Вища школа в Україні XIV – XVIII ст.

       Проте офіційно колегіум не мав королівської привілеї на читання курсу теології, а саме це було прерогативою вищого навчального закладу.  Правління  Речі Посполитої й католицька церква всіляко намагалися перешкодити діяльності колегіуму і перетворенню його у вищу школу. В 1634 році король наказав ліквідувати в Києві “латинські школи”, тим самим було заборонено викладання на латинській мові, на якій викладалися курси наук в європейських університетах і академіях. Не дивлячись на королівську заборону і протидію католицької реакції Київський колегіум розвивався як вищий навчальний заклад.

       Вища  освіта того часу мала  здебільшого  гуманітарний характер. Наряду з вивченням  мов багато уваги приділялося  поетиці, риториці та філософії, як було зазначено вище. На уроках риторики студенти вчились складати промови, листи-звернення до високопоставлених осіб, батьків. На вивчення поетики, як і риторики відводився один рік. Інколи ці курси суміщалися.  Перший відомий нині курс поетики, викладений у Київському колегіумі, складається з розділів, в яких викладено уявлення про сутність і призначення  поезії, дана жанрова класифікація поетичних творів. Рівень  викладення риторики і поетики сприяв перетворенню колегіуму у центр формування нового художнього стилю – бароко.

       Не  дивлячись на те, що Київський колегіум не мав права вводити в програму вивчення  філософії “далі логіки та діалектики”, цей предмет вже  з самого початку вивчався у повному  об‘ємі. Зараз велика увага приділяється дослідженню філософської думки у Київському колегіумі. Радянські вчені (Я.Стратій, М.Рогович, М.Кашуба та інші) прийшли до висновку, що київські філософи вийшли далеко за рамки середньовічної схоластичної філософії. В їх філософських курсах буди “ідеї, що тяготили до філософських вчень Відродження, Реформації, раннього Просвітництва”. І хоча їх більше цікавили проблеми філософського пояснення православ‘я, проте вже в перших філософських курсах, що читалися у Київському колегіумі, піднімалися питання співвідношення небесного та земного, пізнавання світу  і людини.

       Велику  увагу Київський колегіум приділяв питанням етики та моралі. Викладачі  проповідували ідеал активної й  діяльної людини, головним достоїнством якої є освіченість, вихованість, любов  до праці.

       Київський колегіум відіграв велику роль у розповсюдженні просвітництва не лише готуючи педагогічні  кадри, а й організовуючи школи, котрі працювали за його програмою. Філіали  були відкриті у Вінниці (1634), Кременці (1638), Гощі (1639).

       26 вересня 1701 р. Петро І офіційно надав Київському колегіуму статус академії, що прирівнювалось до західноєвропейських вищих шкіл.  Фактично це сталося раніше. Проте грамотою від 26 вересня цар підтвердив право викладання богослів‘я, здобуте самоврядування та назву. 

       На  початку XVIII ст. розширюється коло навчальних дисциплін і значно поглиблюється  зміст тих, що вивчалися раніше. У  навчальний план запроваджуються іноземні мови: у 1738 – німецька мова” також  поновлено вивчення грецької; 1753 –  французька мова; у 1755 поновлено курс польської мови і запроваджено староєврейську. Виділяються в окремі навчальні предмети історія, географія, математика, фізика і геометрія, які раніше булди розділами філософії або риторики. З середини XVIII ст. вони вивчаються окремо: клас чистої математики – алгебра і геометрія і клас змішаної математики – архітектура, гідростатика, гідравліка, оптика, астрономія  та ін. У 1783 році в академії було відкрито фізичний кабінет, обладнаний земним і астрономічним глобусами, телескопом, електричною машиною, астролябією, барометром та іншими приладами. У 1799 році при академії створюється клас сільської і домашньої економіки, а в 1802 році – медичний клас.  

           Аналіз перекладених лекційних  курсів професорів академії дає  змогу багато в чому по-новому розкрити характер викладення у ній, виявити старі і нові елементи. Є підстави вважати, що курс навчання був переважно схоластичним. До такої думки схиляє дослідників те, що в навчальній програмі приділялася значна увага вивченню формальної логіки. При інтерпретації текстів переважала дедукція над індукцією. Метою такого навчання було досягнення витонченості мислення. Учні постійно і систематично займалися інтелектуальними вправами, виробляли навички розумової роботи. Саме тому на заняттях переважала формально-логічна проблематика.

       Аналіз  організації лекційних курсів показує, що в академії застосовувалися й  активні методи навчання: писалися творчі роботи, складалися анотації на праці видатних філософів, промови  ораторів, тощо. Письмові роботи (реферати) були переважно двох типів: екзерції, які писалися в класах і тут же подавалися вчителю на перевірку і окупації, які виконувалися вдома.

       Освітньо-виховне  значення мав шкільний академічний  театр. Учні і викладачі академії писали п‘єси, які присвячували видатним історичним подіям, героїчним особам. Зразком шкільної драми є широковідома п‘єса Феофана Прокоповича “Володимир” (1705).

       Координуючу роль у виховному процесі відігравали  дитячі та юнацькі братства (конгрегації) – добровільні юридичні організації  вихованців, які діяли на основі самоврядування.

       Посада  ректора академії була виборною. У  виборах брали участь професори, вчена громадськість Києва. Ректор затверджувався гетьманом.  Ректорами  колегії та Київської академії були такі відомі діячі і вчені: І.Гізель (1646 – 1650), Л.Баранович (1650 – 1657), І.Галятовський (1657-1665), В.Ясинський (1665-1673), С.Головчич (1673-1684), І.Кроковський (1693-1697), Ф.Прокопович (1710-1716), Г.Кониський (1751-1755).  
 

розділ  ІІ

Шляхи створення вищих  навчальних закладів України в XIV–XVIII ст. 

2.1 Характеристика вищих навчальних закладів України XIV – XVIII ст.  

Острозька школа

       Становлення вищої школи в Україні мало велике значення для розвитку просвітництва  в цілому. Протягом довгого часу на українських землях не було вищих шкіл і вищу освіту вихідці з України отримували в університетах Польщі, Чехії, Німеччини, Італії, Франції. Значним освітнім центом в той час (VІ ст.) являється Краківський університет, що був оснований в 1364р. Протягом ХV-ХVI ст. в ньому навчалося близько 800 вихідців з українських земель. Краківський університет відіграв велику роль у розвитку польсько-українських  культурних зв‘язків. Тут отримали освіту відомі українські письменники, поети, вчені. Наряду з Краківським університетом з другої половини XVI ст. значний авторитет придбали германські протестантські університети: Лейпцігський, Віттенберзький,  Кенігсберзький. Тут навчалися представники магнатський й шляхетський родів України й Білорусії.

       Без сумніву, навчання вихідців з України  в вищих навчальних закладах Речі Посполитої, університетах Італії, Німеччини, Франції, Чехії сприяло знайомству з культурою й наукою народів Європи, з гуманістичними й реформаційними ідеями, що викликало опасання серед церковної спільноти. У той же час отриманні знання і досвід багатьох культурно-просвітницьких діячів України й Білорусії, які отримали освіту в університетах Польщі та Західної Європи,  відіграли позитивну роль в організації шкільної справи, створенні своєї вищої школи.

       Така  форма отримання вищої освіти, як навчання за кордоном, не дивлячись на усі позитивні сторони, не могла підготувати достатню кількість освічених людей. Процес становлення вищої школи в Україні був довгим і складним і почався в Острозькій школі, яка виникла у останній треті XVI ст. у місті Острозі на Волині. 

       То  був найперший учбовий заклад вищого гуманітарного типу. Сучасники  й дослідники називали по-різному: “училищем  острозко и греко-словянским”, “грецьким  колегіумом”, “тримовним ліцеєм”, “тримовною гімназією”, “академією”.

       Острозька школа мала своєрідний трьохступеневий  характер. Вона єднала в собі елементарну  і середню школу з початками  вищої. ЇЇ називали “тримовним ліцеєм”, тобто середньою школою з характерним  для неї курсом предметів так  званих “семи вільних наук” або, як вони називаються  в документах того часу, “визволених наук” (граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика). Головна увага приділялась вивченню грецької та церковнослов‘янської мов. Але курс богослів‘я був відсутнім, що не давало можливості називатисяуніверситетом, не кажучи про високий західноєвропейський рівень  університетів. Характерно, що з острозьким культурно-освітнім центром пов‘язане видання першої слов‘янської граматики, яка стала добре відомою, хоч і не могла бути шкільним підручником через складність викладення та неповноту.

       Острозька школа підготувала ряд відомих  культурних і церковних діячів, письменників-полемістів й перекладачів.  Освіту в цій  школі отримали сини Герасима Смотрицького, гетьман реєстрового козацтва П.Сагайдачний.  Рівень викладання в школі не завжди був однаковим. Найбільшого свого розквіту вона досягла у 80-х роках XVI ст., на початку XVII ст. після смерті її мецената Константна Острозького (1608) поступово приходить в занепад. Спадкоємці князя перейшли в католицтво й не були зацікавлені в діяльності школи, яка активно боролося проти католицької експансії.  В Острозі зупинилися єзуїти, відкрили тут свій колегіум (1624), що й стало однією з причин припинення діяльності Острозької школи.

       Тип Острозької школи визначити важко  було уже для її сучасників. Вони характеризували її як “колегіум”, “тримовний ліцей”,  “академію” або  називали просто школою. В оцінці Острозької школи і у визначенні її типу як середньої або вищої в дореволюційній історіографії існували протилежні точки зору.

       Львівська братська школа

       Цей учбовий заклад порівняно вищого типу відкрився у 1585 році. Як і Острозька, Львівська школа мала на меті всіляко  сприяти духовному життю на західноукраїнських землях, вести боротьбу проти національного гноблення,, проти засилля єзуїтів.

       Першим  ректором Львівської братської школи  був еласонський архієпископ, грек Арсеній, який разом з учителями  та школярами склав (1588) та опублікував (1591) “Граматику доброглаголивого  еллинословенского языка” паралельно грецькою і давньоукраїнською мовами. Цей перший помітний підручник ознайомлював учнів як із закономірностями грецької та української мов (орфографією, синтаксисом, етимологією) так і з просодією, тобто віршознавством, яке ставало обов‘язковим у шкільній освіті.

       Ректорами та вчителями Львівської братської  школи в різний час працювали  такі відомі культурно-освічені діячі, вчені й письменники-полемісти, як Лаврентій Зизаній,  Іван Борецький, Паво Беринга, Сильвестр Косов та інші. З цієї школи вийшли ректори братських шкіл у Рогатині, Бресті, Перемишлі, Вільні, Любліні, Городку, Комарні тощо.

       Керівники Львівського братства разом із учителями  розробили першу відому пам‘ятку української педагогічної думки  “Порядок шкільний” (1586), на якій позначився вплив західноєвропейських гуманістичних ідей та вітчизняних попередніх шкіл, у тому числі Острозької.  Пам‘ятка стала праобразом статутів Луцької, Київської, Брестської та інших братських шкіл. У статуті чітко визначені права та обов‘язки як учителів, так і учнів та їхніх батьків. Насамперед, “Порядок шкільний”, чи статут, передбачав демократичні основи організації школи. Вчитель повинен навчати і любити всіх дітей однаково,  як синів заможних, так і убогих.

       Досить  високі вимоги ставилися до вчителя, який повинен був бути взірцем моральної поведінки для своїх учнів. Він має вчити дітей доброї науки, карати їх за непослух, але “не тирански”, досконало знати граматику, риторику, діалектику, музику, твори світських поетів і Святе писання, стежити за навчанням і поведінкою школярів, у суботу перевіряти знання за тиждень, а в неділю і у свята ходити разом із ними на літургію.

       У свою чергу, школярі повинні були беззастережно виконувати всі вимоги і правила статуту: тихо поводитися на уроках, уважно слухати вчителів, бути ввічливими в школі і поза нею, знімати перед старшими і священними місцями капелюха. За статутом школярів поділяли на три групи: одні з них мали вивчати “слова й склади”; другі – читати і переказувати напам‘ять; треті – прочитане “выкладати, розсуждати и розумиты».  Молодші школярі  навчалися початкової грамоти, а старші досконаліше вивчали старослов‘янську, грецьку і латинську мови, елементи філософії, риторику і поетику, складали й писали твори, виголошували декламації.