Виховання інтересу школярів до вивчення природознавства

 
           Зважаючи на ці особливості виділяють три групи молодших школярів залежно від рівня розвиненості пізнавальної активності:

1. діти з високим рівнем розвитку пізнавальної активності – їм притаманна яскраво виражена потреба, яка проявляється незалежно від виду діяльності, наявності чи відсутності звернень до них однолітків чи вихователів;
2. діти з середнім рівнем розвитку пізнавальної активності – вони можуть виявляти активність та зацікавленість лише в певних ситуаціях, здебільшого, зумовлених змістом діяльності, її емоціональною привабливістю. Вони легко включаються у нові види роботи, однак у разі виникнення труднощів відразу втрачають інтерес;
3. діти з низьким рівнем пізнавальної активності – такі учні завжди пасивні і байдужі і на заняттях, і в спілкуванні, й під час спільної діяльності з дорослими або однолітками. Вони очікують звичного тиску з боку вихователя.

            Молодші школярі з пасивнем рівнем розвитку пізнавальної авктивності не виявляють інтересу до завдання, готовності включитися у роботу, та, власне, й не можуть самостійно його виконати. Вони неохоче виконують будь-яку роботу або навіть повністю відмовляються від діяльності. Тут ідеться про цілковиту відсутність інтересу до навколишнього світу, до спілкування з однолітками. Пізнавальна діяльність пов’язана для них з негативними емоціями, викликає пригніченість, нудьгу. Ці діти байдужі до результатів своєї діяльності – ніколи не радіють успіхам і не сумують з приводу невдачі.

          Працюючи з пасивними дітьми, слід урахувати:

• не варто пропонувати їм завдань, які потребують швидкого переходу від одного виду діяльності до іншого;
• треба давати їм час на обміркування відповіді;
• не бажано ставити їм під час відповіді несподівані, „каверзні” запитання;
• слід бути готовими до того, що після активної рухової діяльності ці діти досить повільно преключаються на розумову.

 
           Педагог має дбати про налагодження доброзичливих взаємин з такими дітьми, оскільки погрози, докори, негативні оцінки відбивають у них із самого початку бажання щось пізнати, гасять стимул для подальшого зростання.

 
            Основним прийомом, який найдоречніше застосувати до пасивних дітей, є так звані «емоційні погладжування», до яких можна віднеси:

• звертання до дитини тільки на ім’я;
• схвалення, добрий, лагідний тон;
• акцент на позитив, тобто замість погроз і наказів запропонувати, наприклад, таке: „Побачимо, що у нас вийде, якщо…”.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 
Розділ 2. Виховання інтересу школярів до вивчення природознавства.

 

2.1 Виховання інтересу школярів до вивчення природознавства

у процесі  формування пізнавальної активності

           Формування пізнавальної активності — процес тривалий. Він вимагає певних умов і залежить від педагогічного керівництва, від правильного встановлення органічної єдності системи науки, системи пізнання цієї науки та системи її викладання в школі. Це зобов’язує вчителя під час формування пізнавальної активності враховувати характерні особливості навчальної діяльності як об’єкта інтересу учнів, зокрема наявність елементів новизни в змісті навчального матеріалу, функціональний зміст навчальної праці, форми організації навчальної діяльності [6].

           Учні оволодівають дієвими знаннями тоді, коли під керівництвом учителя активно, з інтересом працюють над джерелами знань — дидактичним матеріалом, підручником, наочними посібниками.

            Дослідження Л.К. Нарочної, Л.Ф. Обухової виявили такі основні етапи процесу формування пізнавальної активності:

• підготовка ґрунту для появи пізнавальної активності — створення умов, які сприяють виникненню потреби в даних знаннях і відповідному виді діяльності;
• створення позитивного ставлення до навчального предмета і до діяльності;
• організація діяльності, за якої формується справжній пізнавальний інтерес.

           Головна умова формування пізнавальної активності — це розуміння дитиною змісту і значення виучуваного. Для цього вчитель повинен поставити перед собою педагогічно чітку мету: в чому він повинен сьогодні переконати учнів, як розкрити їм значення даного питання в наш час і в найближчій для дітей перспективі.

           Друга важлива умова розвитку активності — це наявність нового, як у змісті виучуваного, так і в самому підході до його розгляду. Не можна повторювати відомі істини на одному й тому самому пізнавальному рівні; треба розширювати горизонти пізнання учнів, вчити відшуковувати в добре відомому питанні нове, раніше не відоме, але істотне для глибшого розуміння матеріалу.

          Третя умова формування пізнавальної активності — це емоційна привабливість навчання. Треба прагнути, щоб здобуті на уроках знання викликали в учнів емоційний відгук, активізували їхні моральні, інтелектуальні та естетичні почуття. Дані спеціальних досліджень показують, що активність учнів формується там, де вчитель не просто подає готові істини, а активізує їхню пізнавальну діяльність, ставить перед потребою знайти відповідь на певне запитання, включає у процес розумового (а іноді й досвідного) пошуку цієї відповіді, у послідовне розв’язання якогось пізнавального завдання.

         Четверта умова розвитку пізнавальної активності — це наявність оптимальної системи тренувальних творчих вправ та пізнавальних завдань до відповідної «порції» програмового матеріалу.

         Розвитку пізнавальної активності сприяють пізнавальні інтереси учнів, що створюють як внутрішні так і зовнішні сприятливі умови навчання. Пізнавальний інтерес висвітлює об’єктивні цінності навчання, дає навчанню силу, легкість інтенсивність, рухливість, продуктивність діяльності, надає всій навчально-пізнавальній діяльності сприятливий емоційно - інтелектуальний тонус. Навчально-пізнавальну діяльність учнів доцільно будувати в послідовності: цікаво – знаю – вмію.

 

 

 

 

2.2   Характеристика практичних методів навчання природознавства

          Практичні методи навчання використовуються для безпосереднього пізнання дійсності, поглиблення знань, формування вмінь і навичок. До них належать: спостереження, дослід та практична робота.

           З раннього дитинства у повсякденному житті діти зустрічаються з багатьма явищами і тілами природи. Проте в них не розвинені увага і спостережливість, діти не розуміють значення природи в житті людини. Це призводить до зневажливого ставлення до природи, до неправильного розуміння предметів і явищ. Отже, з перших днів перебування дітей у школі вчитель повинен допомагати дітям пізнавати навколишнє середовище, навчати любити й оберігати природу, у доступній для розуміння дитини формі розкривати складну систему взаємозв'язку предметів і явищ, навчати розуміти красу природи, розвивати логічне мислення. Досягти мети можна тільки завдяки організації систематичних спостережень за предметами і явищами природи під керівництвом учителя.

          Пізнання навколишнього світу розпочинається з накопичення чуттєвого досвіду, фактичного матеріалу, який осмислюється з метою засвоєння системи знань, адекватної навколишній природі з її зв'язками і залежностями.

         Відсутність запасу конкретно образних уявлень у молодших школярів призводить до формального засвоєння знань. Дітям важко уявити предмет або явище, якщо вони не бачили цих об'єктів або їх зображень. О.Я. Герд -- один із засновників методики викладання природознавства -- відзначав, що всі реальні знання набуті людством шляхом спостережень, порівнянь і дослідів, а ніяк не читанням статей [13].

             Спостереження -- це цілеспрямоване, планомірне сприймання об'єктів навколишньої дійсності, яке підпорядковане конкретно-визначеним цілям й вимагає вольових зусиль. Учень не просто повинен слухати, а прислухатись, не просто дивитись, а придивлятись, всебічно розглядати об'єкт, щоб створити необхідне уявлення про нього [2].

             Спостереження -- це суб'єктивна діяльність, оволодіння якою призводить до формування уміння спостерігати. З цим умінням пов'язаний розвиток такої якості, як спостережливість. Спостережливість -- це прагнення і уміння найповніше помічати особливості предметів і явищ, у тому числі й такі деталі, які здаються зовні недостатньо помітні і на перший погляд малоістотні, уміння помічати незначні відмінності, зміни в предметах і явищах [4]. Спостережливість важлива риса особистості. Вона впливає на структуру і зміст інших психічних процесів, оскільки спостережлива дитина більше сприймає, глибше мислить і розуміє. Це полегшує засвоєння знань та умінь, забезпечує кращі результати в навчанні, позитивні емоції, розвиває пізнавальні інтереси, впливає на поведінку.

          Роботу з розвитку спостережливості у молодших школярів, як засвідчує аналіз психолого-педагогічної літератури, краще всього розпочати з виховання інтересу до природи, з накопичення безпосередніх вражень про об'єкти. Оскільки інтерес відіграє важливу роль у здійсненні будь-якої діяльності, то, без сумніву, в процесі розвитку спостережливості він є найістотнішим стимулом, що підвищує пізнавальну активність, покращує якість сприймання та сприяє кращому запам'ятовуванню.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Методика проведення уроків природознавства

(з прикладами уроків і тестів)

                        3.1  Методичні рекомендації до проведення уроків

Уроки природознавства  покликані виховувати в учнів  повагу до праці, людей праці, формувати  в них певні трудові вміння і навички. Особлива увага приділяється вихованню в учнів відповідальності за збереження навколишнього середовища як важливого фактора існування людини.

Найбільш доступним  для учнів початкових класів є  місцевий матеріал. Тому в основі вивчення програмного матеріалу покладено  краєзнавчий принцип, який орієнтує вчителя на ознайомлення учнів з об'єктами природи своєї місцевості.

Як другокласники, так і третьокласники ознайомляться з найпоширенішими рослинами і тваринами своєї місцевості, видами праці, дізнаються, як впливає нежива природа на стан рослин і розвиток тварин у різні пори року, на працю людей. У процесі вивчення природничого матеріалу дізнаються, як використовуються і охороняються природні багатства.

Зміст підручника становлять розділи «Що таке природа» і «Природа рідного краю».

Висловимо деякі  зауваження щодо завдань і методики організації засвоєння учнями змісту І розділу. У другому класі трирічної школи теми цього розділу вивчатимуться вперше. Це націлює вчителя на формування в учнів елементарних уявлень і понять про предмети і явища природи, їх взаємозв'язки і взаємозалежності та відповідних умінь.

У третьокласників  чотирирічної школи елементарні  уявлення і поняття з цього  розділу сформовано в другому класі у курсі ознайомлення з навколишнім. Виходячи з цього, метою кожного уроку в третьому класі є: актуалізація засвоєних знань і вмінь, їх розширення, поглиблення й застосування під час різноманітних завдань. Проілюструємо це на конкретних прикладах. Так, на уроці з теми «Рослини — частина живої природи» серед інших понять формуються поняття «дикорослі рослини» і «культурні рослини». У другому класі діти засвоїли, що дикорослими називають ті рослини, яких ніхто не сіє і не доглядає, а культурними — ті, які вирощують і доглядають люди. З метою актуалізації цих знань учитель може запропонувати такі запитання:. Які рослини називають дикорослими? Про які дикорослі рослини ви дізналися на уроках ознайомлення з навколишнім? Назвіть дикорослі рослини, які ростуть біля школи (вашого будинку, на городі, у полі).

Для того щоб  розширити саме поняття (підведення під поняття нових об'єктів) «дикорослі рослини», можна використати завдання такого типу: учитель показує дітям гербарії або малюнки відомих і невідомих дикорослих рослин і пропонує назвати їх. Рослини, з якими учні зустрілися вперше, вчитель називає сам, звертає увагу на особливості зовнішньої будови рослин, повідомляє про середовище їх існування та користь для людини і природи.

На засвоєння  учні можуть виконувати завдання за зразком  або ж у новій навчальній ситуації. Наприклад, дикорослі рослини — це ті, яких люди не висівають і не доглядають за ними. Подорожник не висівають і не доглядають. Отже, подорожник — дикоросла рослина. Розмірковуючи за зразком, доведіть, що кропива — це дикоросла рослина.

Серед перелічених  назв рослин підкресліть дикорослі: пшениця, пирій, кукурудза, щириця, лобода, петрушка, череда, волошка, ячмінь, спориш, кульбаба. За якими ознаками їх віднесли до дикорослих рослин?

Після цього  продовжується робота над поняттям «культурні рослини». Учитель пропонує прочитати назви рослин, які не підкреслені, і назвати, до якої групи вони належать, довести чому. Якщо учням важко відповісти, учитель актуалізує знання дітей про культурні рослини або привертає увагу до способів виконання попередніх завдань. Для розширення знань про культурні рослини можна використати загадки, вікторини, ребуси, кросворди, ігрові ситуації.