Техніка мовлення оратора

Класична риторика мала надзвичайно  широкий предмет дослідження, опису  й вивчення красномовства — від  ідеї, задуму, наміру, теми, предмета мовлення, засобів, звучання до завершення акту спілкування — виголошення промови  і рефлексації, тобто все те, чим  займався оратор у всіх сферах життя. А участь його була повсюдною.

3 Оратор

В процесі ораторського мовлення, який можна уявити як своєрідну систему, активним елементом, що у кінцевому  рахунку визначає стан усієї системи, є оратор. Оратор - будь-яка людина, що проголошує публічну промову.

Якими ж якостями повинен  володіти кожен оратор? Об'єктивна  умова успіху оратора - глибоке знання предмету промови. Не можна переконати аудиторію в тому, чого сам не вивчив у повному обсязі, в чому сам не впевнений до кінця. Крім того, інформованість оратора у будь-якому  випадку повинна перевищувати інформованість слухачів.

Що таке компетентність оратора? Це досконале знання проблеми, яку  він висвітлює. Висока ерудиція оратора  здатна сама по собі впливати на аудиторію, навіть ворожу, але знання оратора  завжди повинні поєднуватися зі старанною  підготовкою до кожної публічної  промови.

Вища форма ораторського мистецтва - імпровізація. Однак авторська  імпровізація полягає зовсім не в  здатності говорити про що завгодно. Навпаки, імпровізація - це вміння швидко скласти уявний план промови і  обрати відповідну форму висловлювання, імпровізована промова, як правило, енергійніша, емоційніша. Вона сильніше впливає на слухачів, а сам факт імпровізації підвищує авторитет оратора.

Особливо важлива імпровізація у відповідях на запитання, в полеміці, в короткому виступі по промові. Але завжди, без виключення, основою  успішної імпровізації є глибокі  знання і Досвід. Взагалі, ораторська промова повинна бути настільки  добре підготовленою, щоб вона здалася  слухачам невимушеною імпровізацією.

Друга головна якість оратора - володіння навичками мовлення. І Особливість ораторських навичок  полягає в тому, що оратор є не І тільки автором промови, але  і її виконавцем. Не тільки вміння підготувати промову, але й вміння вільно поводитися за трибуною, володіти голосом, жестами, мімікою і, на додачу, безпомилково реагувати на поведінку аудиторії, підкоряючи її своїй волі - такі об'єктивні вимоги до оратора, що прагне вплинути на слухачів.

Вже в перший момент появи  за трибуною оратор постає перед аудиторією в ролі "лідера", від якого  очікують відповідної до цієї ролі поведінки і дій, якого аудиторія  готова вислухати.

Ось чому надзвичайно важливо, щоб кожен оратор усвідомив цю роль і виправдав очікування аудиторії.

Ведучи мову про особливість  оратора, не можна обійти такі його психічні риси, як сила нервової системи, урівноваження процесів збудження  і гальмування і рухливість (або  інертність) цих процесів.

"Ідеальний оратор" має сильну нервову систему,  урівноважений, володіє достатньою  рухливістю процесів збудження  і гальмування. Легко зосереджуючись  на викладенні своєї теми, він  разом з тим, вчасно відповідає  на реакцію аудиторії, швидко  перебудовуючи у потрібних випадках  зміст і форму промови.

Оратор повинен також  врахувати особливості свого  характеру і темпераменту. Людина з м'яким характером повинна уникати  різкого тону, а оратору з рішучим  характером і за трибуною потрібно бути твердим і рішучим. 

4 Поняття й категорії техніки мовлення

Будь-який виступ оратора, розрахований на переконання аудиторії, має містити  в собі оригінальну ідею, достатню аргументацію, яскравий стиль, оптимальне емоційне забарвлення та досконалу  техніку мовлення.

Під технікою мовлення розуміється  вміння оратора володіти голосом, інтонувати виступ та управляти аудиторією. Якість і ефективність публічного виступу фахівця-юриста, дієвість його промови залежать від багатьох чинників, насамперед від змістовності, аргументованості, логічної чіткості, культури мовлення. Неабияке значення мас і культура звучання мови.

Приступаючи до вивчення проблем техніки мовлення, звернемося до головної мети спрямованих на це зусиль: навчитися говорити так, щоб оратора не можна було не зрозуміти. Звісна річ, це стосується на сто відсотків і техніки мовлення, бо тут простежується одна закономірність: неправильно взятий тон спотворює думку, аудиторія може зрозуміти її у перекрученому вигляді. Отже, техніка публічного виступу повністю підпорядковується думці, змісту виступу; опанування технікою мовлення, таким чином, не можна звести до механічного оволодіння голосом або іншими суто "технічними" навичками оратора. Саме думка, яку прагне висловити оратор, спричиняє дію мовного апарата. Тому опанування технікою мовлення потрібно підкорити вмінню мислити вголос, тобто говорити розмірковуючи. Техніка мовлення - невід'ємна частина мистецтва звучної мови, ораторського мистецтва. І коли йдеться про неї, зважають не тільки на "техніцизм", "віртуозність", а й на технічні навички, без яких ораторського мистецтва не існує. В понятті "техніка мовлення" відбиваються три відносно самостійні проблеми: володіння голосом, інтонування, управління аудиторією.  В цій темі розглянемо лише інтонаційні. Зауважимо лише, що коли мова іде про управління аудиторією, то це означає, що, як писав Емерсон, "дійсне красномовство не має потреб ні в колокольному дзвоні, аби скликати народ, ні в поліції, аби підтримувати порядок. Оратор цього досягає вмінням проголошувати промову. Існує думка, що є три категорії ораторів: "Одних можна слухати, інших неможливо слухати, третіх не можна не слухати". В певній мірі це залежить від техніки мовлення, від нашого голосу, адже голос - це ми і наші думки. За невеликим виключенням, кожна людина має від природи голос, який може стати чітким, сильним і багатим відтінками. І все ж більшість людей часто ковтають окремі звуки, їх голос стає монотонним, невиразним. Доведено, що на стосунки з іншими ніщо так не впливає, як враження від вашого голосу і нічим люди так ва ішнажають і ніщо не потребує такої постійної уваги, як голос.

Це дуже важливо для  професійної діяльності. Тому звернемо увагу на те, що молодіжний вік є  критичним не тільки з точки зору формування інтелектуальних і професійних  навичок, але й дуже важливий для  придбання вміння володіти голосом, правильною вимовою, жестами, рухами тіла. Техніка мовлення у вузькому сенсі  складається з трьох (аспектів: дикції, дихання, голосу (практично вони неподільні). Будова мовного апарата, властивості  голосу людини, мовне дихання, артикуляція  звуків, дикція, логічна пауза і  логічний наголос, інтонація, мовні  ноти, гігієна голосу оратора, особливості  виступу перед великими і малими аудиторіями - це основні поняття, що вивчаються у техніці мовлення. Дикція у перекладі означає "вимова" (лат. dicere - вимовляти; dictio - вимова), а під бездоганною дикцією вважається правильна, чітка вимова кожного голосного і приголосного звуків окремо, а також слів і речень в цілому. Виразна вимова для оратора є обов'язковою, бо її недосконалість заважає сприйняттю та розумінню сутності "озвученої" промови.

Робота над диханням складається  з того, щоб правильним способом знайти найбільш прийнятний, здоровий тип дихання, який сприяє подоланню  технічних мовних вад, що трапляються  у промовців. Найскладнішою є робота над голосом, так звана постановка голосу, під якою розуміється найповніший і всебічний розвиток голосових даних, таких, як збільшення обсягу діапазону голосу, розвиток сили, звучності, гнучкості голосу. Спеціальні вправи допоможуть позбутися очевидних голосових вад (гугнявість, горловий звук тощо). Голос має деякі ознаки: силу звуку, висоту тону і тембр. Всі ці якості голосу неважко відшукати в будь-якій промові, що виголошується, їх наявність пояснюється самою природою, будовою і функцією мовного апарата людини. Але в публічному виступі звучність голосу, його тембр, висота тону свідомо використовуються оратором як засоби мовної виразності, як засоби впливу на слухачів. Тому оратор звертає увагу не тільки на фізіологічні, але й на психологічні основи зміни звучності мови, висоти і забарвлення голосу. Що ж може бути психологічним фундаментом переконливого, виразного, вільного та природного мовлення? До нього можна віднести впевненість у собі. Чітке розуміння мети промови, вільне володіння матеріалом (знання предмета розмови) завжди викликають піднесеність, особливий емоційний стан - все це теж впливає на звучність голосу, надає йому певного забарвлення. Зміна сили і тембру голосу, висоти його звучання дозволяють говорити про гнучкість голосу.

Гнучкий голос легко сприймається, не стомлює аудиторію, справляє враження приємності, задоволення у слухачів. Але як досягти майстерності у використанні голосу? Аби тільки створити якусь ілюзію звучності, гнучкості голосу, деякі оратори вдаються до всіляких голосових фіоритур, що складають неприємну умовність квазізвучного мовлення. Треба шукати дійсно музичну звучність голосу. Голос - озвучене дихання. А це означає, що красивий голос можна поставити, виконуючи спеціальні вправи. Навчання правильній вимові і звучанню голосу с не що інше, як набуття певних навичок, а це потребує щоденних вправ, а також постійних зусиль, які спрямовані на очищення мови взагалі і на підвищення загальної культури людини.

Невід'ємну частину досконалої техніки мовлення складає ясність  промови. Чіткі дикція, вимова можливі  лише за наявності здорового мовного  фізіологічного апарата і його нормального  функціонування. Голосовий апарат складається з чотирьох частин: дихальних органів, вібраторів, резонаторів і артикуляторін.

Дихальні органи - це легені, мускулатура, що втягує повітря в  легені, й інші м'язи, що виштовхують  повітря з легень. Вібратори - це голосові звуки. Коли вони зіщулені, повітряний потік, що йде із легень, заставляє їх швидко вібрувати, по-роджуючи коливання. Резонатори включають гортань порожнини рота й носа. Вони посилюють звук, що виникли завдяки дії голосових зв'язок. Зміни форми і об'єму порожнини рота забезпечують чіткість кожного звука або дають резонанс. Артикулятори (язик, губи, зуби, нижня щелепа, м'якепід-небіння) створюють із звуків склади і слова. Перелічені частини голосового апарата беруть участь у створенні п'яти елементів голосу: а) звучності; б)темпу; в) висоти; г) тембру; д) дикції (артикуляції). Звучність голосу дає оратору можливість донести промову всій аудиторії; зміни темпу підкреслюють важливі й менш значимі проблеми; тембр відіграє важливу роль не тільки як загально забарвлення звуку, але й здатність голосу варіювати в залежності від почуттів, які передає оратор; висота дозволяє розширити спектр голосових модуляцій, значно різнома-нітити й забарвити голосову виразність; дикція, правильна вимова дає високу мовну культуру: неправильна вимова в 100 % дає негативний результат промови, зменшує можливість зрозуміти оратора взагалі. 
Вимова може бути нормальною (чітка, виразна) або в ній може бути ціла низка відхилень від норми.

Ці відхилення можуть бути результатом: 1) неправильної структури  мовного апарата; 2) хибного користування тією чи іншою частиною мовного апарата  при нормальній його будові; 3) спе-цифічного  складу окремих ділянок нервової системи. Вадами структури мовного апарата можуть бути, наприклад, неправильне стуляння щелеп або дефект прикусу тощо. Ці хиби призводять до неправильної вимови багатьох звуків, проте їх можна ліквідувати. Треба, по-перше, звернутися до спеціаліста (наприклад, фоніатра), по-друге, виконувати специфічні вправи. Головне - треба знати, що відсутність у оратора вад мовного апарата ще не вказує на те, що він підготовлений до ораторської діяльності. Навіть досвідченим ораторам слід невпинно працювати над голосом, розвивати і тренувати його. Є певні вимоги до голосу оратора, вони зводяться до конкретних основних голосових якостей. Цими якостями є: 1) сила голосу - рівень гучності й волі звучання; 2)діапазон - зміна висотного звучання від найнижчих до найвищих звуків, тонів; поняття "діапазон" включає в себе об'єм, сукупність всіх звуків різної висоти, доступних людському голосу.

Складовою частиною цього  поняття є - "регістр" - частина  звукоряду, ряд сусідніх звуків, об'єднаних  тембром. Існує три регістри: високий, середній, нижній. Яскравою є мова, коли оратор володіє широким діапазоном - у трьох регістрах. 3) рухомість, гнучкість - швидка зміна за силою, тембром і темпом; 4) польотність - здатність голосу заповнювати весь простір того приміщення, в якому він звучить, що дає можливість почути оратора в будь-якій точці приміщення; 5) благозвучність - приємність. Сила, об'ємність, звучність голосу залежить не тільки і не стільки від ступеня напруги м'язів гортані й голосових зв'язок, скільки від правильного, активного мовного дихання, від вміння користуватися резонаторами.

5 Техніка мовлення

Основним засобом передачі інформації і впливу на аудиторію  завжди залишається мова. Тому дуже важливою якістю гарного оратора  є володіння голосом у всій сукупності його можливостей і властивостей.

Усі голосові характеристики насамперед пов'язані з диханням. Практика переконує, що неправильне  дихання, перенапруження голосового і  мовного апаратів спричиняють швидку втомлюваність і невірне звучання голосу.

Розрізняють три види дихання: ключичне, грудне (реберне) і черевне (діафрагмічне).

Найповніше і найглибше  дихання досягається поєднанням грудного (реберного) і черевного  дихання. Таке дихання потребує небагато енергії і зберігає сили оратора, забезпечуючи звучність голосу, навіть коли доводиться говорити тривалий час.

Ми вже говорили про  важливе значення інтонації. Кожному  оратору треба засвоїти, що сучасне  ораторське мовлення — це насамперед природне, розмовне мовлення.

Однак, на відміну від  буденної розмови, інтонація оратора  повинна бути яскравішою, мелодійнішою, виразнішою. Ось чому перед оратором стоїть завдання — наполегливо працювати над інтонацією, розвивати діапазон голосу.

Висока мовна і голосова техніка дозволяє оратору правильно інтонувати промову. Під інтонацією слід розуміти ритміко-мелодійну побудову промови, яка передає її смисл і почуття за допомогою висоти тону, сили звуку, темпу мови і тембру голосу. За допомогою тонального забарвлення слів складаються протилежні за змістом речення: чи то під-несено-урочисті, чи то доброзичливі, чи то наказові, чи то грубі, чи то зневажливі і т. ін. Поза інтонацією немає ані побутового, ані художнього, ані наукового слова.

Інтонована мова діє також  емоційно. Юрист промовляє не неупередженим  голосом, а вступає у спір, запевняє, хвилюється, радіє тощо, тобто передає  внутрішній сенс слів, виявляє своє ставлення до предмета виступу. Інтонування  мови підкреслює також перехід від  однієї думки до іншої, від питання  до питання, від проблеми до проблеми.