її на території монастиря викликали невдоволення серед членів братств, міщан й козаків, оскільки в діяльності школи вони бачили відхід від принципів, на яких засновувалась братська школа. Київське братство не хотіло передавати діло шкільної освіти до рук лаврського духовенства. Пославшись на заповіт метрополіта Іова Борецького (1631), воно вимагало від П.Могили  згоди на об‘єднання  Лаврської школи з братською. Об‘єднання сталося у 1632 році. П.Могила став опікуном новоствореної школи не по сану своєму, а від себе особисто, разом з людьми, відібраними від братства.  Він матеріально підтримував діяльність Київського колегіуму, надав допомогу у забезпеченні його викладацькими кадрами, бібліотекою, піклувався про його майбутнє, заповівши на подальше обладнання колегіуму значну сума грошей.  Петро Могила розглядав  створення колегіуму як “єдиний залог” життя свого. Він ставив за мету перетворити Київський колегіум у центр  ідейної боротьби проти католицизму і уніатства. З іншого боку, він намагався монополізувати в своїх руках просвітництво та книгопечатання. За ініціативою П.Могили була заснована Слов‘яно-греко-латинська академія у Яссах (1640).

       У Київському колегіумі викладачами  залишилися вчителі Лаврської школи. У перші роки становлення структура  колегіуму не була стабільною. В академії за традицією було вісім класів – дві конгрегації: вища та нижча. Нижча поділялася на 6 класів. У класі фари (аналогії) вчилися читати і писати слов‘янською, грецькою та латинською мовами; інфіма – клас попередніх відомостей. У класі граматики і класі синтаксими вивчалися граматичні правила згаданих трьох мов, перекладалися різні твори, виконувалися практичні вправи з мов, викладалися катехізис, арифметика, музика і нотний спів; учні опановували сценічну майстерність, хоровий спів, гру на музичних інструментах. Вища конгрегація мала два класи. Перший – клас філософії, яка викладалася за Аристотелем і складалася з трьохтчастин: логіки, фізики (теоретичні міркування про явища природи) і метафізики; тут викладалася геометрія та астрономія. Студенти здобували знання з історії, філософії, ознайомлювалися зі змістом філософських творів різних періодов, історією релігії і церкви. Другий, найвищий, - клас богослов‘я, яке викладалося головним чином за системою Фоми Аквінського. В академії часто, особливо це характерно для  середини XVIII ст. деякі класи виділялися в окремі так звані школи. Курси риторики, поетики і філософії, як у всіх вищих навчальних закладах того часу, викладалися на латинській мові.  В цілому, програма колегіуму дає усі підстави віднести його до типу вищої школи (академії).